22 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13187/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Донченка Сергія Дмитровича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 (колегія суддів: Ткаченко Б. О., Гаврилюк О. М., Сулім В. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 (суддя Капцова Т. П.) у справі
за позовом Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до фізичної особи-підприємця Донченка Сергія Дмитровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про розірвання договору оренди та виселення,
за участі представників:
позивача - Ястребової І. Г.,
третьої особи - Антоненко Л. Л.,
Короткий зміст позовних вимог
1. Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності, позивач) звернувся в Господарський суд міста Києва з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Донченка Сергія Дмитровича (далі - ФОП Донченко С. Д., відповідач), у якій просив суд:
- розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, від 01.04.2021 № 3347, укладений між Департаментом комунальної власності, Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") та ФОП Донченком С. Д.;
- виселити ФОП Донченка С. Д. з нежитлових приміщень загальною площею 48,35 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, бульв. Леоніда Бикова, буд. 4-А.
2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди, а саме самовільним зайняттям додаткового неорендованого приміщення та здійсненням непогоджених ремонтних робіт, результатом яких стало неправомірне перепланування об'єкта оренди.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 01.04.2021 між Департаментом комунальної власності (орендодавець), ФОП Донченком С. Д. (орендар) та КП "Київтеплоенерго" (балансоутримувач) було укладено договір оренди № 3347 нерухомого майна, що належить до комунальної власності (далі - договір), згідно з яким сторони погодили наступне:
- орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно - нежитлові приміщення загальною площею 48,35 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульв. Леоніда Бикова, буд.4-А (пункт 1.1 договору);
- орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору (пункт 2.1 договору);
- орендар має право, зокрема, за згодою балансоутримувача проводити поточний та/або капітальний ремонт майна і виступати замовником на виготовлення проектно-кошторисної документації на проведення ремонту, здійснювати невід'ємні поліпшення майна за наявності рішення орендодавця про надання згоди, прийнятого відповідно до закону та Порядку передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (пункт 5.1 договору);
- порядок отримання орендарем згоди балансоутримувача і орендодавця на проведення відповідних видів робіт, передбачених пунктом 5.1 цього договору, порядок отримання орендарем згоди орендодавця на зарахування витрат на проведення цих робіт в рахунок орендної плати і умови, на яких здійснюється таке зарахування, а також сума витрат, які можуть бути зараховані, визначаються Порядком передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (п. 5.2 договору).
- орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент його передачі в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки (пункт 6.2 договору).
- орендар зобов'язаний забезпечити представникам орендодавця та балансоутримувача доступ на об'єкт оренди у робочі дні у робочий час (а у разі отримання скарг на порушення правил тиші або провадження орендарем діяльності у неробочий час, яка завдає шкоди або незручностей власникам суміжних приміщень - то у будь-який інший час) з метою здійснення контролю за його використанням та виконанням орендарем умов цього договору. Про необхідність отримання доступу до об'єкта оренди балансоутримувач або орендодавець повідомляє орендареві електронною поштою принаймні за один робочий день, крім випадків, коли доступ до об'єкта оренди необхідно отримати з метою запобігання нанесенню шкоди об'єкту оренди чи власності третіх осіб через виникнення загрози його пошкодження внаслідок аварійних ситуацій або внаслідок настання надзвичайних ситуацій, техногенного та природного характеру, а також у разі отримання скарг на порушення правил тиші або провадження орендарем діяльності у неробочий час, яка завдає шкоди або незручностей власникам суміжних приміщень. У разі виникнення таких ситуацій орендар зобов'язаний вживати невідкладних заходів для ліквідації їх наслідків (пункт 6.4 договору);
- строк договору становить 5 років з дати набрання чинності цим договором (пункт 11 договору).
4. 01.04.2021 за актом приймання-передачі нерухомого майна, що є додатком № 1 до договору, балансоутримувач передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 48,35 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, бульв. Леоніда Бикова, буд.4-А.
5. На підставі пункту 6.4 Незмінюваних умов договору балансоутримувач 04.06.2024 надіслав на електронну пошту орендаря, яка зазначена у підпункті 3.2.1 пункту 3.2 Змінюваних умов договору, електронний лист, в якому просив останнього забезпечити 06.06.2024 доступ до об'єкта оренди та безпосередню присутність орендаря або представника орендаря.
