вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" серпня 2025 р. Справа№ 910/2964/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Хрипуна О.О.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Куницький В.В., адвокат; Пушкар І.А., адвокат;
від відповідача: Данилов К.О., самопредставництво,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 (повний текст складено 14.05.2025)
у справі № 910/2964/24 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення в частині,
Короткий зміст і підстави позовних вимог та заперечень проти позову.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України", Компанія, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним (протиправним) пункту 4 рішення Антимонопольного Комітету України від 28.12.2023 № 398-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 143-26.13/64-19 (далі - Рішення №398-р), в частині, що стосується безпосередньо НАК "Нафтогаз України".
Позовні вимоги мотивовано тим, що Рішення №398-р в частині, що стосується позивача, є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийнято АМК:
-за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи {не з'ясовано, на якому ринку вчинено порушення, зазначене у підпункті 2.1 пункту 2 резолютивної частини Рішення; не встановлено на цьому ринку монопольного (домінуючого) становища ані Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", Товариство), ані НАК "Нафтогаз України", ані Групи Нафтогаз; не з'ясовано питання щодо суб'єктів господарювання, чиї інтереси було ущемлено;
-при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими {не доведено склад порушення у діях АТ "Укртрансгаз" щодо встановлення ним великих і неподільних обсягів закупівлі природного газу у вимогах до предмета закупівлі під час оголошення процедур публічних закупівель; не доведено отримання НАК "Нафтогаз України" вигоди від порушення, зазначеного у підпункті 2.1 пункту 2 резолютивної частини Рішення; неправильно кваліфіковано реалізацію Компанією функцій корпоративного управління (як повноважень, без яких вчинення порушення було б неможливим); не доведено наявності підстав для притягнення до відповідальності НАК "Нафтогаз України" та накладення штрафів;
-з неправильним застосуванням норм матеріального права {неправильним тлумаченням статті 1 (а саме понять "контроль", "суб'єкт господарювання"), статті 12, частин 1, 3, 4 статті 52, статей 35, 37, 38, 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", пунктів 33, 45 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу"; не застосуванням частини 4 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", пункту 2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК України від 05.03.2002 №49-р (далі - Методика); не врахуванням норм статей 96, 159 Цивільного кодексу України, статей 25,32, 58 Закону України "Про акціонерні товариства"; безпідставним застосуванням частини 1 статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"}, що відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставами для визнання цього Рішення недійсним.
У відзиві на позов АМК зазначив про те, що: у прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений Законом України "Про захист економіної конкуренції"; висновки, викладені у Рішенні №398-р, відповідають фактичним обставинам справи №143-26.13/64-19 та є обґрунтованими; АМК надано належну оцінку обставинам справи №143-26.13/64-19 та прийнято законне та обґрунтоване Рішення №398-р про встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про притягнення позивача, як порушника, до визначеної Законом відповідальності.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі №910/2964/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалене рішення мотивоване тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення АМК дотримано вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції", у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини сторін. За таких обставин, викладені в Рішенні №398-р висновки Комітету відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими. При цьому доводи НАК "Нафтогаз України", викладені у позовній заяві, спростовуються зібраними АМК під час розгляду антимонопольної справи доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, НАК "Нафтогаз України" 02.06.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/2964/24 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції не з'ясовано обставин, які мають вирішальне значення для справи; не доведено обставин, які мають істотне значення для справи та які суд визнав встановленими; зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи; неправильно застосовано норми матеріального права; порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення повністю та ухвалення нового рішення - про задоволення позовних вимог.
Так, узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не з'ясовано, не враховано та не наданано оцінки вагомим аргументам позивача, що полягають у такому:
-об'єктивно неможливо вирішити дану справу до вирішення справи №910/3067/24, оскільки стверджувані Комітетом порушення Компанією законодавства про захист економічної конкуренції ("мала право, без якого дії Товариства були б неможливими" та "отримала вигоди від таких дій") є лише формою (видом) співучасті / причетності до дій АТ "Укртрансгаз" зі "встановлення великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі", а у зазначених діях Товариства порушення не доведено/ не підтверджено у судовому порядку;
-виходячи з норм Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Методики, немає ані фактичних, ані правових підстав визнавати дії Товариства зі "встановлення великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, оскільки такі дії відбувались поза межами досліджуваного Комітетом ринку, а ринок, на якому вони здійснювались, Комітет не досліджував і монопольного (домінуючого) становища на ньому Товариства /групи Нафтогаз не встановлював;
-Комітет не довів факту "сприяння" Компанією діям Товариства зі "встановлення великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі", адже правління НАК "Нафтогаз України" погоджувало не "великі та неподільні" обсяги у предметах закупівлі (що встановлювались самим Товариством у його Тендерній документації), а договори, тобто вчинення правочинів;
-Комітет не довів факту "отримання вигоди (додаткового доходу)" Компанією від "встановлення Товариством великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі у період з січня 2016 року по вересень 2017 року", адже навіть у резолютивній частині Рішення АМК не зазначив чітко та однозначно, від чого саме отримано дохід та у якому розмірі;
-Комітет безпідставно застосував до НАК "Нафтогаз України" частину 1 статті 13 та пункт 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки ці норми про діяння (дії чи бездіяльність), а Компанія у діяннях не звинувачується;
-Комітет порушив частину 4 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що призвело до протиправного накладення окремих штрафів на Товариство та Компанію;
-Комітет порушив частину 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", через що протиправно нарахував для Компанії штраф у максимальному розмірі - десять відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання;
-Комітет не довів такої кваліфікуючої ознаки порушення як ущемлення інтересів тих учасників ринку, на якому відбувались дії АТ "Укртрансгаз" зі "встановлення великих і неподільних обсягів закупівлі природного газу у вимогах до предмета закупівлі", адже взагалі не досліджував зазначений ринок;
-Комітет не довів, у розумінні частини 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", наявності складу порушення у діях Товариства "зі встановлення великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі у період з січня 2016 року по вересень 2017 року", адже не дослідив та належним чином не довів, що Товариство займало монопольне (домінуюче) становище на тому ринку, де вчинялись досліджуані АМК дії; що саме ці дії призвели/ можуть призвести до негативних наслідків для інших учасників саме того ринку, на якому вчинялись дії щодо купівлі-продажу; що саме ці дії були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;
-Комітет порушив порядок розгляду справи №143-26.13/64-19 та перекваліфікував дії, що заявлені як порушення, наслідком чого стало притягнення до відповідальності Товариства і Компанії та накладення на них штрафів за дії Товариства, строк давності притягнення до відповідальності за які, навіть якщо дії дійсно б мали ознаки порушення, сплив на момент прийняття Рішення АМК №398-р.
Крім того, за твердженням скаржника, суд першої інстанції безпідставно, без будь-якого обгрунтування протокольними ухвалами відмовив у задоволенні:
- заяви НАК "Нафтогаз України" від 16.04.2024 про зупинення провадження у справі №910/2964/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі 3910/3067/24 (ухвала від 30.04.2024);
-заяви НАК "Нафтогаз України" від 07.05.2024 про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - АТ "Укртрансгаз" (ухвала від 21.01.2025);
-клопотання НАК "Нафтогаз України" від 18.06.2024 про призначення судових експертиз та досліджень у даній справі (ухвала від 04.02.2025), що є порушенням судом норм процесуального права, яке, у свою чергу, викликає сумніви в об'єктивності суду та не відповідає визначеному у статті 2 ГПК України завданню господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спорів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.06.2025 апеляційну скаргу НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/2964/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Хрипуна О.О.
У зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці з 03.06.2025 по 09.06.2025 включно, перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. у відпустці з 09.06.2025 по 22.06.2025 включно, процесуальні дії у справі у зазначений період не здійснювались.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі №910/2964/24, справу призначено до розгляду на 12.08.2025 о 14 год 00 хв, запропоновано учасникам справи вчинити відповідні процесуальні дії в установлені судом строки, витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи №910/2964/24.
26.06.2025 матеріали справи № 910/2964/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Позиція інших учасників справи.
07.07.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (надісланий поштою 04.07.2025), в якому Комітет просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги НАК "Нафтогаз України", а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.
За твердженням відповідача, оскаржуване рішення є обгрунтованим та ухвалено судом першої інстанції без порушення норм матеріального і процесуального права, з посиланням на норми чинного законодавства, за результатом всебічного та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а апеляційна скарга НАК "Нафтогаз України" зводиться до оцінки доказів у справі, заперечення щодо яких відповідач вже викладав у відзиві на позов та у раніше поданих Комітетом заявах по суті справи, які були предметом розгляду і яким було надано правильну оцінку у суді першої інстанції.
