Справа № 947/20559/25
Провадження № 2/947/3778/25
27.10.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючий - суддя Луняченка В.О.,
при секретарі Макаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» ( код ЄДРПОУ 43311346) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики,-
До Київського районного суду м. Одеси 03.06.2025 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №1424673 від 19.02.2021 у розмірі 31 658,50 гривень, з яких 9500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 22 158,50 грн. заборгованість за відсотками.
Також позивач просить стягнути понесені судові витрати у вигляді сплаченого під час подання позовної заяви судового збору у розмірі 2 422,40 грн., а також 3500 грн. понесених на професійну правничу допомогу.
Ухвалою від 09.07.2025 року судом було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи до судового засідання.
Згідно із відповіді №1523373 від 27.06.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається що відповідач була 06.04.2023 року була знята з реєстрації останнього місяця проживання , яке було зазначено у кредитному договорі, тому виклик відповідачки здійснювався судом як за останнім відомим місцем проживання так і через оголошення на сайті судової влади.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за ї відсутністю.
22.07.2025 року до суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив в якому зазначається про заперечення проти позовних вимог з урахуванням несправедливості кабальних умов договору, яким встановлено 1,99% відсотків на день а також заявлено про застосування строку позовної даності до вимог які заявлені лише 03.06.2025 року незважаючи на те що крайній строк оплати зобов'язань згідно договору 21.03.2021 року.
У відповіді на відзив , наданим представником позивача 28.07.2025 , зазначається про наполягання на заявлених позовних вимогах та не порушення строку позовної давності , яки були спочатку продовжені на строк дії карантину, який було введено 11.03.2020 року а потім строки позовної давності були продовжені на строк дії воєнного стану введеного на території України 24 лютого 2022 року.
Судом встановлено, що 19.02.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником, на умовах строковості і оплатності, шляхом підписання договору електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора, було укладено Договір позики №1424673, за умовами якого Позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 9 500 грн., на строк 30 днів з оплатою процентів, за користування грошима, в розмірі 1,99 % в день.
Зі змісту відзиву як заяви по суті справи сторони відповідача вбачається фактичне визнання факту укладення даного договору та отримання грошових коштів і сумі відповідно умовам договору, що у відповідності до вимог ч.1 ст. 82 ЦПК України, дозволяють суду вважати дані обставини встановленими.
За умовами вказаного договору останнім днем повернення позики зі сплатою відсотків визначено 21.03.2021 із узгодженням орієнтованої повної вартості позики у розмірі 10896,50 грн.
Позивач, із посиланням на умови Правил надання грошових коштів у позику, як додаток до Договору , яким встановлено право пролонгації дії договору до 90 днів , здійснив розрахунок заборгованості за вказаний строк, та наполягає на тому, що сума заборгованості по відсотках за користування запозиченими грошима за вказаний період розрахована у розмірі 22 158,10 грн. підлягає стягненню разом із самим тілом позики у розмірі 9500 гривень.
Згідно Договору факторингу №2610 від 26.10.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передав право грошової вимоги за вищевказаним Договором позики ТОВ « Фінансова компанія управління активами».
У свою чергу ТОВ « Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» 03.04.2023 уклали договір факторингу №030423-ФК за умовами якого Позивач набув право грошової вимоги до відповідача.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У практиці Європейського суду суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Правовідносини пов'язані із виконанням зобов'язань за договорами позики врегульовані Цивільним кодексом України ( скорочене ЦК України).
Щодо наявності у позивача права вимоги до відповідачки на підставі договорів факторингу.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді за допомогою використання електронного підпису, шляхом використання одноразового ідентифікатора.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
За наведених вище обставин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, при цьому, визначаючи розмір цієї заборгованості, суд зауважує про таке.
Умовами Договору встановлений строк дії позики із визначенням як строку користування грошовими коштами і строк виконання зобов'язання так і сукупна вартість позики з урахуванням розміру запозичених коштів та розміру відсотків які за встановлений Договором строк повинні були бути сплачені позичальником.
У матеріалах справи відсутні докази що дія договору позики була пролонгована, так як у п.7 Порядку продовження строку користування позикою, які викладені у Правилах надання грошових коштів , зазначено що пролонгація здійснюється не автоматично а шляхом обміну сторонами договору заявами та складенням Додаткової угоди щодо пролонгації із визначенням умов та строку пролонгації.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку що стягненню з позичальниці за невиконання зобов'язань по Договору позики підлягає сума 10896,50 гривень, з яких 9500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1396,50 грн. заборгованість за відсотками за користування грошовими коштами .
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі N 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Ураховуючи, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження виконання нею зобов'язань за кредитним договором, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується строку позовної давності, суд , приймає до уваги що останній строк оплати грошового зобов'язання за Договором визначено 21.03.2021 року.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за позикою і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Водночас , відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( у редакції чинної на час звернення позивача до суду ) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином на момент звернення до суду із відповідним позовом строки позовної давності не сплили.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).
Судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову у розмірі 2422,40 грн., підлягає стягненню з відповідача у сумі пропорційної задоволеним вимогам, у розмірі 926,77 грн.
Що стосується стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу , суд враховує наступне.
З наданих стороною позивача доказів вбачається наявність Договору про надання правничої допомогу №01-11/24 від 01.11.2024 укладеного між ТОВ « Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Ю.О., згідно п. 4.1 якого сторонами узгоджено винагорода у фіксованому розмірі 3500 грн.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі жовтня статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд вважає що у даному випадку заявлена вартість винагороди адвокату як розмір судових витрат понесених на професійну правничу допомогу відповідає складності справи, об'єму наданих послуг а також критеріям розумності, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» ( код ЄДРПОУ 43311346) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (м.Ірпінь Київська область, вул. Стельмаха Михайла, 9 А офіс 204, код ЄДРПОУ 43311346, НОМЕР_2 відкритий в АТ «ОТП Банк» код банку 300528) заборгованість за договором позики №1424673 від 19.02.2021 у розмірі 10896,50 (десять тисяч вісімсот дев'яносто шість грн. 50 коп.) гривень, з яких 9500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1396,50 грн. заборгованість за відсотками.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (м.Ірпінь Київська область, вул. Стельмаха Михайла, 9 А офіс 204, код ЄДРПОУ 43311346, НОМЕР_2 відкритий в АТ «ОТП Банк» код банку 300528) судові витрати у розмірі 4426,77 (чотири тисячі чотириста двадцять шість грн. 77 коп.) гривень, з яких 926,77 грн. витрати по сплаті судового збору (пропорційно до задоволених вимог), 3500,00 грн. витрати на правову допомогу.
Повне судове рішення складено 06.11.2025.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. О. Луняченко