Справа № 147/1476/25
Провадження № 1-кп/147/302/25
05 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
із участю секретаря за участю: ОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
обвинуваченого захисникаОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.06.2025 за №62025240040002649 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України,
В провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 23.06.2025 за №62025240040002649 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.09.2025 кримінальне провадження призначено до судового розгляду.
Прокурор через канцелярію суду подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується в тому, що, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на особливий період, 27.04.2025 самовільно залишив розташування пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 та до 02.06.2025 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби. За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану. Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.07.2025 стосовно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 15.09.2025. Причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними доказами, зокрема показаннями свідків, актом службового розслідування та іншими матеріалами у своїй сукупності. У той же час, існують ризики передбачені ст. 177 КПК України, які слугували підставою для застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час продовжують існувати та жодним чином не зменшилися. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину вчиненого в умовах воєнного стану, за вчинення якого передбачена санкція у вигляді позбавлення волі строком від п'яти до десяти років, усвідомивши невідворотність покарання, останній без застосування запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, може зникнути та переховуватися від суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_4 буде незаконно впливати на свідків, оскільки суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно і тому ОСОБА_4 , перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення для себе сприятливих умов, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, зокрема продовжити ухилятися від проходження військової служби, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Відтак, необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З метою забезпечення належного та неухильного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та за сукупності наведених обставин, а також те, що до військовослужбовців, які під час дії воєнного стану вчинили злочини, передбачені ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, може бути застосований запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою, прокурор просить продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки менш суворі запобіжні заходи недостатні для запобігання вищевказаним ризикам.
В судовому засіданні прокурор оголосив зміст клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підтримав його та просив його задоволити.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу.
Захисник зазначила, що стороною обвинуваченя було порушено норми ч.2 ст.184, ч.1 ст.199 КПК України, оскільки клопотання подано пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, обвинуваченому не були надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Обвинувачений покликався на те, що бажає продовжити проходження військової служби в складі Збройних Сил України, однак жодна військова частина не надає згоди на продовження проходження ним військової служби через те, що він визнаний обмежено придатним до військової служби, присягу військовослужбовця не складав.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши подане прокурором письмове клопотання, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.07.2025 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, що діє до 19 години 30 хв. 15.09.2025 та визначено розмір застави в сумі 242 240 гривень. В подальшому ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.09.2025 запобіжний захід у виді тримання під вартою було продовжено на строк шістдесят днів до 07 листопада 2025 року та визначено розмір застави в сумі 242 240 гривень
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення Кодексом передбачено види заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, включаючи домашній арешт та тримання під вартою (статті 131,176,181,183 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, відповідно до частини восьмої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК України.
У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У відповідності з пунктом 4 частини другої статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Положення ст. 199 КПК України передбачають, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд враховує вимоги п. 3, 4 і 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У рішенні Європейський суд з прав людини по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року № 33977/96 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Отже, Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше був звільнений від кримінальної відповідальності за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч.5 ст. 401 КК України, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, розгляд кримінального провадження в суді перебуває на стадії судового розгляду, думка обвинуваченого щодо інкримінованого злочину судом ще не з'ясована, жодні докази судом не дослідженні.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, його наслідки в умовах сьогодення, а саме те, що злочин вчинено під час правового режиму воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, тяжкість покарання за злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , стадію судового розгляду, та те, що ОСОБА_4 , не вперше вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, суд, аналізуючи норми ч. 8 ст. 176 КК України, під час розгляду клопотання дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_4 перебуваючи на волі може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення для себе сприятливих умов.
Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки і надалі існує обґрунтована підозра у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Об'єкт посягань кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем, обставини кримінального правопорушення, зокрема те, що ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що вчиняв дії, які свідчать про його ухилення від проходження військової служби, наслідки кримінального правопорушення в умовах сьогодення, а саме те, що кримінальне правопорушення вчинено під час правового режиму воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вид і тяжкість санкції за інкриміновані діяння, вік обвинуваченого, перебування справи на початку стадії судового розгляду, тобто на стадії, де свідки та обвинувачений не допитані, письмові докази не досліджені - у сукупності дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення для себе сприятливих умов. Зазначені ризики є суттєвими і таким ризикам неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_4 будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
Крім того, відповідно до норм ч. 8 ст. 177 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, для відсутності необхідності застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з врахуванням обставин даного кримінального провадження, не встановлено, а тому існування зазначених ризиків виправдовує подальше тримання його під вартою.
Суд вважає безпідставними доводи захисника щодо наявності підстав для відмови в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 через недотримання прокурором процесуальних строків звернення до суду з таким клопотанням, передбачених ч.1 ст.199 КПК України.
Так, згідно приписів ч.1 ст.199 КПК клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Натомість системний аналіз положень статей 197-199 КПК свідчить про те, що вказані процесуальні норми не передбачають у разі недотримання прокурором визначених ч.1 ст.199 КПК процесуальних строків звернення до слідчого судді чи суду із клопотанням про продовження строку тримання під вартою підозрюваного/обвинуваченого таких наслідків як відмова в задоволенні клопотання. Навпаки, положення ч.4 ст.199 ч. 3 ст. 331 КПК України та роз'яснення, що містяться у листі ВССУ від 04 квітня 2013 року №511-550/0/4-13, зобов'язують суд у будь якому разі розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Також не приймаються доводи щодо невручення копії клопотання про продовження варти обвинуваченому та захиснику, оскільки судом під час судового засідання було забезпечено обвинуваченого примірником клопотання про продовження застосування запобіжного заходу, та вжито заходів для отримання такого захисником, а також надано час для ознайомлення з його змістом. За таких обставин суд не вбачає порушення права на захист.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, його вік і стан здоров'я дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.
Щодо визначення обвинуваченому розміру застави, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, абзацом 8 частини четвертої статті 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Однак, у рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2025 № 7-р(II)/2024 зазначено, що виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
З огляду на наведене вище, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, суд визначає розмір застави, який повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього, враховуючи обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого ОСОБА_4 та встановлені вище ризики.
За таких обставин суд вважає, що достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків буде застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Внесення застави саме в такому розмірі, на думку суду, може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 193, 197, 331, 372, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто з 04 листопада 2025 по 02 січня 2026 року включно.
Одночасно визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, після внесення якої обвинувачений звільняється з-під варти під заставу.
Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій особі місця ув'язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово, прокурора та суд.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
У разі внесення застави на обвинуваченого покласти наступні обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду, прокурора; повідомляти суд, прокурора про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
У разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, заставу буде звернуто в дохід держави.
Термін дії обов'язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.
Копію ухвали для відома та виконання направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 06.11.2025 о 08:30 год.
Суддя ОСОБА_1