30 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 922/467/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Медуниця О.Є.;
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№1966Х/2) Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.08.2025, винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами (повний текст ухвали складено та підписано 01.09.2025 суддею Міньковським С.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області) та на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 01.09.2025 суддею Міньковським С.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області) у справі №922/467/25
за заявою ОСОБА_1 , м.Богодухів, Богодухівський район, Харківська область,
про неплатоспроможність,-
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.03.2025 у справі №922/467/25 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Тищенко О.І.; попереднє засідання господарського суду призначено на 20.05.2025.
На офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 27.03.2025 опубліковано повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання неплатоспроможним АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до господарського суду з заявою (вх.№10477/25 від 29.04.2025) з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_1 на суму 4508942,39 грн, з яких: 2583979,59 грн - вимоги другої черги задоволення, 1924962,80 грн (пеня) - вимоги третьої черги задоволення, та судовий збір у розмірі 4844,80 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/467/25 грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до боржника визнано частково у розмірі 2978986,95 грн, з яких: 2147424,67 грн (основний борг - друга черга) та 831562,28 грн (пеня - третя черга), а також 4844,80 грн витрат зі сплати судового збору (позачергово). Решту грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до боржника у розмірі 1529955,44 грн відхилено.
Так, ухвала суду в оскаржуваній частині (невизнаних кредиторських вимог у розмірі 1529955,44 грн) мотивована тим, що суд, вирішуючи обґрунтованість заявлених грошових вимог у межах справи про банкрутство у частині пені має перевірити правомірність та правильність їх нарахування кредитором, а не здійснити самостійно такий розрахунок. Згідно з розрахунком заборгованості за договором №б/н від 29.01.2019, укладеним між банком та ОСОБА_1 , жодних нарахувань пені за період: з 15.11.2019 по 31.05.2023 банком не здійснено, втім, за період: з 01.06.2023 по 26.03.2025 розмір пені становить 1252,77 грн. Проте обґрунтованого розрахунку пені матеріали поданої заяви кредитора з вимогами, не містять. Керуючись пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до боржника у частині нарахування пені за договором №б/н від 29.01.2019 у розмірі 1252,77 грн нараховані у період дії воєнного стану, господарський суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та відхилення вимог у цій частині.
Щодо донарахованих банком процентів у розмірі 436554,92 грн боржнику - ОСОБА_1 , як поручителю, за кредитним договором №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж», за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019 у загальному розмірі 436554,92 грн, на підставі того, що нараховані проценти є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка визначена у договорі відповідно до положень ст.625 Цивільного кодексу України, господарський суд з урахуванням норм Цивільного кодексу України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, проаналізувавши пункт 3.2.2.9.2 Умов та правил банківських послуг, дійшов висновку про те, що з вказаного пункту, на який посилається банк, не убачається, що передбачені цим пунктом договору відсотки можуть бути нараховані після припинення дії договору відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, а стосуються зобов'язань клієнта саме в межах укладених між сторонами договірних відносин, а саме, використання кредиту за цільовим призначенням та в порядку, передбаченим договором (пункт 3.2.2.6), виконання банком доручення клієнта зі сплати страхових платежів (пункт 3.2.2.6.16), виконання банком доручення клієнта зі сплати судових витрат (пункт 3.2.2.6.17), строків повернення кредиту (пункт 3.2.2.7.2, 3.2.2.6.3), виплата процентів, винагороди та штрафних санкцій по достроковому поверненню кредиту (пункт 3.2.2.8.1). Крім того, суд зазначив, що відповідно до пункту 3.2.2.9.3 Умов та правил банківських послуг виплата процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.2.9.1, 3.2.2.9.2 вищевказаного договору, здійснюється на дату сплати процентів. Дата сплати процентів вказана в заявці. Відтак, суд дійшов висновку, що домовленість сторін за цим договір не охоплювала нарахування процентів на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України і умови договору не визначають розміру таких процентів та їх сплату саме, як відповідальність позичальника після спливу визначеного договором строку кредитування. Фактично, банк нарахував, починаючи з 20.10.2018, передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом, як за правомірне користування кредитом, безпідставно вважаючи, що положення кредитного договору, а саме, пункт 3.2.2.9.2, необхідно розглядати як передбачене частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України положення «якщо інший розмір процентів не встановлений договором». Водночас, у цій справі у зв'язку зі зверненням з позовом у справі №922/2988/18 про стягнення заборгованості по кредитному договору, припинилося право кредитора - АТ КБ «ПриватБанк» нараховувати передбачені договором проценти позичальнику та поручителю (боржнику) за кредитом, а рішення від 20.02.2019 у вказаній справі, яке набрало законної сили, засвідчило дані обставини. Ураховуючи викладене, господарський суд визнав необґрунтованими вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до боржника у частині нарахованих відсотків за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019 у загальному розмірі 436554,92 грн.