6. За результатами огляду об'єкта оренди було складено акт огляду орендованих приміщень від 06.06.2024, підписаний представниками балансоутримувача, орендодавця та неофіційним представником (без довіреності) орендаря, відповідно до якого виявлено порушення орендарем умов пункту 5.1 Незмінюваних умов договору, а саме перевищення орендарем орендованих площ внаслідок самовільного зайняття додаткового приміщення площею 5,7 кв. м, розташованого з лівого боку від центрального входу до об'єкта оренди, що мало окремий вхід і не передавалося в орендне користування за договором. У наведеному приміщенні повністю знесено міжкімнатну перегородку, внаслідок чого воно було об'єднано з орендованими площами, що суперечить пункту 4.1 Змінюваних умов договору. Встановлено також факт проведення ремонтних робіт (з переплануванням) без отримання згоди балансоутримувача, тобто з порушенням норм пункту 5.1 Незмінюваних умов договору, що підтверджується такими спостереженнями:
- фасадна частина об'єкта оренди пофарбована в світло-сірий колір;
- дверний проріз зліва від центрального входу до об'єкта оренди розширено, а також там встановлено металопластикові двері;
- два вікна зліва від центрального входу до об'єкта оренди замінено на металопластикові;
- два вікна з лівого боку в торці будівлі від центрального входу до об'єкта оренди розмуровано, натомість середній віконний проріз замуровано. Розмуровані вікна замінені на металопластикові;
- всі міжкімнатні перегородки (окрім однієї несучої стіни) зруйновано, внаслідок чого ліквідовано низку приміщень та збільшено корисну площу об'єкта оренди;
- один дверний проріз замуровано, внаслідок чого приміщення однієї групи розділено на дві частини з окремими входами;
- в усьому об'єкті оренди завершено штукатурні та облицювальні роботи;
- будівельне сміття, утворене після руйнації перегородок, вивезено з орендованих приміщень.
7. У зв'язку з виявленими порушеннями балансоутримувачем було складено та надіслано орендареві рекомендованим листом із повідомленням про вручення, припис № 1/28/23.1.2/3317 від 10.06.2024 щодо усунення порушення умов договору оренди нерухомого майна комунальної власності, в якому балансоутримувач вимагав упродовж 30 календарних днів з дати отримання зазначеного припису усунути виявлені порушення шляхом звільнення самовільно зайнятих неорендованих площ та відновлення початкової конфігурації конструкцій (в тому числі несучих) орендованих приміщень, що існувала на дату укладення договору.
8. 02.08.2024 балансоутримувач надіслав на електронну пошту орендаря, електронний лист, в якому просив останнього забезпечити 06.08.2024 доступ до об'єкта оренди та безпосередню присутність орендаря або представника орендаря.
9. За результатами повторного огляду об'єкта оренди було складено акт огляду орендованих приміщень від 06.08.2024, підписаний представниками балансоутримувача, орендодавця та неофіційним представником (без довіреності) орендаря, відповідно до якого виявлені при первинному огляді порушення не усунуті.
10. Зважаючи на викладене, балансоутримувач направив орендодавцеві лист від 08.08.2024 № 1/28/23.1.2/4586 про ініціювання процедури розірвання договору та виселення орендаря.
11. З огляду на порушення відповідачем положень пункту 4.1 Змінюваних умов та пункту 5.1 Незмінюваних умов договору, а також невиконання вимог припису щодо усунення порушення умов договору, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати договір та виселити відповідача з нежитлових приміщень загальною площею 48,35 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульв. Леоніда Бикова, буд. 4-А.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
12. 17.12.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025, про задоволення позову.
13. Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що дії відповідача щодо проведення ремонтних робіт без погодження їх в установленому порядку з балансоутримувачем майна є неправомірними, а перепланування орендованого приміщення орендарем поза згодою орендодавця істотним порушенням умов договору оренди комунального майна, тому суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Короткий зміст касаційної скарги
14. ФОП Донченко С. Д. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
15. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
16. Обґрунтовуючи підставу, визначену у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зауважує, що судами першої та апеляційної інстанції:
- проігноровано висновки Верховного Суду у постанові від 14.11.2024 у справі № Б26/161-09 (904/4631/22) у подібних правовідносинах в частині непризначення судової експертизи;
- не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, про те, що істотним є порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
17. На обґрунтування пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/5446/19, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що, укладаючи договір найму, наймодавець має право розраховувати на те, що передана у найм річ буде використовуватися за призначенням і не буде змінена наймачем без згоди наймодавця. Тобто, щоб у разі припинення договору найму річ була повернута наймодавцеві у стані, в якому вона була одержана у найм, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, як це передбачено у частині першій статті 785 ЦК України.
18. Щодо підстави обґрунтування пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимого доказу, а саме на підстави підписаного неуповноваженою особою орендаря акта огляду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
19. У відзивах на касаційну скаргу позивач та третя особа просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Інші заяви та клопотання
20. 22.10.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з підстав неможливості його участі в судовому засіданні в касаційному суді у зв'язку із необхідністю участі в цей день представника відповідача в слідчих діях в Печерському УП ГУНП в місті Києві, тоді як сам ФОП Донченко С.Д., який проходить навчання в місті Запоріжжі, через нічний обстріл не встигне приїхати в Київ.
21. Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, заслухавши думку представників сторін, присутніх у судовому засіданні, які заперечили проти вказаного клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні із наведенням мотивів такої відмови, що зафіксовано звукозаписувальним технічним засобом під час повного фіксування перебігу судового процесу.
Позиція Верховного Суду
22. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
24. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
25. Відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
26. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
27. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
28. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
29. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
30. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
31. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого.
32. У справі № Б26/161-09 (904/4631/22) вирішувався спір про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача безпідставно збережених грошових коштів за фактичне користування будівлею поліклініки, які заявлені на підставі статей 1212, 1214 ЦК України. У цій справі Верховний Суд зазначив, що з огляду на те, що: 1) господарські суди дійшли висновку, що фактичний користувач майна, який без достатньої правової підстави за рахунок власника (позивача) цього майна зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування цим майном, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212, статті 1214 ЦК України; 2) для з'ясування розміру заборгованості, які має заплатити фактичний користувач майна, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 3) висновок експерта, наданий позивачем, у господарського суду викликав обґрунтовані сумніви щодо його правильності, дійшов висновку, що у цьому конкретному випадку, з урахуванням наведених у постанові положень процесуального закону, суд мав призначити експертизу з власної ініціативи для з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
33. У справі № 910/13187/24, що розглядається, предметом розгляду є розірвання договору оренди та виселення у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору оренди, а саме самовільним зайняттям додаткового неорендованого приміщення та здійсненням непогоджених ремонтних робіт, результатом яких стало неправомірне перепланування об'єкта оренди. У цій справі відповідач не звертався з клопотанням про призначення експертизи, а обставини щодо виконання сторонами своїх зобов'язань за договором були предметом перевірки судів попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів, яким суди попередніх інстанцій надали відповідну оцінку, та на підставі яких встановили, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.
34. Таким чином, правовідносини у справі № Б26/161-09 (904/4631/22), на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, очевидно не є подібними зі справою № 910/13187/24, яка переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характеру спірних правовідносин, сфери правового регулювання.
35. У справі № 910/2861/18 предметом спору є: за первісним позовом - зобов'язання виконати умову інвестиційного договору на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці, визнання за позивачем права власності на об'єкти нерухомого майна; за зустрічним позовом - розірвання інвестиційного договору. У цій справі викладено правові висновки про те, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
36. Водночас у справі що розглядається спірні правовідносини виникли на підставі договору оренди нерухомого майна, тому у цій справі суди застосували до спірних правовідносин норми статей 783, 785 ЦК України, статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, які є спеціальними нормами, що регулюють договори найму та, серед іншого, встановлюють підстави розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, передбачених цим договором.
37. Не зважаючи на те, що у справі № 910/2861/18 і у справі №910/13187/24 позивачі посилаються на частину другу статті 651 ЦК України, у вказаних справах має місце різне матеріально-правове регулювання спірних відносин.
38. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Щодо підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України
39. На обґрунтування пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/5446/19, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що, укладаючи договір найму, наймодавець має право розраховувати на те, що передана у найм річ буде використовуватися за призначенням і не буде змінена наймачем без згоди наймодавця. Тобто, щоб у разі припинення договору найму річ була повернута наймодавцеві у стані, в якому вона була одержана у найм, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, як це передбачено у частині першій статті 785 ЦК України.
40. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
41. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
42. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
43. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
44. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
45. Зважаючи на викладене вище, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
46. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які б дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду у зазначеній ним постанові, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях встановлених судами обставин проведення орендарем перепланування орендованого приміщення поза згодою орендодавця, зазначаючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази такого перепланування, що зводиться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин справи, що вочевидь не свідчить про обґрунтовану необхідність для відступу від висновків Верховного Суду.
47. Отже, підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала підтвердження.
Щодо підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
48. На обґрунтування пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимого доказу, а саме на підстави підписаного неуповноваженою особою орендаря акта огляду.
49. Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
50. Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
51. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
52. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
53. Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів зводяться до заперечень встановлених обставин справи.
54. Таким чином, аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи.
55. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
56. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
57. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
58. Звідси наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
59. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
60. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
61. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
62. Згідно з вимогами статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судові витрати
63. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати покладаються на скаржника (стаття 129 ГПК України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження у справі № 910/13187/24 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Донченка Сергія Дмитровича, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Донченка Сергія Дмитровича залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі № 910/13187/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач