вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" листопада 2025 р. Справа№ 911/2468/24 (911/1769/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Пантелієнка В.О.
Доманської М.Л.
за участі секретаря Вага В.В.
та за участю представників:
від позивача: Косякевич С.О. лікв.;
від відповідача: Буглак В.В. орд.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБ"
на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2025 (повний текст рішення складено 30.07.2025)
у справі №911/2468/24 (911/1769/25) (суддя Гребенюк Т.Д.)
за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олексійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБ"
про стягнення 252 500,00 грн,
в межах справи №911/2468/24
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд",
У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/2468/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" на стадії ліквідаційної процедури, відкритою постановою від 18.02.2025.
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" (далі - позивач) в особі ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олексійовича в межах вказаної справи про банкрутство звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБ" (далі - відповідач) про стягнення 252 500,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в процесі банкрутства посадові особи ТОВ "Укрсервісдорбуд" не передали ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію щодо господарської діяльності вказаного товариства, а за результатами проведеного аналізу банківських виписок боржника та з урахуванням відомостей з Єдиного реєстру податкових накладних, ліквідатор дійшов до висновку, що банкрут реалізував на користь відповідача продукцію на суму 604 634,92 грн, але відповідач не здійснив оплату поставленого товару, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача на користь банкрута частину боргу, а саме, 252 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28 липня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" 252 500,00 грн. основного боргу та 3030,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБ" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки рішення суду ґрунтуються тільки на відомостях з податкових накладних, без врахування, що дата відвантаження товарів постачальником та дата їх отримання покупцем можуть бути різними залежно від умов договору, з метою визначення дати виникнення права на формування податкового кредиту покупцем таких товарів (відвантажені постачальником, але не отримані покупцем товари в дорозі) слід враховувати момент переходу права власності за договором. Суд в оскаржуваному рішенні помилково на основі припущень, без надання арбітражним керуючим доказів (банківських виписок з 02.2022), які як вбачається з тексту позовної заяви є в наявності, визнав доведеним, що податкова накладна була складена та зареєстрована на підставі події "відвантаження товарів", а не "перерахування грошових коштів". Відповідно до матеріалів справи, а саме доказів, які додано до позовної заяви, та тексту рішення виключно арбітражний керуючий, а не суд провів аналіз банківських виписок боржника та з урахуванням відомостей з Єдиного реєстру податкових накладних прийшов до висновку про відсутність оплати. Тобто як з тексту позовної заяви, так і з тексту рішення вбачається те, що в арбітражного керуючого є банківські виписки, проте вони як доказ відсутності чи наявності оплати не були додані до позовної заяви на підтвердження позовних вимог. Головниий аргумент позивача та підстава задоволення позову є те, що інформація з Єдиного реєстру податкових накладних та формування відповідачем податкового кредиту є підтвердженням факту здійснення господарської операції. В цій частині оскаржуване судове рішення не відповідає усталеній судовій практиці ВС, а тому відповідач не погоджується з цім та зауважує, що податкова накладна не підтверджує факт оплати чи обсягу поставленого товару, і тим більше - не підтверджує наявність або відсутність заборгованості.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що за результатами проведеного аналізу Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що позивач реалізував на користь відповідача продукцію, якане оплачена, на суму 604 634,92 грн. (пісок з відсівів дроблення фракції понад 0 до 5 мм - 2 505,0 тонн та бітум дорожній 70/100 - 20,70 тонн, податкова накладна - від 03.02.2022 № 1). У зв'язку з постачанням товару, на виконання відповідних норм Податкового кодексу України, позивачем виписано податкову накладну, а отримувачем товару погоджено її та зареєстровано (інформація з Єдиного реєстру податкових накладних в матеріалах справи). Підставою складання податкової та реєстрації Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою є первинних документів, що повинні складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом № 996, Положення № 88 та нормами Податкового кодексу України. У зв'язку з постачанням товарної продукції та наданням послуг, на виконання норм Податкового Кодексу України, позивачем виписано податкову накладну. За наслідком здійснення вищезазначеної господарської операції та відображення її у первинних документах, а також реєстрації податкової накладної в ЄРПН, позивачем подано до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість та відображено податкове зобов'язання за вказаною господарською операцією. Дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання товару на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанови Верховного Суду від 03.06.2022 по справі № 922/2115/19 та від 06.04.2023 по справі № 916/3417/21). Щодо доводів апелянта про відсутність банківських виписок, то ліквідатор отримав виписки у процесі здійснення своїх повноважень, і саме на їх підставі зроблено висновок про відсутність надходжень від ТОВ "МІБ". При цьому відповідач не виконав вимог ухвали суду щодо витребування доказів, а банківські виписки наявні в матеріалах справи про банкрутство (залучені супровідним листом від 10.02.2025 № 02-75/218).
У заяві від 03.11.2025 представник відповідача вказує, що висновки постанов Верховного Суду, на які посилається позивач у відзиві, були сформовані за інших фактичних обставин справи.
За клопотанням представника відповідача судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.
Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просила її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" на стадії ліквідаційної процедури, відкритої постановою від 18.02.2025.
Арбітражний керуючий вказує, що посадовими особами ТОВ "Укрсервісдорбуд", всупереч вимогам чинного законодавства, не було передано ліквідатору банкрута печатки, штампи, правовстановлюючі та бухгалтерські документи, а також матеріальні цінності та інші цінності банкрута.
ДПС України листом від 06.11.2024 надала арбітражному керуючому наявну інформацію з Єдиного реєстру податкових накладних за період з 01.06.2021 по 09.08.2023, з яких вбачається, що 03.02.2022 банкрут реалізував на користь відповідача товар - пісок з відсівів дроблення фракції та бітум дорожній на загальну суму 604 434,92 грн, з яких сума ПДВ 100772,50 грн, вартість товарів 167 448,05 грн та 336 434,38 грн, про що 06.06.2022 складено податкову накладну №1.
27.02.2025 позивач направив на адресу відповідача претензію від 25.02.2025 за вих. №71-1225/290, у якій вимагав провести розрахунок за наявною заборгованістю перед підприємством-банкрутом в сумі 604634,92 грн.
Відповідач залишив вказану претензію без відповіді та реагування.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 252 500,00 грн як частини заборгованості за поставлений товар.
В процесі розгляду справи ухвалами Господарського суду Київської області від 28.05.2025 витребувано докази:
- у Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області - відомості щодо формування товариством з обмеженою відповідальністю "МІБ" податкового кредиту за фактом поставки товариством з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" товару, за податковою накладною від 03.02.2022 № 1 на суму 604 634,92 грн. (з ПДВ) (пісок з відсівів дроблення фракції понад 0 до 5 мм - 2 505,0 тонн та бітум дорожній 70/100 - 20,70 тонн);
- у Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБ" (відповідача) - оригінали або належним чином засвідчені копії доказів, на підставі яких відбулось відчуження товару, а саме - пісок з відсівів дроблення фракції понад 0 до 5 мм - 2 505,0 тонн та бітум дорожній 70/100 - 20,70 тонн на суму 604 634,92 грн (з ПДВ), товарна операція на підставі податкової накладної - від 03.02.2022 №1.
Відповідач витребуваних у нього доказів не надав.
ДПС України листом від 16.06.2025 надало суду податкову декларацію з ПДВ відповідача за червень 2022 року з додатком №1 до неї. З відомостей Додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість, платник - ТОВ "МІБ" вбачається, що 02.2022 відповідач зареєстрував операцію з постачання товарів/послуг від банкрута (індивідуальний податковий №442316710082), згідно якої обсяг постачання складає 503 862,43 грн, сума ПДВ - 100772,49 грн, разом на суму 604 434,92 грн.
За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки включивши суму податку на додану вартість з податкової накладної до податкового кредиту, відповідач підтвердив реальність здійснення господарської операції.
Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У матеріалах справи відсутні будь-які договори, укладені між позивачем та відповідачем, проте позивач стверджує, що правовідносини сторін виникли у зв'язку із відчуженням позивачем на користь відповідача товару (пісок з відсівів дроблення фракції понад 0 до 5 мм - 2 505,0 тонн та бітум дорожній 70/100 - 20,70 тонн) на суму 604 634,92 грн. (з ПДВ), що підтверджується податковою накладною від 03.02.2022 №1.
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення частини боргу за поставлений товар.
Так, відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 662, статтею 663, частиною першою статті 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Частинами третьою, восьмою статті 19 ГК України (тут і далі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Частина перша статті 180 ГК України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України).
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Частиною першою статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17 зазначила, що за загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.
Крім того, за змістом частини другої статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
З огляду на зазначене, у цій справі підлягають встановленню обставини, зокрема, щодо реальної поставки товару, вказаного у податковій накладній.
Так, ДПС України листом від 16.06.2025 надало суду податкову декларацію з ПДВ відповідача за червень 2022 року з додатком №1 до неї. З відомостей Додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість, платник - ТОВ "МІБ" вбачається, що 02.2022 відповідач зареєстрував операцію з постачання товарів/послуг від банкрута (індивідуальний податковий №442316710082), згідно якої обсяг постачання складає 503 862,43 грн, сума ПДВ - 100772,49 грн, разом на суму 604 434,92 грн.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (тут і далі у редакції на дату складення спірних податкових накладних) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21 Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Крім того, у справах №905/49/15, №910/14900/19 та №916/922/19, від 30.01.2025 у справі №903/811/23, де предметом позовів було стягнення боргу з оплати товару на підставі договору поставки, Верховний Суд відзначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Верховний Суд у справі №520/1284/19 висловив правову позицію відносно того, що інформація, яка міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не може бути самостійним та належним доказом в розумінні процесуального закону щодо наявності порушень податкового законодавства. При цьому Верховним Судом постійно наголошується про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.
Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
При цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 зазначала, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
За результатами перегляду справи в касаційному порядку об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене вище, не вбачала підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/29 як такого, що пов'язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважала за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Як зазначалося вище, у матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження реальності господарських операцій (відсутні договори, видаткові, рахунки, платіжні доручення та/або виписки банку, товарно-транспортні накладні, тощо).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Предметом спірної поставки, за доводами позивача, є пісок з відсівів дроблення фракції понад 0 до 5 мм - 2 505,0 тонн та бітум дорожній 70/100 - 20,70 тонн на суму 604 634,92 грн (з ПДВ).
Доводячи реальність господарської операції, позивач послався лише на факт реєстрації обома сторонами податкових накладних, однак не надав жодних інших доказів, зокрема, щодо походження такого товару - доказів, як б підтверджували факт його придбання у виробника (договори, видаткові, рахунки, платіжні доручення та/або виписки банку, товарно-транспортні накладні, тощо) чи виготовлення (наявність відповідних виробничих потужностей, ліцензій, дозволів на здійснення відповідного промислового виробництва бітуму дорожнього та видобутку піску тощо), доказів перевезення відповідного товару, тобто доказів фактичного руху активів по ланцюгу постачання товару, будь-яких документальних доказів попередньої чи наступної співпраці з боржником.
Із врахуванням принципу змагальності і такого стандарту доказування як "вірогідність доказів", позивач не був позбавлений можливості доводити факт поставки товару відповідачу іншими доказами, що включало б факти його фізичної наявності в позивача у спірний період та фактичного руху.
Натомість суд першої інстанції вважав доведеним факт поставки товару на підставі дослідження лише податкової накладної, не врахувавши наведеної вище сталої правової позиції Верховного Суду про те, що податкова накладна має лише оцінюватись в сукупності з іншими доказами у справі.
Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів..
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що доказами, наявними у матеріалах справи, не підтверджується факт поставки товару, отже не підтверджується наявність та розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а тому позовна вимога про стягнення частини заборгованості в розмірі 252 500,00 грн не підлягає задоволенню за її недоведеністю.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 28 липня 2025 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень частини 1 статті 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. Отже, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Оскільки апеляційним господарським судом була задоволена апеляційна скарга відповідача і у задоволенні позову відмовлено повністю, витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБ" задовольнити.
2. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28 липня 2025 року.
3. У позові відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервісдорбуд" (07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Межигірського Спаса, буд. 6; код 44231670) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "МІБ" (7300, Полтавська обл., м. Гадяч(З), вул. Конституції України, буд. 1; ЄДРПОУ 38601284) - 4545,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.
6. Справу повернути до Господарського суду Київської області.
7. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 05.11.2025.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді В.О. Пантелієнко
М.Л. Доманська