вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
31.10.2025м. ДніпроСправа № 904/5202/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503; ідентифікаційний код 41449359)
про визнання недійсними пункту 3.2 Договору поставки від 23.03.2022 №101-1055 та додатку №1 до Договору, стягнення 3 265 грн. 14 коп.
Без участі представників сторін
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№4906/23 від 27.09.2023) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" у якій просить:
- визнати недійсним пункт 3.2 Договору від 23.03.2022 №101-1055 поставки та Додаток №1 до Договору в частині включення до вартості товару податку на додану вартість в сумі 3 265 грн. 14 коп.;
- стягнути з відповідача 3 265 грн. 14 коп.
Також просить стягнути з відповідача сплачений за подання позовної заяви судовий збір в сумі 5 368 грн. 00 коп.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У подальшому, позивачем подано заяву (вх.№50138/23 від 03.10.2023), відповідно до якої позивачем було виправлено недоліки позовної заяви та виконано вимоги суду, зазначені в ухвалі суду від 02.10.2023.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Військова частина НОМЕР_1 у клопотанні (вх.№52591/23 від 16.10.2023) про зупинення провадження у справі просить зупинити провадження у справі №904/5202/23 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" визнання недійсними пункту 3.2 Договору від 23.03.2022 №101-1055 поставки та додатку №1 до Договору, стягнення 3 265 грн. 14 коп. до дати набрання законної сили рішенням у справі №320/20717/23 та посилається на те, що на адресу військової частини надійшло роз'яснення Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України від 06.10.2023 №289/2820 про правову позицію Міністерства оборони України правомірності сплати ПДВ по укладеним договорам та повідомленням про перебування на розгляді у Харківському окружному адміністративному суді справи №320/20717/23 щодо оскарження результатів аудиту.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2023 задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 (вх.№52591/23 від 16.10.2023) про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі №904/5202/23 за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503; ідентифікаційний код 41449359) про визнання недійсними пункту 3.2 Договору від 23.03.2022 №101-1055 поставки та додатку №1 до Договору, стягнення 3 265 грн. 14 коп. до розгляду Харківським окружним адміністративним судом справи №320/20717/23 щодо оскарження результатів аудиту та набрання рішенням у справі №320/20717/23 законної сили, зобов'язано сторін повідомити Господарський суд Дніпропетровської області про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №904/5202/23.
В подальшому Господарським судом Дніпропетровської області направлено на адресу Харківського окружного адміністративного суду листа від 28.07.2025, у якому просить повідомити про стан розгляду справи №320/20717/23 та надати відповідні процесуальні документи (належним чином завірені копії) про результати розгляду справи №320/20717/23 у разі їх наявності.
Харківський окружний адміністративний суд листом (вх.№35275/25 від 13.08.2025) направляє копію рішення від 06.03.2025 Харківського окружного адміністративного суду, що набрало законної сили, та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2025 у адміністративній справі №320/20717/23.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2025 у адміністративній справі №320/20717/23 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 по справі №320/20717/23 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про визнання дій Державної аудиторської служби України при складанні пунктів 4 та 5 вимоги, оформленої листом від 18.05.2023 №000800-14/5639-2023 "Про вимоги щодо усунення порушень" протиправними, та скасуванні пунктів 4 та 5 вимоги Державної аудиторської служби України, оформленої листом від 18.05.2023 №000800-14/5639-2023, та прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено; визнано протиправними дії Державної аудиторської служби України при складанні пунктів 4 та 5 вимоги, оформленої листом від 18.05.2023 №000800-14/5639-2023 "Про вимоги щодо усунення порушень", та скасовано пункти 4 та 5 вимоги Державної аудиторської служби України, оформленої листом від 18.05.2023 №000800-14/5639-2023. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 по справі №320/20717/23 залишено без змін.
З наявних у матеріалах справи копій рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 по справі №320/20717/23 та Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2025 у адміністративній справі №320/20717/23 вбачається, що вимоги Державної аудиторської служби України вжити заходів щодо усунення фінансових порушень на суму 1283199,2 тис. грн., а також тих, які завдали збитків на суму 1062204,2 тис. грн., шляхом приведення умов чинних договорів у відповідність із вимогами законодавства, проведення претензійно-позовної роботи зі стягнення коштів чи обравши інший спосіб реалізації права на відшкодування збитків містилися у пункті 2 вимоги Державної аудиторської служби України, оформленої листом від 18.05.2023 №000800-14/5639-2023 та стосувалися виявленого порушення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Як вбачається, у задоволенні позову у цій частині відмовлено, отже визнано вимоги Державної аудиторської служби України в цій частині обґрунтованими.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2025 поновлено провадження у справі №904/5202/23, яка розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, з 22.08.2025.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду відповідачу (а.с. 19).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день вручення судового рішення під розписку.
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 09.10.2023, було вручено представнику відповідача під розписку 17.10.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 32).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 09.10.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 03.11.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зазначити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Отже, з огляду на предмет та підстави позову у даній справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
Як вбачається, між позивачем - Військовою частиною НОМЕР_1 , як покупцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", як постачальником, було укладено договір поставки від 23.03.2022 №101-1055 (надалі - Договір) (а.с. 9-11).
За умовами пункту 1.1 Договору постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Найменування товару: ДК 021:2015-09130000 - Нафта і дистиляти: Бензин А-92 Епегgу (пункт 1.2 Договору).
Одиниця вимірювання - літр (пункт 1.3 Договору).
Кількість: 1610 літрів згідно з накладними на товар (пункт 1.4 Договору).
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна 1 літра товару - згідно з накладними на товар та специфікації (додаток №1).
Пунктом 3.2 Договору визначено, що загальна сума договору: 49 910 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 3 265 грн. 14 коп.
Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.
Згідно з пунктом 4.2. Договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов'язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити.
Відповідно до пункту 4.4 Договору постачальник зобов'язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та при наявності в нього паспорту.
Пунктами 9.1, 9.2 Договору визначено, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 10.1 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).
Даний договір діє до 31.12.2022 року (пункт 10.2 Договору).
Також сторонами було підписано специфікацію (додаток №1 до Договору) на загальну суму 49 910 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ - 3 265 грн. 14 коп. (а.с. 11).
Як вбачається, на виконання умов Договору відповідачем було поставлено позивачеві товар - бензин А-92 Energy на загальну суму 49 910 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 3 265 грн. 14 коп., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною від 23.03.2022 №0101/0000374 (а.с.14).
Платіжним дорученням від 25.03.2022 № 199 (внутрішній номер 204410175) позивачем здійснено повну оплату отриманого за Договором товару на загальну суму 49 910 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 3 265 грн. 14 коп. (а.с. 5).
В подальшому позивачем на адресу відповідача було скеровано претензію від 19.05.2023 №1 з вимогою повернути на рахунок покупця суму сплаченого ПДВ, зокрема, за Договором від 23.03.2022 №101-1055 у розмірі 3 265 грн. 14 коп. (а.с. 78).
Вказану вимогу обґрунтовано тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - постанова КМУ №178) до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту у військових частинах, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Як вбачається, відповідачем на звернення позивача не було відреаговано, кошти у сумі 3 265 грн. 14 коп., що були надмірно сплачені за Договором від 23.03.2022 №101-1055 не повернуто, що й стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вбачається, спір у даній справі виник з договору поставки.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У правовідносинах між сторонами у справі можна припустити, що спірний Договір міг би бути укладений без включення до нього умов щодо ПДВ. При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" підпункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Як вбачається, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Ця постанова набирала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
За таких обставин недотримання сторонами при укладенні Договору поставки від 23.03.2022 №101-1055 вимог законодавства є підставою для визнання недійсним пункту 3.2 цього Договору, а також специфікації (додаток №1 до Договору) у частині включення до ціни договору податку на додану вартість, у розмірі 3 265 грн. 14 коп.
Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Об'єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, частині першій статті 2 Цивільного процесуального кодексу України.
Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Вимога позивача про визнання недійсними пункту 3.2 Договору поставки від 23.03.2022 №101-1055 Специфікації - додатку №1 до Договору поставки від 23.03.2022 № 101-1055 поєднана з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача з підстав статті 1212 Цивільного кодексу України сплаченого податку на додану вартість у загальній сумі 3 238 грн. 32 коп., що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .
Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Враховуючи, що відповідач отримав від позивача спірні грошові кошти у сумі 3 265 грн. 14 коп. без достатньої законної підстави, суд погоджується з доводами позивача про необхідність повернення позивачу цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судового збору
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається, позовна заява у даній справі була подана позивачем до суду в електронній формі через систему "Електронний суд", отже, сума судового збору, яку мав сплатити позивач складає 4 294 грн. 40 коп. (2 684 грн. 00 коп. х 2 (вимоги) х 0,8).
Проте, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 5 368 грн. 00 коп., що є більшим, від встановленого законодавством розміру судового збору на 1 073 грн. 60 коп. (5 368 грн. 00 коп. - 4 294 грн. 40 коп.).
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4 294 грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору.
З урахуванням того, що позовна заява була подана до суду в електронній формі, поверненню позивачу з Державного бюджету України за його клопотанням підлягає 1 073 грн. 60 коп. - судового збору.
Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503; ідентифікаційний код 41449359) про визнання недійсними пункту 3.2 Договору поставки від 23.03.2022 №101-1055 та додатку №1 до Договору, стягнення 3 265 грн. 14 коп. - задовольнити.
2. Визнати недійсними пункт 3.2 Розділу 3 "Ціна договору" Договору поставки від 23.03.2022 № 101-1055, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503; ідентифікаційний код 41449359) та Додаток №1 до Договору поставки від 23.03.2022 № 101-1055 "Специфікація", укладеними між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503; ідентифікаційний код 41449359) в частині включення до суми Договору податку на додану вартість у розмірі 3 265 (три тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 14 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503; ідентифікаційний код 41449359) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошові кошти у сумі 3 265 (три тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 14 коп. та 4 294 (чотири тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Загинайко
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,
05.11.2025