8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2533/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший трубний завод", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №460", м.Харків
про стягнення 1851358,70 грн
за участю представників:
позивача - Журавель Р.О. (адвокат, довіреність № 239 від 04.08.2025 року);
відповідача - Могильовкін Р.Ю. (адвокат, довіреність від 15.12.2024).
23.07.2025 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший трубний завод" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №460" про стягнення заборгованості за договором №045 від 24.07.2024 року в розмірі 1851358,70 грн, з яких: 1016557,84 грн - пеня; 117131,07 грн - 3% річних; 717669,79грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 року позовну заяву залишено без руху.
31.08.2025 року представник позивача надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№17699).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2025 року відкрито провадження у справі №922/2533/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.08.2025 року.
06.08.2025 року представник позивача надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх.№18130).
08.08.2025 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№18360) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.08.2025 року задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
20.08.2025 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№19225).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.08.2025 року відзив ТОВ "Будівельно-монтажне управління №460" залишено без розгляду.
25.08.2025 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№19391).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 року відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №460" на позовну заяву у справі №922/2533/25 залишено без розгляду.
Протокольною ухвалою суду від 26.08.2025 року було відкладено підготовче засідання на 24.09.2025 року.
26.08.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про поновлення строку на подання відзиву (вх.№19570).
23.09.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№21990).
В судовому засіданні 24.09.2025 року суд постановив протокольну ухвалу про залишення без розгляду клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.
Також, протокольною ухвалою суду від 24.09.2025 року суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення судового засідання та постановив відкласти підготовче засідання на 30.09.2025.
30.09.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, проти позову заперечував в повному обсязі (вх.№ 22671).
Протокольною ухвалою суду від 30.09.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.205 року, яке протокольною ухвалою було відкладено на 28.10.2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 28.10.2025 року позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 28.10.2025 року проти позову заперечував, просив суд зменшити розмір пені на 90% та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки позивачем не надано доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
24.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» (надалі - ТОВ «ПТЗ», Постачальник/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління №460» (надалі - ТОВ «БМУ №460», Покупець/Відповідач) було укладено договір №045 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник приймає на себе зобов'язання в термін та на умовах визначених даним Договором поставити та передати у власність Покупця труби попередньо-ізольовані та комплектуючі до них (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар, в термін та на умовах, визначених цим Договором.
Перелік, кількість та ціна за одиницю Товару зазначається Додатком №1 (Специфікація), який є невід'ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).
Фактичний обсяг (кількість) Товару визначається у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною Договору (п. 2.3 Договору).
Загальна ціна Договору з ПДВ становить 26 899 994,30 грн. (двадцять шість мільйонів вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири гривні 30 копійок), в тому числі ПДВ - 4 483 332,38 грн. (чотири мільйони чотириста вісімдесят три тисячі триста тридцять дві гривні 38 копійок) (п. 3.1 Договору).
Згідно з п.4.1 Договору поставка Товару здійснюється партіями Постачальником при наявності Довіреності.
Поставка Товару здійснюється згідно до міжнародних правил «Інкотермс-2010» на об'єкт Покупця за адресою: м. Миколаїв (п. 4.2 Договору).
Поставка Товару проводиться партіями на підставі заявки Покупця. Належним способом надання заявки на поставку Товару від Покупця вважається її направлення на електронну пошту Постачальника: ptz1@ukr.net (п. 4.3 Договору).
На підставі заявки покупця формується рахунок-фактура. Належним способом надання рахунку-фактури Покупцю вважається його направлення на електронну адресу Покупця: bmu460@ukr.net (п. 4.4 Договору).
Постачальник має право зупинити чергову поставку Товару та/або партії Товару, якщо Покупець не оплатив поставку Товару та/або партію Товару (п. 4.5 Договору).
Поставка Товару проводиться партіями, в терміни, як погоджуються Сторонами (п. 4.6 Договору).
Товар передається Постачальником та приймається Покупцем по кількості шляхом підписання видаткових накладних (п. 4.7 Договору).
Товар вважається поставленим Покупцю з дати підписання Сторонами видаткових накладних (п. 4.8 Договору).
При передачі Товару Постачальник передає Покупцеві по одному примірнику товаросупроводжувальних документів на кожну партію Товару: рахунок-фактура; видаткова накладна; сертифікат якості (на вимогу Покупця) (п. 4.9 Договору).