Так, заперечення відповідача щодо вимог апеляційної скарги зводяться до такого:
-Рішенням Комітету доведено, а судом першої інстанції перевірено наявність правових підстав для накладення штрафу на НАК "Нафтогаз України", як особу зі складу Групи Нафтогаз;
-у пунктах 240-241, 261, 286, 405 Рішення №398-р Комітетом проаналізовано порядок укладення правочинів Групою Нафтогаз, у тому числі погодження відповідних дій Компанією на підставі установчих документів, які надавали можливість здійснювати вирішальний вплив на діяльність підконтрольних осіб шляхом погодження або відмови у погодженні значних правочинів, які були предметом розслідування у справі №143-26.13/64-19;
-як встановлення Рішенням Комітету та не заперечується позивачем у 2016 році придбання АТ "Укртрансгаз" природного газу для надання замовникам послуг транспортування здійснювалося виключно в Компанії;
-закупівельні ціни АТ "Укртрансгаз" були вищими ніж для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання, які входили до Групи Нафтогаз (пункти 209-240 Рішення Комітету);
- з метою проведення переговорів щодо участі в переговорній процедурі АТ "Укртрансгаз" надсилало листи-запрошення суб'єктам господарювання, в тому числі Компанії. Проте, за два дні до надсилання листів-запрошень вже було ухвалено рішення загальних зборів акціонерів АТ "Укртрансгаз" №37 від 25.04.2016 щодо укладення договору про закупівлю природного газу саме в Компанії (пункт 258 Рішення);
-станом на 27.04.2016 (дата, за якою направлено листи-запрошення іншим учасникам переговорної процедури) питання щодо того, з яким суб'єктом господарювання АТ "Укртрансгаз" буде укладено договір про закупівлю природного газу, вже було вирішено, а надання згоди на укладення цього правочину належить до компетенції НАК "Нафтогаз України";
-отже споживачі послуг транспортування сплачували за свої небаланси за максимальними цінами реалізації НАК "Нафтогаз України" для промислових споживачів, тобто Група Нафтогаз фактично реалізовувала природний газ у період січня -березня 2017 року за максимальною ціною;
-завдяки спільним діям Група Нафтогаз встановила великі й неподільні обсяги закупівлі природного газу, як наслідок інші постачальники прородного газу не могли конкурувати з Компанією. При цьому у разі розділення предмета закупівлі на декілька частин /лотів це дало б змогу іншим постачальникам природного газу конкурувати з Компанією та вплинути на закупівельну вартість природного газу в сторону зменшення;
-Компанія як особа, яка схвалювала значні правочини, які має укладати АТ "Укртрансгаз", мала можливість використати свої корпоративні права на заборону укладання відповідних правочинів, тобто мала права без яких порушення було б неможливим. При цьому факт реалізації природного газу по найвищим цінам та в значних обсягах свідчить, що Компанія отримала також вигоди від порушення, яке вчинене АТ "Укртрансгаз", оскільки не дозволило здійснити реалізацію значної кількості товару за цінами, які не були сформовані в умовах конкуренції та були вищими, ніж для аналогічних категорій споживачів;
-позовна заява та апеляційна скарга Компанії спрямована на захист прав та інтерсів АТ "Укртрансгаз", проте норми чинного законодавства, зокрема і Закон України "Про захист економічної конкуренції", не наділяє особу, яка здійснює клнтроль над іншими суб'єктами господарювання звертатись до суду в інтересах всієї групи;
-послуга балансування надається в межах послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що неможливо без закупівлі природного газу, наявність якого надає АТ "Укртрансгаз" можливість врівноважувати попит і пропозиції з метою забезпечення сталого функціонування газотранспортної системи;
-Рішенням Комітету (пункти 55-80) встановлено, що АТ "Укртрансгаз" надає послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами в межах території ліцензованої діяльності, яка відноситься до ринків природної монополії, складовою якої є балансування системи. В свою чергу, вартість балансування залежить від вартості природного газу, а тому його закупівля АТ "Укртрансгаз" є складовою діяльності саме на ринку послуги транспортування природного газу, вартість якого сплачується споживачами саме на цьому товарному ринку. Отже комітет не встановлював порушення поза межами досліджуваного ним ринку;
-Рішенням Комітету встановлено, що такі дії Групи Нафтогаз впливають на дві категорії суб'єктів господарювання: перша - споживачі послуги транспортування природного газу, які сплачують за отриману послугу за цінами, які є вищими ніж могли бути за відсутності факту зловживання (зокрема, ПАТ "Сумигаз", ПАТ "Чернівцівгаз", ПАТ "Закарпатгаз", ПАТ "Вінницягаз", ПАТ "Волиньгаз", ПАТ "Чернігівгаз", ПАТ "Житомиргаз", ПАТ "Тисменицягаз", ПАТ "Київоблгаз", ПАТ "Рівнегаз", ПАТ "Львівгаз", ПАТ "Хмельницькгаз", які звертались до Комітету з заявами про порушення їх прав); друга - суб'єкти господарювання, які могли реалізувати АТ "Укртрансгаз" природний газ, проте не мали такої можливості у зв'язку із встановленням великих та неподільних закупівельних об'ємів газу, перелік яких встановлено пунктами 251-255 Рішення;
- Рішенням Комітету доведено факт вчинення АТ "Укртрансгаз" порушення, передбаченого статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а судом першої інстанції досліджено в оскаржуваному рішенні та вмотивовано відхилено аргументи позивача щодо відсутності в діях АТ "Укртрансгаз" вказаного порушення, що є обов'язком суду згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини;
-під час розгляду справи №143-26.13/64-19 Комітет проводив дії, спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, за результатом здійснення яких інформація щодо великих і неподільних обсягів закупівлі природного газу, що також наведена в розпорядженні від 25.04.2019 №01/147-р, підтвердилась;
- Комітет конкретизував дії в межах кваліфікації, визначеної у розпорядженні від 25.04.2019 №01/147-р про початок розгляду справи № 143-26.13/64-19, та в межах статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а розгляд відповідної справи та прийняття рішення здійснено Комітетом в межах кваліфікації, визначеної в розпорядженні від 25.04.2019 №01/147-р;
-відповідно до вимог частини 2 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції", перебіг строків давності було зупинено з дати прийняття розпорядження від 25.04.2019 №01/147-р до прийняття Рішення, що спростовує доводи апеляційної скарги в частині тверджень позивача про те, що перебіг строку давності щодо саме цих дій не зупинявся, тож на дату прийняття Рішення АМК сплив;
- суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотань позивача про зупинення провадження у даній справі, про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, про призначення судової експертизи.
У поданій до суду апеляційної інстанції 11.07.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відповіді на відзив позивач вказує на його необгрунтованість, оскільки наведені у ньому доводи відповідача не є чимось новим, що Комітетом у даній справі ще не заявлялось, та/або переконливим і не спростовують позиції Компанії, викладеної в апеляційній скарзі.
За обгрунтуванням позивача, доводи відзиву на апеляційну скаргу дублюють раніше наведені Комітетом під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції або відтворюють тези з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому скаржник наполягає на хибності доводів відповідача стосовно питань, порушених ним у відзиві, а саме: обов'язковості правильного визначення товарного ринку, на якому здійснюються досліджувані Комітетом діяння суб'єкта господарювання; обов'язковості доведення Комітетом, у розумінні законодавства про захист економічної конкуренції (частини 1 статті 13 Закону), наявності складу порушення у діях суб'єкта господарювання; наявності / відсутності факту "сприяння" Компанією діям Товариства "зі встановлення великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі" та наявності /відсутності факту "отримання вигоди" від таких дій; визначення підстав, за наявності яких можливе притягнення суб'єкта господарювання, що входить до групи, яка визнається суб'єктом господарювання згідно зі статтею 1 Закону, до відповідальності та накладення штрафу, як це передбачала стаття 52 Закону; наявності / відсутності порушення Комітетом порядку розгляду справи №143-26.13/64-19; на захист чиїх прав спрямовані позовні вимоги Компанії у даній судовій справі; порушення / не порушення судом першої інстанції норм процесуального права. При цьому скаржник наводить свої аргументи на спростування доводів відповідача, викладених ним у відзиві на апеляційну скаргу.
Крім того, скаржник у відповіді на відзив зауважує, що низка значущих для правильного вирішення справи №910/2964/24 питань, зазначених в апеляційній скарзі, Комітетом взагалі не аналізується та, відповідно, не спростовується, зокрема, щодо:
-нетотожності ринків, на яких вчинялись досліджувані АМК у межах справи №143-26.13/64-19 дії Товариства - загальнодержавного ринку послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України та ринку оптової реалізації природного газу (пп. 3.1.2 п.3.1 розділу 3 скарги);
-передчасності та необ'єктивності рішення суду першої інстанції в частині визнання порушенням у вигляді створення умов для "встановлення АТ "Укртрансгаз" великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі" - "сприяння" та в частині визнання порушенням у вигляді наслідків від таких дій - "отримання вигоди" за відсутності встановлення протиправності у самих діях Товариства (пп. 3.1.1 п. 3.1 розділу 3 скарги);
-незаконності рішення суду в частині вирішення питання про права, інтереси, обов'язки особи (АТ "Укртрансгаз"). У залученні якої до справи №910/2964/24 суд першої інстанції відмовив (пп. 3.1.3 п. 3.1 розділу 3 скарги);
-невідповідності висновків першої інстанції, викладених у його рішенні, встановленим обставинам справи (п. 3.3 розділу 3 скарги);
- неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права (п.4.1 розділу 4 скарги);
-порушення судом першої інстанції норм процесуального права (п.4.2 розділу 4 скарги).
