Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1973/25
Номер провадження 2/299/615/25
05.11.2025 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., за участі позивача - ОСОБА_1 , його представника - адвоката Молнар Т.І., третьої особи - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради, ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав, призначення опікуном та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради, ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав, призначення опікуном та стягнення аліментів.
Позов мотивовано тим, що позивач є близьким родичем неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати дитини є його пасербицею - дитиною дружини від першого шлюбу).
Після окупації російською федерацією м.Маріуполь вони всією родиною вимушено переїхали до м.Виноградів. Дитина ОСОБА_4 та його мати (відповідач) проживали разом з ними. Зважаючи на певний тягар зміни місця проживання позивач та баба дитини взяли на себе левову частку обов'язків по вихованню внука. Однак такий прояв турботи мав наслідком усунення відповідача від утримання власного сина. Мати поступово перестала турбуватися про дитину, не цікавилася станом здоров'я, не виявляла бажання спілкуватися з дитиною, що призвело до зміни ставлення сина до неї. Всі питання щодо виховання внука вирішувалися позивачем та його дружиною самостійно без участі та підтримки з брку відповідача.
Батько дитини - ОСОБА_5 позбавлений батьківських прав рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 20.03.2015 року у справі №264/10012/14-ц.
Згодом відповідач переїхала проживати в с.Вертеп до співмешканця та забрала сина з собою. Однак, 11.09.2024 року внук самостійно приїхав до них на таксі, попросив оплатити транспортні послуги та дозволу залишитись з ними. Свій вчинок дитина пояснила відсутністю турботи з боку матері, бездоглядністю та зневажливим ставленням, психологічним знущанням з боку співмешканця матері. Потім відповідачка з співмешканцем переїхали проживати в с.Рокосово Хустського району.
З того часу відповідач ніяким чином не піклується про власного сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. Фактично створились уміОви, які шкодять інтересам дитини.
За цей період відповідач життям сина не цікавиться, жодним чином не виявляла бажання спілкуватися з власною дитиною та приймати участь у її вихованні. Внук зовсім не бачить свою матір. Відповідач також не здійснює належне матеріальне утриманні своєї дитини, в тому числі не надає необхідної фінансової допомоги на забезпечення її повноцінного розвитку.
Відповідач жодним чином не була позбавлена інформації стосовно місця перебування власного сина, а з боку позивача ніколи не створювалися перешкоди у їх спілкуванні. Такі обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання ОСОБА_6 виконувати відносно власної дитини батьківські обов'язки, покладені на неї законом. Як характеристику такої поведінки матері слід вказати на факт, що остання оформила нотаріальне доручення на бабу дитини для представництва її інтересів.
Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Відсутність повноцінного контакту відповідача з своєю дитиною або іншого прояву турботи чи інтересу беззастережно вказують на наявність підстав для застосування до ОСОБА_3 заходів впливу.
Згідно ч.2 ст.141 СК України окреме проживання батьків від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини. У відповідності з ч.2 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні. Нехтування батьківськими обов'язками з боку відповідача принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права матері, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті сина як з моральної, так і з правової точки зору.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За час проживання з ними дитина зарахована на дистанційне навчання до КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №54», успішно бере участь у навчальному процесі. Внук за потреби забезпечується медичним супроводом.
Відповідно до ч.4 ст.155 СК України ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Пункт 2 ч.1 ст.164 СК України регламентує, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно положень ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою; орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення відповідача від виховання сина, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України). Названі дії у відповідності до положень ст.164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав у зв'язку з ухиленням від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Утримання дитини, надання їй матеріальної допомоги є природним обов'язком батьків, зокрема ст. 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Всупереч зазначеним вимогам, відповідач ухиляється від свого обов'язку щодо утримання неповнолітнього сина.
Відповідно до ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно положень ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»),
ОСОБА_7 не розуміє та не хоче розуміти сутності проблем, які обумовлені щоденною потребою у забезпеченні добробуту дитини. Відповідач не усвідомлює, що піклування про дитину є пріоритетом для батьків. У той же час мати є здоровою, працездатною людиною, аліментних зобов'язань перед іншими особами не має, зобов'язана утримувати власну дитину у спосіб, що забезпечить її повноцінне становлення. Позивач не може самостійно повністю задовольнити всі складові, необхідні для повноцінного виховання внука та забезпечення його інтересів.