Пунктом 5.1 Договору визначено, що розрахунки за Товар проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у даному Договорі, протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати підписання уповноваженими представниками Сторін відповідних видаткових накладних. У реквізитах платежу обов'язково вказується дата і номер Договору.
Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 5.2 Договору).
Ціна на Товар, вказана у рахунку-фактурі з дати виставлення рахунку-фактури до моменту поставки Товару та протягом встановленого для Покупця строку здійснення оплати Товару, а також оплачений (в т.ч. частково) Товар, є фіксованою, та збільшенню не підлягає (п. 5.3 Договору).
Відповідно до п. 6.1 Договору Товар вважається переданим Постачальником і прийнятий Покупцем відповідно до видаткових накладних.
В разі незгоди Покупця з якістю відвантаженого Товару проти якості Товару, вказаної у товаросупровідних документах, Покупець діє в строки й порядку, відповідно до «Інструкції про порядок приймання товару виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 року №П-7 зі змінами та доповненнями, та застосовується Сторонами з врахуванням особливостей, встановлених в цьому Договорі. У разі виявлення неякісного та/або некомплектного Товару, Покупець направляє Постачальнику поштовим відправленням чи засобами електронної пошти, на адресу представника Постачальника ptz@ukr.net про це письмове повідомлення, а Постачальник зобов'язаний протягом 2 (двох) календарних днів направити свого представника для складання Акту прийомки. Неявка представника Постачальника є підставою для складання відповідного Акту прийомки Покупцем в односторонньому порядку. Неякісний Товар підлягає заміні на товар належної якості та в ідентичній кількості, а некомплектний - докомплектації протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту встановлення Сторонами факту невідповідності якості поставленого Товару, шляхом укладення відповідного Акту прийомки, якщо Сторони не домовляються про інше (п. 6.2 Договору).
У разі незгоди Покупця з фактично відвантаженою кількістю Товару проти кількості Товару, заявленої у товаросупровідних документах, Покупець діє в строки й в порядку, відповідно до «Інструкції про порядок приймання товару виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю», затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 року №П-6 зі змінами та доповненнями, та застосовується Сторонами з врахуванням особливостей, встановлених в цьому Договорі. У разі виявлення недостачі Товару, Покупець направляє Постачальнику поштовим відправленням чи засобами електронної пошти, на адресу Постачальника ptz@ukr.net про це письмове повідомлення, а Постачальник зобов'язаний протягом 2 (двох) календарних днів направити свого представника для складання Акту прийомки. Неявка представника Постачальника є підставою для складання відповідного Акту прийомки Покупцем в односторонньому порядку.
Недостаючий Товар підлягає допоставці протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту встановлення Сторонами факту невідповідності недостачі поставленого Товару, шляхом укладення відповідного Акту прийомки, якщо Сторони не домовляються про інше (п. 6.3 Договору).
Покупець має право заявити Постачальнику претензію щодо прихованих дефектів Товару, поставленого за цим Договором, що не могли бути виявлені при звичайній перевірці Товару, та виявляються лише у процесі обробки, підготовки до монтажу, в процесі монтажу, використання та зберігання (п. 6.4 Договору).
Згідно з п. 7.1 Договору Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором згідно чинного законодавства України.
При порушенні строків оплати Товару, встановлених п. 5.1 Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого Товару, за кожен день прострочки платежу (п. 7.5 Договору).
Згідно з п. 7.6 Договору сплата пені, штрафних санкцій та відшкодування збитків не звільняє винну Сторону від виконання взятих на себе зобов'язань.
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від виконання тих зобов'язань, що лишилися невиконаними (п. 9.1 Договору).
Положеннями п. 9.15 Договору визначено, що в усіх інших випадках, не обумовлених даним Договором Сторони керуються чинним законодавством України (п. 9.15 Договору).