Стосовно донарахованої кредитором суми пені у розмірі 1092147,75 грн за період: з 20.10.2018 по 12.03.2020 за договором №б/н вiд 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж», укладеним мiж АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Арілл», поручителем якого є ОСОБА_1 (боржник), господарський суд, урахувавши, що станом на день розгляду справи договірне врегулювання питання щодо повернення боргу за кредитним договором між сторонами припинило існування, оскільки з дати винесення Господарським судом Харківської області рішення від 20.02.2019 у справі №922/2988/18, дане питання врегульовується саме даним рішенням суду та передбаченим порядком його виконання, нарахування та стягнення пені на підставі договору кредиту є неправомірним, це стосується, як позичальника, так і поручителя ( ОСОБА_1 ), як солідарних боржників. З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відхилення у повному обсязі грошових вимог до боржника по пені у розмірі 1092147,75 грн за період: з 20.10.2018 по 12.03.2020 через їх необґрунтованість.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/467/25 визнано такий розмір грошових вимог кредиторів: - Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до боржника у розмірі 2978986,95 грн, з яких: 2147424,67 грн (основний борг - друга черга) та 831562,28 грн (пеня - третя черга), а також 4844,80 грн витрат зі сплати судового збору (позачергово). Зобов'язано керуючого реструктуризацією за результатами попереднього засідання внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Належним чином складений та підписаний реєстр вимог кредиторів надати суду у десятиденний строк з дня постановлення ухвали суду. Зобов'язано керуючого реструктуризацією в чотирнадцяти-денний строк з дня постановлення ухвали відповідно до ст.48 Кодексу України з процедур банкрутства та з урахуванням ст.123 зазначеного Кодексу організувати та провести збори кредиторів, визначивши час та місце проведення зборів кредиторів, докази надати суду. Ухвалено призначити проведення зборів кредиторів на 11.09.2025. Призначено засідання господарського суду (підсумкове), на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 30.09.2025 о 10:00 год.
Господарський суд, мотивуючи постановлену ухвалу попереднього засідання, виходив з того, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у даній справі визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до боржника частково у розмірі 2978986,95 грн, з яких: 2147424,67 грн (основний борг - друга черга) та 831562,28 грн (пеня - третя черга), а також 4844,80 грн - витрат зі сплати судового збору (позачергово). Решту грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до боржника у розмірі 1529955,44 грн (пеня та проценти) відхилено. Інших заяв із грошовими вимогами від кредиторів до суду не надходило. Перевіривши вимоги кредиторів, суд визнав вимоги кредиторів, що вносяться керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів на загальну суму - 2978986,95 грн відповідно до ст.133 Кодексу України з процедур банкрутства і зобов'язав керуючого реструктуризацією відповідно до ст.123 Кодексу України з процедур банкрутства провести збори кредиторів, на яких визначитись з подальшою процедурою банкрутства.
Кредитор - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», подав на зазначені ухвали до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить ухвали Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/467/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 скасувати у частині відмови у визнанні грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до боржника у розмірі 1529955,44 грн (пеня та проценти) та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі 1529955,44 грн (пеня та проценти), які в сумі 436554,92 грн (проценти) підлягають включенню до другої черги задоволення реєстру вимог кредиторів боржника; у сумі 1093400,52 грн (пеня) підлягають включенню до третьої черги задоволення реєстру вимог кредиторів боржника.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у визнанні вимог у сумі 1252,77 грн за договором №б/н, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та боржником як позичальником шляхом підписання боржником анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 29.01.2019 (який є договором приєднання) у сумі 3840,51 грн, з яких: 2505,54 грн - заборгованість за кредитом, 82,20 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1252,77 грн - пеня. Господарським судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки наявна за цим договором заборгованість боржника перед АТ КБ «ПриватБанк» у сумі 3840,51 грн, з яких: 2505,54 грн - заборгованість за кредитом, 82,20 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1252,77 грн - пеня, жодна частина якої не була нарахована у період воєнного стану. Ця заборгованість підтверджується випискою за договором, вихідним сальдо за якою є 3840,51 грн та розрахунком заборгованості, з яких убачається, що наявна заборгованість виникла 04.12.2019 у сумі 2505,54 грн, з 01.02.2020 сума використаного кредиту є простроченою у повному обсязі. Станом на 31.05.2023 сума заборгованості за кредитом є незмінною - 2505,54 грн, і саме ця сума була перенесена у другу частину розрахунку, що починається з 01.06.2023, що відображено у виписці. Відповідно до умов договору за період з 04.12.2019 по 31.12.2021 боржнику нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 40,8% річних у сумі 2152,42 грн, ця сума була перенесена в другу частину розрахунку, що починається з 01.06.2023, однак розділена на дві частини: 2152,42 грн = 82,20 грн+2070,22 грн. Загальна сума заборгованості з 31.05.2023 та 01.06.2023 є незмінною і складає 4657,96 грн, жодних донарахувань з 31.12.2021 кредитором не здійснювалось, сума 4657,96 грн зменшена 11.12.2023 на 817,45 грн, оскільки відбулося прощення боргу кредитором відповідно до ст.605 Цивільного кодексу України. За твердженням банку, за цим договором не здійснювались нарахування в період воєнного часу, тому не підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до грошових вимог кредитора у невизнаній судом сумі 1252,77 грн, які підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами.
