Справа № 308/7472/25
31 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Світлик О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Заяць А.В.,
прокурора - Романець О.П.,
представника відповідача - Луцака В.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Ужгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення із замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання,
Ужгородська окружна прокуратура, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , згідно з якою просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради грошові кошти у сумі 559322,07 грн, з яких: 337790,92 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі; 186382,39 грн - інфляційні нарахування, 35148,76 грн - 3% річних.
На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що 02.06.2020 ОСОБА_1 подано повідомлення про початок будівельних робіт №ЗК061201540107 за об'єктом «Будівництво індивідуального житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по АДРЕСА_1 ».
У період із 03.06.2020 по 26.10.2021 ОСОБА_1 здійснено будівництво вказаного об'єкту.
Відповідно до відомостей порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва будівництво вказаного об'єкту завершено 26.10.2021, зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта № ЗК101211110180 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 22.11.2021.
Відповідно до декларації об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкта: «Будівництво індивідуального житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по АДРЕСА_1 »; дата початку будівництва - 03.06.2020; дата завершення будівництва - 26.10.2021; загальна площа будівлі - 893,1 кв.м, у тому числі: житлова площа приміщень - 253 кв.м, площа приміщень комерційного призначення 201,1 кв.м.; кошторисна вартість 18121,04 тис. грн.
Відповідно до декларації пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ).
Вказані відомості наявні також у відкритому доступі в мережі Інтернет - «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (веб-сайт «e-construction.gov.ua»).
Разом з тим, замовником будівництва ОСОБА_1 безпідставно не сплачені грошові кошти у якості пайової участі, у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Ужгородської міської ради, у зв'язку із будівництвом індивідуального житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по АДРЕСА_1 .
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до ст. 40 Закону України №3038-VI замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (виключено на підставі Закону №132-ІХ від 20.09.2019).
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.
При цьому ч. 9 ст. 40 Закону №3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше, ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону №132-ІХ ст. 40 Закону №3038-VI було виключено з 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього ст. 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Водночас, ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Так, зі змісту ст. 40 Закону № 3038-VI вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування.
Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
У той же час Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2); замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт З частини 2); пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2); кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту (підпункт 5 частини 2); інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (підпункт 6 частини 2).
З урахуванням того, що об'єкт будівництва не відноситься до об'єктів пайова участь у разі будівництва яких не сплачується у відповідності до підпункту 3 частини 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», а будівництво об'єкту розпочато у червні 2020 року, у замовника будівництва (відповідача) виник обов'язок упродовж 10 днів після 02.06.2020 звернутися до Ужгородської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Посилаючись на положення глави 83 Цивільного кодексу України, які застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України), прокурор вказує, що у даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету ОСОБА_1 , в тому числі на виконання вимог Закону №132-ІХ, не сплачувалися. Відтак, безпідставно збережені кошти підлягають стягненню з відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України на користь Ужгородської міської ради.
Зауважує, що згідно з даними декларації про готовності до експлуатації об'єкта №ЗК101211110180 від 22.11.2021 загальна площа будинку - 893,1 кв.м, у тому числі: площа приміщень комерційного призначення 201,1 кв.м., кошторисна вартість 18121,04 тис. грн.
За період будівництва Міністерство розвитку громад та територій України три рази затвердило показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, а саме: розраховані станом на 01.04.2020 затверджено наказом від 26.06.2020 №151; розраховані станом на 01.10.2020 затверджено наказом від 16.12.2020 №311; розраховані станом на 01.04.2021 затверджено наказом від 20.05.2021 №119; розраховані станом на 01.07.2021 затверджено наказом від 10.09.2021 №230.
Вартість одного квадратного метра (з урахуванням податку на додану вартість) на території Закарпатської області становила 12614 грн відповідно до середніх показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, розмір пайової участі, який на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягає стягненню з відповідача до бюджету на користь позивача складає 337790,92 грн, з них: за нежитлові приміщення (приміщення комерційного призначення 163213,16 грн (18121040 грн : 893,1 кв.м = 20290,05 грн / кв.м.; 201,1 кв.м. * 20290,05 грн / кв.м. * 4% = 163213,16 грн); за площу збудованого житла 174577,76 грн (893,1 кв.м. - 201,1 кв.м. = 692 кв.м. * 12614 грн / кв.м. * 2% = 174577,76 грн).
На обґрунтування вимог у частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань прокурор зазначає, що з урахуванням постанови Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 925/683/21 час прострочення відповідача, проценти та індекс інфляції повинні бути розраховані з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, тобто з 23.11.2021 (наступний день, після видачі сертифіката про готовність до експлуатації).
Згідно з розрахунком інфляційних витрат та 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, здійсненого на калькуляторі підрахунку заборгованості та штрафних санкцій за посиланням: https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, сума інфляційного збільшення становить 186382,39 грн, а 3% річних - 35148,76 грн.
Отже, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача, враховуючи інфляційні втрати та 3% річних, за 1267 днів прострочення, становить 337790,92 грн (розмір пайового внеску) + 186382,39 грн (інфляційне збільшення) + 35148,76 грн (3% річних) = 559322,07 грн, яку прокурор просить стягнути з відповідача на користь Ужгородської міської ради.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.06.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даною позовною заявою. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.06.2025 відмовлено у задоволенні заяви керівника Ужгородської окружної прокуратури Домніцького Ю.В., в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, про забезпечення позову в цивільній справі за даною позовною заявою.
03.09.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача зауважує, що обов'язок перерахування протягом 2020 року замовниками будівництва на земельній ділянці у населеному пункті до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають. Звертає увагу, що до матеріалів справи долучено повідомлення про початок будівельних робіт №ЗК061201540107, однак згідно з витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва будівництво було завершено на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (CCI) 08.11.2021 Управління державного архітектурно-будівельного контролю за номером ЗК101211110180. У даній декларації вказано наявність та хронологія отримання всіх дозвільних документів, на підставі якого ОСОБА_1 почав будівництво об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 . 02.06.2020 ОСОБА_1 отримав повідомлення про початок будівельних робіт №ЗК061201540107 та мав намір розпочати будівельні роботи. У зв'язку з помилкою архітектора подане повідомлення не відповідало нормам законодавства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011 «Деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт» (зміни внесені постановою Кабінету Міністрів України №681 від 23 червня 2021 року «Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва»), і на підставі рішення №390 від 25.08.2021 було скасовано містобудівні умови та обмеження на проектування об'єкта будівництва по АДРЕСА_1 . Перед винесенням рішення №390 від 25.08.2021 було направлено планову перевірку Управління ДАБК Ужгородської міської ради згідно з направленням №17 від 06.05.2021. За результатами вказаної перевірки було складено акт №21 від 20.05.2021 щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та надано припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт №98/15.01-14 від 21.05.2021. Після усунення замовником будівництва всіх недоліків ОСОБА_1 отримав повідомлення про початок будівельних робіт ЗК061201540107-4 від 04.10.2021 Управлінням ДАБК Ужгородської міської ради та розпочав своє будівництво. Отже, повідомлення про початок будівельних робіт №ЗК061201540107 від 02.06.2020 не є актуальним та скасованим. Актуальним повідомленням про початок будівельних робіт є №ЗК061201540107-4 від 04.10.2021. Враховуючи те, що ОСОБА_1 почав будівництво у 2021 році, він не повинен був сплачувати пайовий внесок. Дозвіл на проведення робіт з порушенням цілісності об'єктів благоустрою №14 від 16.06.2022 затверджений рішенням виконкому Ужгородської міської ради 15.06.2022 №232 та погоджено директором департаменту міського господарства.
10.09.2025 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій вказує, що із долучених представником відповідача до відзиву документів вбачається, що у зв'язку з виявленими Управління ДАБК Ужгородської міської ради порушеннями при проведенні планової перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, за результатами якої складено акт №21 від 20.05.2021, надано припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт №98/15.01-14 від 21.05.2021. Відповідачем внесено зміни до повідомлення про початок будівельних робіт. Разом з тим, у самому акті перевірки на с. 18 в описі виявлених порушень зазначено, що на об'єкті проведено наступні роботи: влаштовано монолітні залізобетонні фундаменти; побудовано 3 поверхи та мансарду; влаштовано залізобетонні монолітні сходи; частково влаштовано конструкції даху; влаштовується покриття даху. Зважаючи на обсяг проведених робіт, будівельні роботи на об'єкті беззаперечно розпочато задовго до проведення перевірки 20.05.2021, а також не як стверджує позивач у жовтні 2021 року. Подача зміненого повідомлення про початок будівельних робіт №ЗК061201540107-4 від 04.10.2021, отримання дозволу на проведення робіт з порушенням цілісності об'єктів благоустрою, скасування містобудівних умов та обмежень з метою усунення порушень, виявлених перевіркою органу архітектурно-будівельного контролю не змінює дати початку будівництва, а сам об'єкт прийнятий в експлуатацію у встановлено законом порядку. Зокрема, у самій поданій декларації замовником (відповідачем) на виконання вимог Порядку №461 зазначено повідомлення про початок будівельних робіт № ЗК061201540107 від 02.06.2020 як документ, що надає право на проведення будівельних робіт, а повідомлення №ЗК061201540107-1 від 04.01.2021 та №ЗК061201540107-4 від 04.10.2021 визначені як повідомлення про зміну даних. У зв'язку з несплатою замовником будівництва пайової участі права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за даною позовною заявою до судового розгляду по суті.
Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 02.06.2020 відповідачем ОСОБА_1 подано повідомлення про початок будівельних робіт №ЗК061201540107 за об'єктом «Будівництво індивідуального житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по АДРЕСА_1 ».
Відповідно до відомостей порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва декларація про готовність до експлуатації об'єкта зареєстрована виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 22.11.2021 за №ЗК101211110180.
Згідно з декларацією №ЗК101211110180 об'єкт будівництва має такі основні показники:
дата початку будівництва - 03.06.2020;
дата завершення будівництва - 26.10.2021;
загальна площа будівлі - 893,1 кв.м, у тому числі: житлова площа
приміщень - 253 кв.м, площа приміщень комерційного призначення 201,1 кв.м.;
кошторисна вартість 18 121,04 тис. грн.
Згідно з даними декларації про готовності до експлуатації об'єкта №ЗК101211110180 від 22.11.2021 загальна площа будинку - 893,1 кв.м, у тому числі: площа приміщень комерційного призначення 201,1 кв.м., кошторисна вартість 18121,04 тис. грн.
За період будівництва Міністерство розвитку громад та територій України три рази затвердило показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, а саме: розраховані станом на 01.04.2020 затверджено наказом від 26.06.2020 №151; розраховані станом на 01.10.2020 затверджено наказом від 16.12.2020 №311; розраховані станом на 01.04.2021 затверджено наказом від 20.05.2021 №119; розраховані станом на 01.07.2021 затверджено наказом від 10.09.2021 №230.
Вартість одного квадратного метра (з урахуванням податку на додану вартість) на території Закарпатської області становила 12614 грн відповідно до середніх показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230.
Збереження відповідачем без достатніх правових підстав коштів, які останній мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту у розмірі 337790,92 грн, стало підставою звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради з позовом про стягнення з відповідача означеної суми грошових коштів у примусовому порядку.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон №3038-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону №3038-VI (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною 1 ст. 2 Закону №3038-VI визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону №3038-VI.
З 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019 (далі - Закон №132-IX), якими виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що регулювали пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону №132-IX, прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону №3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Велика Палата Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, аналізуючи правову природу цих правовідносин, зробила висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:
з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 04.02.2021 у справі №904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти зазначений договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі №904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону №3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Нормами ст. 40 Закону №3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, ч. 9 ст. 40 Закону №3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше, ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону №132-IX ст. 40 Закону №3038-VI було виключено з 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього ст. 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення ст. 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайову участь) у такому розмірі та порядку (абзац 2 пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX):
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу 1 та 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, від 13 грудня 2022 року у справі №910/21307/21, від 20 лютого 2024 року у справі №910/20216/21, від 03 грудня 2024 у справі №910/6226/23.
Таким чином, системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає, зокрема для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що датою початку будівництва є 03.06.2020, відтак застосуванню підлягає абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, яким визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звернувся до Ужгородської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об'єкту будівництва протягом 10 робочих днів після 03.06.2020 і до введення його в експлуатацію, не перерахував кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Ужгорода, чим порушив обов'язок, встановлений пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22 зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3, абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
У постанові від 23 травня 2024 року у справі №915/149/23 Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує вказані зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності з ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
При цьому суд виходить з того, що наведені висновки щодо застосування абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є спрямованими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об'єкта в експлуатацію такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23).
Згідно з проведеним прокурором розрахунком розмір пайової участі, який на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягає стягненню з відповідача до бюджету на користь Ужгородської міської ради складає 337790,92 грн, з яких: за нежитлові приміщення (приміщення комерційного призначення 163213,16 грн (18121040 грн : 893,1 кв.м = 20290,05 грн / кв.м.; 201,1 кв.м. * 20290,05 грн / кв.м. * 4% = 163213,16 грн); за площу збудованого житла 174577,76 грн (893,1 кв.м. - 201,1 кв.м. = 692 кв.м. * 12614 грн / кв.м. * 2% = 174577,76 грн).
Здійснивши перевірку наведеного прокурором у позовній розрахунку пайової участі, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є правомірним та арифметично вірним.
Таким чином, суд дійшов висновку про обгрунтованість звернення Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради з даним позовом до ОСОБА_1 , як замовника будівництва спірного об'єкту, про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 337790,92 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що заявлених прокурором позовних вимог у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати вартості пайової участі не виконав у встановлений законом строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
За приписами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
У свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості пайової участі) згідно зі ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 травня 2022 року у справі №925/683/21 у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, на сплату безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
У постанові від 03 грудня 2024 року у справі №910/6226/23 Верховний Суд зазначив, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються. Цей висновок підтримано Верховним Судом у постанові Верховного від 20 березня 2025 року у справі №903/601/24 та постанові від 23 вересня 2025 року у справі №914/2567/24.
Згідно з проведеним прокурором розрахунком за період з 23.11.2021 (наступний день після видачі сертифіката про готовність до експлуатації) по 12.05.2025 сума інфляційних втрат становить 186382,39 грн, а 3% річних - 35148,76 грн.
Суд перевірив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та не виявив у ньому помилок.
Зважаючи на це, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 186382,39 грн - інфляційних нарахувань та 35148,76 - 3% річних є обґрунтованими.
За загальним правилом, визначеним ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
Згідно із ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У частинах 1-3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, оцінюючи надані прокурором докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають до задоволення та з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради слід стягнути грошові кошти у розмірі 559322,07 грн, з яких: 337790,92 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі; 186382,39 грн - інфляційні нарахування; 35148,76 - 3% річних.
При цьому суд зазначає, що у рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
В контексті вказаної практики суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Закарпатської обласної прокуратури слід стягнути понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 8389,83 грн.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради грошові кошти у розмірі 559322 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч триста двадцять дві) гривні 07 копійок, з яких: 337790,92 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі; 186382,39 грн - інфляційні нарахування; 35148,76 - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 8389 (вісім тисяч триста вісімдесят дев'ять) гривень 83 копійки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Ужгородська окружна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909967, місцезнаходження: вул. Небесної Сотні, 6, м. Ужгород, Закарпатська область, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Дата складення повного судового рішення - 06 листопада 2025 року.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області О.М. Світлик