На виконання умов Договору Постачальником було поставлено, а Покупцем прийнято товар, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними на загальну суму 26 986 050, 58 грн, а саме:
№ТІ-328/530н (ТЗ-0005157) від 01.08.2024 року на суму 1 380,00 грн;
№ТІ-328/530 (ТЗ-0005156) від 01.08.2024 року на суму 1 926 892,82 грн;
№ТІ-328/530/1(ТЗ-0005171) від 05.08.2024 року на суму 16 450,80 грн;
№ТІ-328/530/ (ТЗ-0005170) від 05.08.2024 року на суму 1 825 464,53 грн;
№ТІ-327/720 (ТЗ-0005194) від 12.08.2024 року на суму 1 550 354,89 грн;
№ТІ-327/720/1 (ТЗ-0005197) від 12.08.2024 року на суму 1 602 831,97 грн;
№ТІ-327/720н (ТЗ-0005198) від 12.08.2024 року на суму 1 665,00 грн;
№ТІ-328/530/5 (ТЗ-0005231) від 15.08.2024 року на суму 1 806 648,44 грн;
№ТІ-328/530/6 (ТЗ-0005232) від 15.08.2024 року на суму 1 770 997,06 грн;
№ТІ-328/530/8 (ТЗ-0005242) від 19.08.2024 року на суму 2 129 404,68 грн;
№ТІ-327/720/3 (ТЗ-0005262) від 21.08.2024 року на суму 1 641 152,12 грн;
№ТІ-327/720/4 (ТЗ-0005264) від 22.08.2024 року на суму 1 427 520,40 грн;
№ТІ-327/720/5 (ТЗ-0005281) від 26.08.2024 року на суму 263 945,47 грн;
№ТІ-328/530/9 (ТЗ-0005290) від 26.08.2024 року на суму 851 198,86 грн;
№ТІ-327/720/6 (ТЗ-0005288) від 27.08.2024 року на суму 1 419 821,52 грн;
№ТІ-327/720/7 (ТЗ-0005297) від 29.08.2024 року на суму 1 135 459,86 грн;
№ТІ-328/530/11 (ТЗ-0005300) від 29.08.2024 року на суму 294 737,71 грн;
№ТІ-327/720#8 (ТЗ-0005306) від 29.08.2024 року на суму 1 445 153,30 грн;
№ТІ-327/720/9 (ТЗ-0005320) від 30.08.2024 року на суму 4 427 452,67 грн;
№ТІ-327/72010 (ТЗ-0005456) від 20.09.2024 року на суму 723 759,24 грн;
№ТІ-327/720/12 (ТЗ-0005706) від 30.10.2024 року на суму 723 759,24 грн.
Покупець здійснив оплату за поставлений товар в повному обсязі на загальну суму 26 986 050,58 грн, що підтверджується витягами з виписок із поточного рахунку ТОВ «Перший трубний завод», який відкрито у АТ «КРЕДОБАНК», IBAN НОМЕР_1 , а саме:
30.10.2024 року на суму 5 000 000,00 грн;
12.11.2024 року на суму 15 000 000,00 грн;
21.11.2024 року на суму 5 000 994,31 грн;
28.12.2024 року на суму 1 899 000,00 грн;
28.03.2025 року на суму 86 056,27 грн.
Як стверджує позивач, відповідачем було неналежним чином виконано взяті на себе договірні зобов'язання, визначені п. 5.1 Договору, щодо вчасного проведення розрахунків за поставлений товар шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати підписання уповноваженими представниками Сторін видаткових накладних.
На думку позивача, з огляду на те, що Покупець прострочив оплату за поставлений товар, а відтак, у відповідності до п. 7.5 Договору, останній повинен сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого Товару, за кожен день прострочки платежу.
За розрахунками Позивача розмір пені становить 1 016 557,84 грн.
Крім того, з огляду на те, що Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то Позивач у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України також заявляє вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 117 131,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 717 669,79 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На виконання умов договорів позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договорів, поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи.
Повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.
Отже відповідач прийняв відповідний товар, що підтверджується його підписом на видаткових накладних, проте оплату за отриманий товар здійснив несвоєчасно, що підтверджується банківськими виписками.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1016557,84 грн, 3% річних у сумі 117131,07 грн та інфляційні втрати в розмірі 717669,79 грн за прострочення оплати товару.
Щодо стягнення 3% річних у розмірі 117131,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 717669,79 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший трубний завод" як Постачальник виконало свої зобов'язання по Договору у повному обсязі, проте Відповідач умови Договору щодо своєчасної оплати отриманого товару у встановлені Договором строки не виконав, внаслідок чого Відповідачу нараховані 3% річних у сумі 117131,07грн та індекс інфляції у сумі 717669,79 грн.
Як зазначено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі №911/19/19 суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України суд з'ясував обставини щодо правильності здійснення позивачем відповідних розрахунків.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 117131,07грн 3% річних підлягають задоволенню.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню інфляційних на суми боргу за кожною накладною окремо, суд дійшов висновку про їх часткову невірність, оскільки за деякими накладними, по яким оплата була проведена в різні дати, інфляційні нараховано двічі за один й той самий місяць на одну суму заборгованості (періоди 20, 22, 25 у розрахунку - а.с.46).
Отже, перерахувавши інфляційні за кожною накладною, з урахуванням оплати боргу частинами, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 716966,14 грн інфляційних.
В частині стягнення 703,65 грн інфляційних суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.
Щодо заперечень відповідача щодо ненадання позивачем доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення») (п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Оскільки погашення боргу не відбувалося, позивач навів розрахунок, згідно з яким залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та поділений на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднято основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду ( п.89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).
При цьому статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Суд відхиляє заперечення відповідача, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, оскільки жодна законодавча норма не містить вимог щодо зобов'язань позивача надавати докази здійснення розрахунку індексу інфляції Держстатом та публікації Держстату величини індексу інфляції в офіційних періодичних виданнях.
Індекс інфляції є загальнодоступною інформацією, і позивачу при зверненні з позовною заявою, у разі заявлення вимог про стягнення інфляційних, достатньо здійснити відповідний розрахунок інфляційних у позові.
Щодо пені.
Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно з статями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 7.5 Договору при порушенні строків оплати Товару, встановлених п. 5.1 Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого Товару, за кожен день прострочки платежу.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України.
Разом із тим, відповідачем у судовому засіданні заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90%. Вирішуючи відповідне клопотання, суд зазначає наступне.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно, вказане питання віршується судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, за приписами якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
У пунктах 8.20-8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Водночас у пунктах 7.25-7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Суд враховує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані, передусім, на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.
З огляду на наведені позиції, суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що наразі існують об'єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції (пеня) є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені в заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов'язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов'язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Окрім цього, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Об'єктивно оцінивши даний випадок, суд приймає до уваги, що основна заборгованість по поставці товару повністю сплачена відповідачем, проте з порушенням строків оплати, визначених умовами договору, таким чином, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, та приймаючи до уваги, що:
- загальний розмір пені, нарахованої позивачем відповідно до пункту 7.5. Договору за порушення відповідачем строків остаточного розрахунку за поставлений товар становить 1016557,84 грн, сума основного боргу сплачена відповідачем, в той час, судом також враховано, що порушення строків оплати є незначними, таким чином, розмір пені є неспівмірним з допущеним порушенням, а також не відповідає критеріям справедливості, добросовісності та розумності;
- відповідачем за 4 місяці до моменту звернення Позивача з позовними вимогами сплачено 100 % загальної суми заборгованості, на яку Позивачем здійснено нарахування пені;
- неустойка, в даному випадку пеня, є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
- кризова ситуація, яка склалася в країні внаслідок військової агресії проти України, призводить до фінансових труднощів усіх підприємств без виключення;
- позивачем не надано доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань або погіршення матеріального стану ТОВ "ПТЗ" саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору.
Суд звертає увагу на те, що в пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає, що заявлена до стягнення пеня підлягає зменшенню на 30%.
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 711590,49 грн, у зв'язку з чим суд задовольняє позовні вимоги частково.
При цьому суд приймає до уваги, що зменшення неустойки, на переконання суду, цілком відповідає принципам верховенства права.
Підсумовуючи вищевикладене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, які підтверджуються матеріалами справи, та відповідачем не спростовані, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача 711590,49 пені, 117131,07грн 3% річних та 716966,14 інфляційних втрат.
В частині стягнення інфляційних в розмірі 703,65 грн суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком, а також суд зменшує пеню на 30%, що складає 304967,35 грн.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. .
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
Таким чином, враховуючи часткову відмову в позові, судовий збір в розмірі 22207,86 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №460" (адреса: 61037, м.Харків, вул.Георгія Тарасенка, буд.126/1, офіс 505; код ЄДРПОУ 42316673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший трубний завод" (адреса: 04074, м. Київ, вул.Резервна, буд. 8-А; код ЄДРПОУ 34427263) грошові кошти у розмірі 1545687,71 грн, з яких: 711590,49 грн - пеня; 117131,07 грн - 3% річних; 716966,14 грн - інфляційні втрати, а також 22207,86 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "06" листопада 2025 р.
Суддя К.В. Аріт