м. Вінниця
06 листопада 2025 р. Справа № 640/18969/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що вона працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України: - 6 скликання ОСОБА_2 з 08.01.2008 до 12.12.2012 та має 148 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки; 6 скликання ОСОБА_3 за сумісництвом з 06.05.2010 до 12.12.2012 - 78,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки; 7 скликання ОСОБА_4 з 13.12.2012 до 27.11.2014 - 59 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, з яких компенсовано 9 днів, всього 50 днів; 8 скликання ОСОБА_5 з 26.11.2015 до 06.09.2016 - 23,5 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки; 8 скликання ОСОБА_6 з до 07.09.2016 до 29.08.2019 - 89,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. 26.05.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної їй грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток. Однак листом від 14.06.2021 №15/26-2021/195048 відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації, посилаючись на те, що народний депутат самостійно, у межах встановленого йому фонду оплати праці, здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку. Позивач вважає, що такий висновок не відповідає вимогам закону, оскільки саме Апарат Верховної Ради України є органом, з яким у нього існували трудові відносини, а тому саме на Апарат покладається обов'язок здійснення розрахунку при звільненні, у тому числі - виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації. Позивач також просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2021 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12.08.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог.
02.09.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив.
19.01.2022 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких наведено заперечення проти заявлених позовних вимог.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
П. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-ІХ "Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26.09.2024), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/18969/21 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід О.С.
Ухвалою від 17.03.2025 адміністративну справу № 640/18969/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
08.04.2025 за вх.№22558/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведеного заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників-консультантів народних депутатів України, оскільки відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України роботодавцем є безпосередньо народний депутат, саме він здійснює підбір своїх помічників, визначає умови їхньої роботи, розподіляє встановлений Верховною Радою місячний фонд заробітної плати, подає подання на здійснення виплат і несе персональну відповідальність за правомірність своїх рішень. Водночас Апарат Верховної Ради лише здійснює документальне та фінансове обслуговування цих відносин у межах поданих народним депутатом рішень і встановленого фонду, не маючи права самостійно нараховувати чи виплачувати будь-які суми. Відповідач зауважує, що фонд оплати праці помічників народних депутатів, у яких працювала позивач, був повністю розподілений самими народними депутатами, без передбачення коштів на виплату компенсації за невикористані дні відпустки, а тому Апарат Верховної Ради України не мав ні юридичних, ні фінансових підстав для здійснення відповідних виплат. Крім того, відповідач наголошує, що спір щодо нарахування та виплати компенсації виник лише у 2021 році, тобто через багато років після звільнення позивача, який на момент припинення трудових відносин не висловлював жодних претензій і не звертався до Апарату Верховної Ради. Відтак, відсутність спору на час звільнення виключає застосування ст. 117 КЗпП України. Враховуючи наведене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Разом з відзивом відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без руху та про залучення співвідповідача.
Ухвалою суду від 05.11.2025 у задоволенні вказаних клопотань відмовлено.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач з 08.01.2008 по 12.12.2012 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи позивачем не використано 148 календарних днів щорічної основної відпустки.
З 06.05.2010 по 12.12.2012 позивач працювала за сумісництвом на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_3 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 78,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
З 13.12.2012 по 27.11.2014 позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_4 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 59 календарних днів щорічної основної відпустки, водночас компенсація виплачена за 09 днів відпустки.
З 01.12.2014 по 25.11.2015 позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_7 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 29,5 календарних дні щорічної основної відпустки, водночас компенсація за вказані дні виплачена.
З 26.11.2015 по 06.09.2016 позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_5 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 23,5 календарних дні щорічної основної відпустки.
З 07.09.2016 по 29.08.2019 позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_6 (патронатна служба). За вказаний період роботи не використано 89,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
26.05.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату належної суми компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки.
Листом від 14.06.2021 управління справами Апарату ВРУ повідомило позивача, про відсутність правових підстав для виплати компенсації, а також про те, що на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було недостатньо для здійснення компенсації за невикористану основну щорічну відпустку.
Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст.34 Закону України «Про статус народного депутата України» №2790-ХІІ від 17.11.1992 (далі - Закон України №2790-ХІІ) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно із ч. 3 ст. 34 Закону України №2790-ХІІ помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
За змістом ч. 4 ст 34 Закону України №2790-ХІІ народний депутат має право у межах загального фонду, виділеного йому для оплати праці помічників-консультантів та не використаного ним для цієї мети, сплачувати визначені договорами чи угодами роботи, послуги, пов'язані із здійсненням депутатських повноважень.
Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата, затвердженого постановою ВР України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).
Відповідно до п. 3 та 4 ст. 1.1 Положення №379/95-ВР помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад.
Ст. 3.1 Положення №379/95-ВР визначено, що персональний відбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4.1 Положення №379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що всі виплати що виникають з трудових правовідносин, в тому числі грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
Ч. 1 та 3 ст. 4.4 Положення №379/95-ВР передбачено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Згідно із ч. 4 ст. 4.7 Положення №379/95-ВР витрати Верховної Ради України, виконавчих органів, органів місцевого самоврядування, пов'язані з діяльністю помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі щодо оплати додаткової відпустки, входять до переліку витрат для забезпечення діяльності народного депутата України.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачеві при звільненні не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку, а саме: за періоди роботи з 01.07.2011 по 12.12.2012 - за 13, 5 календарних днів щорічної основної відпустки; з 13.12.2012 по 27.11.2014 - 12 календарних днів щорічної додаткової відпустки.
Суд вважає, що до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України, підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Приписами ст. 3 Закону № 504/96-ВР визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
В силу положень ч. 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення ч. 1 та 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями ч. 1 та 4 ст. 83 КЗпП України в редакціях, чинних до листопада 2015 року.
Аналіз наведених вище норм Закону України «Про відпустки» та КЗпП України дає підстави суду для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.
Отже, підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з пп. 1 та 2 п. 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Варто зауважити, що позивача призначено на посаду та звільнено із посади помічника-консультанта народного депутата України відповідними розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, а тому суд дійшов висновку, що позивач перебувала у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із відповідними народними депутатами України Верховної Ради України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16.01.2019 у справі №757/45463/16-ц, від 20.02.2019 у справі №757/57336/16-ц, від 27.03.2019 у справі №757/9144/16-ц, у той період, коли подібні правовідносини відносилися до підсудності цивільних судів, та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №640/11699/21.
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у Апарату ВРУ обов'язку виплати компенсації, оскільки, всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів, оскільки такі твердження не відповідають вимогам Закону №2790-ХІІ.
Положеннями ст. 34 Закону України №2790-ХІІ встановлено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.
Чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, то суд зазначає таке.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання бездіяльності відповідача протиправною можливим є зобов'язання відповідача до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів позивача
Відтак, з метою відновлення порушених прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачеві нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, то суд зауважує таке.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В силу ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом встановлено, що фактичної виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні відпустки при його звільненні не відбулося, що й стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Для проведення розрахунків належної до виплати суми середнього заробітку суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Водночас, суд зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, враховуючи вищевикладене, оскільки остаточний фактичний розрахунок з позивачем не проведено, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 908 грн 00 коп.
Таким чином поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 підлягає сума у розмірі 454 грн 00 коп.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 08.01.2008 до 29.08.2019.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Апарат Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 06.11.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна