27 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 5023/4855/11 (922/1709/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю арбітражного керуючого Безпалого С.О. та представників ТОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія"
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія» (вх. №2092 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №5023/4855/11 (922/1709/25)
за позовом ліквідатора Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛТЕК-КАУФМАНН»
до ТОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія"
про витребування майна в межах справи про банкрутство
Ліквідатор ТОВ «Алтек-Кауфманн» звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія» (місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Павлівський, буд. 6, код за ЄДРПОУ 36989488) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтек- Кауфманн» (місцезнаходження: 61003, м. Харків, пров. Кузнечний, буд. 1, код ЄДРПОУ 33606361) нежитлового приміщення 12-го поверху №28, загальною площею 61,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ «А-16», що розташована за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, 111-А.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №5023/4855/11(922/1709/25) позов задоволено; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтек-Кауфманн» нежитлове приміщення 12-гo поверху № 28, загальною площею 61,5 кв. м. в нежитловій будівлі літ «A-16», що розташована за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, 111-A; стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Задовольняючи позовні вимог, суд виходив із того, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності боржника поза його волею, з порушенням вимог законодавства про банкрутство, що було встановлено раніше рішенням Господарського суду Харківської області від 26.07.2021 у справі №5023/4855/11 (922/842/21), яким визнано недійсними результати аукціону з продажу цього майна. Суд зазначив, що вибуття майна боржника в межах ліквідаційної процедури може вважатися законним лише у разі, якщо дії ліквідатора здійснені добросовісно, у межах повноважень і відповідно до приписів закону. Однак у даному випадку ліквідатор, організатор аукціону та переможець торгів допустили істотні порушення норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що призвело до незаконного відчуження об'єкта, який належав боржнику. Таке вибуття не може розцінюватися як волевиявлення власника, а відтак утворює підставу для витребування майна відповідно до статей 387 і 388 Цивільного кодексу України.
Суд підкреслив, що власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння навіть у добросовісного набувача, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння не з його волі. У даному випадку, оскільки продаж відбувся з порушенням процедури аукціону та без законного волевиявлення боржника, майно підлягає поверненню до складу ліквідаційної маси.
Крім того, суд врахував преюдиційність встановлених у попередній справі обставин, зокрема незаконність вибуття майна, і дійшов висновку, що вони не підлягають повторному доказуванню. Оскільки ліквідатор Безпалий С.О. був призначений лише 27.01.2025 і до цього моменту не міг знати про порушення прав боржника, суд визнав, що строк позовної давності не пропущено.
ТОВ «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія» з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №5023/4855/11(922/1709/25) скасувати та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги ліквідатора ТОВ «Алтек-Кауфманн» до ТОВ ««Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія» про витребування майна залишити без задоволення.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:
- скаржник погоджується, що раніше рішенням від 26.07.2021 у справі №5023/4855/11 (922/842/21) результати аукціону з продажу спірного майна були визнані недійсними.
Проте, скаржник посилається на практику Великої Палати Верховного Суду (постанова від 21.09.2022 у справі №908/976/19), де наголошено, що у процедурі банкрутства воля власника замінюється волею арбітражного керуючого, і вибуття майна через ліквідатора не може вважатися «поза волею» боржника. Отже, навіть якщо ліквідатор припустився порушень, це не створює підстав для витребування майна у добросовісного набувача;
- втручання державного органу у його право мирного володіння майном повинно бути законним, пропорційним і не покладати надмірний тягар. Позбавлення добросовісного набувача власності через порушення, вчинені іншими особами (ліквідатором, організатором аукціону), є непропорційним заходом, який суперечить вимогам статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, за змістом рішень ЄСПЛ і Верховного Суду (зокрема, постанови КГС ВС від 29.05.2024 у справі №910/5808/20), втручання у право власності добросовісного набувача може бути виправданим лише у разі дотримання принципу справедливого балансу між інтересами суспільства та особи;
- суд першої інстанції не дослідив питання добросовісності відповідача. Нерухоме майно він набув відплатно за договором купівлі-продажу від 20.07.2015, посвідченим нотаріусом Молодчою Г.М., у громадянина ОСОБА_1 , який, у свою чергу, набув це майно на підставі рішення суду (Дергачівського районного суду від 10.04.2015 у справі №619/1075/15-ц - звернення стягнення на майно за договором позики). Крім того, добросовісність відповідача вже була встановлена рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №922/5443/23, де брали участь ті самі сторони (ТОВ «Алтек-Кауфманн», ТОВ «ФК «Паріс» і ТОВ «ББЦБ»). Отже, згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, ці обставини мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування;
- що суд помилково відмовив у застосуванні строку позовної давності. Майно було відчужене ще 21.12.2012, тому трирічний строк позовної давності сплив 21.12.2015, тобто майже 10 років до моменту подання позову. Призначення нового ліквідатора (Безпалого С.О.) у 2025 році не є підставою для поновлення строків, адже юридична особа не припиняла існування, і зміна представника не відновлює перебіг давності. Скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду (постанова від 14.05.2025 у справі №15/68-10 (902/1563/23), де зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач міг дізнатися про порушення права.
23.10.2025 від ліквідатора Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛТЕК-КАУФМАНН» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Обґрунтовує свій відзив тим, що:
- під час продажу спірного приміщення (нежитлового приміщення № 28 на вул. Клочківській, 111-А) аукціон було проведено з численними порушеннями вимог Закону про банкрутство (редакції до 2013 р.) - без належного повідомлення заставного кредитора, без оцінки майна, з порушенням строків публікації оголошень, без підтвердження оплати переможцем тощо. Відповідно, такі дії не можуть вважатися волевиявленням власника (боржника) на відчуження майна. Посилаючись на практику Верховного Суду (постанови у справах № 906/1765/15 від 03.10.2018 р. і № Б-39/187-08 від 18.02.2021 р.), він вказує: якщо аукціон проведено з порушенням, майно вибуло поза волею власника, і це створює підстави для його витребування навіть від добросовісного набувача. Ліквідатор підкреслює, що ліквідатор-арбітражний керуючий діє як спеціальний суб'єкт, уповноважений законом, і тому його дії поза межами закону (з порушенням процедури) не є вираженням волі власника;
- відповідач формально придбав майно за відплатним договором, але наголошує, що сам факт добросовісності не перешкоджає віндикації, якщо майно вибуло поза волею власника.
Посилаючись на практику Верховного Суду (зокрема, постанову від 03.07.2024 у справі № 522/19476/16-ц), він зазначає, що власник може витребувати майно незалежно від кількості наступних перепродажів і від того, чи останній набувач був добросовісним, якщо первісне вибуття було незаконним;
- справа № 922/5444/23 стосувалась визнання права іпотекодержателя, а не добросовісності набувача. Відповідач набув майно не на підставі судового рішення, а за договором купівлі-продажу від 20.07.2015, отже, п. 1 ч. 2 ст. 388 ЦК («майно, набуте при виконанні судового рішення, не витребовується») не застосовується;
- позовна давність не пропущена, оскільки: за ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення права; ліквідатор Безпалий С.О. дізнався про незаконне відчуження лише після свого призначення 27.01.2025 ухвалою суду; отже, саме з цієї дати слід відліковувати початок строку. Для обґрунтування наводиться практика ВС (постанови від 27.01.2021 у справі № 186/599/17, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц та ін.), де підкреслено, що початок позовної давності не пов'язується з ухваленням судового рішення чи з кожним новим набувачем майна, а лише з моментом, коли позивач реально міг довідатися про порушення своїх прав;
- втручання у право відповідача має відповідати принципу справедливого балансу, але наголошує, що у даній ситуації повернення майна боржнику переслідує легітимну мету - захист прав кредиторів і відновлення ліквідаційної маси. Це втручання ґрунтується на законі, є передбачуваним і пропорційним, а тому не порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 27.10.2025 з'явився представник ТОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія" та арбітражний керуючий Безпалий С.О.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №5023/4855/11 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтек-Кауфманн» (далі - ТОВ «Алтек-Кауфманн» a6o Боржник).
Постановою Господарського суду Харківської області від 26.07.2011 року Боржника визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.
На даний час триває ліквідаційна процедура.
Ухвалою суду від 27.01.2025 призначено арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича (св-во №341 від 26.02.2013, адреса 61045, м. Харків, вул. Шекспіра, 12-а, літ. А-5) ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТЕК - КАУФМАНН" (код ЄДРПОУ 33606361).
Судом встановлено, що на момент визнання ТОВ «Алтек-Кауфманн» банкрутом, останньому належали майнові права на нежитлове офісне приміщення на 12 поверсі, загальною площею 61,92 кв. м., в осях 1-2, в рядках А-Б, у будинку (комплекс офісу з допоміжними приміщеннями) за адресою: м. Харків, вул. Клочковська кут вулиці Херсонської (у Дзержинському районі міста Харкова), будівництво якого не завершено i яке в майбутньому стане власністю ТОВ «Алтек-Кауфманн».
Зазначені майнові права на вказане офісне приміщення, будівництво якого не було завершено, що підтверджувалось наступними документами:
- інвестиційним договором № 27/06/2008/2 від 27.06.2008 року, укладеним між Іпотекодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авік-Юш»;
- платіжним дорученням щодо сплати за приміщення відповідно до договору № 27/06/2008/2 від 27.06.2008 року № 140 від 10.07.2008 року на суму 200 000,00 грн.;
- платіжним дорученням щодо сплати за приміщення відповідно до договору № 27/06/2008/2 від 27.06.2008 року № 187 від 12.09.2008 року на суму 361 582,82 грн.
Вищезгадані майнові права були предметом іпотеки.
Іпотекодержатель - Публічне акціонерне товариство «Банк «Демарк», права вимоги до Боржника у якого виникли на підставі Договору іпотеки №98-054/1 від 11.09.2008 року, посвідченого Чуприною Г.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (реєстровий номер 3092) та Договору іпотеки №98-054/4 від 23.07.2009 року, посвідченого Чуприною Г.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (реєстровий номер 2995), які були укладені між ПАТ «Банк «Демарк» i ТОВ «Алтек-Кауфманн».
В подальшому, у зв'язку з укладанням ПАТ «Банк «Демарк» та ТОВ «Фінансова компанія «Пapic» Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 98-054 від 13.05.2019 року та Договору про відступлення права вимоги від 16.05.2019 року за Договором іпотеки №98-054/4 (предмет іпотеки - майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено) від 23.07.2009 року, посвідченим Чуприною Г.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за 2995, зазначене вище право вимоги перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пapic».
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.06.2020 року було здійснено заміну кредитора у справі про банкрутство ТОВ «Алтек-Кауфманн», а саме: старого кредитора Публічне акціонерне товариство «Банк «Демарк» змінено на нового кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пapic».
Після завершення будівництва нежитлової будівлі літ «А-16», яка розташована за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, 111-A було оформлено право власності на нежитлове приміщення 12-гo поверху № 28, загальною площею 61,5 кв. м. (далі - Приміщення), що розташовано в цій нежитловій будівлі за ТОВ «Алтек-Кауфманн». Зазначене підтверджено Свідоцтвом про право власності від 25.12.2009 року, яке видано Виконавчим комітетом Харківської міської ради.
В подальшому Приміщення було реалізовано в межах провадження про банкрутство ТОВ «Алтек-Кауфманн» на аукціоні. Після чого декілька разів змінювалися власники Приміщення i на теперішній час власником Приміщення є Товариство з обмеженою відповідальністю «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія», що підтверджується відомостями, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 85984263101; номер об'єкта в PПBH: 29322440; номер запису про право власності: 10475596; підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу, серія та номер: 1154, виданий 20.07.2015 року, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Молодча Г.М., Акт приймання-передачі нерухомого майна, складений 20.07.2015 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.03.2021 року (набуло чинності 13.04.2021 року) по справі № 5023/4855/11 (922/3543/20) було задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «Пapic» та змінено умови Договору іпотеки №98-054/4 (майнових прав на нерухоме майно, будівництво яких не завершено) від 23.07.2009 року, посвідченого Чуприною Г.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №2995 згідно з якими було змінено предмет іпотеки, а саме - майнові права на нерухоме майно на нежитлове приміщення 12-гo поверху №28 загальною площею 61,5 кв. м. в нежитловій будівлі літ. А-16. яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, 111- А.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.07.2021 року (набуло чинності 26.08.2021 року) по справі № 5023/4855/11 (922/842/21) задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «Пapic» та визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута ТОВ «Алтек-Кауфманн», а саме: нежитлового приміщення 12-ro поверху № 28, загальною площею 61,5 кв. м. в нежитловій будівлі літ «A-16», що розташоване за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, 111-A, проведеного 21.12.2012 року організатором аукціону - Товарною біржею «Всеукраїнський торгівельний центр» та оформленого Протоколом про проведення аукціону № 6.
Означене, на думку ліквідатора Безпалого С.О., є порушенням вимог законодавства України ліквідатором ТОВ «Алтек-Кауфманн» Клочко О.М., організатором аукціону - ТБ «Всеукраїнський торгівельний центр», переможцем аукціону - ТОВ «Сервісний центр трейдінг», при підготовці, проведенні та оформлені результатів аукціону вказують на те, що нерухоме майно, належне Боржнику - ТОВ «Алтек-Кауфманн», вибуло з його власності не з його волі. У зв'язку з наведеним ліквідатор звернувся до суду першої інстанції із позовом витребувати майно із володіння ТОВ «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія».
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду у справі є вимога ліквідатора про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна - нежитлового приміщення № 28 за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 111-А, площею 318,3 кв. м - на користь боржника ТОВ «Алтек-Кауфманн».
Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2025, яким позов ліквідатора було задоволено, і майно витребувано на користь боржника.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має дослідити:
- чи доведено ліквідатором наявність усіх умов для застосування статей 387, 388 ЦК України, тобто наявність у боржника права власності, факт вибуття майна поза його волею, і відсутність правових підстав у відповідача для володіння цим майном;
- чи є відповідач (ТОВ «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія») добросовісним набувачем у розумінні ст. 388 ЦК України, та чи перешкоджає добросовісність витребуванню майна у межах процедури банкрутства;
- чи не сплив строк позовної давності, а також чи довів ліквідатор об'єктивні підстави для його поновлення, якщо строк дійсно пропущений;
- чи є втручання у право власності відповідача пропорційним і законним, тобто чи дотримано вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та чи забезпечено справедливий баланс між інтересами кредиторів боржника та правом добросовісного набувача на мирне володіння майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення.
Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка тощо).
Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно в тому числі вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України. Такий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 14.07.2021 року у справі № 522/14452/15-ц.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.
Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Даний спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння, у зв'язку з чим віндикаційний позов за своєю правовою природою є позовом неволодіючого власника до володіючого невласника.
Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
При цьому, власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 Цивільного кодексу України».
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.07.2021 року у справі № 5023/4855/11 (922/842/21), що набрало законної сили, встановлено та не потребує доказуванню, що: фактично майно банкрута було реалізоване без проведення його оцінки у встановленому законодавством порядку; організатором аукціону порушено порядок оприлюднення відомостей про проведення аукціону з продажу нерухомого майна; організатором аукціону було порушено порядок проведення аукціону, внаслідок чого майно було реалізовано за значно меншою ціною ніж ринкова; порушення переможцем аукціону порядку та строків оплати придбаного на аукціоні майна; порушення строків укладання договору купівлі-продажу; порушення вимог законодавства щодо повідомлення забезпеченого кредитора про продаж майна, яке є предметом забезпечення.
Тобто, факт порушення порядку продажу майна боржника є встановленим і не потребує повторного доказування. Це означає, що у даній справі апеляційний суд виходить з того, що аукціон відбувся з істотними порушеннями законодавства про банкрутство.
У такому випадку, позивач абсолютно правомірно звернувся до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто із віндикаційним позовом.
При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов'язкових елементів даного способу захисту права власності: 1) позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; 2) майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; 3) відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача.
Обов'язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №25/1351/19 наведено правовий висновок, за змістом якого для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (п. 51 постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, п. 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, на які посилається скаржник). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.
Також відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19 «воля власника майна - боржника вже при відкритті справи про банкрутство обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб'єкта - арбітражного керуючого. Обмеження правосуб'єктності у цьому випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов'язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності), що виходять з інтересів підтримки усталеного господарського обігу, недопуску серйозних економічних потрясінь, з необхідності захисту інтересів не тільки боржника, а й осіб, пов'язаних із ним. Одним з наслідків визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
В свою чергу, відповідно до статті 107 Закону про банкрутство арбітражні керуючі несуть за свої дії та заподіяну третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом.
У такому контексті питання наявності (відсутності) волі власника майна у процедурі банкрутства є подібним до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб'єктністю. Воля такої особи формується її представником, яким є спеціальний суб'єкт (арбітражний керуючий, виконавець тощо).
Тому добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь- яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України."
