вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. м. Київ
Справа № 911/1896/25
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННА СЛУЖБА ВІТЯЗЬ» до фізичної особи-підприємця Макаренкова Павла Володимировича про стягнення 249 000грн, за участі представників від:
позивача - не з'явилися;
відповідача - не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННА СЛУЖБА ВІТЯЗЬ» (далі - позивач, ТОВ «ОС Вітязь») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Макаренкова Павла Володимировича (далі - відповідач, ФОП Макаренков П.В.) про стягнення 249 000грн в рахунок повернення безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не повернув на його вимогу від 06.03.2025 №06-03/19 грошові кошти, перераховані йому 12.02.2024 платіжним дорученням №1134 від 12.02.2024 за відсутності підстав - помилково (а.с.1-3).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.06.2025: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.24-25).
Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 13.06.2025 о 11:18, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.27).
Копія ухвали від 13.06.2025 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №0601158531112, яке повернуто з довідкою від 07.07.2025 відділенням поштового зв'язку №1 с. Софіївська Борщагівка, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.28-31). При цьому, адреса, за якою направлено відповідне поштове відправлення, відповідає адресі відповідача, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як станом на 12.06.2025 (а.с.22), так і станом на 11.08.2025 (а.с.32); іншої адреси відповідач суду не повідомив.
Повторно, копія ухвали від 13.06.2025 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №0601177711296, яке повернуто з довідкою від 21.08.2025 відділенням поштового зв'язку №1 с. Софіївська Борщагівка, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.40-43). Крім того, відповідна ухвала 04.08.2025 направлена відповідачу в електронній формі на електронну адресу (pavelgazbud@gmail.com), що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,, як засіб здійснення зв'язку з відповідачем (а.с.34).
Також, ухвала від 13.06.2025 направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 13.06.2025, зареєстрована у реєстрі 13.06.2025 за №128099135 та оприлюднена 16.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.08.2025 судом: призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 27.08.2025 о 16:45; викликано в судове засідання сторони, визнавши їх явку обов'язковою; зобов'язано відповідача в строк до 26.08.2025 надати докази наявності договірних відносин, в силу виникнення яких виставлений позивачу рахунок на оплату товару №73 від 12.02.2024 на суму 249 000грн (а.с.35-36).
Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 12.08.2025 о 15:26, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.38).
Відповідачу копія такої ухвали направлена на електронну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.32,39). Також, копія ухвали від 11.08.2025 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №0601180763094, яке повернуто з довідкою від 01.09.2025 відділенням поштового зв'язку №1 с. Софіївська Борщагівка, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.53-57).
27.08.2025 через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 27.08.2025, за відсутності представника, у зв'язку з участю представника позивача - Бондаря А.В. в процесуальних діях у кримінальному провадженні. При цьому, доказів такої участі позивач не надав, що позбавило суд можливості визначити, чи є поважними причини неявки в судове засідання представника. У відповідному клопотанні позивач просив відкласти розгляд справи, в разі неможливості її розгляду без участі позивача (а.с.46).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.08.2025 судом: відкладено судове засідання на 15.09.2025 о 16:15; визнано явку сторін обов'язковою; зобов'язано позивача надати докази існування обставин, викладених у клопотанні від 27.08.2025 (неможливості явки в судове засідання); зобов'язано відповідача у строк до 12.09.2025 виконати вимоги п.4 ухвали 11.08.2025 (а.с.47-49).
Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 01.09.2025 о 09:35, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.52).
Зазначена ухвала направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №0601187405258, яке повернуто з довідкою від 17.09.2025 відділенням поштового зв'язку №1 с. Софіївська Борщагівка, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній за вказаною адресою». В силу положень п.5 ч.6 ст.242 ГПК України ухвала від 27.08.2025 вважається врученою відповідачу 17.09.2025 (а.с.73-77). Окрім того., ухвала від 27.08.2025 направлена відповідачу на електронну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.32,52,58).
15.09.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, у яких позивач повідомив, що між сторонами відсутні будь-які договірні зобов'язання, або домовленості (усні чи письмові), а документ, на підставі якого здійснено безпідставний платіж, у позивача відсутній (а.с.59).
Також, 15.09.2025 в позивачем в особі представника - адвоката Бондар А.В. через систему «Електронний суд» подані додаткові пояснення у яких повідомлено, що представник позивача - адвокат Бондар А.В. був присутнім під час обшуку співробітниками НПУ у приміщенні клієнта, який здійснювався без наявності ухвали слідчого судді та, враховуючи, що вдалося запобігти проведенню обшуку, жодних процесуальних документів не складено (а.с.60).
Ухвалою від 15.09.2025, яка занесена до протоколу судового засідання (а.с.62-63) судом: прийняті додаткові пояснення від 15.09.2025 та долучено їх до матеріалів справи, а судове засідання відкладено на 01.10.2025 о 16:30 на підставі ч.1 ст.216 ГПК України, оскільки на час проведення такого судового засідання у суду були відсутні відомості про вручення відповідачу копії ухвали від 27.08.2025, якою призначено судове засідання та зобов'язано відповідача в строк до 12.09.2025 надати докази наявності договірних відносин, в силу виникнення яких позивачу виставлений рахунок на оплату товару №73 від 12.02.2024.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.09.2025 відповідача повідомлено про відкладено судове засідання на 01.10.2025 о 16:30 (а.с.65).
Зазначена ухвала 16.09.2025 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №0601192665209 (а.с.78-79).
У судове засідання 01.10.2025 представники сторін не з'явилися, позивач у судовому засіданні 15.09.2025 просив здійснювати розгляд справи за відсутності його представника; відповідач про причини неявки суд не повідомив.
В силу ч.1 ст.251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідач не скористався правом на подання відзиву; із заявою про поновлення встановленого законом строку для подання відзиву відповідач до суду не звертався.
Відповідно до ч.1 ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.
12.02.2024 позивач перерахував відповідачу 249 000грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1134 (а.с.5), у якій в графі «призначення платежу» зазначено: «оплата за товар згідно рах.№73 від 12.02.2024р., Без ПДВ».
Факт виставлення рахунку №73 від 12.02.2024 позивач заперечує, посилаючись на помилку. Оскільки позивач заперечував наявність договірних відносин, суд на підставі ч.2 ст.74 ГПК України зобов'язав відповідача надати докази наявності договірних відносин, в силу виникнення яких виставлений рахунок на оплату товару №73 від 12.02.2024 на суму 249 000грн позивачу.
Так, відповідно до ч.2 ст.74 ГПК України: у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події; у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Отже, виникнення договірних відносин судом у даній справі не встановлено.
Відповідно до листа від 06.03.2025 за вих.№06-03/19 про повернення коштів позивач вимагав від відповідача повернути грошові кошти у розмірі 249 000грн, посилаючись на помилкове їх перерахування (а.с.6).
В якості доказів направлення вказаного листа надано фіскальний чек від 19.03.2025 про прийняття поштового відправлення №0209079181644 (а.с.7).
Відповідне відправлення повернуто відправнику за закінчення встановленого терміну зберігання, що підтверджується інформацією з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта» від 08.06.2025 (а.с.8-9).
Предметом спору є наявність у відповідача обов'язку повернути грошові кошти, перераховані йому за вищевказаною платіжною інструкцією.
Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.
Як установлено ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України норми якого діяли в період виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання може виникати, зокрема, внаслідок придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
При цьому, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що положення гл.83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз положень ч.1 ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без певної правової підстави.
За змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов'язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №902/16/24).
В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки під час розгляду спору не встановлено фактів укладення між сторонами договору, у т.ч. у спрощеній формі, а також інших фактів, в силу яких у позивача виник обов'язок сплатити позивачу 249 000грн, відповідач, в силу ст.1212 ЦК України, зобов'язаний повернути відповідні грошові кошти позивачу.