Також, як зазначає заявник, відмовляючи у визнанні процентів, нарахованих за договором №б/н вiд 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж», укладеним мiж АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Арілл», поручителем якого є ОСОБА_1 (боржник), за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019 у сумі 436554,92 грн, судом першої інстанції у порушення частини 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: у справі №127/15672/16-ц від 08.11.2019, у справі №723/304/16-ц від 23.10.2019, у справі №444/9519/12 від 28.03.2018, у справі №1519/2-3165/11 від 03.07.2019, у справі №461/10610/13-ц від 10.04.2019, у справі №912/1120/16 від 04.02.2020. На думку апелянта, у будь-якому випадку підлягали нарахуванню та визнанню судом за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019 проценти за частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України - не менше 3% річних. Крім того, господарським судом неправомірно, у порушення частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України не визнано проценти річних, як міри відповідальності у розмірі, встановленому договором, - 64% річних. Таким чином, сплата 64% річних, як міри відповідальності, є правомірною за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019. Також господарським судом безпідставно відмовлено у визнанні вимог з пені у розмірі 1092147,75 грн за період: з 20.10.2018 по 12.03.2020 за договором поруки №38156947LGP/DP від 02.09.2015, укладеним між ОСОБА_1 , як поручителем, та АТ КБ «ПриватБанк», як кредитором, у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Арілл» за договором від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж». Позиція суду ґрунтується на правових висновках Великої Палати Верховного Суду, однак жодна норма актів законодавства та жодні правові висновки Верховного Суду не забороняють нарахування пені після дати, на яку стягнуто заборгованість за судовим рішенням. Посилаючись на пункт 3.2.2.10.4 договору, згідно з яким нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 3.2.2.10.1-3.2.2.10.3 договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом, водночас строки позовної давності, у тому числі й щодо неустойки (пені) визначені сторонами у 15 років (пункт 3.2.2.10.7 договору), відтак банк вважає, що господарським судом протиправно не визнано пеню, нараховану за період: з 20.10.2018 по 12.03.2020.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/467/25, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №922/467/25.
18.09.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли том 2, 2а матеріалів справи №922/467/25.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишено без руху. Встановлено заявнику апеляційної скарги десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі (доплатити 2422,40 грн). Роз'яснено, що наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, передбачені статтями 174, 260 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.08.2025, винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами та на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 26.08.2025. Розгляд скарги призначено на 30.10.2025 о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Встановлено учасникам у справі про банкрутство строк до 15.10.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву сторонам у справі. Встановлено сторонам строк до 15.10.2025 для подання заяв, клопотань тощо, з доказами їх надсилання іншим учасникам справи. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/467/25, що містять ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 26.08.2025. Ухвалено, що всі заяви, клопотання і заперечення подаються тільки в письмовій формі. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення розгляду апеляційної скарги висловити свою позицію щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін. Попереджено учасників справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, задля забезпечення безпеки життю та здоров'ю учасників судового процесу, враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату.
06.10.2025 від арбітражного керуючого Тищенко О.І. через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання (вх.№11773), в якому просить розгляд справи здійснювати без участі керуючого реструктуризацією у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 за наявними матеріалами у справі.
10.10.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли 1, 3 томи справи №922/467/25.
14.10.2025 від боржника - ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява (вх.№12119), в якій просить суд апеляційну скаргу розглянути без участі боржника та його представників за наявними матеріалами справи, при прийнятті рішення боржник покладається на розсуд суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О., судді Мартюхіної Н.О. для розгляду справи сформовано такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Медуниця О.Є.
У судовому засіданні 30.10.2025, яке проходило у режимі відеоконференції, представник АТ КБ «ПриватБанк» вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити апеляційну скаргу.
Інші учасники справи про неплатоспроможність у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили суд розглянути справу без їх участі.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, заслухавши представника банку, перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає таке.
За змістом ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов'язань належать зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, нормами статей 45, 46, 47, частини 1 ст.122 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до положень частин 1, 3, 5 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства:
- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- до заяви в обов'язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;
- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Частиною 1 ст.46 цього Кодексу передбачено, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною 1 статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії судова колегія враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду: від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
Як убачається з матеріалів справи, 29.04.2025 АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до господарського суду з заявою з грошовими вимогами до боржника (з урахуванням уточнень), відповідно до якої заявник просив визнати вимоги на загальну суму 4508942,39 грн, з яких:
- за договором №б/н, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк», як банком, та ОСОБА_1 , як позичальником, шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 31.07.2012, який є договором приєднання в сумі 3218,56 грн (з яких: 2519,18 грн - заборгованість за кредитом; 699,38 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом);
- за договором №б/н, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк», як банком, та ОСОБА_1 , як позичальником, шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 29.01.2019, який є договором приєднання у сумі 3840,51 грн (з яких: 2505,54 грн - заборгованість за кредитом; 82,20 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1252,77 грн - пеня);
- за договором поруки №38156947LGP/DP від 02.09.2015, укладеним між ОСОБА_1 , як поручителем, та АТ КБ «ПриватБанк», як кредитором, у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Арілл» за договором №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж» у розмірі 4501883,32 грн, з яких: 982248,57 грн - заборгованість за кредитом, що підтверджується рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2019 у справі №922/2988/18; 1573811,71 грн - заборгованість за процентами (у сумі 1137256,79 грн - за рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2019 у справі №922/2988/18 та 436554,92 грн донараховані проценти (за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019); 1923710,03 грн - пеня (831562,28 грн - за рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2019 у справі №922/2988/18 та 1092147,75 грн донарахована пеня (за період: з 20.10.2018 по 12.03.2020), а також 22113,01 грн - судовий збір у справі №922/2988/18.
Як свідчать матеріали справи, 31.07.2012 між АТ КБ «ПриватБанк», як банком, та боржником - ОСОБА_1 , як позичальником, підписаний кредитний договір шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
Згідно з випискою, розрахунком заборгованості, довідкою про видані картки та довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, ОСОБА_1 з 31.07.2012 користується кредитним лімітом картки «Універсальна» (раніше - Gold credit, Универсальная GOLD, ОСОБА_2 ), та через невиконання його зобов'язань з повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом, - станом на 26.03.2025 (дату, що передує даті відкриття провадження справі №922/467/25) заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором перед банком складає 3218,56 грн, з яких: - 2519,18 грн - заборгованість за кредитом; - 699,38 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом за період: з 01.01.2020 по 31.07.2020.
29.01.2019 між АТ КБ «ПриватБанк», як банком, та ОСОБА_1 , як позичальником, підписаний договір шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
Банк зазначає, що ОСОБА_1 з 15.11.2019 користується кредитним лімітом картки Internet card, й через невиконання його зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, станом на 26.03.2025 (дату, що передує даті відкриття провадження справі №922/467/25) заборгованість ОСОБА_1 за цим договором складає 3840,51 грн, з яких: - 2505,54 грн - заборгованість за кредитом; - 82,20 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 04.12.2019 по 31.12.2021; - 1252,77 грн - пеня. АТ КБ «ПриватБанк» стверджує, що вищевказана заборгованість підтверджується випискою, розрахунком заборгованості, довідкою про видані картки та довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки.
26.02.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арілл» укладений договір банківського обслуговування (поточного рахунку) №б/н шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки від 26.02.2013 та приєднання останнього до публічної оферти надання банківських послуг.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2019 у справі №922/2988/18, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТОВ «Арілл» та фізичної особи ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж» у розмірі 2951067,64 грн, що складається з: заборгованості за кредитом - 982248,57 грн, заборгованості за відсотками - 1137256,79 грн та заборгованості по пені - 831562,28 грн. Також з фізичної особи ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» 22113,01 грн судового збору.
Вказаним рішення, зокрема, встановлено, що 06.08.2014 ТОВ «Арілл» звернулося до банку з заявкою №1678 про надання послуг на умовах «Гарантований платіж», що визначений розділом 3.2.2 умов та правил надання банківських послуг й відкрито поновлювальну кредитну лінію з лімітом 1000000 грн для виконання клієнтом платежів по заявкам на договірне списання з датою виконання в майбутньому (гарантованим платежам), не переривальним строком повернення кредиту, які можуть змінені або відмінені позичальником за згодою отримувача.
Заявки на гарантований платіж, разом з умовами й правилами надання банківських послуг, тарифи банку складають договір за послугою «Гарантований платіж» від 06.08.2014.
Крім того, 02.09.2015 у забезпечення виконання умов договору від 06.08.2014 за угодою - приєднанням до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» умов та правил надання банківських послуг» між ПАТ КБ «ПриватБанк» та боржником ОСОБА_1 (далі - поручитель), укладений договір поруки №38156947LGP/DP, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Арілл» зобов'язань за угодою-приєднання до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» умов та правил надання банківських послуг», далі угода, по сплаті: процентної ставки за користування кредитом: за період користування згідно з пунктом 3.2.2.2 угоди - 36% річних та сплати 56% річних у разі порушення строків повернення кредиту; винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, а також кредиту в сумі 740000 грн.
Умовами пункту 1.2 договору встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором (банком) за виконання зобов'язань за угодою у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно з цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором усіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Станом на 19.10.2018 свої зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» виконав належним чином, своєчасним проведенням гарантованих платежів, ініційованих банком, проте ТОВ «Арілл» не повернуло отримані кошти у повному обсязі для погашення заборгованості за заявками, здійсненими за період: з 17.11.2016 по 14.12.2016 на проведення гарантованих платежів за рахунок кредитних коштів поновлювальної лінії у загальній сумі 982248,57 грн, у зв'язку з чим банком нараховано відсотки за користування кредитом, штрафні санкції (пеню) за неналежне виконання зобов'язань.
У подальшому, у зв'язку з невиконанням ТОВ «Арілл» договору №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж» банк звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Арілл» та ОСОБА_1 про стягнення солідарно з ТОВ «Арілл» та фізичної особи ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за договором №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж» у розмірі 2951067,64 грн, що складається з: заборгованості за кредитом - 982248,57 грн, заборгованості за відсотками - 1137256,79 грн та заборгованості по пені - 831562,28 грн, який задоволений рішенням від 20.02.2019 у справі №922/2988/18.
Господарським судом у даній справі встановлено, що: - заявлені грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до боржника за договором №б/н від 31.07.2012 у сумі 3218,56 грн, з яких: 2519,18 грн - заборгованість за кредитом, 699,38 грн- відсотки за користування кредитом за договором №б/н від 31.07.2012;
- грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до боржника за договором №б/н від 29.01.2019 у загальному розмірі 2587,74 грн, у частині: 2505,54 грн - заборгованість за кредитом та 82,20 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом;
-грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до боржника за договором поруки №38156947LGP/DP від 02.09.2015, укладеного у забезпечення виконання умов договору №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж» у загальному розмірі 2973180,65 грн, що складається: з заборгованості за кредитом - 982248,57 грн, заборгованості за відсотками - 1137256,79 грн, заборгованості по пені - 831562,28 грн та боргу зі сплаті судового збору у розмірі 22113,01 грн, підтверджені належними доказами, у тому числі, рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2019 у справі №922/2988/18, відтак, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо нарахованої пені у розмірі 1252,77 грн за договором №б/н від 29.01.2019, донарахованих процентів у розмірі 436554,92 грн, донарахованої суми пені у розмірі 1092147,75 грн за період з 20.10.2018 по 12.03.2020 за договором поруки №38156947LGP/DP від 02.09.2015, укладеного у забезпечення виконання умов договору №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж», після винесення судового рішення у справі №922/2988/18, господарський суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та відхилив заявлені кредиторські вимоги в цій частині.
Оскільки заявник оскаржує ухвалу господарського суду у частині відмови у задоволенні вимог заяви кредитора про стягнення 1529955,44 грн (пеня та проценти), то згідно з положеннями ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість ухвали лише у цій частині.
Апеляційну скаргу заявник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у визнанні вимог у сумі 1252,77 грн за договором №б/н, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та боржником, як позичальником шляхом підписання боржником анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 29.01.2019, який є договором приєднання. Апелянт вважає, що господарським судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки наявна за цим договором заборгованість боржника перед АТ КБ «ПриватБанк» у сумі 3840,51 грн, з яких: 2505,54 грн - заборгованість за кредитом, 82,20 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1252,77 грн - пеня, жодна частина якої не була нарахована у період воєнного стану.
Як стверджує заявник апеляційної скарги, ця заборгованість підтверджується випискою за договором, вихідним сальдо за якою є 3840,51 грн та розрахунком заборгованості, з яких убачається, що наявна заборгованість виникла 04.12.2019 у сумі 2505,54 грн, з 01.02.2020 сума використаного кредиту є простроченою у повному обсязі. Станом на 31.05.2023 сума заборгованості за кредитом є незмінною - 2505,54 грн, і саме ця сума була перенесена у другу частину розрахунку, що починається з 01.06.2023, що відображено у виписці. Відповідно до умов договору за період: з 04.12.2019 по 31.12.2021 боржнику нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 40,8% річних у сумі 2152,42 грн, ця сума була перенесена в другу частину розрахунку, що починається з 01.06.2023, однак розділена на дві частини: 2152,42 грн = 82,20 грн+2070,22 грн. Загальна сума заборгованості з 31.05.2023 та 01.06.2023 є незмінною і складає 4657,96 грн, жодних донарахувань з 31.12.2021 кредитором не здійснювалось, сума 4657,96 грн зменшена 11.12.2023 на 817,45 грн, оскільки відбулося прощення боргу кредитором відповідно до ст.605 Цивільного кодексу України. За твердженням банку, за цим договором не здійснювались нарахування у період воєнного часу, тому не підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до грошових вимог кредитора у невизнаній судом сумі 1252,77 грн, які підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами.
Колегія суддів вважає такі доводи заявника апеляційної скарги безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
З розрахунку заборгованості за договором №б/н, укладеним 29.01.2019 між АТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 31.05.2023, убачається, що банком за період: з 15.11.2019 по 31.05.2023 нараховано пені - 0,00 грн, заборгованість за пенею за накопичувальним підсумком за вищевказаний період також становить 0,00 грн (а.с.38, том 2).
Як правильно встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з розрахунком, жодних нарахувань пені за період: з 15.11.2019 по 31.05.2023 банком не здійснено.
Водночас, відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 29.01.2019, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на 26.03.2025, розмір пені за період: з 01.06.2023 по 26.03.2025 за накопичувальним підсумком становить 1252,77 грн (а.с.38 (на звороті)-39, том 2).
У ході розгляду справи представником банку зазначено, що боржнику за договором №б/н від 29.01.2019 за період: з 04.12.2019 по 31.12.2021, нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 40,8% річних у сумі 2152,42 грн, у подальшому ця сума була перенесена в другу частину розрахунку, що починається з 01.06.2023, однак розділена на дві частини: 2152,42 грн = 82,20 грн (відсотки) + 2070,22 грн (пеня). Нараховані проценти частково трансформувались у пеню у розмірі 1252,77 грн (2070,22 грн - 817,45 грн (списання)).
Отже, будь-яких обґрунтованих пояснень, підтверджених належними та допустимими доказами, як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, щодо тієї обставини: яким чином нараховані відсотки у розмірі 2152,42 грн (розрахунок станом на 26.03.2025) (а.с.38, на звороті, том 2) стали сумою пені у розмірі 2070,22 грн, банком не надані.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.06.2023 у справі №904/5874/19, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15, у разі заявлення у господарській справі (у справі про банкрутство тощо) багатоскладової грошової вимоги (про стягнення, про визнання грошових вимог), тобто вимоги, сума якої має багато складових за підставами виникнення кожної із них: сум заборгованості за кожним зобов'язанням боржника (якщо їх декілька), сум, які підлягають нарахуванню за наслідками невиконання (несвоєчасного виконання - прострочення) кожного із зобов'язань в залежності від їх виду та правової природи (проценти річні, інфляційні втрати, штрафи, пені, неустойки тощо), заявник (у цій справі кредитор), відповідно до покладеного на нього за законом обов'язку, обґрунтовуючи належним чином грошові вимоги та надаючи докази на їх підтвердження має надати, окрім безпосередньо основних доказів (договорів, накладних, актів, інших первинних документів), також обґрунтований розрахунок суми вимоги із зазначенням назви та розміру її складових, обґрунтування для вимог щодо кожної з яких має міститися в позовній заяві (заяві). Цей висновок узгоджується, зокрема, з положеннями пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.
При розгляді вимог (кредиторських вимог) на суд покладений обов'язок дослідити та оцінити цей розрахунок на рівні з іншими доказами, надавши оцінку обґрунтованості, підставності та доведеності доказами у справі кожної із складових суми вимог, заявленої до стягнення (для визнання у справі про банкрутство), з чітким розмежуванням за наведеним принципом як визнаної, так і відхиленої частини вимог заявника.
Водночас, наданий заявником (стягувачем кредитором) розрахунок має не тільки відповідати наданим у справі доказам, а бути таким чітким та зрозумілим, щоб ні у сторін, ні у судів, що здійснюють перегляд відповідного судового рішення, не виникало сумнівів та/або неоднозначного розуміння щодо: визнаної/відхиленої суми вимог, підстави та правової природи її виникнення, а також підстави для її визнання/відхилення (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі №904/5874/19).
Отже, кредитор, звертаючись до суду з заявою про визнання кредиторських вимог, має належним чином підготувати усі необхідні докази в обґрунтування своїх вимог, і додати їх до заяви з кредиторськими вимогами, або повідомити у заяві про причини неможливості подання доказів у встановлений законом строк.
За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, вирішуючи обґрунтованість заявлених грошових вимог у межах справи про банкрутство у частині пені, має перевірити правомірність та правильність їх нарахування кредитором, а не здійснити самостійно такий розрахунок.
З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 29.01.2019 убачається, що жодних нарахувань пені за період: з 15.11.2019 по 31.05.2023 банком не здійснено, втім, за період: з 01.06.2023 по 26.03.2025 розмір пені становить 1252,77 грн.
Натомість матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку пені, заявленої кредитором за договором №б/н від 29.01.2019.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відхилення заявлених АТ КБ «ПриватБанк» грошових вимог до боржника у частині нарахування пені за договором №б/н від 29.01.2019 у розмірі 1252,77 грн, які згідно з розрахунком станом на 26.03.2025, нараховані з 01.06.2023 по 26.02.2025, що припадає на період дії воєнного стану, відтак, є необґрунтованими.
Щодо донарахованих процентів у розмірі 436554,92 грн за договором поруки №38156947LGP/DP від 02.09.2015, укладеним у забезпечення виконання умов договору №б/н від 06.08.2014 за угодою-приєднанням до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг» заявник апеляційної скарги зазначає, що господарським судом неправомірно, у порушення частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України не визнано проценти річних як міри відповідальності у розмірі, встановленому договором, - 64% річних. Таким чином, сплата 64% річних як міри відповідальності є правомірною за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що донараховані проценти боржнику, як поручителю, за кредитним договором від 06.08.2014 за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019 у розмірі 436554,92 грн після винесення Господарським судом Харківської області рішення від 20.02.2019 у справі №922/2988/18, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка визначена у договорі відповідно до положень ст.625 Цивільного кодексу України, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст.530 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями ст.1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абзац 2 частини 1 ст.1048 зазначеного Кодексу).
Водночас невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушеннями зобов'язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, зокрема, пені тощо (ст.549, 610, 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема, за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.
Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 ст.1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №44/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: у справі №127/15672/16-ц від 08.11.2019, у справі №723/304/16-ц від 23.10.2019, у справі №444/9519/12 від 28.03.2018, у справі №1519/2-3165/11 від 03.07.2019, у справі №461/10610/13-ц від 10.04.2019, у справі №912/1120/16 від 04.02.2020, зокрема, щодо неможливості одночасно бути правомірною та неправомірною поведінки боржника, відтак можливості застосування одночасно регулятивної норми частини 1 ст.1048 Цивільного кодексу України і охоронної норми частини 2 ст.625 цього Кодексу, тому за період прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 ст.1048 Цивільного кодексу України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
На думку апелянта, у будь-якому випадку підлягали нарахуванню та визнанню судом нараховані банком за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019 проценти за частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України - не менше 3% річних.
Колегія суддів зазначає, що такі твердження апелянта є необґрунтованими, оскільки посилання на вказані правові висновки містяться в оскаржуваній ухвалі суду, водночас, господарським судом правильно ураховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, яка, зокрема, зазначила про відсутність підстав для відступу від наведених висновків, викладених раніше у її постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19).
Так, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про відсутність таких підстав для відступу від наведеної правової позиції як: застарілість внаслідок розвитку в певній сфері суспільних правовідносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права).
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові у справі №910/4518/16 наголосила, що проценти відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 ст.1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України.
Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема, в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас, така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.
При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів, як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У зв'язку з наведеним, Велика Палата Верховного Суду також уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (ст.625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, вирішальним для з'ясування питання щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування.
Обґрунтовуючи грошові вимоги про нарахування процентів у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на пункт 3.2.2.9.2 Умов та правил банківських послуг, за умовами якого згідно зі ст.212 Цивільного кодексу у випадку порушення клієнтом будь-якого з зобов'язань, передбачених пунктами 3.31 .. 2, 3.2.2.6.3, 3.2.2.6 .. 16 3.2.2.6.17, 3.2.2.7.2, 3.2.2.8.1 цього договору, клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в пункті заявки.
Проте з пункту 3.2.2.9.2 Умов та правил банківських послуг не убачається, що передбачені цим пунктом договору відсотки можуть бути нараховані після припинення дії договору відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, а стосуються зобов'язань клієнта саме в межах укладених між сторонами договірних відносин, а саме, використання кредиту за цільовим призначенням та в порядку, передбаченим договором (пункт 3.2.2.6), виконання банком доручення клієнта зі сплати страхових платежів (пункт 3.2.2.6.16), виконання банком доручення клієнта зі сплати судових витрат (пункт 3.2.2.6.17), строків повернення кредиту (пункт 3.2.2.7.2, 3.2.2.6.3), виплата процентів, винагороди та штрафних санкцій по достроковому поверненню кредиту (пункт 3.2.2.8.1).
Крім того, відповідно до 3.2.2.9.3 Умов та правил банківських послуг виплата процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.2.9.1, 3.2.2.9.2 вищевказаного договору, здійснюється на дату сплати процентів. Дата сплати процентів вказана у заявці.
Також, умова договору, якою банк обґрунтовує свої вимоги зі сплати процентів, розташована у розділі договору, який регулює правомірну поведінку сторін («Порядок розрахунків»), а не в статті договору, що регулює відповідальність позичальника (пункт 3.2.2.10 - «Відповідальність сторін»), що свідчить про не узгодження сторонами певного розміру відсотків як міри відповідальності за неповернення кредиту після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про стягнення боргу за кредитом.
Отже, господарський суд, проаналізувавши умови договору (зокрема, пункт 3.2.2.9.2), дійшов обґрунтованого висновку про те, що домовленість сторін за цим договір не охоплювала нарахування процентів на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і умови договору не визначають розміру таких процентів та їх сплату саме, як відповідальність позичальника після спливу визначеного договором строку кредитування.
АТ КБ «Приватбанк», починаючи з 20.10.2018, фактично нарахувало передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом, як за правомірне користування кредитом, безпідставно вважаючи, що положення кредитного договору, а саме, пункт 3.2.2.9.2, необхідно розглядати, як передбачене частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України положення «якщо інший розмір процентів не встановлений договором».
Водночас, у даній справі, у зв'язку із зверненням з позовом у справі №922/2988/18 про стягнення заборгованості по кредитному договору, визначеної станом на 19.10.2018, припинилося право кредитора - АТ КБ «ПриватБанк» нараховувати передбачені договором проценти позичальнику та поручителю (боржнику) за кредитом, а рішення суду від 20.02.2019 у справі №922/2988/18, яке набрало законної сили, засвідчило дані обставини.
Отже, господарський суд дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для тлумачення нарахованих АТ КБ «ПриватБанк» поза межами строку кредитування процентів, як міри відповідальності на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, відтак, правомірно відмовив у задоволенні кредиторських вимог АТ КБ «ПриватБанк» у частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, за період: з 20.10.2018 по 26.06.2019 у загальному розмірі 436554,92 грн.
Щодо заявленої вимоги банку в частині донарахованої кредитором суми пені у розмірі 1092147,75 грн за період з 20.10.2018 по 12.03.2020 за договором поруки №38156947LGP/DP від 02.09.2015, укладеним між ОСОБА_1 , як поручителем, та АТ КБ «ПриватБанк», як кредитором, у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Арілл» за договором №б/н від 06.08.2014 за послугою «Гарантований платіж», апелянт вважає, що господарський суд безпідставно відмовив у визнанні кредиторських вимог у цій частині, адже позиція суду ґрунтується на правових висновках Великої Палати Верховного Суду, однак жодна норма актів законодавства та жодні правові висновки Верховного Суду не забороняють нарахування пені після дати, на яку було стягнуто заборгованість за судовим рішенням. Посилаючись на пункт 3.2.2.10.4 договору, згідно з яким нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 3.2.2.10.1-3.2.2.10.3 договору здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом, банк вважає, що господарським судом протиправно не визнано пеню, нараховану за період: з 20.10.2018 по 12.03.2020.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами банку, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Пунктом 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 та частини 5 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2019 у справі №922/2988/18 стягнуто з ОСОБА_1 , як поручителя, заборгованість ТОВ «Арілл» за послугою «Гарантований платіж» станом на 19.10.2018, що становила 2951067,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 982248,57 грн; 1137256,79 грн - заборгованість по відсотками за користування кредитом, а також 831 562,28 грн - штрафні санкції (пеня).
У подальшому банком після прийняття судового рішення донараховано пеню у розмірі 1092147,75 грн за договором №б/н вiд 06.08.2014, укладеним мiж АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Арілл» (поручителем якого є ОСОБА_1 ) за період з 20.10.2018 по 12.03.2020 (до дати початку дії карантину).
Відповідно до пункту 3.2.2.10.1 Умов та правил надання банківських послуг, у разі порушення клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.2.6.2, 3.2.2.9.1 -3.2.2.9.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 5 2.2.2, 3.2.2.6.3, 3.2.2.6.16, 3.2.2.7.2 цього договору, винагороди, передбаченої пунктами 3.2.2.6.5, 2.2.9.4-3.2.2.9.6 цього договору, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Як зазначено вище, відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Отже, кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку, у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок щодо правомірності визнання грошових вимог кредитора по пені лише у сумі, яка зафіксована судовим рішенням, міститься: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.07.2025 у справі №918/1140/24, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05.03.2025 у справі №463/8617/22.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що на момент розгляду справи договірне врегулювання питання щодо повернення боргу за кредитним договором між сторонами припинило існування (оскільки з дати винесення судового рішення, дане питання регулюється саме рішенням суду та порядком його виконання) нарахування та стягнення пені на підставі договору кредиту є неправомірним, це стосується, як позичальника, так і поручителя ( ОСОБА_1 ), як солідарних боржників.
З огляду на викладене, господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні грошових вимог до боржника щодо пені у розмірі 1092147,75 грн за період з 20.10.2018 по 12.03.2020, оскільки їх нараховано та заявлено безпідставно.
Оскільки господарським судом правомірно відхилені грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк»» до боржника на суму 1529955,44 грн, тому відсутні і підстави для внесення змін в ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/467/25, винесену за результатом попереднього засідання щодо грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Викладені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не спростовують висновків господарського суду, відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/467/25, винесена за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами АТ КБ «ПриватБанк», та ухвала Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/467/25, винесена за результатом попереднього засідання, ґрунтуються на чинному законодавстві і відповідають матеріалам справи, підстав для їх скасування немає.
Понесені апелянтом судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за ним.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.08.2025, винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами у справі №922/467/25, залишити без змін.
Ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/467/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 06.11.2025.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.Є. Медуниця