Таким чином, виходячи з того, що низку порушених в апеляційній скарзі питань Комітетом проігноровано повністю, а наведені з інших питань доводи Комітету непереконливі та/або недоречні, скаржник просить визнати відзив Комітету необгрунтованим та задовольнити подану ним апеляційну скаргу у даній справі шляхом скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог НАК "Нафтогаз України".
Заявлені у справі клопотання сторін та результати їх розгляду.
04.08.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника (позивача) надійшло клопотання про залучення до участі у справі №910/2964/24 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрангаз", Товариство).
Дане клопотання обгрунтоване наявністю матеріально-правового інтересу в АТ "Укртрансгаз" у даній справі, що розглядається, оскільки у відповідності до положень частини 4 статті 56 Закону в останнього існує ймовірність виникнення обов'язку зі сплати у своїй частині в порядку регресу накладеного на Групу Нафтогаз штрафу, а також з огляду на те, що в ухваленому судом першої інстанції у даній справі рішенні містяться судження про права та обов'язки АТ "Укртрансгаз".
Поряд з цим, позивач зазначає, що за результатами розслідування однієї і тієї ж справи №143-26.13/64-19 АМК на визначених ним юридичних осіб Групи Нафтогаз наклав штрафи з різних підстав - на Товариство на підставі частини 1 статті 52 Закону, як на окрему особу, а на НАК "Нафтогаз України" на підставі частини 4 цієї ж статті Закону, як на групу.
Водночас, частина 4 статті 52 Закону (у редакції, чинній на дату прийняття Комітетом Рішення №398-р) нерозривно пов'язана з частиною 4 статті 56 Закону, за якою передбачено, якщо штраф накладено на суб'єкт господарювання відповідно до частини 4 статті 52, сплата штрафу може здійснюватися як повністю так і частково будь-якою юридичною особою чи фізичною особою, яка входить до складу суб'єкта господарювання і на яку накладено штраф; сплата штрафу у повному обсязі однією юридичною чи фізичною особою або декількома особами звільняє інших осіб, за яких цей штраф було сплачено, від сплати штрафу.
А це означає, на думку заявника, що у кожної юридичної особи, яку Комітет "включив" до складу такої групи, виникає обов'язок зі сплати штрафу.
Відтак, у разі визнання правомірним накладення штрафу на НАК "Нафтогаз України" на підставі частини 4 статті 52 Закону (що, власне, і зробив місцевий господарський суд у даній справі), в АТ "Укртрансгаз" виникає обов'язок сплати штрафу солідарно з НАК "Нафтогаз України".
Отже, судове рішення вплине на права/обов'язки АТ "Укртрансгаз".
Крім того, у зазначеному клопотанні заявник також посилається на те, що
з огляду на відмову судом першої інстанції у задоволенні його заяви про зупинення провадження у даній справі, що розглядається (№910/2964/24), до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3067/24 (за позовом Товариства про оскарження пунктів 1-3 резолютивної частини Рішення Комітету №398-р), інформація Товариства щодо істотних для справи №910/2964/24 обставин та надання ним доказів на підтвердження цих обставин сприятиме справедливому та об'єкттивному вирішенню справи.
Розглянувши зазначене клопотання позивача, колегією суддів апеляційного господарського суду ухвалою, постановленою без оформлення окремого документа із зазначенням про це у протоколі судового засідання від 12.08.2025, відмовлено у його задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Згідно з частинами 2-4 статті 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Отже аналіз наведених норм свідчить про те, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Тобто, такі особи не є суб'єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов'язки. Однак, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення у справі зазнають певних змін. Підставою участі у справі такої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на її права та обов'язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі виникнення у неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
У даній справі суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним (протиправним) пункту 4 резолютивної частини Рішення Комітету №398-р, яким штраф накладено на НАК "Нафтогаз України", тобто предмет позову не стосується прав та обов'язків АТ "Укртрансгаз".
Отже, прийняття рішення у даній справі не надає ні позивачу, ні відповідачу будь-яких прав на звернення з позовом до АТ "Укртрансгаз", як і останнє не набуває таких прав стосовно сторін даної справи.
Посилання позивача у даному випадку на приписи частини 4 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є помилковими, оскільки в оскаржуваному ним пункті 4 резолютивної частини Рішення №398-р не йдеться про накладення штрафу на АТ "Укртрансгаз".
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що наведені у клопотанні позивача про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору від 04.08.2025 обставини не обґрунтовують необхідності такого залучення, не доводять, яким чином судове рішення у даній справі про визнання недійсним (протиправним) пункту 4 резолютивної частини Рішення №398-р щодо накладення відповідачем штрафу на позивача, може вплинути на права або обов'язки АТ "Укртрансгаз".
Заявником у поданому клопотанні належними та допустими доказами не доведено обставин наявності матеріальних правовідносин між ним та АТ "Укртрансгаз" та наслідків у взаємовідносинах між ними та/або відповідачем, які потягне за собою частково оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі.
Явка представників сторін.
У судове засідання 12.08.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просять суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, до АМК надійшли заяви:
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - ПАТ "Сумигаз", Заявник 1) від 14.11.2018 № Sm007.2-Ск-5287-1118 (вх. Комітету № 8-01/341-АМ від 20.11.2018);
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" (далі - ПАТ "Чернівцігаз", Заявник 2) від 16.11.2018 № Chr007.2-Сл3746-1118 (вх. Комітету № 8-01/340-АМ від 20.11.2018);
Публічного акціонерного товариства "Закарпатгаз" (далі - ПАТ "Закарпатгаз", Заявник 3) від 14.11.2018 № ZK007.2-Ск-3272-1118 (вх. Комітету № 8-01/343-AM від 20.11.2018);
Публічного акціонерного товариства "Вінницягаз" (далі - ПАТ "Вінницягаз", Заявник 4) від 12.11.2018 № Vi007-Сл-7611-1118 (вх. Комітету № 8-01/339-AM від 20.11.2018);
Публічного акціонерного товариства "Волиньгаз" (далі - ПАТ "Волиньгаз", Заявник 5) від 08.11.2018 № VL01.1-Сл-4054-1118 (вх. Комітету № 8-01/330-AM від 13.11.2018);
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (далі - ПАТ "Чернігівгаз", Заявник 6) від 07.11.2018 № Cr007-Сл-14035-1118 (вх. Комітету № 8-01/329-АМ від 09.11.2018);
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз", Заявник 7) від 25.10.2018 № Zh007-CK-16248-1018 (вх. Комітету № 8-01/323-АМ від 30.10.2018);
Публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз" (далі - ПАТ "Тисменицягаз", Заявник 8) від 16.10.2018 № TS01-Сл-754-1018 (вх. Комітету № 8-01/315-АМ від 23.10.2018);
Публічного акціонерного товариства "Київоблгаз" (далі - ПАТ "Київоблгаз", Заявник 9) від 23.10.2018 № KV007-СЛ-13308-1018 (вх. Комітету № 8-01/319-AМ від 26.10.2018);
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (далі - ПАТ "Рівнегаз", Заявник 10) від 30.10.2018 № Rv007.2-Сл-5530-1018 (вх. Комітету № 8-01/324-АМ від 02.11.2018);
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - ПАТ "Львівгаз", Заявник 11) від 19.10.2018 №є Lv007/1-Сл-10124-1018 (вх. Комітету № 8-01/316-АМ від 23.10.2018);
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (далі - ПАТ "Хмельницькгаз", Заявник 12) від 20.02.2019 № 290007.2-СЛ-794-0219 (вх. Комітету № 8-01/63-AМ від 21.02.2019) (далі разом - Заявники), у яких зазначено, що протягом 2017-2018 років АТ "Укртрансгаз" здійснювало закупівлю природного газу переважно в НАК "Нафтогаз України", у тому числі за переговорною процедурою та відкритими торгами за вартістю вищою, ніж ціна природного газу, зокрема на товарній біржі "Українська енергетична біржа" (далі - ТБ "Українська енергетична біржа").
Розпорядженням Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 25.04.2019 № 01/147-р за поданням Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства №128-01/1716-П від 10.04.2019 і відповідних матеріалів розпочато розгляд справи № 143-26.13/64-19 за ознаками вчинення суб'єктом господарювання у складі АТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг транспортування природного газу, що полягає у придбанні товариством у компанії природного газу для забезпечення послуг балансування за завищеними цінами, та реалізації газу АТ "Укртрансгаз" для надання послуг балансування замовникам послуг транспортування, що може призвести до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання - замовників послуг транспортування, постачальників природного газу, інших суб'єктів господарювання та обмеження конкуренції на загальнодержавному оптовому ринку природного газу, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Комітет за результатами розгляду справи № 143-26.13/64-19 прийняв 28.12.2023 Рішення №398-р, в якому:
-визнано, що група Нафтогаз України в особі АТ "Укртрансгаз" у період із січня 2016 року по грудень 2018 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України із часткою 100 відсотків, відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (пункт 1);
-визнано дії групи Нафтогаз України в особі АТ "Укртрансгаз" на загальнодержавному ринку послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України (пункт 2):
у період із січня 2016 року по вересень 2017 року, які полягали у встановленні АТ "Укртрансгаз" великих і неподільних обсягів закупівлі природного газу, постачання яких одноособово не міг забезпечити жоден із суб'єктів господарювання, крім НАК "Нафтогаз України", у вимогах до предмета закупівлі під час оголошення процедур публічних закупівель на придбання природного газу для надання замовникам послуг транспортування, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (підпункт 2.1 пункту 2);
у період із січня 2016 року по грудень 2018 року, які полягали у встановленні економічно необгрунтованої базової ціни газу, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (підпункт 2.2 пункту 2);
-за порушення, зазначене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на АТ "Укртрансгаз" штраф у розмірі 50 869 870 (п'ятдесят мільйонів вісімсот шістдесят дев'ять тисяч сісімсот сімдесят) гривень (пункт 3);
- на підставі частини четвертої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у зв'язку з тим, що:
НАК "Нафтогаз України" здійснює контроль над АТ "Укртрансгаз", у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та мало право надання згоди на укладання АТ "Укртрансгаз" договорів на закупівлю природного газу в НАК "Нафтогаз України" за переговорною процедурою, без яких вчинення порушення було б неможливим,
НАК "Нафтогаз України" отримало вигоди від вчинення порушення АТ "Укртрансгаз", зазначеного в підпункті 2.1 пункту 2 цього рішення, шляхом отримання додаткового доходу у зв'язку з реалізацією НАК "Нафтогаз України" природного газу АТ "Укртрансгаз" за цінами, які є вищими за середньозважені ціни реалізації НАК "Нафтогаз України" промисловим споживачам, а також суб'єктам господарювання, пов'язаним із групою Нафтогаз України відносинами контролю,
накладено на НАК "Нафтогаз України" штраф у розмірі 249 752 333 (двісті сорок дев'ять мільйонів сімсот п'ятдесят дві тисячі триста тридцять три) гривні (пункт 4).
Вважаючи Рішення АМК №398-р таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, при не доведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими та з неправильним застосуванням норм матеріального права, НАК "Нафтогаз України" на підставі статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" звернулася до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним (протиправним) пункту 4 резолютивної частини зазначеного Рішення, тобто в частині, яка стосується НАК "Нафтогаз України".
При цьому судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним (протиправним) пункту 4 Рішення № 398-р в межах строку, передбаченого частиною 1 статті 60 Закону України "Про захист економіної конкуренції" з урахуванням приписів частини 1 статті 56 цього Закону.
Суд першої інстанції, проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, визнав доводи позивача необґрунтованими та відмовив у задоволенні позову НАК "Нафтогаз України".
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновками наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, з огляду на таке.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним (протиправним) пункту 4 Рішення АМК №398-р у справі №143-26.13/64-19 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Досліджуючи зазначені позивачем заперечення щодо прийнятого відповідачем Рішення №398-р в оспорюваній частині, суд першої інстанції встановив та зважив на такі обставини.
Справа №143-26.13/64-19 розпочата Комітетом за заявами суб'єктів господарювання - споживачів послуг транспортування (заявники 1-12), ще два суб'єкти господарювання у відповідності до вимог статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) на підставі розпорядження Голови АМК України-державного уповноваженого від 29.05.2020 №01/152-р були залучені Комітетом до участі у справі як треті особи - АТ "Херсонгаз" і ТОВ "Газпостач-Черкаси".
Відповідачами у справі Комітету були: суб'єкт господарювання у складі Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (з 06.03.2019 - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) (далі - НАК "Нафтогаз України", АТ "Укртрансгаз", відповідачі у справі Комітету).
ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є юридичною особою, яка здійснює свою діяльність відповідно до Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 №1044.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 постанову Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 №1044 викладено в новій редакції, згідно з якою найменування ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" змінено на АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а Статут викладено в новій редакції.
АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" утворене Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 №151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" на базі 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які відповідно до чинного законодавства залишені в державній власності.
Засновником та єдиним акціонером Компанії є держава.
Функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Компанії здійснює Кабінет Міністрів України.
Метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.
Відповідно до Статуту предметом діяльності Компанії є: видобування нафти і природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; створення та експлуатація транзитних міждержавних систем транспортування нафти, нафтопродуктів і природного газу; концентрація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, налагодження ефективної взаємодії між юридичними особами, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; розроблення єдиної технічної та економічної стратегії розвитку Компанії, юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; реалізація єдиної технічної політики, у тому числі з питань охорони праці, промислової та пожежної безпеки, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, організація та координація науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт з питань діяльності Компанії, робіт, пов'язаних з виробництвом і застосуванням нової техніки, розробленням і впровадженням передових технологій у сфері видобування, зберігання, транспортування, переробки та розподілу нафти і природного газу; забезпечення реалізації інвестиційних проектів у нафтогазовому комплексі; регулювання інвестиційної політики юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; організація та виконання геологорозвідувальних робіт, пов'язаних із пошуком нафти й газу та виявленням геотермального потенціалу, експлуатація нафтових, газових і газоконденсатних родовищ; участь у реалізації міжнародних проектів у нафтогазовому комплексі; комплексне освоєння ресурсів нафти, газу й газового конденсату із застосуванням передових методів розвідки й розробки родовищ та нових технологічних процесів переробки й вилучення цінних компонентів, що містяться в них; розвиток, експлуатація і ремонт лінійної частини та об'єктів магістральних нафтопроводів, магістральних газопроводів, підземних сховищ конденсатопроводів та розподільних газопроводів; проектування та проведення експертизи проектів розробки родовищ, буріння свердловин, будівництва, реконструкції і технічного переоснащення юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; виконання функцій з організації робіт із стандартизації в нафтогазовому комплексі; створення власної мережі автозаправних станцій та автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій; здійснення газифікації для забезпечення споживачів, зокрема побутових споживачів, газом; розроблення і впровадження прогресивних технологій видобування та переробки нафти, газу й газового конденсату; розроблення та здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища й раціонального використання природних ресурсів, впровадження енергоефективних заходів і технологій, зокрема під час розвідки, видобування, переробки та транспортування нафти, газу й газового конденсату; провадження торговельної діяльності, посередницької та торговельно-закупівельної; зокрема комісійної, торговельно-провадження видавничої діяльності, надання поліграфічних послуг; здійснення проектування, будівництва, ремонту та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту нафтогазового комплексу; забезпечення підвищення рівня надійності, ефективності та безпеки функціонування об'єктів нафтогазового комплексу; участь у розробленні довгострокових прогнозів і проектів державних цільових та галузевих науково-технічних, економічних, енергоефективних екологічних програм розвитку нафтогазового комплексу та програм впровадження альтернативних джерел енергії, формування соціальної інфраструктури; виконання робіт та надання послуг згідно з енергосервісними договорами.
Відповідно до мети, визначеної Статутом, Компанія може провадити також інші види діяльності згідно із законодавством.
Згідно з пунктом 14 Статуту, Компанія має право в установленому порядку утворювати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи, виступати засновником та/або учасником юридичних осіб як на території України, так і за її межами.
НАК "Нафтогаз України" здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), від 21.04.2017 №527.
АТ "Укртрансгаз" є юридичною особою, яка здійснює свою діяльність відповідно до Статуту, затвердженого рішенням акціонера Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" від 21.05.2018 № 186 (редакція, що діяла в період порушення) (далі - Статут АТ "Укртрансгаз").
Відповідно до Статуту АТ "Укртрансгаз", Товариство засновано АТ "НАК "Нафтогаз України" відповідно до рішення установчих зборів від 25.12.2012 на виконання наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 № 530 "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" "НАК "Нафтогаз України" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2012 № 360-р "Про реорганізацію дочірніх компаній "НАК "Нафтогаз України".
Товариство створено внаслідок реорганізації дочірньої компанії "Укртрансгаз" "НАК "Нафтогаз України" шляхом перетворення в акціонерне товариство.
АТ "Укртрансгаз" є правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обов'язків ПАТ "Укртрансгаз".
Згідно зі Статутом АТ "Укртрансгаз", метою діяльності Товариства є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку від провадження господарської діяльності, а також виконання функцій оператора газотранспортної системи та пов'язаних наземних і підземних сховищ природного газу для підвищення рівня енергетичної безпеки держави, задоволення потреб внутрішніх та іноземних споживачів у відповідних послугах у безпечний, надійний та економний спосіб.
Відповідно до Статуту АТ "Укртрансгаз", предметом діяльності Товариства є, зокрема: транспортування природного газу нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ, газу колекторів щільних порід, газу центрально-басейнового типу та будь-якого іншого газу (далі - природний газ) магістральними газопроводами; транспортування природного газу споживачам України; транзит природного газу через територію України до країн Західної і Центральної Європи; зберігання природного газу в підземних сховищах; експлуатація, реконструкція і сервісне обслуговування магістральних газопроводів і об'єктів на них; діагностування, атестування і сертифікація основного та допоміжного обладнання; будівництво і монтаж газопроводів високого і низького тисків та об'єктів на них; науково-дослідні, конструкторські і проектні роботи в галузі транспортування і зберігання газу; здійснення зовнішньоекономічної діяльності; інше.
Відповідно до інформації з відкритих джерел АТ "Укртрансгаз" у період 2016-2018 років здійснювало діяльність на підставі таких ліцензій на основні види діяльності: ліцензія Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ) серія АЕ № 194511 на право провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами, рішення про видачу від 28.02.2013 № 211 (далі - Ліцензія серії AE № 194511); ліцензія НКРЕ серія АЕ № 194512 на право провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ, рішення про видачу від 28.02.2013 № 212 (далі - Ліцензія серії AE № 194512); ліцензія НКРЕ серія АЕ № 199672 на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії), рішення про видачу від 22.11.2013 № 232 (далі - Ліцензія серії AE № 199672); ліцензія Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія AE № 182768 "Господарська діяльність у будівництві, пов'язана із створенням об'єктів архітектури", видана 17.01.2013, рішення про видачу від 14.01.2013 № 2-Л.
Пунктом 1.2 Статуту АТ "Укртрансгаз" визначено, що Товариство входить до Групи Нафтогаз у значенні цього терміну, що міститься в пункті 1.6 Статуту. Інтереси Товариства співпадають з інтересами НАК "Нафтогаз України" як Єдиного акціонера та корпоративного центру Групи Нафтогаз, що діє в інтересах всієї Групи Нафтогаз. Звітність Товариства включається до консолідованої звітності Групи Нафтогаз. Внутрішні документи Групи Нафтогаз є обов'язковими для Товариства після їх затвердження (або схвалення) загальними зборами акціонерів Товариства.
Згідно з підпунктом 1.6.1 Статуту АТ "Укртрансгаз", Група Нафтогаз означає "НАК "Нафтогаз України" та:
юридичні особи, інформацію щодо фінансового становища, результатів діяльності та руху грошових коштів яких НАК "Нафтогаз України" згідно із чинним законодавством і міжнародними стандартами фінансової звітності повинна включити до консолідованої річної фінансової звітності (за поточний рік); та
юридичні особи, єдиним засновником, акціонером (учасником) яких є Національна компанія "Нафтогаз України" або контрольний пакет акцій яких належить "НАК "Нафтогаз України" (частка НАК "Нафтогаз України" у статутному капіталі яких становить 50 або більше відсотків), якщо інформацію щодо фінансового становища, результатів діяльності та руху грошових коштів таких юридичних осіб НАК "Нафтогаз України" згідно із чинним законодавством і міжнародними стандартами фінансової звітності не повинна включати до консолідованої річної фінансової звітності (за поточний рік).
Відповідно до пункту 7 Статуту АТ "Укртрансгаз", кожна акція надає Акціонеру однакову сукупність прав, включаючи права, зокрема, брати участь в управлінні Товариством, у тому числі шляхом формування органів Товариства, отримувати частину прибутку Товариства у вигляді дивідендів, користуватися іншими правами у випадках та порядку, встановлених статутом та законодавством.
Оскільки єдиним учасником АТ "Укртрансгаз" є НАК "Нафтогаз України", консолідована фінансова звітність включає в себе дані фінансової звітності АТ "Укртрансгаз".
Отже, Комітетом у пункті 48 розділу 4 Рішення №398-р на підставі зазначеної інформації про відповідачів встановлено, що НАК "Нафтогаз України" здійснює прямий контроль діяльності АТ "Укртрансгаз".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (дааалі - Закон):
суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими;
контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вилив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.
Таким чином, за висновками Комітету (пункт 50 Рішення №398-р) не спростованими позивачем, АТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" є суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у значенні статті 1 Закону, та відповідно до чинного законодавства, є єдиним суб'єктом господарювання - далі група Нафтогаз України.
Щодо тверджень позивача про ігнорування судом першої інстанції його зауважень про порушення Комітетом порядку розгляду справи №143-26.13/64-19 та перекваліфікації дій відповідачів у справі без вжиття визначених Законом процедурних дій, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Як вже зазначалося, відповідно до розпорядження АМК від 25.04.2019 №01/147-р справа розпочата за ознаками вчинення суб'єктом господарювання у складі АТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг транспортування природного газу, що полягає у придбанні Товариством у Компанії природного газу для забезпечення послуг балансування за завищеними цінами, та реалізація такого газу АТ "Укртрансгаз" для надання послуг балансування замовникам послуг транспортування, що може призвести до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання - замовників послуг транспортування, постачальників природного газу, інших суб'єктів господарювання та обмеження конкуренції на загальнодержавному оптовому ринку природного газу, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
У вказаному розпорядженні зазначено, що закупівля АТ "Укртрансгаз" природного газу за цінами, що є вищими від ціни на природний газ, який НАК "Нафтогаз України" реалізує промисловим споживачам та оптовим покупцям, а також вищими за ціни на ТБ "Українська енергетична біржа", призводить до підвищення базової ціни природного газу, який використовується для надання Товариством послуг балансування суб'єктам господарювання, що є замовниками послуг транспортування природного газу на відповідному ринку, а відтак призводить до підвищення ціни природного газу для кінцевого споживача. Рішенням № 83 загальних зборів акціонерів АТ "Укртрансгаз" від 30.01.2017, яке підписане Головою правління НАК "Нафтогаз України", надано згоду на вчинення Товариством правочину щодо закупівлі природного газу для виробничо-технологічних потреб, власних потреб та балансування на період січень - квітень 2017 року, із застосуванням переговорної процедури закупівлі, обсягом 1 600 000 тис м3 (що становить близько 5 % обсягу загальнодержавного ринку первинної реалізації природного газу у 2017 році), загальною вартістю до 13 399 680 000 грн (з ПДВ). Закупівля АТ "Укртрансгаз" у НАК "Нафтогаз України" за переговорною процедурою природного газу, у тому числі для надання оператором ГТС послуг балансування замовникам послуг транспортування шляхом придбання значних обсягів природного газу за цінами, що були вищими від ринкових цін, які склалися за умов конкуренції на ТБ "Українська енергетична біржа" (так, для прикладу, за наявною в Комітеті інформацією, ціна природного газу закупівлі АТ "Укртрансгаз" у НАК "Нафтогаз України" у період лютий - квітень 2017 року вища на 5 - 13 %), за певних умов може призвести до понесення додаткових витрат замовників послуг транспортування, ущемлення інтересів таких суб'єктів господарювання та, як наслідок, може мати негативний вплив на стан конкуренції на загальнодержавному оптовому ринку природного газу в цілому.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення убачається, що здійснюючи оцінку законності дій Комітету щодо встановлення кваліфікації порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суд першої інстанції враховував положення чинного законодавства про захист економічної конкуренції, якими спростовуються доводи скаржника.
Так, порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції регламентовано розділом VII Закону, Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпордженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 №169-р) (із змінами) (далі - Правила).
Частиною 1 статті 35 Закону передбачено, що розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
За приписами частини 1 статті 37 Закону у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Отже, прийняття розпорядження про початок розгляду справи є лише першою стадією розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на якій органи Комітету не володіють всіма обставинами, що мають значення для визначення товарного ринку, правильної оцінки характеру поведінки суб'єкта господарювання, доведення факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
З огляду на зазначене, Комітет має встановити відповідність певної сукупності дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання певній сукупності кваліфікуючих ознак, встановленим в статті 50 Закону.
Як правильно констатовано судом першої інстанції, справа № 143-26.13/64-19 була відкрита Комітетом за заявами суб'єктів господарювання - споживачів послуг транспортування у зв'язку із виявленням ознак зловживання суб'єктом господарювання у складі АТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" монопольним (домінуючим) становищем (статті 13 Закону), що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 50 Закону є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Частиною 1 статті 13 зазначеного Закону передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
У застосуванні вказаної статті Закону господарським судам необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним.
Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої даної статті.
Крім того, стаття 13 Закону не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.
Відповідно до пункту 10.5 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 за № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 (далі - Методика) при потребі доведення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) чи спростування доводів суб'єкта (суб'єктів) господарювання про відсутність монопольного (домінуючого) становища і вирішення питання щодо визнання становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання монопольним (домінуючим) органи Комітету можуть уточнити товарні, територіальні (географічні) чи часові межі товарного ринку.
При цьому Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі №910/2921/19 надаючи тлумачення положенням Закону зазначив, що здійснення системної оцінки та кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання, як і уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 13 Закону, відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів Комітету.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріалами справи Комітету підтверджується повідомлення заявниками у справі № 143-26.13/64-19, серед іншого, про те, що для переговорних процедур характерним є лоти зі значно укрупненими обсягами природного газу, що заявлялися до купівлі АТ "Укртрансгаз", що не дозволяє брати участь в аукціонах українським газовидобувним компаніям та трейдерам.
Під час розгляду справи № 143-26.13/64-19 Комітет проводив дії, спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, за результатом здійснення яких інформація щодо великих і неподільних обсягів закупівлі природного газу, що також наведена в розпорядженні від 25.04.2019 № 01/147-р, підтвердилась.
З огляду на наведене, Комітет конкретизував дії в межах кваліфікації, визначеної у розпорядженні від 25.04.2019 № 01/147-р про початок розгляду справи №143-26.13/64-19, та в межах статті 13 Закону.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що прийняття рішення з уточненою кваліфікацією є дискреційними повноваженнями Комітету, спрямованими та виконання завдань щодо запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, визначених статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", що також узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду.
Позивачем не наведено аргументів, які б спростували факти здійснення Комітетом розгляду справи та прийняття Рішення №398-р в межах кваліфікації, визначеної в розпорядженні про її початок.
В апеляційній скарзі позивач наголошує, що судом першої інстанції не з'ясовано, що Комітет встановив порушення у діях Товариства (у "сприянні" яким та "отриманні вигоди" від яких звинувачується Компанія), що вчинені поза межами досліджуваного ним ринку та не досліджував ринок вчинення таких дій.
Так, у справі №143-26.13/64-19 Комітет, як стверджує скаржник, досліджував лише один ринок-загальнодержавний ринок послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України. Водночас, Компанія звинувачується у "сприянні" та "отриманні вигоди" від дій, які полягають не у наданні послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України або пов'язаних з ними, а у "встановленні АТ "Укртрансгаз" великих і неподільних обсягів закупівлі природного газу у вимогах до предмета закупівлі під час оголошення процедур публічних закупівель", тобто на іншому ринку - ринку оптової реалізації природного газу, але при цьому Комітет цей ринок не досліджував, монопольного (домінуючого) становища на ньому Товариства/ групи Нафтогаз не встановлював.
За таких обставин, відповідно до заперечень позивача, виходячи з норм Закону та Методики, немає ані фактичних, ані правових підстав визнавати дії Товариства зі "встановлення великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, місцевим господарським судом досліджувалося твердження позивача щодо неправомірності встановлення Комітетом порушення, вчиненого поза межами досліджуваного ринку та не дослідження ринку, на якому воно вчинено.
Так, при дослідженні Комітетом зазначених питань об'єктами аналізу були суб'єкт господарювання - група Нафтогаз України (в особі НАК "Нафтогаз України" і АТ "Укртрансгаз") та товар - послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами в межах території ліцензованої діяльності АТ "Укртрансгаз" (розділ 5 Рішення №398-р, пункти 51-107).
В межах вказаного дослідження Комітетом визначалися товарні, територіальні (географічні), часові межі ринку та встановлено, що група Нафтогаз України в особі АТ "Укртрансгаз" у період 2016 -2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України, оскільки на цьому ринку в неї не було жодного конкурента (пункт 107 розділу 5 Рішення №398-р). При цьому судом першої інстанції здійснювалася перевірка та надавалася оцінка доводам сторін у справі щодо наявності чи відсутності факту зловживання вказаним суб'єктом господарювання таким становищем.
Згідно положень статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
- ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG для забезпечення споживача природним газом;
-транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
В розрізі зазначених питань, як убачається зі змісту Рішення №398-р, Комітет врахував, що правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України регулюються, зокрема, Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) та Типовим договором транспортування природного газу.
Так, як зазначено у пунктах 110-127 Рішення №398-р:
-відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором ГТС, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу;
-обсяг послуг, що надаються за цим Типовим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування);
- згідно з розділом XI Типового договору послуги, які надаються за цим договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором ГТС і замовником актами наданих послуг;
-оператор ГТС до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою оператора ГТС;
-замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути оператору ГТС один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг визначається за даними оператора ГТС;
- послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом оператора ГТС на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого замовником відповідно до Кодексу та розділу ІХ цього Договору;
-оператор ГТС і замовник зобов'язуються здійснювати звірку розрахунків щокварталу до двадцять п'ятого числа місяця, наступного за кварталом. Звірка розрахунків оформлюється сторонами актом звірки;
- послуга балансування є складовою послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами;
- відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС, балансування системи - діяльність, яка здійснюється оператором газотранспортної системи в рамках надання послуг транспортування, що полягає у врівноваженні попиту та пропозиції природного газу у газотранспортній системі, що охоплює фізичне балансування та комерційне балансування;
- комерційне балансування - діяльність оператора ГТС, що полягає у визначенні та врегулюванні небалансу, який виникає з різниці між обсягами природного газу, що надійшли через точки входу, і обсягів природного газу, відібраного через точку виходу, у розрізі замовників послуг транспортування, що здійснюється на основі даних, отриманих у процедурі алокації;
- пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС передбачено, що небаланс - різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається відповідно до алокації;
-алокація - віднесення оператором ГТС обсягу природного газу в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників;
- згідно з пунктом 10 розділу ХІІІ Кодексу ГТС, оператор ГТС для забезпечення власної господарської діяльності (у тому числі для балансування, власних виробничо-технічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат) придбаває природний газ у власника природного газу (у тому числі у газовидобувного підприємства, оптового продавця, постачальника) на загальних підставах та ринкових умовах;
- вартість послуг балансування обсягів природного газу визначається за даними АТ "Укртрансгаз" відповідно до положень пункту 9.2 Типового договору та розділу XIV Кодексу ГТС та зазначається оператором ГТС в акті про надання послуг балансування обсягів природного газу, який оформляється ним в односторонньому порядку;
- відповідно до пункту 9.2 Типового договору вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс замовника за формулою: В балансування = БЦГ х К х Обг, де БЦГ - базова ціна газу, Обг - обсяг негативного небалансу замовника, К - коефіцієнт компенсації, що дорівнює 1,2. При розмірі небалансу до 5% від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, застосовується коефіцієнт, що дорівнює 1;
-відповідно до пункту 9.3 Типового договору базова ціна газу (БЦГ) визначається оператором ГТС відповідно до Кодексу ГТС. Оператор ГТС визначає базову ціну газу (БЦГ) щомісяця в строк до 10-го числа місяця, наступного за газовим місяцем, та розміщує її на своєму веб-сайті;
-при цьому згідно з пунктом 2 глави 4 розділу XIV Кодексу ГТС, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493, БЦГ - ціна, яка формується протягом розрахункового періоду оператором газотранспортної системи та складається з ціни закупівлі природного газу і витрат на транспортування і зберігання. Оператор газотранспортної системи визначає БЦГ щомісячно у строк до 10-го числа поточного місяця та розміщує відповідну інформацію на своєму веб-сайті (в редакціях постанови, що були чинними в період 01.01.2016-01.08.2018);
-постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1437 "Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП щодо впровадження добового балансування на ринку природного газу та процедури розробки, подання і затвердження Плану розвитку газотранспортної системи на наступні 10 років" внесено зміни до Кодексу ГТС, у тому числі в частині послуг балансування та вартості таких послуг (далі - Постанова № 1437). Так, Кодексом ГТС у редакції, що діяла, починаючи з 01.08.2018, вже передбачено розрахунки між Оператором ринку ГТС та замовниками послуг транспортування природного газу за добовий небаланс. Проте, як вже зазначалося, добове балансування фактично введено в дію лише з 01 березня 2019 року.
Аналізуючи наведені норми чинного законодавства Комітет у Рішенні №398-р правомірно констатував, що у період 2016-2018 років основним критерієм при визначенні вартості послуг балансування є обсяг негативного небалансу та розмір базової ціни газу (пункт 128).
Поряд з цим, з метою дослідження товарного ринку щодо надання послуг траспортування, складовою яких є послуга балансування, Комітетом досліджено питання формування тарифу на послуги транспортування природного газу для суб'єкта господарювання - АТ "Укртрансгаз", який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з транспортування природного газу.
Оскільки відповідно до Закону України "Про природні монополії" ринок транспортування природного газу належить до природних монополій, а оператор ГТС - АТ "Укртрансгаз" є суб'єктом природних монополій, ціни на послуги транспортування природного газу регулюються і встановлюються Регулятором.
Формування тарифу на послуги транспортування природного газу для суб'єкта господарювання - АТ "Укртрансгаз" протягом 2016-2019 років здійснювалося Регулятором відповідно до:
-Методики визначення та розрахунку тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на основі багаторічного стимулюючого регулювання, затвердженої постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2517, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1388/27833 (із змінами та доповненнями);
-постанови НКРЕКП "Про встановлення тарифів для АТ "Укртрансгаз" на послуги транспортування природного газу транскордонними газопроводами для точок входу і точок виходу" від 29.12.2015 №3158 (втратила чинність згідно з постановою НКРЕКП від 21.12.2018 №2001);
-Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою НКРЕУ від 28.07.2011 №1384 (втратила чинність згідно з постановою НКРЕКП від 14.06.2018 №391);
-Методики розрахунку тарифів на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, затвердженої постановою НКРЕУ від 04.09.2002 №984 (втратила чинність згідно з постановою НКРЕКП від 14.06.2018 №390).
Так, згідно з пунктом 7.1 Типового договору вартість послуг транспортування природного газу розраховується:
-розподіл потужності - за тарифами, які встановлюються Регулятором;
-транспортування - за тарифами, які встановлюються Регулятором;
-балансування - за фактичною вартістю, яка визначається відповідно до порядку, встановленого Кодексом (пункт 155).
Тарифи, передбачені пунктом 7.1 Типового договору транспортування природного газу, є обов'язковими для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі варість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами цього Договору (пункт 157).
НКРЕКП, затверджуючи тариф на транспортування, затверджує і структуру цього тарифу, яка містить перелік елементів витрат суб'єкта господарювання при здійсненні відповідного виду діяльності, що групуються за елементами витрат собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/424 (пункт 158).
Структура тарифу містить елемент витрат "газ на технологічні потреби" - елемент включає витрати на тридбання газу для виробничо-технологічних потреб та нормативні втрати газу, які мають місце при експлуатації газотранспортної системи. Максимальні обсяги виробничо-технологічних потреб визначаються розрахунковим шляхом згідно з чинними постановами та галузевими нормативними документами (159).
Тобто, витрати на придбання природного газу для виробничо-технологічних потреб та втрати природного газу включаються до структури тарифу на послуги з транспортування природного газу (пункт 160).
АТ "Укртрансгаз" у період 2016-2018 років здійснювало діяльність з транспортування природного газу магістральними трубопроводами та зберігання природного газу в ПСГ. Для забезпечення зазначеної діяльності, а саме роботи технологічного обладнання, АТ "Укртрансгаз" необхідно було здійснювати закупівлю природного газу для виробничо-технологічних потреб, власних потреб та балансування (пункт 162).
У відповідності до частини 22 Закону України "Про ринок природного газу" оператор ГТС придбаває енергоресурси, необхідні для здійснення своєї господарської діяльності, у недискримінаційний і прозорий спосіб та на ринкових умовах.
За приписами пункту 10 розділу ХІІІ Кодексу ГТС оператор ГТС для забезпечення власної господарської діяльності (у тому числі балансування, власних виробничо-технічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат) придбаває природний газ у власника природного газу (у тому числі газовидобувного підприємства, оптового продавця, постачальника) на загальних підставах та ринкових умовах.
Як встановлено Комітетом у період 2016-2018 років АТ "Укртрансгаз" для забезпечення діяльності з транспортування природного газу здійснювало його закупівлю для виробничо-технічних потреб, власних потреб та балансування відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" через процедуру відкритих торгів і переговорну процедуру (пункти 190, 191).
Як убачається з Рішення Комітету та не заперечується позивачем частка НАК "Нафтогаз України" у загальному обсязі придбанння природного газу для надання Товариством послуг транспортування порівняно з іншими суб'єктами господарювання, у яких Товариство придбавало природний газ для надання послуг транспортування, є найбільшою. Так, у 2016 році придбання АТ "Укртрансгаз" природного газу для надання заявникам послуг транспортування здійснювалося виключно в НАК "Нафтогаз України". У 2017 році частка НАК "Нафтогаз України" у загальному обсязі придбання природного газу Товариством становила 80,25% (пункти 194-196).
Комітетом при дослідженні матеріалів справи №143-26.13/64-19, що знайшло відображення у пунктах 209-240 Рішення №398-р, закупівельні ціни АТ "Укртрансгаз" на природний газ, який ним придбавався у Компанії, були вищими ніж для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання, які входили до Групи Нафтогаз (пункти 209-240 Рішення Комітету).
З огляду на зазначені обставини та вимоги чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства Комітетом у процесі розгляду справи №143-26.13/64-19 досліджувалися питання закупівлі Товариством у період 2016-2018 років природного газу для виробничо-технологічних потреб, власних потреб та балансування, оскільки від вартості придбання природного газу напряму залежала вартість послуг балансування, яку сплачували споживачі послуг транспортування.
Вказане підтверджує, що Комітетом досліджувався саме загальнодержавний ринок послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України, складовою яких є послуги балансування.
У зв'язку з наведеним спростовуються доводи позивача про те, що дії Товариства з придбання природного газу здійснювалися поза межами досліджуваного ринку та є наслідком неправильного розуміння позивачем товарних меж ринку, з врахуванням специфіки складових надаваної останнім послуги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що судом першої інстанції при вирішенні спору у даній справі також правомірно здійснено перевірку та надано оцінку доводам сторін щодо наявності /відсутності факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єктів господарювання - групи Нафтогаз України на вказаному ринку.
Так, як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції взяв до уваги, що за приписами частини 5 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Зважаючи на зазначену норму чинного законодавства, суд першої інстанції правомірно виснував, що у Рішенні №398-р Комітет оцінював поведінку Групи Нафтогаз виключно на предмет дотримання ними законодавства про захист економічної конкуренції, що не потребувало при доведенні в діях АТ "Укртрансгаз" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання домінуючим (монопольним) становищем на ринку доводити порушення інших норм права.
Як вже зазначалося, Комітетом правильно встановлено у Рішенні №398-р, що у період 2016-2018 років АТ "Укртрансгаз" надавало послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами, у тому числі послуги балансування, та для забезпечення такої діяльності здійснювало закупівлю природного газу для виробничо-технологічних потреб, власних потреб та балансування.
При цьому відповідно до вимог частини 2 до статті 35 Закону України "Про ринок природного газу", розмір плати за небаланси замовників визначається виходячи із обґрунтованих та реальних витрат оператора газотранспортної системи, пов'язаних із здійсненням балансування. При визначенні розміру плати за небаланси замовників не допускається перехресне субсидіювання між замовниками, у тому числі шляхом збільшення вартості приєднання нових об'єктів замовників до газотранспортної системи.
Закон України "Про ринок природного газу" та Кодекс ГТС у редакціях, що діяли в період 2016-2019 років, передбачали, що оператор ГТС виконує функції балансування автоматично, а плата за балансування не повинна бути статтею прибутку оператора ГТС.
Здійснення АТ "Укртрансгаз" інших видів діяльності, зокрема, як оператором ПСГ та суб'єктом господарювання, що забезпечував транзит природного газу від ПАТ "Газпром" до країн Європи, ніяким чином не мало впливати на діяльність Товариства у якості оператора ГТС і призводити, зокрема до ущемлення інтересів споживачів послуг транспортування.
З Рішення №398-р убачається, що Комітетом встановлені обставини інформованості Групи Нафтогаз щодо обсягів споживання природного газу в розрізі споживачів, обсягів видобутку природного газу (імпорту) газовидобувними компаніями, обсягів транспортування природного газу з-за закордону та обсягів споживання в період 2016-2017 років, оскільки АТ "Укртрансгаз" виконувало обов'язки оператора газотранспортної системи та оператора підземних газових сховищ у відповідному періоді. НАК "Нафтогаз України" неодноразово викладалась така інформація на своєму сайті.
Так, зокрема, Комітетом у пунктах 266-272 Рішення № 398-р встановлено таке.
21.11.2016 АТ "Укртрансгаз" оголосило про проведення відкритих торгів із публікацією англійською мовою на закупівлю природного газу обсягом 2 500 000 тис. м куб. для забезпечення балансування, виробничо-технологічних потреб та власних потреб (Процедура відкритих торгів із публікацією англійською мовою UA-2016-11-21-000570-c).
Відповідно до електронного ресурсу https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2016-11-21-000570-c подали документи такі суб'єкти господарювання:
- АТ "НАК "Нафтогаз України";
- ТОВ "Група "УМВБ";
- ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра";
- ТОВ "Енерго-сервісна компанія "ЕСКО-ПІВНІЧ";
- ПП "ЕРУ ТРЕЙДІНГ".
Розглянувши тендерні пропозиції АТ "НАК "Нафтогаз України", ТОВ "Група "УМВБ", ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра", ТОВ "Енерго-сервісна компанія "ЕСКО-ПІВНІЧ" та ПП "ЕРУ ТРЕЙДІНГ", тендерний комітет АТ "Укртрансгаз" протоколом розгляду тендерних пропозицій від 27.12.2016 Nє 16/039-р-1 ухвалив рішення про розгляд тендерних пропозицій учасників:
- тендерні пропозиції учасників АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПП "ЕРУ ТРЕЙДІНГ" відповідають вимогам тендерної документації;
- тендерні пропозиції учасників ТОВ "Група "УМВБ", ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра", ТОВ "Енерго-сервісна компанія "ЕСКО-ПІВНІЧ" відхилено на підставі пункту 4 частини першої статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі" (тендерна пропозиція не відповідає умовам тендерної документації).
