Справа № 522/13971/25
Провадження №3/522/4810/25
04 листопада 2025 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Лагода К.О., за участі секретаря судового засідання Волохової В.Р., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисника Дубіни О.А., розглянувши справи про адміністративні правопорушення, які надійшли з СПДН ВП ОРУП № 1 ГУНП про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Одеси, громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, (далі КУпАП),-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №460000 від 18.06.2025 року, 18.06.2025 року о 15:15 год. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила відносно матері - громадянина ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме виражалась нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров'ю потерпілої, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила суду, що у неї з батьками виник конфлікт через виховання дитини, вона сама викликала поліцію, щоб розставити все по своїх місцях, а сталось так, що відносно неї був складений протокол. Жодного домашнього насильства вона щодо них не вчиняла, на теперішній час вони з батьками примирилися.
Захисник Дубіна О.А. підтримав раніше подане ним у письмовому вигляді клопотання про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, посилаючись на положення ст. 20 КупАП, на підтвердження чого надав суду копію медичної документації.
Потерпіла ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про розгляд справи без її участі, в якій крім того просила припинити провадження у справі відносно її доньки - ОСОБА_1 за фактом подій, які мали місце 18.06.2025 року. Також зазначила, що між нею, її чоловіком і донькою дійсно виник конфлікт по побутовому підгрунті. В ході вказаного конфлікту до нього з боку ОСОБА_1 фізичного, психічного, психологічного насилля не застосовувалось, співробітників поліції особисто вона не викликала.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з п. 14 ч.1 ст.1 цього ж Закону, психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 має психічне захворювання, а саме шизофренію, на яку вона страждає з 2015 року, згідно наданої суду медичної документації. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 , 18.06.2025 року між нею та її донькою - ОСОБА_1 дійсно виникла суперечка з побутових питань, разом з тим жодного насилля щодо неї не вчинялось і до поліції вона не зверталась. Більш того, поліцію викликала саме ОСОБА_1 . Після того, як співробітники поліції приїхали за викликом, ОСОБА_2 та її чоловік повідомили правоохоронців про те, що їх донька - ОСОБА_1 хвора на шизофренію, що безумовно впливає на її поведінку.
Суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Згідно роз'яснень, які містяться в абзаці другому п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 року, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства за викладених в протоколі про адміністративне правопорушення обставин, а також заперечення факту вчинення такого насильства з боку ОСОБА_2 , яка визнана потерпілою, суд приходить до висновку про недоведеність вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням встановлених судом обставин, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП.
Керуючись ст. 173-2, п.1 ч.1 ст.247, ст. 294 КУпАП, суд -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя : К.О. Лагода