Як вже було зазначено раніше, рішенням Господарського суду Харківської області від 26.07.2021 року у справі № 5023/4855/11 (922/842/21) визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута ТОВ «Алтек-Кауфманн», а саме: нежитлового приміщення 12-ro поверху № 28, загальною площею 61,5 кв. м. в нежитловій будівлі літ «A-16», що розташоване за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, 111-A, проведеного 21.12.2012 року організатором аукціону - Товарною біржею «Всеукраїнський торгівельний центр» та оформленого Протоколом про проведення аукціону № 6.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справі про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23) наведено правовий висновок про те, що вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні п. 3 с. 1 ст. 388 ЦК України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна. Без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі самий лише факт визнання недійсним такого правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства.
Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження.
Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого ч. 1 ст. 388 ЦК України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.
Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов'язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень ст. 390 ЦК України). Водночас можливість застосування положень ст. 330 ЦК України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.
Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід'ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.
Отже, з урахуванням досліджених матеріалів справи та наведених правових позицій Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не надано належної оцінки усім релевантним обставинам, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та не досліджено питання добросовісності набувача.
Перш за все, господарським судом повною мірою не досліджене питання добросовісності набувача. Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що спірне майно придбане відплатно за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20.07.2015, посвідченого приватним нотаріусом Г.М. Молодча у попереднього власника - громадянина ОСОБА_1 . В свою чергу, право власності ОСОБА_1 виникло на підставі рішення Дергачівського районного суду від 10.04.2015 року по справі №619/1075/15-ц в порядку звернення стягнення на майно за договором позики.
Кредитор банкрута ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» у 2023 році звертався до Господарського суду Харківської області з позовними вимогами до ТОВ «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія», третьою особою було залучено банкрута ТОВ «Алтек-Кауфманн», в особі ліквідатора Безпалого С.О. у справі №922/5443/23. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5444/23 встановлено факт, що ТОВ «Бухгалтерське бюро “Централізована бухгалтерія»» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
Крім того, у постанові Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у цій же справі зазначено, що відсутні підстави вважати відповідача недобросовісним набувачем, а також зроблено висновок, що «порушення порядку аукціону при продажу майна, встановлене рішенням Господарського суду Харківської області від 26.07.2021 у справі № 5023/4855/11 (922/842/21), не може безумовно свідчити про неправомірність набуття такого майна у власність відповідачем за договором купівлі-продажу від 20.07.2015 та набуття ним статусу іпотекодержателя спірного майна відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, попередні судові акти, що набрали законної сили, прямо підтверджують добросовісність відповідача та відсутність ознак неправомірного заволодіння спірним об'єктом. Ігнорування цих преюдиційних висновків є істотним порушенням вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України, яка забороняє повторне доказування обставин, уже встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що договір купівлі-продажу від 20.07.2015 року був відплатним правочином, за яким відповідач набув право власності на спірне приміщення понад десять років тому. Відповідно, протягом цього значного часу відповідач відкрито, добросовісно й безперервно володів майном, що є додатковим підтвердженням його статусу добросовісного набувача у розумінні статей 330 та 388 Цивільного кодексу України.
Апеляційний суд звертає увагу, що рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2021 року у справі №5023/4855/11 (922/842/21), яким визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута ТОВ «Алтек-Кауфманн», набрало законної сили вже після укладення договору купівлі-продажу від 20.07.2015 року, за яким відповідач набув право власності на спірне нерухоме майно.
Це означає, що на момент придбання відповідачем об'єкта нерухомості не існувало жодного судового рішення, яке б визнавало незаконність чи недійсність результатів аукціону або позбавляло чинності правочини, що передували укладенню договору купівлі-продажу. Відповідач, як набувач, не мав і не міг мати об'єктивної можливості знати про порушення порядку реалізації майна під час аукціону 2012 року.
Таким чином, сам факт подальшого визнання аукціону недійсним не може ретроспективно впливати на правовий статус відповідача як добросовісного набувача. Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду (зокрема, постанови від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23), визнання недійсним первісного правочину не означає автоматичного вибуття майна поза волею власника і не є безумовною підставою для витребування майна у наступних набувачів, якщо вони діяли добросовісно.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не дослідив та не врахував сукупність істотних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема:
- преюдиційні висновки інших судів, якими вже встановлено добросовісність відповідача як набувача спірного майна (рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №922/5444/23);
- фактичний момент набуття відповідачем права власності - за відплатним договором купівлі-продажу від 20.07.2015, тобто задовго до набрання законної сили рішенням від 26.07.2021, яким визнано недійсними результати аукціону;
- характер правочину, за яким відповідач набув майно, - відплатний, із фактичним внесенням коштів, що підтверджує реальність та правомірність угоди. Від часу придбання пройшло понад 10 років.
Натомість колегією суддів встановлено, що:
- відповідач набув спірне майно на підставі відплатного правочину - договору купівлі-продажу, укладеного 20.07.2015, за який були фактично сплачені кошти. На момент укладення договору відсутні були будь-які судові рішення, що ставили б під сумнів правомірність аукціону чи передачі майна, що виключає можливість обізнаності відповідача про потенційне порушення чи дефект у набутті майна. Таким чином, відповідач набув право власності добросовісно, в силу приписів ст. 388 ЦК України;
- правомірність дій відповідача та його статус добросовісного набувача вже були встановлені в інших судових рішеннях, зокрема у рішенні Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 та постанові Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №922/5444/23. Зазначені акти набрали законної сили і відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення у цій справі. Їх зміст прямо спростовує твердження про неправомірність дій відповідача. Суд першої інстанції такі обставини не дослідив і належним чином не оцінив;
- на підтвердження реальності правочину та добросовісності набуття, колегія суддів врахувала, що відповідач з моменту укладення договору володіє спірним майном відкрито, безперервно та понад десять років. Це додатково підтверджує правомірність набуття та відсутність ознак недобросовісної поведінки;
- на момент звернення з позовом до суду у 2025 році з моменту набрання чинності рішенням про недійсність аукціону (26.08.2021) пройшло понад три роки. Водночас жоден з арбітражних керуючих, які були призначені у цей період у справі про банкрутство ТОВ «Алтек-Кауфманн», не вчиняв жодних дій, спрямованих на витребування майна., що свідчить про пасивну поведінку з їхнього боку.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, - судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Так, Верховний Суд у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод».
Апеляційний суд відзначає, що суд першої інстанції не навів мотиви, за яких він дійшов висновку що відповідач є недобросовісним набувачем, хоча особливої уваги заслуговує оцінка даної ситуації через призму статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном. Згідно з практикою ЄСПЛ (справи «East/West Alliance Limited проти України», «Щокін проти України», «Булвес АД проти Болгарії» та інші), втручання держави у право власності може вважатися правомірним лише за умови дотримання трьох критеріїв: законності втручання, наявності легітимної мети (суспільного інтересу), а також пропорційності втручання.
У даній справі держава (в особі суду та арбітражного керуючого) фактично ініціює повернення майна у власність боржника, попри те, що відповідач набув це майно законно, добросовісно, за гроші, і володіє ним відкрито та безперервно понад десять років. Колегія суддів вважає, що така спроба повернення майна є непропорційним втручанням у право власності, що покладає на набувача надмірний індивідуальний тягар. Подібна ситуація, відповідно до практики ЄСПЛ, кваліфікується як порушення статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, доводи апелянта щодо добросовісності набувача, відсутності вибуття майна поза волею боржника у процедурі банкрутства, недопустимості непропорційного втручання у право власності, а також преюдиційності раніше ухвалених судових рішень - знайшли своє підтвердження у даній справі. Означене свідчить про наявність істотних порушень з боку суду першої інстанції при оцінці обставин справи, отже рішення місцевого суду має бути скасоване та ухвалено нове, яким буде відмовлено у задоволенні позову повністю з підстав викладених вище.
Щодо строку позовної давності.
Судом першої інстанції зазначено, що позов у цій справі подано ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТЕК - КАУФМАНН" - арбітражним керуючим Безпалим Сергієм Олександровичем, якого було призначено судом лише ухвалою суду від 27.01.2025. Таким чином, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТЕК - КАУФМАНН" при зверненні до суду з цим позовом не було порушено строків позовної давності, оскільки останній не міг знати про порушення прав Боржника до моменту його призначення ліквідатором у справі про банкрутство.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлено статтею 257 Цивільного кодексу України у три роки.
За приписами ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав його необґрунтованості, питання спливу позовної давності судом не розглядається.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №5023/4855/11 (922/1709/25) підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухгалтерське бюро «Централізована бухгалтерія» задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №5023/4855/11 (922/1709/25) скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 06.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян