03 листопада 2025 року Справа № 915/608/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
розглянувши без виклику сторін
справу № 915/608/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укравтоімпорт»,
вул.6-ї Стрілецької дивізії, 9, м. Дніпро;
до Військової частини НОМЕР_1 ,
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними та скасування Акту про примусове відчуження або вилучення майна та повернення майна від 07.06.2022 № 241.,-
Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Укравтоімпорт» пред'явлено позов до Військової частини (ВЧ) НОМЕР_1 з вимогою про скасування Акту № 241 від 07.06.2022 про примусове відчуження або вилучення майна та витребувати від Військової частини № НОМЕР_2 на користь ТОВ “Укравтоімпорт» вилучений транспортний засіб автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі Акту № 241 від 07.06.2022 здійснено примусове відчуження належного позивачу майна. Разом з тим, вказаний акт не відповідає вимогам Закону та складений з порушеннями, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
У позивній заяві також викладено вимогу про стягнення з ВЧ НОМЕР_1 грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.
За такими вимогами ухвалою суду від 29.05.2024 відкрито провадження в даній справі і визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, визначено провести розгляд справи № 915/608/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.
Ухвала від 29.05.2024 направлена на електронну адресу ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про доставку документа до електронної скриньки 30.05.2024. При цьому відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, тобто останній день подання відзиву вважається 17.05.2025. Відповідач 21.06.2024 надав суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами без клопотання про поновлення встановленого ухвалою строку на подання такого відзиву.
У наданому відзиві Військова частина НОМЕР_1 вважає позов необґрунтованим та безпідставним, посилаючись на те що у відповідності до положень ч. 2 ст. 4 Закону України “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з державною організацією та виконавчим органом; ОСОБА_1 уповноваженим складати та підписувати акти які оскаржує позивач від імені командування на підставі наказу командира військової частини (оперативне командування південь); не підписання акту без участі власником майна не є порушенням; акти підписано та складено після отримання належної експертної оцінки вартості відчуження майна; наказ за яким відчужено майно не оскаржено.
Отже, суд вважає, що відзив на позовну заяву з доданими до нього документами було подано з простроченням строку встановленого ухвалою, а тому до уваги не приймаються.
Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Ураховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2022 № 7, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України, згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», за актом про примусове відчуження або вилучення майна від 07.06.2022 № 241 здійснено примусове відчуження майна транспортного засобу автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 , оціночна вартість майна визначена 208 189,73 грн., власником якого є ТОВ “Укравтоімпорт».
На момент підписання Акту кошти не виплачувались
При складенні Акту недотримані форми правовстановлюючого документа, а саме: невірно визначена особа, уповноважена на вчинення примусового вилучення майна.
Так як, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачає лише три види суб'єктів примусового відчуження майна: власник, військове командування, і орган який погодив/прийняв рішення про відчуження майна. Жодних інших суб'єктів, Законом не передбачено.
Також, акт складено та підписано заступником командира військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення капітан 2 рангу Амонгаєвим Ю.О., який не має повноважень діяти від імені Військової частини НОМЕР_1 , оскільки витяг посадової інструкції або посилання на довіреність військового командування щодо представництва інтересів, відсутні. Крім того, Акти зовсім не містять підпису та печатки органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна (тобто Одеської обласної військової адміністрації-), що призводить до нікчемності Акту.
У акті опис майна, здійснено недостатньо для його повної ідентифікації, не вказано документ, що встановлює право власності на майно, а також відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані.
Розпорядження (наказ) командира військової частини НОМЕР_1 №7 складено 14.04.2022, а Акти про примусове відчуження або вилучення майна складені лише 07.06.2022, в той час коли майно фактично майно було вилучено 14.04.2022.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо вилучення рухомого майна та складення акту не відповідають законодавству, та порушують його права як власника майна, а тому просить скасувати Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 07.06.2022 № 241 та витребувати вилучений транспортний засіб.
В обґрунтування позову “Укравтоімпорт» посилається на ст. 41 Конституції України, ст. 1, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ст.ст. 3, 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на статті 15, 16, 21, 316, 317, 319, 353 Цивільного кодексу України.
Відповідач в особі заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення здійснив примусове вилучення трьох належних позивачеві легкових автомобілів HYUNDAI SONATA, у тому числі і спірного автомобіля VIN: НОМЕР_3 , про що складено відповідний акт про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022, в якому зазначено про те, що відповідне вилучення відбулося згідно з рішенням начальника Одеської обласної військової адміністрації та розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 №7 від 14.04.2022. Відомості про оцінку майна у даному акті відсутні. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" вказаний акт про примусове відчуження або вилучення майна не підписаний.
В подальшому відповідачем в особі заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення оформлено акт про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022, яким засвідчено вилучення легкового автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_3 ), власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт", на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №7 від 14.04.2022. У даному акті вказано інформацію про оцінку майна. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" цей акт про примусове відчуження або вилучення майна також не підписаний.
Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" про скасування акту Військової частини НОМЕР_1 про примусове відчуження або вилучення майна № 241 від 07.06.2023, а також про витребування у відповідача на користь позивача вилученого транспортного засобу - автомобіля HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 .
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту восьмого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга статті 353 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з військовою агресією Російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Вказаний указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України №2102-IX від 24.02.2022. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану".
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено таку загальну структуру Збройних Сил України: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану регламентований Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
Частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.
Суб'єкти, що належать до військового командування та до військових адміністрацій, визначені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", який у спірних правовідносинах застосовується в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Стаття 3 цієї редакції зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Частиною другою статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Наведеним положенням кореспондують норми Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі Цивільного кодексу України та Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.
Отже, за змістом статті 353 Цивільного кодексу України, статті 1, частини першої статті 21 зазначеного Закону мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.
У цих висновках господарський суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц (провадження №61-4120св23).
Частина перша статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка визначає військову адміністрацію, підстави та порядок її створення, передбачають, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Відтак законодавець відмежовує категорію "військове командування" ("військові формування" згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") від такого тимчасового державного органу як військова адміністрація (відповідної адміністративної одиниці: населеного пункту, району, області), що створюється під час та на територіях, на яких введено воєнний стан.
При цьому відповідна військова адміністрація, у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та визначені цим Законом особливості, виконують в період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій (частина четверта статті 4 цього Закону), а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом (частина третя статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Однак, за змістом статей 4, 15 названого Закону жодній із наведених військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
Таким чином, обласна військова адміністрація, що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" або військового формування згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема, і у місцевостях, де ведуться бойові дії.
Саме такий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду викладено в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.
Відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Статтею 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" унормовано, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються:
1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;
2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті;
3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності);
4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані;
5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).
Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.
Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.
У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі.
У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.
Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.
Оцінка майна, що підлягає примусовому відчуженню, проводиться у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність (частина перша статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
Отже, закон вимагає: оформлення акту про примусове відчуження або вилучення майна; визначення вартості майна (експертна оцінка); видачі відповідного документа особі, у якої майно вилучається; наявності доказів використання майна для потреб держави.
У разі порушення цих вимог вилучення є незаконним.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, 14.04.2022 Військова частина НОМЕР_1 здійснила примусове вилучення належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" легкового автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_3 ), про що складено відповідний акт про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022.
Зазначений акт підписаний заступником командира Військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення, у той час як підпису представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" він не містить, тобто його було складено за відсутності останнього. У матеріалах справи також відсутні докази на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" ознайомилось з цим актом в порядку, визначеному статтею 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Таким чином, вимога чинного законодавства щодо ознайомлення власника майна з актом про примусове відчуження або вилучення цього майна, складеним без його участі, відповідачем дотримана не була.
Крім того, суд вбачає, що в акті про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022 відсутні відомості про проведення оцінки легкового автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_3 ). Жодного документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка в силу прямої вказівки закону мала бути проведена у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження, до вказану акту також не додано.
Не надано відповідачем і доказів на підтвердження того, що примусове вилучення спірного майна здійснювалось за погодженням з обласною, районною державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, а також доказів наявності обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", за яких таке вилучення могло б бути проведено за рішенням військового командування без погодження з вказаними органами (зокрема, але не виключно: наказу Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій, який існував би станом на 14.04.2022, тобто на дату проведення примусового вилучення спірного майна, тощо).
В акті про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022 вказано, що відповідне вилучення відбулося, зокрема, на підставі рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації, між тим, як зазначалося вище, нормами чинного законодавства не надано військовим адміністраціям повноважень ухвалювати рішення щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
Поряд з цим, рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації у матеріалах справи відсутнє, що безпідставно унеможливило ознайомлення суду зі змістом документа, покладеного відповідачем в основу вказаного акту (зокрема, чи передбачало вказане рішення директиву (наказ, вказівку) щодо вилучення автомобіля HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 ).
Суд вбачає, що 07.06.2022, тобто майже через 2 місяці після фактичного вилучення спірного майна, Військовою частиною НОМЕР_1 було повторно складено акт про примусове відчуження або вилучення майна, а саме: акт № 241 від 07.06.2022, в якому міститься інформація про оцінку майна та виключено відомості про проведення вилучення автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_3 ) на підставі рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" цей акт про примусове відчуження або вилучення майна не підписаний, докази на підтвердження дотримання порядку ознайомлення позивача з його змістом до суду також не подано.
Чинним законодавством не передбачено можливості повторного складення акту про примусове відчуження або вилучення майна, натомість, здійснюючи оформлення "про людське око" повторного акту № 241 від 07.06.2022 через значний проміжок часу після фактичного вилучення спірного автомобіля, відповідач недобросовісно намагався постфактум штучно створити правову підставу для вилучення майна, яка б виправляла недоліки процедури вилучення майна, проведеної ще 14.04.2022 за інших фактичних обставин.
Отже, зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що примусове відчуження належного позивачу транспортного засобу - автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_3 ) відбулося з порушенням встановленої законом процедури, а доводи відповідача про протилежне спростовуються матеріалами справи.
З огляду на предмет та підстави позову у цій справі, господарський суд також враховує необхідність перевірки дотримання "трискладового тесту" правомірності втручання держави у право приватної власності.
Європейський суд з прав людини визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
У рішенні у справі "Фрессо і Руар проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
У цьому рішенні Європейський суд з прав людини підкреслив неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
Європейський суд з прав людини вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадянам. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.
Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції Європейського суду з прав людини, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
Оцінюючи правомірність втручання держави у право власності позивача у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції (дотримання критеріїв "трискладового тесту"), колегія суддів зазначає, що:
- ні Військовою частиною НОМЕР_4 , якою було прийнято розпорядження №7 від 14.04.2022 "Про примусове відчуження майна", ні Військовою частиною НОМЕР_1 , якою було вилучено спірне майно, не підтверджено потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, а саме: легковими автомобілями з невисоким кліренсом, для належного виконання визначених перед ними завдань;
- відповідачем не підтверджено використання реквізованого транспортного засобу для виконання завдань по обороні України (вимога суду апеляційної інстанції повідомити чи перебуває автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_5 у користуванні військового підрозділу Збройних Сил України була залишена відповідачем без реагування);
- позивачем доведено, що відчуження його транспортного засобу для потреб держави в умовах воєнного стану становило для нього надмірний тягар, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було вилучено одразу декілька належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" транспортних засобів;
- втручання у право власності позивача не відповідає критерію законності, оскільки відбулося з порушенням встановленої законодавством процедури, зокрема, без погодження з відповідним органом виконавчої влади.
Крім того, судом враховується, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження постановлення на баланс Військової частини НОМЕР_1 та проведення державної реєстрації автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_3 ) за державою після його вилучення. Жодних пояснень щодо цього питання відповідач, не зважаючи на отримання ухвали суду від 05.06.2024 у цій справі, не надав. Натомість лише надіслав повідомлення про розгляд справи за відсутності його представника.
Таким чином, враховуючи порушення визначеної законом процедури примусового відчуження належного позивачу спірного транспортного засобу відповідно до розпорядження Військової частини НОМЕР_1 №7 від 14.04.2022 "Про примусове відчуження майна", недоведеність перебування вказаного автомобіля на балансі відповідача, з огляду на відсутність доказів державної реєстрації спірного майна за державою, що відповідачем не заперечується, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування у Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" вилученого транспортного засобу - автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 .
Що ж до вимог позивача про скасування оскаржуваного акта, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення цих вимог, оскільки акт за своєю правовою природою, зважаючи на положення статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, рішення про примусове вилучення/відчуження якого було прийнято згідно з Розпорядженням (Наказом) командира військової частини НОМЕР_6 , що став у спірних правовідносинах підставою для вилучення/відчуження Автомобілів у ТОВ “Укравтоімпорт». (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 № 910/10009/22).
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238, ГПК України, суд, -
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" задовольнити частково.
2.Витребувати у Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" вилучений транспортний засіб - автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 .
3.Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" судовий збір у сумі 2422,40 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Коваль