05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 510/1345/14-ц
провадження № 61-16229св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Державне підприємство «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна, правонаступником якого Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Ренійський районний сектор головного управління в Одеській області Державної міграційної служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів:
Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року представник Державного підприємства «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна (далі - ДП «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Ренійський районний сектор головного управління в Одеській області Державної міграційної служби України (далі - Ренійський РС ГУ в Одеській області ДМС України),про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що АТ «Укрзалізниця» є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
23 грудня 2003 року ОСОБА_4 та членам його сім'ї було видано ордер на вселення до зазначеного житлового будинку.
Відповідачі залишили будинок за адресою: АДРЕСА_1 та протягом кількох років не проживали у ньому, про що 22 січня 2011 року, 28 лютого 2011 року та 02 березня 2011 року складено відповідні акти.
20 вересня 2011 року комісія ДП «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна здійснила огляд будинку, за результатами якого було виявила, що у будинку мешкають невідомі особи, оплата за комунальні послуги не здійснюється, будинок не доглядається та завалений сміттям. Зокрема,
ОСОБА_5 , який проживав у цьому будинку, пояснив, що проживає у будинку з грудня 2010 року із дозволу власниці ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що відповідачі понад 6 місяців не проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , позивач просив визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняти
їх з реєстраційного обліку як таких, що не проживають за адресою:
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року позов ДП «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна задоволено.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано такими, що втратили право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Ренійський РС ГУ ДМС в Одеській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі понад шість місяців відсутні без поважних причин за адресою місця реєстрації, а отже вони є такими, що втратили право користування цим житловим будинком.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Ренійського районного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року, відкрито апеляційне провадження у справі № 510/1345/14-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, копії оскаржуваного судового рішення не отримувала, що згідно зі статтею 127 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про місце, дату і час судового засідання, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог заявлених до неї та ухвалення в цій частині нового судового рішення.
Вирішуючи позовні вимоги ДП «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна, правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця» про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття її з реєстраційного обліку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів факту відсутності ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні тривалий час, а також, що вона втратила інтерес та не має будь-яких зав'язків із житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2024 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 522/18540/18-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/4-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 20 лютого 2018 року у справі № 925/1596/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у
справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що акти 22 січня 2011 року, 28 лютого 2011 року та 02 березня 2011 року не є належними доказами непроживання ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку зі спливом значного часу з моменту їх складання, оскільки справа розглядалася судом першої інстанції у 2014 році.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції з серпня 2014 року до лютого 2015 року ОСОБА_1 жодного разу не брала участі у судових засіданнях за судовими викликами, які суд надсилав за адресою її місця реєстрації: АДРЕСА_1 , що дає підстави для висновку про її тривалу відсутність за цією адресою.
Крім того, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, який відповідачка пропустила майже на 9 років, суд апеляційної інстанції не зазначив жодної поважної причини пропуску такого строку, що є порушенням принципу правової визначеності.
У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Фафонової Л. Ф., який Верховний Суд не бере до уваги, оскільки на порушення частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву не додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 грудня 2024 року касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389ЦПК України; витребувано із Ренійського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 510/1345/14-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У січні 2025 року матеріали справи № 510/1345/14-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги АТ «Укрзалізниця», які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ДП «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна, правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі сумісного рішення профспілкового комітету та адміністрації локомотивного депо Рені від 16 травня 2003 року ОСОБА_4 , як начальнику локомотивного депо Рені, та членам його сім'ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було надано право на зайняття зазначеного будинку.
23 грудня 2003 року ОСОБА_4 було видано ордер на житлове приміщення.
Згідно з актом від 22 січня 2011 року старший інспектор відділу кадрів, секретар та голова профспілкового комітету депо Рені відвідали будинок за адресою: АДРЕСА_1 з метою ознайомлення ОСОБА_4 із наказом підприємства, однак за цією адресою ніхто не проживав. Аналогічні акти було складено також 28 лютого 2011 року та 02 березня 2011 року.
20 вересня 2011 року комісія депо Рені здійснила огляд будинку, за результатами якого встановила, що у будинку мешкають невстановлені особи, оплата за комунальні послуги не здійснюється, будинок не доглядається та завалений сміттям.
20 вересня 2011 року комісія ДП «Одеська залізна дорога» Локомотивне депо Одеса-Сортировочна здійснила огляд будинку, за результатами якого виявила, що у будинку мешкають невідомі особи, оплата за комунальні послуги не здійснюється, будинок не доглядається та завалений сміттям. Зокрема,
ОСОБА_5 , який проживав у цьому будинку, пояснив, що проживає у будинку з грудня 2010 року із дозволу власниці ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією, наданою Ренійським РС ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_4 був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 01 жовтня 2007 року до м. Миколаїв та значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР (тут і далі, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі понад шість місяців відсутні без поважних причин за адресою місця реєстрації, а отже, вони є такими, що втратили право користування цим житловим будинком.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про місце, дату і час судового засідання, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог заявлених до неї та ухвалення в цій частині нового судового рішення.