Враховуючи, що доказів повернення грошових коштів у розмірі 249 000грн відповідач не надав, заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 249 000грн є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при поданні позову сплатив судовий збір понад встановлений розмір (3 782,23грн), оскільки не взяв до уваги те, що, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Фактично з поданої позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 988грн (249 000:100*1,5*0,8).
Між тим, в силу ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у визначених відповідною нормою випадках.
Клопотань про повернення частини сплаченого судового збору позивач до прийняття рішення у справі не подавав.
Оскільки заявлені вимоги за поданим позовом задоволено повністю, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача судовий збір у розмірі 2 988грн.
Окрім того, у позовній заяві позивач заявив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000грн (а.с.2).
Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу виходить з наступного.
Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, що установлено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.
Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ч.2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідний порядок застосування визначений постановою Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 у справі № 922/4812/21, 09.01.2024 у справі №922/1253/23, 17.01.2024 у справі №910/2158/23, а також додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, 27.02.2024 №922/1075/23, 16.09.2024 №922/3611/23, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У першій заяві по суті - позовній заяві позивач заявив, що його витрати на професійну правничу допомогу становлять 11 000грн.
У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані наступні докази:
договір від 22.04.2025 №51 про надання правової допомоги, укладений між позивачем (далі - клієнт) та адвокатом Бондарем Андрієм Вікторовичем (далі - адвокат) (далі - договір; а.с.12-13);
рахунок від 22.04.2025 №1/51 на суму 11 000грн (а.с.14);
платіжна інструкція від 06.06.2025 №955 на суму 11 000грн (а.с.15);
ордер АІ №1900095 від 22.04.2025 (а.с.16).
Так, відповідно до п.1.1 договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, що включає в себе надання юридичної допомоги, правової допомоги, правничої допомоги.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що клієнт доручає адвокату ведення такої справи: про стягнення грошових коштів з ФОП Макаренков Павло Володимирович, код НОМЕР_1 .
Як визначено п.2.1 договору, адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги: складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (пп.1); представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (пп.5).
Згідно з п.3.1 договору клієнт як особа, права і свободи якої захищає адвокат, зобов'язується: своєчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених даним договором, у т.ч., документами у потрібній кількості примірників; сплатити адвокату кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням угоди (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, переклад та оплата послуг нотаріуса при посвідченні оригіналів і копій документів та інші необхідні витрати по справі).
Отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги, як вбачається з п.4.1 договору, відбувається у формі гонорару, який погоджується сторонами, оплачується клієнтом протягом 10 днів від дати виставлення рахунку та становить: 11 000грн за підготовку позовної заяви та подання її до суду; по 2 000грн за участь в 1 засіданні в режимі відеоконференції.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту його розірвання (п.5.1 договору).
Для оплати наданих послуг адвокатом виставлено позивачу рахунок від 22.04.2025 №1/51 на суму 11 000грн у якому зазначена фактично надана адвокатом послуга «за підготовку позовної заяви до ФОП Макаренков Павло Володимирович», який оплачений позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією від 06.06.2025 №955 на суму 11000грн.
У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу відповідних витрат у розмірі 11 000грн, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.
Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у: постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23: додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23, 21.05.2025 у справі №910/2014/23).
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У п.п.19, 20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Як зазначено в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16; постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012, 02.03.2023 у справі №910/1864/21, 19.09.2023 у справі №905/1191/21, 06.11.2023 у справі №938/466/21; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 18.06.2024 у справі №910/466/22, 08.10.2024 у справі №907/878/23, 31.10.2024 у справі №912/2308/23, 13.03.2025 у справі №910/18717/23, 29.04.2025 у справі №910/2697/24).
У п.7.50 постанови Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого: вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації; зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд вказав, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, 16.11.2022 у справі №922/1964/21; постанови Верховного Суду 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23, 15.05.2024 у справі №922/2738/21, 15.04.2025 у справі №910/6138/24; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, 12.07.2024 у справі №913/205/23).
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.
Як роз'яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5,6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування ч.4 ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України також викладені у постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У даній справі відповідач не скористався своїм правом та не подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не посилався неспівмірність відповідних витрат позивача.
Втім, суд не вбачає підстав для покладення витрат позивача у розмірі 11 000грн, які він поніс на оплату професійної правничої допомоги, у повному обсязі на відповідача, оскільки витрати у відповідному розмірі не є обґрунтованими, пропорційними до предмету та складності справи, враховуючи ціну позову, кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом, що прийняті судом, поведінку сторін, обсяг дійсно наданої необхідної допомоги адвокатом.
Так, з умов договору вбачається, що вартість правової допомоги адвоката визначено у твердій сумі, яка не залежить від обсягу фактично наданих послуг, а обрахована за згодою сторін. Такий спосіб визначення розміру вартості правової допомоги за згодою клієнта та адвоката не суперечить чинному законодавству, хоча ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено, що гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Предметом спору є повернення безпідставно набутих коштів і таку справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, що викликала публічний інтерес. Зазначена справа не потребує дослідження великої кількості документів, для представництва інтересів позивача у суді у такій справі у представника не було потреби в дослідженні значного обсягу положень законодавства та судової практики з подібних правовідносин; фактично така справа є типовою. Представник позивача у даній справі не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача - платіжну інструкцію, лист про повернення коштів з доказами направлення, тобто, фактично обсяг поданих доказів не є надмірним, а для здійснення аналізу таких документів та формування позиції представник не потребував значної кількості часу; відповідач у даній справі жодних заяв по суті справи не подавав, свою позицію відносно заявленого позову не висловлював.
Окрім того, слід зазначити, що відповідна справа є малозначною та розглядалась в порядку спрощеного провадження і представляти позивача та надавати йому допомогу у поданні позовної заяви міг не лише адвокат, як визначено ч.2 ст.58 ГПК України.
При цьому, судом призначено судове засідання з метою повного та всебічного розгляду справи, і загальний час всіх судових засідань у яких представник позивача приймав участь (з трьох засідань лише в одному) становив 18хв, з урахуванням часу затримки - 2хв.
З урахуванням зазначеного, витрати у розмірі 11 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає непропорційними до предмету спору, ціни позову, обсягу фактично наданої необхідної правничої допомоги, складності справи та фактичному часу, витраченому на надання правової допомоги. Суд вважає дійсно необхідними, неминучими та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, часом, фактично витраченим адвокатом, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг на ринку, витрати на оплату послуг адвоката у даній справі у розмірі не більше 4 000грн (за підготовку позовної заяви до ФОП Макаренков Павло Володимирович - 3 000грн; участь у судовому засіданні 15.09.2025 - 1 000грн. При цьому, суд не враховує надання позивачем додаткових пояснень щодо договірних відносин, оскільки суд зобов'язував лише відповідача надати такі пояснення на підставі ч.2 ст.74 ГПК України, отже, подання таких пояснень позивачем не мало характеру необхідної дії.
Інші витрати, понесені позивачем на оплату правової допомоги у розмірі 7000грн суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов'язання за договором від 22.04.2025 №51 про надання правової допомоги, узгодив вартість та обсяг наданих послуг, прийнявши відповідні послуги, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача з адвокатом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 126, 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Макаренкова Павла Володимировича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННА СЛУЖБА ВІТЯЗЬ» (ідентифікаційний код 43904223; 02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 42Б) 249 000грн основного боргу, 2 988грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, а також 4 000грн в рахунок часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. Витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7000грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННА СЛУЖБА ВІТЯЗЬ».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 06.11.2025.
Суддя А.Р. Ейвазова