Згідно вимог ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років складає 3196 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Згідно узагальнень Верховного Суду України від 11.12.2008 року «Практика розгляду судами справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми» якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором позивача.
У зв'язку з цим позивач просить позбавити відповідачку ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити позивача опікуном малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути на користь позивача з відповідачки на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 3196 гривень щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідачкою на електронну адресу суду подано відзив з додатками, який підписаний електронним цифровим підписом (а.с.78-95), згідно якого позов визнає частково. Не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, проте просить суд врахувати її позицію, що надалі, у разі зміни обставин, вона має намір звертатися з позовом про їх поновлення, оскільки бажає брати участь у вихованні дитини.
Щодо аліментів - не заперечує проти їх призначення, однак просить зменшити їх розмір, у зв'язку з її матеріальним становищем. Вона офіційно працює, але отримує мінімальну зарплату 8500 грн. На даний момент винаймає житло, за яке сплачує 2500 грн. щомісячно. У зв'язку з цим просить призначити аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. щомісяця.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Молнар Т.І. вимоги позову підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 дала пояснення, що позивач є її чоловіком, а відповідачка - донька від першого шлюбу. Дитина ОСОБА_4 є її внуком. Вона його дуже любить і переймається ним.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням вони переїхали жити до м.Виноградів. У вересні минулого року до них додому по АДРЕСА_1 на таксі приїхав їх внук і сказав, що хоче жити з ними. З мамою жити не бажає.
Вона засуджує поведінку доньки, яка знайшла собі чоловіка і належним чином не виховує та не утримує свою дитину.
Внук з того часу проживає в них, перебуває на їх вихованні та утриманні.
Мати з того часу дитину не навідала.
Вважає таку поведінку доньки безвідповідальною.
Заявлений позов про позбавлення батьківських прав просила задоволити.
У судовому засіданні заслухано представника Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради Глагола В.І., яка підтвердила доводи, викладені у поданому до суду висновку.
У судовому засіданні, за участі представника органу опіки та піклування, заслухано дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що дуже любить дідуся і бабусю і хоче жити з ними.
У судовому засіданні свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтвердили, що дитина проживає з дідусем та бабусею ОСОБА_10 в АДРЕСА_1 . Мати дитини проживає окремо з іншим чоловіком.
Свідок ОСОБА_8 відповідачку бачила приблизно три роки тому, а свідок ОСОБА_9 відповідачку бачила літом минулого року.
У судовому засіданні досліджено наступні докази:
- копію паспорта позивача ОСОБА_1 (а.с.13);
- копію картки платника податків ОСОБА_1 (а.с.14);
- довідку від 27.04.2022 року про взяття ОСОБА_1 на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.15);
- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 (а.с.16);
- копію посвідчення про інвалідність ОСОБА_1 (а.с.17);
- довідку про внесення відомостей до ЄДДР ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (.с.18-18 зв.);
- копію паспорта ОСОБА_2 (а.с.19);
- скрін шот довідки переселенця 2109-7002093232 ОСОБА_2 (а.с.20-20 зв.);
- копію картки платника податків ОСОБА_2 (а.с.21);
- копію свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 Серія НОМЕР_1 від 09.01.2018 року “повторно» (а.с.22);
- копію свідоцтва про народження ОСОБА_12 . Серія НОМЕР_2 від 12.03.2025 року “повторно» (а.с.23);
- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію зміни імені (прізвища, власного імені, по батькові) № НОМЕР_3 від 13.09.2025 року (а.с.24-24 зв.);
- свідоцтво про народження ОСОБА_4 Серія НОМЕР_4 від 02.05.2019 р. “повторно» (а.с.25);
- копію картки платника податків ОСОБА_4 (а.с.26);
- роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області у справі №264/10012/14-ц від 20.03.2015 року (а.с.27-27 зв.);
- розклад судових засідань на 20.03.2015 року (а.с.28);
- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану №00038270398 від 26.01.2023 року (а.с.29 - 30);
- копію довіреності від 19.09.2024 року (а.с.31-31 зв.);
- підтвердження від 15.11.2024 року про зарахування ОСОБА_4 до КЗ “Маріупольська ЗОШ І-ІІІ ст. №54» (а.с.32);
- свідоцтво досягнень учня 5-Б класу ОСОБА_4 2024-2025 навчальний рік (а.с.33-34 зв.);
- відповідь НКП “Виноградівський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 13.01.2025 р. (а.с.35);
- висновок органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлення опіки №02.1-15/1925 від 03.06.2025 року (а.с.46-47);
- довідка КЗ “Маріупольська ЗОШ І-ІІІ ст. №54» №154 від 12.06.2025 р. про переведення ОСОБА_4 до 6-Б класу 2025 - 2026 навчальному році (а.с.23);
- характеристика ОСОБА_4 з місця навчання (а.с.54);
- свідоцтво досягнень учня 5-Б класу ОСОБА_4 за 2024-20205 навчальний рік (а.с.68-71);
- характеристика клінічного психолога щодо ОСОБА_4 (а.с.72).
У судовому засіданні відтворено долучені представником позивача аудіо файли на оптичному диску (а.с.60).
Заслухавши учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Загальними засадами дизпозитивності цивільного судочинства встановленими ст.13 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Згідно із ч. 4 статті 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 статті 78 ЦПК України).
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрували шлюб 04.11.2017 року. Прізвище подружжя після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 / ОСОБА_10 (а.с.22).
ОСОБА_12 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьками якої є ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (а.с.23).
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 змінила прізвище на ОСОБА_10 (актовий запис про зміну імені №27 від 20.12.2018 року) (а.с.24).
Отже, відповідачка ОСОБА_14 та третя особа ОСОБА_2 перебувають у кровних родинних зв'язках як донька та мати.
ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис по народження №141 від 21.02.2014 року). Батьками дитини є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с.25).
Згідно рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області №264/10012/14-ц за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Іллічівської райадміністрації Маріупольської міської ради про позбавлення батьківських прав позов задоволено та відповідача позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина (а.с. 27-27 зв., 28).
Прізвище дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінювалося з ОСОБА_15 на ОСОБА_16 та з ОСОБА_16 на ОСОБА_10 (а.с.29-30).
Отже, третя особа ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_4 перебувають у другому ступені споріднення як баба та внук.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12, 13, 78, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено беззаперечних доказів, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
З пояснень позивача ОСОБА_1 , його дружини та бабусі малолітнього ОСОБА_4 , пояснень свідків та пояснень дитини вбачається, що на даний час дитина ОСОБА_4 проживає за місце проживання його бабусі ОСОБА_2 (третьої особи по справі) та її чоловіка ОСОБА_1 (позивача по справі) за місцем їх проживання в АДРЕСА_1 .
Мати дитини - ОСОБА_3 (відповідачка по справі) проживає окремо. У поданому до суду відзиві вказала адресу АДРЕСА_2 (а.с.90).
Доводи сторони позивача щодо позбавлення відповідачки батьківських прав наступні: дитина проживає окремо від неї, життям дитини відповідачка не цікавиться. Участі в утриманні та вихованні дитини не приймає. Від виконання батьківських обов'язків самоусунулася.
Вирішуючи позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав, суд виходить з такого.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до положень ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно своїх дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Наявність у матеріалах справи доказів успішного навчання дитини характеризують дитину як старанного учня. Такі докази також підтверджують участі позивача та його дружин у створенні умов проживання дитини, однак самі по собі не можуть слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.
Долучена довідка психолога (без дати) про тривожність дитини доводить нестабільний або ймовірно тривожний стан дитини.
Заслухані аудіо файли щодо побутового спілкування сторін доказового значення для розгляду справи не мають.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Так, орган опіки та піклування Виноградівської міської ради у своєму висновку №02.1-15/1925 від 03.06.2025 року вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та встановлення опіки (а.с.46-47).
Згідно вказаного висновку органу опіки та піклування з отриманих документів відомо, що після окупації російською федерацією м. Маріуполь, родина вимушено переїхала проживати до м. Виноградів. Дитина ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_7 теж проживали в місті Виноградів. Зважаючи на певний тягар зміни місця проживання громадяни ОСОБА_17 та ОСОБА_2 взяли на себе левову частку обов'язків по вихованню внука. Однак такий прояв турботи мав наслідком усунення матері ОСОБА_6 від утримання власного сина. Вона поступово перестала турбуватися про дитину, не цікавилася станом його здоров'я, не виявляла бажання спілкуватися з дитиною, що призвело до зміни ставлення сина до матері. Всі питання щодо виховання дитини вирішувалися ОСОБА_18 та його дружиною ОСОБА_2 самостійно без участі та підтримки з боку матері.
Батько дитини ОСОБА_5 позбавлений батьківських прав рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 20.03.2015 року у справі №264/10012/14-ц.
Направлено лист до служби у справах дітей Хустської міської ради надання акту обстеження умов проживання, довідку про склад сім'ї, характеристику на ОСОБА_2 та з'ясувати її думку ще позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Наразі відповіді не отримано.
ОСОБА_1 до служби у справах дітей був подані неповний пакет документів для встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Спеціалістом служби у справах дітей, фахівцем Центру надг соціальних послуг обстежено умови проживання ОСОБА_1 Встановлено, що чоловік проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом з дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та внуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будинок складається з трьох житлових приміщень, крім того куз ванної кімнати, туалета. Умови проживання задовільні, наявні всі комуна зручності, кімнати умебльовані, створені належні умови. Хлопець має ОКРЕМУ кімнату з окремим спальним місцем, комп'ютерний стіл, шафу для одягу, комод. Станом на 09.05.2025 року під час візиту вдома був лише ОСОБА_19 , який повідомив. що мати знаходиться на роботі (працевлаштована в готельному комплексі «Чорна Гора"), а дід з бабою поїхали в місто по справах (на Укрпошту).
12.05.2025 року здійснений повторний виїзд за вказаною адресою, на момент якої вдома вже була баба ОСОБА_20 з внуком. Під час розмови ОСОБА_2 відмовилася надати згоду членам комісії переговорити з ОСОБА_19 , на конкретні питання не відповідала, спілкувалася на підвищених тонах. На питання, що стало причиною позбавлення дочки батьківських демонстративно встала, вийшла з кімнати, акт не підписала.
В акті оцінки потреб сім'ї, який складений центром надання соціальних послуг на ОСОБА_1 зазначено, що під час першого візиту вдома був тільки малолітній ОСОБА_19 , з розмови з яким стало відомо, що ОСОБА_7 на роботі РГК «Чорна Гора", а дід з бабою в місті по справах. 12.05.2025 року був здійснений повторний візит за адресою АДРЕСА_1 . Вдома була баба - ОСОБА_20 та внук ОСОБА_19 . Баба не надала згоди на спілкування з внуком, конкретних відповідей на запит, членів комісії не надавала, постійно підвищувала голос. На одне із запитань щодо причин позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 , ОСОБА_20 почала кричати, демонстративно вийшла з кімнати. Акт оцінки потреб сім'ї/особи не підписала.
У зв'язку з вищенаведеним та відсутністю ґрунтових доказів безвідповідальної поведінки матері, поданий не повний пакет документів для встановлення опіки, а саме відсутні: документи, що підтверджують сімейні, родинні зв'язки особи з дитиною; копія свідоцтва про шлюб або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб (для осіб, які перебувають у шлюбі); право власності або користування житловим приміщенням; згода другого з подружжя; довідка від нарколога та психіатра заявника та осіб, які проживають разом з ним, служба у справах дітей вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та встановлення опіки.
Вирішуючи питання про позбавлення відповідачки батьківських прав, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Відповідно до ст. 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
В даній ситуації суд звертає увагу на ту обставину, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
При цьому, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв'язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.
Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя, (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»),
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити.
Формальне визнання відповідачкою вимог про позбавлення батьківських прав не приймається судом, оскільки таке суперечить інтересам дитини.
Приймаючи до уваги, що у позовній вимозі - позбавленні батьківських прав відмовлено, а вимоги щодо призначення опіки та стягнення аліментів є похідними, то у задоволенні таких також слід відмовити.
Відповідно до вимог та керуючись ст.ст.150, 164 СК України, ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначення ОСОБА_1 опікуном малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 06.11.2025 року.
ГоловуючийЛеньо В. В.