У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця» посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції з серпня 2014 року до лютого 2015 року ОСОБА_1 жодного разу не брала участі у судових засіданнях за судовими викликами, які суд надсилав за адресою її місця реєстрації: АДРЕСА_1 , що дає підстави для висновку про її тривалу відсутність за цією адресою.
Перевіривши такі доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.
Із матеріалів справи відомо, що 14 серпня 2014 року засобами поштового зв'язку суд першої інстанції направив на адресу ( АДРЕСА_1 ) відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_4 копію ухвали Ренійського районного суду Одеської області від 06 серпня 2014 року про відкриття провадження у справі та призначення попереднього судового засідання на 26 серпня 2014 року об 11 год 00 хв, а також копію позовної заяви з додатками.
19 серпня 2014 року зазначене поштове відправлення було повернуто до Ренійського районного суду Одеської області без вручення, з відміткою про непроживання адресатів за зазначеною адресою.
Згідно з відомостями Ренійського РС ГУ ДМС України в Одеській області
від 28 жовтня 2014 року № 38/13-1739 ОСОБА_1 з 23 січня 2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
31 січня 2015 року засобами поштового зв'язку суд першої інстанції направив відповідачам: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , повідомлення про виклик до суду на 26 лютого 2015 року на 11 год 30 хв.
Зазначене поштове відправлення було повернуто до Ренійського районного суду Одеської області 03 лютого 2015 року без вручення, з відміткою про непроживання адресатів за зазначеною адресою.
Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:
юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Зважаючи на те, що всі процесуальні документи були направлені судом першої інстанції ОСОБА_1 за адресою її місця реєстрації, однак вручені не були у зв'язку з відсутністю відповідачки за такою адресою, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції з підстав передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Перевіряючи наявність правових підстав для визнання відповідачів, зокрема ОСОБА_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції вважав належними надані позивачем на підтвердження зазначених обставин докази, а саме: акти від 22 січня 2011 року, 28 лютого 2011 року та 02 березня 2011 року.
Також суд урахував пояснення ОСОБА_5 від 20 вересня 2011 року у яких він зазначив, що проживає в спірному будинку з грудня 2010 року із дозволу власниці ОСОБА_1 .
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів факту відсутності ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні протягом тривалого часу, а також, що вона втратила інтерес та не має будь-яких зав'язків із житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що акти від 22 січня 2011 року, 28 лютого 2011 року та 02 березня 2011 року станом на 2024 рік не можуть вважатися належними доказами непроживання ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку зі спливом значного часу з моменту їх складення.
У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця» посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки справа розглядалася судом першої інстанції у 2014 році. Крім того, ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів на підтвердження фактичного користування спірним будинком.
Колегія суддів Верховного Суду, вважає такі аргументи заявника обґрунтованими, оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав неналежними надані позивачем докази, а саме акти від 22 січня 2011 року, 28 лютого 2011 року та 02 березня 2011 року з тих лише підстав, що станом на 2024 рік такі не можуть вважатися належними у зв'язку зі спливом значного часу з моменту їх складення і не звернув уваги на те, що такі докази підлягали оцінці на час вирішення справи судом першої інстанції (2014-2015 роки).
Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що в апеляційній скарзі заявниця не посилалася на те, що вона фактично проживає у спірному житловому будинку, чи проживала раніше, а вказувала лише на те, що під час розгляду цієї справи судом першої інстанції вона у м. Рені не проживала у зв'язку з поганим станом здоров'я; на час надання права користування спірним будинком, який не було введено в експлуатацію (ступінь готовності 68 %), у будинку не було електропостачання та опалення, а тому проживати у цьому будинку було неможливо. Однак будь-яких доказів на підтвердження зазначеного не надала, на наявність труднощів у їх отриманні не посилалася, відповідних клопотань не заявляла.
Крім того, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 не надала жодного доказу, який би підтверджував її зв'язок із будинком на АДРЕСА_1 .
Зважаючи на наведене, висновок апеляційного суду про те, що позивач не довів наявності правових підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є необґрунтованим, оскільки на порушення вимог статей 263-265, 382 ЦПК України апеляційний суд не забезпечив повний та всебічний розгляд справи та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також за відсутності процесуальних підстав, передбачених частиною четвертою статті 367 ЦПК України здійснив переоцінку доказів, на неналежність яких ОСОБА_1 не посилалася.
Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, правильно застосував норми матеріального права, повно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належно дослідив зібрані у справі докази та надав їм відповідну оцінку, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову АТ «Укрзалізниця» про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття її з реєстраційного обліку.
Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 рокускасувати, рішення Ренійського районного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець