05 листопада 2025 рокуСправа №160/30043/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046450015062 про відмову у призначенні пенсії від 01.11.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.10.2024 року;
- зарахувати до трудового стажу період роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046450015062 від 01.11.2024 року йому протиправно відмовлено у призначені пенсії за віком через не надання заявником довідки встановленої форми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413. Позивач не погоджується із вказаною відмовою та стверджує, що посвідчення учасника бойових дій є належним документом, що підтверджує статус учасника бойових дій та надає особі право користування пільгами, встановленими законом, в тому числі й пільгами щодо дострокового призначення пенсії. Факт участі позивача у бойових діях уже був встановлений державою під час вирішення питання про наявність підстав для видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем протиправно не було зараховано до його страхового стажу період роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р., оскільки в записах трудової книжки вказана некоректна дата звільнення. Так, ОСОБА_1 зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме до особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а, отже, не може впливати на його власні соціальні права щодо належного пенсійного забезпечення. Враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та вважає рішення останнього щодо відмови у призначені йому пенсії за віком протиправним і незаконним, у зв'язку із чим просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30043/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
06.01.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на дату звернення за призначенням пенсії позивач не надав довідку встановленої форми затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (додаток № 6), тому право на призначення йому пенсії згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутнє. Враховуючи вищенаведене, Головне управління вважає, що ним прийнято вмотивоване рішення №046450015062 від 01.11.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 18.07.2001р.
25.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 25.10.2024р. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення №046450015062 від 01.11.2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з посиланням на ненадання останнім довідки встановленої форми затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (додаток № 6).
Також вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р., оскільки в записах трудової книжки вказана некоректна дата звільнення. Додатково було вказано про те, що дня зарахування вказаного періоду роботи заявнику необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Крім того, судом встановлено, що у вищеозначеному рішенні пенсійний орган зазначив, що страховий стаж позивача становить 34 роки 2 місяці 12 днів.
Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком згідно з ч.4 ст.115 Закону №1058-IV та у зарахуванні спірного періоду роботи до трудового стажу позивача зумовила звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Абзацом першим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абз.8 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Разом з цим, відповідно до абз.1 п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок..
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.
Так, положеннями пп. 6 п. 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком:
військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, яких визнано особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення (далі - АТО/ООС) та/або безпосередньої участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - оборона України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в АТО/ООС, обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
виписка з акта огляду МСЕК про групу та причину інвалідності;
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій), або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Згідно з абз. 1 п. 2.12 розділу II Порядку 22-1 за документ, який засвідчує, що особі встановлено статус ветерана війни, особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та особи, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною, приймаються посвідчення: учасника війни; учасника бойових дій; особи з інвалідністю внаслідок війни; «Постраждалий учасник Революції Гідності» (в період до видачі посвідчення - довідка, видана структурними підрозділами соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами міських рад за місцем проживання); члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України; члена сім'ї загиблого, довідка члена сім'ї загиблого, яка видається матері (або іншому повнолітньому члену сім'ї загиблої особи чи опікуну) на дитину загиблої особи, зазначеної у пункті 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до досягнення нею 14-річного віку; документи, що підтверджують наявність заслуг, передбачених статтею 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як встановлено судом та не є спірним у справі, до заяви про призначення пенсії за віком, як учаснику бойових дій позивачем додавалось посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 18.07.2001р., а також військовий квиток серії НОМЕР_2 від 20.10.1987р.
Водночас єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії на умовах п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV слугувало ненадання довідки встановленої форми затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (додаток № 6).
Разом з тим, суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації Верховною Радою України прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 22 січня 1993 року від 01.12.2022 р. № 2783-IX. Тобто, починаючи з 23.12.2022р. (набрання чинності цього закону), правові відносини з російською федерацією та Республікою Білорусь зупинені офіційно, відтак жодні запити на отримання правової допомоги виконуватись не будуть. Дія Конвенції 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь й щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Це свідчить про те, що отримати інформацію з Центрального архіву міністерства оборони російської федерації щодо участі позивача у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан неможливо.
Таким чином, позивач через об'єктивні, незалежні від нього обставини не в змозі надати довідку, якою підтверджується його участь в бойових діях в Демократичній республіці Афганістан.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від» 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII) визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 5 Закону № 3551, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Осіб, які належать до учасників бойових дій, визначає ст. 6 Закону № 3551.
Так, за приписами ст. 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України (абзаци перший та третій); військовозобов'язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій; військовослужбовці автомобільних батальйонів, які направлялися до Афганістану для доставки вантажів у цю країну в період ведення там бойових дій; військовослужбовці льотного складу, які здійснювали вильоти на бойові завдання до Афганістану з території колишнього Союзу РСР.
На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. №63 Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, до якого включено Афганістан у період квітень 1978 року - грудень 1989 року.
Разом з тим, судом встановлено, що згідно з записом №18 військового квитка серії НОМЕР_2 від 20.10.1987р. позивач брав участь в бойових діях в період з 23.11.1988р. по 23.10.1989р.
Також ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 18.07.2001р. Вказане посвідчення є чинним, недійсним та скасованим у встановленому порядку не визнавалось.
В контексті наведеного, суд зазначає, що п. 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок № 637) визначено, що для підтвердження військової служби, […] приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, […]; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Час перебування в партизанських загонах і з'єднаннях у період Другої світової війни встановлюється за довідками штабів партизанського руху або архівів (за місцем діяльності партизанських загонів і з'єднань).
Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).
Відповідно до затвердженої додатком 2 до Порядку № 637 форми довідки, вона видається особам, які проходили військову службу в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях). Ця довідка містить підтвердження, що зазначена служба підлягає зарахуванню до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Відтак, зі змісту додатку №2 до Порядку №637 вбачається, що така довідка подається особою не для вирішення питання про призначення пенсії учаснику бойових дій, а для зарахування до його загального страхового стажу періоду участі в бойових діях з розрахунку один місяць служби за три місяці, тобто в пільговому обчисленні.
У даному ж випадку в аспекті ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підтвердженню для призначення пенсії, насамперед, підлягають не обставини тривалості участі військовослужбовця у бойових діях, а сам факт такої участі.
Разом з тим, факт участі позивача у бойових діях уже був встановлений державою під час вирішення питання про наявність підстав для видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій.
Питання про те, який документ є необхідним і достатнім для встановлення спеціального статусу особи для дострокового призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058, було предметом вирішення Верховним Судом в постановах від 09.06.2021 у справі № 340/576/19, від 17.01.2023 у справі № 580/8208/21.
В постанові від 09.06.2021 у справі № 340/576/19 Верховний Суд навів такі висновки:
« 20. Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком №22-1, пунктом 2.1 якого визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії.
21. Так, відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи, що посвідчують спеціальний статус особи, зокрема, посвідчення учасника бойових дій, довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення, а для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», також документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (у разі призначення пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV).
22. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що документом, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є 1) посвідчення учасника бойових дій; або 2) довідку про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення.
23. Виключенням з цього правила встановлено для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та яким також необхідно також подати документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.
24. Отже, положення підпункту 5 пункту 2.1 Порядку 22-1 посвідчення учасника бойових дій та довідку про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення визначають як альтернативні документи, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій».
В постанові від 17.01.2023 у справі № 580/8208/21 Верховний Суд навів висновок, подібний тому, що викладений в постанові від 09.06.2021 у справі №340/576/19.
Вищевказані висновки зроблені Верховним Судом на підставі аналізу норм пп. 5 п. 2.1 Порядку № 22-1 в редакції, яка була чинною до 10.12.2021.
На підставі Постанови правління ПФУ № 33-1 пункт 2.1 Порядку № 22-1 доповнений підпунктом 6, який визначає документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, а п. 2.12 Порядку № 22-1 викладений в новій редакції і визначає документи, які засвідчують особливий статус, в тому числі учасника бойових дій.
Проаналізувавши зміст норм пп. 6 п. 2.1 Порядку № 22-1 в редакції, чинній з 10.12.2021, в порівнянні з пп. 5 п. 2.1 Порядку № 22-1 в редакції, чинній до 10.12.2021, суд дійшов висновку, що перелік документів, що засвідчують спеціальний статус особи як учасника бойових дій, принципових змін не зазнав, а тому підхід, застосований Верховним Судом до спірних правовідносин у справах №340/576/19 та № 580/8208/21, може бути застосований і при розгляді цієї справи.
Суд встановив, що разом з заявою про призначення пенсії позивач надав посвідчення учасника бойових дій, яке посвідчує спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.
При цьому згадані в пп. 6 п. 2.1 Порядку № 22-1 документи (посвідчення учасника бойових дій, довідка згідно з додатком 2 до Порядку № 637, довідка згідно з додатком 6 до Порядку № 413) необхідно розглядати як альтернативні документи, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.
Суд зазначає, що позивач не оспорює тривалість страхового стажу, обчисленого відповідачем стажу, за виключенням неврахованого періоду з 27.03.1987р. по 09.11.1987р., а відповідач не заперечує його наявність, який є достатнім для призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1ст.115 Закону №1058-IV, і не вимагає зарахування до стажу роботи на пільгових умовах періоду військової служби у складі діючої армії у період бойових дій при виконанні інтернаціонального обов'язку, як це передбачено статтею 57 Закону України "Про пенсійне забезпечення", постановою ЦК КПСС та СМ СССР №59-27 від 17.01.1983.
Отже, позивач не претендує на призначення пенсії як учаснику АТО/ООС чи військовослужбовцю, що приймав участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Відтак, за встановлених фактичних обставин та з огляду на правове регулювання спірних правовідносин позивач не мав надавати довідку за формою, наведеною в додатку 6 до Порядку № 413, оскільки на підтвердження свого спеціального статусу, необхідного для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058, він надав посвідчення учасника бойових дій, чого цілком достатньо.
При цьому, як вже було зазначено судом, факт участі позивача у бойових діях встановлений державою під час вирішення питання про наявність підстав для видачі йому посвідчення учасника бойових дій.
Слід зазначити, що належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій не є предметом спору у цій справі, посвідчення позивача не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку.
З огляду на наведене відповідач при розгляді заяви позивача та установленні його права на дострокову пенсію за віком порушило вимоги законодавства щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду цього питання, діяло всупереч принципу належного урядування, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення №04645001506 2 від 01.11.2024 року про відмову у призначенні пенсії.
Крім того, щодо не зарахування відповідачем до трудового стажу позивача періоду його роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р. через те, що, в записах трудової книжки вказана некоректна дата звільнення, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Вищевказані норми свідчать про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи іншими документами, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Отже, лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 Про трудові книжки працівників, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, було подано трудову книжку серії НОМЕР_3 , в якій, наявний запис №3-4 про працю у Магдалинівській МДПМК, а саме: 27.03.1987 року - прийнятий дорожнім робочим 1 розряду (наказ №24 від 02.04.1978 року); 09.011.1987 року - звільнений за п.3 ст.36 КЗпП УРСР (призов до лав радянської армії) (наказ №101 пар.1 від 09.011.1987р.).
При цьому у записі №4 у даті про звільнення дійсно міститься виправлення: у місяці наведена цифра « 011», а також вказана цифра зазначена і у наказі про звільнення.
Водночас, суд зауважує, що можливість внесення виправлень у записах в трудовій книжці передбачена вищенаведеними приписами п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. і їх наявність не може свідчити про недостовірність такого запису.
Крім того, сам факт роботи позивача у Магдалинівській МДПМК пенсійним органом не ставиться під сумнів, бо жодних доказів того, що позивач на цьому підприємстві не працював відповідачами не надано.
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р.
Водночас, згідно з п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
При цьому, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Також суд зазначає, що згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто, додаткового підтвердження трудовий стаж вимагає у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Натомість, у випадку наявності трудової книжки або записів у ній відповідача має враховувати наявні у ній записи.
Щодо неточночностей або описок при формулюванні записів трудової книжки відповідач має враховувати наявну інформацію щодо трудового стажу особи у сукупності.
Зокрема, для неврахування або вимоги надати додаткові підтверджуючі документи щодо певного запису відповідач, на думку суду, має мати підстави для того, щоб виключити очевидну описку або неточність у записі.
В даному випадку запис №3 містить чітку дату прийняття позивача на роботу 27.03.1987 року і запис про підставу: наказ №24 від 02.04.1978 року, водночас запис №5, що йде після запису №4, оформленого з опискою, містить дату 28.10.1989 та інформацію: «служба в радянській армії з 20.11.1987 по 28.10.1989р.».
Отже, виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, не може вважатися достатньою підставою неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Водночас, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах у певний період, а не правильність оформлення трудової книжки.
Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).
Враховуючи наведене у сукупності, виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, не може вважатися вагомим, оскільки наявні у трудовій книжці позивача записи №3- 5 у своїй сукупності чітко та послідовно відображають фактичні обставини трудової діяльності та проходження військової служби, зокрема - прийняття на роботу до Магдалинівської МДПМК 27.03.1987 року, звільнення у зв'язку з призовом до лав радянської армії у 1987 року та подальшу службу з 20.11.1987 до 28.10.1989 року.
Наявне у записі №4 виправлення у даті звільнення (« 09.011.1987») є технічною опискою, яка не спростовує достовірність самого факту роботи позивача та його звільнення у зв'язку з призовом. Така неточність не може розцінюватися як підстава для неврахування відповідного періоду до страхового стажу, оскільки зміст записів підтверджується їх логічною послідовністю, наявністю посилань на накази та відповідністю загальним даним трудової книжки.
З огляду на викладене в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046450015062 від 01.11.2024 року.
Разом з цим, з метою поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р. та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.10.2024 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з посиланням лише на ненадання останнім довідки встановленої форми затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії вже мав страховий стаж роботи 34 роки 2 місяці 12 днів (до розрахування періоду роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р.), із необхідного - 25 років, а також надав посвідчення учасника бойових дій, чого цілком достатньо для підтвердження факту участі позивача у бойових діях, то суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV на підставі його заяви від 25.10.2024р.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, 24.10.2024р. а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 25.10.2024р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку тобто з 25.10.2024р.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV з 25.10.2024 року.
Щодо підстав зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, а також призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке, відповідно, при розгляді документів позивача і здійснювало розрахунок його стажу, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, то саме на нього і слід покласти обов'язок щодо зарахування до загального страхового стажу, період його роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р., а також щодо призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Водночас, судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1211,20 грн. відповідно до квитанції №0.0.3987063094.1 від 06.11.2024 року.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачену суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. на підставі квитанції №0.0.3987063094.1 від 06.11.2024 року.
Керуючись ст.ст.241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область, 08500) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область, 08500) про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №046450015062 від 01.11.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область, 08500) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період його роботи з 27.03.1987р. по 09.11.1987р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область, 08500) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.10.2024 року.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп., сплачені на підставі квитанції №0.0.3987063094.1 від 06.11.2024 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова