8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3169/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (місцезнаходження: 61191, м. Харків, вул. Тепловозна,8; код ЄДРПОУ: 0291010826) в особі Харківської міської ради (місцезнаходження: 61003, м. Харків, м-н Конституції,7; код ЄДРПОУ: 04059243)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЄГАСТАР" (місцезнаходження: 61109, м. Харків, просп.Аерокосмічний,181; код ЄДРПОУ: 34329672)
про стягнення 126 444,36 грн.
без виклику учасників справи
Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МЄГАСТАР" в якій просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 181 (просп. Аерокосмічний) у розмірі 126 444,36 грн. Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 судом позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3169/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву, складеного з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.
23.09.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№21981 від 23.09.2025) в якому останній зазначив, що позовні вимоги ним повністю визнаються.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/3169/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку (кадастровий номер 6310136900:08:001:0014) площею 0,9567 га за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний (раніше - Гагаріна), 181 зареєстровано в ДЗК 10.11.2011, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отримання прибутку).
22.05.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га за Харківською міською радою.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на нежитлові будівлі: літ. «А-5-6» загальною площею 26366,1 кв.м., літ. «З-5» загальною площею 4327,5 кв.м. по просп. Аерокосмічному (раніше - Гагаріна), 181 у м. Харкові зареєстроване право власності з 13.06.2013 за ТОВ «МЄГАСТАР» (код ЄДРПОУ 34329672) на підставі свідоцтва про право власності від 21.06.2013 № 5191658.
Також встановлено, що на підставі рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 № 1262/13 «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» 31.03.2014 між Харківською міською радою та ТОВ «МЄГАСТАР» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний (раніше - Гагаріна), 181 строком до 01.09.2018.
01.07.2019 між ТОВ «МЄГАСТАР» та Департаментом земельних відносин Харківської міської ради складено акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки № 230/19, відповідно до якої Орендар (ТОВ «МЄГАСТАР») передав земельну ділянку до земель запасу міста.Державна реєстрація вказаних відомостей здійснена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.07.2019.
27.09.2019 між Харківською міською радою та ТОВ «МЄГАСТАР» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний (раніше - Гагаріна), 181 строком на 11 років. Державна реєстрація договору оренди здійснена 16.10.2019.
Отже, прокурор зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МЄГАСТАР» в період з 09.07.2019 по 16.10.2019 використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний (раніше - Гагаріна), 181 для будівництва та обслуговування нежитлових будівель літ. «А-5-6» загальною площею 26366,1 кв.м., літ. «З-5» загальною площею 4327,5 кв.м. без виникнення права власності/ користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України на неї, а також без сплати коштів за землю в передбаченому законодавством розмірі.
Окружною прокуратурою листами від 18.06.2025 за № 54-112-2965вих-25 та від 13.08.2025 № 54-112-3954вих-25 повідомлено про виявлені порушення Харківську міську раду.
10.06.2025 року головним спеціалістом сектору Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Нінець Яною Анатоліївною у порядку ч.2. ст. 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів щодо додержання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний, 181 (кол.просп. Гагаріна), за результатами чого складено відповідний акт обстеження земельної ділянки від 10.06.2025.
За результатами проведеного обстеження встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний, 181 розташовується нежитлові будівлі літ. «А-5-6» та літ.3-5 праов власності на які зареєстроване за ТОВ "Мєгастар".
Згідно з інформації з ГУ ДПС в Харківській області від 22.08.2023 за № 15537/5/20-40-04-02-12 повідомлено, що ТОВ «МЄГАСТАР» обліковується платником земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014.
Відповідно до розрахунку Харківської міської ради щодо розрахунку безпідставно збережених коштів ТОВ «МЄГАСТАР» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014 за період з 09.07.2019 по 15.10.2019 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 139 137,43 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки, з урахуванням коеіцієнтів індексації - 20 870 615 грн, ставки річної орендної плати - 8 %, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1).
Отже, прокурор зазначає, за період з 09.07.2019 по 15.10.2019 ТОВ «МЄГАСТАР» мало би сплатити до бюджету 448 830,42 грн., однак, відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради, фактично сплачено лише 322 386,06 грн. Таким чином, прокурор вважає, що ТОВ «МЄГАСТАР» не сплачено за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний (раніше - Гагаріна), 181 за період з 09.07.2019 по 15.10.2019 плату за землю у встановленому законодавством розмірі: 126 444,36 грн., внаслідок чого відповідач зберіг у себе майно - грошові кошти.
У зв'язку з не сплатою відповідачем за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, внаслідок чого відповідач зберіг у себе майно - грошові кошти, прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 ЦК України просить стягнути звідповідача 126 444,36 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, у зв'язку з чим місцевим бюджетом недоотримано вищевказані кошти, що порушує визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м. Харкова, як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку тощо.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Щодо наявності підстав у Прокурора звертатися з позовом, господарський суд зазначає наступне.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття інтереси держави, визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Харківської міської ради було скеровано лист № 54-112-4239вих-25 від 28.08.2025, стосовно вжиття заходів реагування щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштва.
Відповідь на цей лист Харківською міською радаю надано не було.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що Харківською міською радою не вживались заходи щодо самостійного стягнення із відповідача безпідставно збережених коштів в судовому порядку. Відтак, у зв'язку з бездіяльністю компетентного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави в даній сфері, прокурором подано даний позов.
У вищевказаному випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства та стягненні безпідставно збережених коштів до бюджету, оскільки уповноваженим органом самостійно не здійснюється захист інтересів територіальної громади.
Таким чином, підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Харківської міської ради, шляхом подання позову є стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, належних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету вжито не було.
Щодо суті позову.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Таким чином, набувач земельної ділянки фактично зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшуючи вартість власного майна, а власник землі (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати).
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
За таких обставин, відповідач повинен відшкодувати позивачу безпідставно збережені кошти.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, у даному випадку обов'язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.
При цьому суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.
Суд також зазначає, що за змістом визначення, наведеного у частині першій статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено положеннями частин першої, третьої, четвертої, дев'ятої статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Датою державної реєстрації права власності за Харківською міською радою на спірну земельну ділянку (6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га), сформовану як об'єкт цивільних прав, є 22.05.2014, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В той же час, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини 3 статті 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
З дня набрання чинності (01.01.2013) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Відповідно до пунктів 3 та 4 Розділу II Перехідних та прикінцевих положень вказаного Закону землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності;
які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.
Таким чином, в силу вищевказаних приписів чинного законодавства територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради є власником усіх земель в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Тобто право власності позивача на вищевказані землі, до яких відноситься і спірна земельна ділянка прямо встановлено вищенаведеними (спеціальними щодо територіальних громад) нормами земельного законодавства.
При цьому, відповідно до пункту 5 Розділу II Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Отже спеціальною нормою щодо реєстрації прав на землі комунальної власності прямо встановлено, що процедура реєстрації права територіальної громади на земельні ділянки відбувається лише у випадку передачі земельної ділянки:
- у власність
- або у користування.
Обов'язковості проведення такої реєстрації в інших випадках чинним законодавством не передбачено, а тому відсутні підстави вимагати її здійснення від Харківської міської ради перед подачею позовів про стягнення з власників нежитлових будівель безпідставно збережених коштів в порядку статті 1212 ЦК України, до яких відноситься і спір у даній справі.
Нездійснення державної реєстрації жодним чином не позбавляє позивача права на землі, що розташовані в межах м. Харкова та не належать до приватної або державної власності.
За таких обставин, суд вважає достатнім встановлення факту присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номеру та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, а також наявності у позивача законного права власності на неї для того, щоб вважати цю земельну ділянку об'єктом цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 зазначив, що правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об'єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Отже земельна ділянка, яка використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування належних йому будівель, є об'єктом цивільних прав.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Судом встановлено, що відповідач з 13.06.2013 правомірно володіє нежитловими будівлями літ. «А-5-6» загальною площею 26366,1 кв.м, та лі.3-5 площею 4327,5 кв.м. розташованою за адресою: м. Харків, просп.Аерокосмічний , 181 (просп.Гагаріна ).
Частиною 4 статті 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
01.07.2019 між ТОВ «МЄГАСТАР» та Департаментом земельних відносин Харківської міської ради складено акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки № 230/19, відповідно до якої Орендар (ТОВ «МЄГАСТАР») передав земельну ділянку до земель запасу міста.
Державна реєстрація вказаних відомостей здійснена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.07.2019.
В подальшому, 27.09.2019 між Харківською міською радою та ТОВ «МЄГАСТАР» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний (раніше - Гагаріна), 181 строком на 11 років.
Державна реєстрація договору оренди здійснена 16.10.2019.
Таким чином, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МЄГАСТАР» в період з 09.07.2019 по 16.10.2019 використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310136900:08:001:0014, площею 0,9567 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний (раніше - Гагаріна), 181 для будівництва та обслуговування нежитлових будівель літ. «А-5-6» загальною площею 26366,1 кв.м., літ. «З-5» загальною площею 4327,5 кв.м. без виникнення права власності/ користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України на неї, а також без сплати коштів за землю в передбаченому законодавством розмірі.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів, останній здійснює розрахунки як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 6310138900:08:001:0014 площею 0,9567 га, розташованою за адресою: м. Харків, просп. Аерокосмічний, 181, та з урахуванням коефіцієнту індексації.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача на суму 126 444,36 грн. судом встановлено, що відповідний розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати за період з 09.07.2019 по 15.10.2019 позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.
В свою чергу відповідач вказану заборгованості в сумі 126 444,36 грн. визнає в повному обсязі.
Згідно з п. 1 ч. 2ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача у сумі 126 444,36 грн., а відповідачем вказану заборгованість визнано у повному обсязі, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурорм за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. відповідно до платіжної інструкції №2439 від 03.09.2025.
Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, у відповідності до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 1 211,20 грн., а 1 211,20 грн. судового збору підлягають поверненню Харківській обласній прокуратурі з державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 13, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 231-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЄГАСТАР" (місцезнаходження: 61109, м. Харків, просп.Аерокосмічний,181; код ЄДРПОУ: 34329672) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, код класифікації доходів бюджету 24062200, номер рахунку (IBAN) UA 958999980314080611000020002, код отримувача (ЄДРПОУ) 37999649, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), отримувач УК у м. Харкові) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 126 444,36 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЄГАСТАР" (місцезнаходження: 61109, м. Харків, просп.Аерокосмічний,181; код ЄДРПОУ: 34329672) на користь Харківської обласної прокуратури, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800 50% витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Харківській обласній прокуратурі (код 02910108) з Державного бюджету України 50% судового збору у розмірі 1 211,20 грн., сплаченого до господарського суду Харківської області згідно платіжної інструкції №2439 від 03.09.2025.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "06" листопада 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/3169/25