Тендерні пропозиції ТОВ "Група "УМВБ", ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра", ТОВ "Енерго-сервісна компанія "ЕСКО-ПІВНІЧ" було відхилено з таких підстав:
- ТОВ "Група "УМВБ" не відповідає вимогам тендерної документації у зв'язку з тим, що у складі тендерної пропозиції відсутні документи, які підтверджують наявність достатніх ресурсів природного газу, передбачених проектом договору, який є у складі тендерної документації. Учасник надав копію рамкового договору про доступ до газотранспортної мережі і транспортування газу між Eustream a.s. i CFP Trading Limited, з якою ТОВ "Група "УМВБ" укладено рамковий контракт купівлі-продажу природного газу від 16.12.2016 № 3. Однак технічна потужність міждержавної точки входу "Будінце" із цим оператором дозволяє забезпечити максимальну потужність 42,5 млн. куб. м на добу. Ця інформація розміщена на офіційному сайті оператора Eustream a.s. та підтверджується Центральним диспетчерським департаментом АТ "Укртрансгаз". При цьому на офіційному сайті Eustream a.s. зазначено, що потужність зі сторони Eustream a.s. на січень - березень є заброньованою повністю, на період квітень - вересень 2017 року є вільною потужність лише обсягом 6,0 млн. куб. м на добу (180,0 млн. куб. м на місяць). На січень 2017 року, за даними станом на 26.12.2016, підтверджено бронювання потужності точки входу "Будінце" зі сторони АТ "Укртрансгаз" іншими компаніями. Вказані обставини спростовують можливість надходження в ГТС через точку входу "Будінце" достатнього обсягу природного газу учасника для забезпечення достатніх ресурсів. Учасник не надав довідку про наявність обсягів природного газу в ПСГ, що є порушенням абз. 3 п. 6 Інструкції з підготовки тендерної документації;
- ТОВ "Нафтогазгруп Деметра" не відповідає вимогам тендерної документації у зв'язку з тим, що учасник надав документи, які не підтверджують наявність достатніх ресурсів газу природного, передбаченого проектом договору, який є у складі тендерної документації. Учасник надав копію договору транспортування із суміжним польським оператором GAZ-System, але технічна потужність міждержавної точки входу "Германовичі" із цим оператором дозволяє забезпечити максимальну потужність 4,3 млн куб. м на добу (129,0 млн куб. м на місяць). Зазначена інформація розміщена на офіційному сайті оператора GAZ-System та підтверджується Центральним диспетчерським департаментом АТ "Укртрансгаз". Вказані обставини спростовують можливість надходження в ГТС через точку входу "Германовичі" достатнього обсягу природного газу учасника для забезпечення достатніх ресурсів. Крім цього, згідно з умовами, які визначено в копіях договорів, наданих у складі тендерної пропозиції ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра" з видобувними компаніями ТОВ "Енерго-сервісна компанія "ЕСКО-ПІВНІЧ" та ТОВ "РЕГАЛ ПЕТРОЛЕУМ КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД", ці видобувні компанії не можуть забезпечити необхідну кількість газу природного, передбаченого проєктом договору, який є у складі тендерної документації, а саме, видобуток (виробництво) природного газу цих компаній становить не більше 1,6 млн куб. м на добу (50,5 млн куб. м на місяць). Проєктом договору передбачено в І кварталі 2017 року передачу природного газу від 297,4 до 323,1 млн куб. м на місяць;
- ТОВ "Енерго-сервісна компанія "ЕСКО-ПІВНІЧ" не відповідає вимогам тендерної документації у зв'язку з тим, що учасник, як видобувне підприємство, надав акти передачі-приймання газу в ГТС за період січень - жовтень 2016 року, які не підтверджують наявності достатніх ресурсів природного газу, передбаченого проектом договору, який є у складі тендерної документації. Учасник не надав відомостей (довідку в довільній формі) про керівника або осіб, яким надано право підпису документів тендерної пропозиції, що є порушенням п. 3.1 Інструкції з підготовки тендерної документації. Учасник не надав довідку про наявність обсягів природного газу в ПСГ, що є порушенням абз. 3 п. 6 Інструкції з підготовки тендерної документації.
У зв'язку з відхиленням тендерної пропозиції, ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра" скаргою від 30.12.2016 № 03-30/12 звернулося до Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України.
ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра" не погодилося з рішенням АТ "Укртрансгаз", прийнятим за результатами розгляду тендерних пропозицій, у зв'язку з тим, що АТ "Укртрансгаз" застосувало дискримінаційний підхід під час розгляду тендерних пропозицій учасників, оскільки, на думку ТОВ "Нафтогазгруп "Деметра", тендерна пропозиція іншого учасника, ПП "ЕРУ ТРЕЙДІНГ", містить інформацію, аналогічну підготовленим документам скаржника, а окремі документи цього учасника не відповідають вимогам замовника, проте замовник не відхилив цю пропозицію, а натомість допустив її до аукціону. Рішенням Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель № 163-р/пк-пз від 13.01.2017 відповідно до частини 12 статті 18 Закону України "Про публічні закупівлі" відмінено Торги.
У 2016-2017 роках АТ "Укртрансгаз" закуповувало природний газ за переговорними процедурами в АТ "НАК "Нафтогаз України" і від вартості придбання природного газу напряму залежала вартість послуг балансування, яку сплачували споживачі послуг транспортування.
Суд першої інстанції, досліджуючи заперечення позивача, правомірно констатував, що проведення переговорних процедур закупівлі регулювалися Законом України "Про публічні закупівлі" (у редакціях, чинних протягом 2016-2018 років), яким дійсно не передбачалося обов'язковості ділення процедури на лоти, але й не заборонялося замовникам вчиняти такі дії.
При цьому застереження, що замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів, ніяким чином не стосується значних обсягів закупівлі природного газу для балансування, виробничо-технологічних потреб та власних потреб, які здійснювало АТ "Укртрансгаз", у період 2016-2017 років за переговорними процедурами.
Комітетом у пункті 244 Рішення №398-р встановлено, що відповідно до інформації з електронного ресурсу Prozorro (URL:https://prozorro.gov.ua) y 2016-2017 роках АТ "Укртрансгаз" провело ряд переговорних процедур із АТ "НАК "Нафтогаз України" стосовно закупівлі природного газу для виробничо-технологічних потреб, власних потреб та балансування (таблиця 3).
При цьому судом першої інстанції правомірно враховано, що проведення переговорних процедур закупівлі регулювалося Законом України "Про публічні закупівлі", який чітко передбачав сферу застосування цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону "Про публічні закупівлі" (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) він застосовувався:
- до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень;
- до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень.
Проте, з огляду на обсяги та вартість закупівлі АТ "Укртрансгаз" природного газу для балансування, виробничо-технологічних потреб та власних потреб у період 2016-2017 років за переговорними процедурами, Товариство не змогло би уникнути проведення процедури відкритих торгів при розділенні предмета закупівлі на декілька частин/лотів.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що якщо б відбулося розділення предмета закупівлі на декілька частин / лотів під час закупівлі АТ "Укртрансгаз" природного газу для балансування, виробничо-технологічних потреб та власних потреб у період 2016-2017 років за переговорними процедурами, це дало б змогу іншим постачальникам природного газу конкурувати з АТ "НАК "Нафтогаз України" та вплинути на закупівельну вартість АТ "Укртрансгаз" природного газу в сторону зменшення.
Зокрема, якщо б постачальники природного газу під час переговорних процедур перебували в однакових умовах (а саме, могли забезпечити АТ "Укртрансгаз" необхідними обсягами природного газу до запропонованих умов), єдиним критерієм обрання переможця виступала б ціна природного газу.
НАК "Нафтогаз України" здійснює контроль над АТ "Укртрансгаз", у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та мало право надання згоди на укладання АТ "Укртрансгаз" договорів на закупівлю природного газу в АТ "НАК "Нафтогаз України" за переговорною процедурою, без яких вчинення порушення АТ "Укртрансгаз" було б неможливим.
Таким чином, у Рішенні Комітету №398-р досліджено та обгрунтовано належними доказами, що встановлення АТ "Укртрансгаз" значних та неподільних обсягів закупівлі природного газу під час оголошення процедур публічних закупівель за переговорною процедурою та укладання договорів на закупівлю таких обсягів природного газу з НАК "Нафтогаз України" за переговорною процедурою Товариство не здійснювало самостійно й забезпечити такі значні обсяги природного газу за умовами переговорних процедур не зміг би жоден інший суб'єкт господарювання, крім НАК "Нафтогаз України".
Зазначеним спростовуються доводи позивача про відсутність у діях АТ "Укртрансгаз" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
При цьому при дослідженні доведенності наявності/відсутності в діях Товариства ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, суд апеляційної інстанції враховує таке.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Як вже зазначалося, частиною 1 статті 13 вказаного Закону передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі № 910/1106/20 вказав, що для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі, відповідно, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина 2 статті статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Тобто, під час доведення порушення у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем доведенню підлягає факт зайняття суб'єктом господарювання такого становища на ринку та зловживання ним.
При цьому доведення такого порушення не залежить від настання фактичних негативних наслідків для конкуренції, ущемлення інших осіб або наявності умислу у діях або бездіяльності суб'єкта господарювання.
Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що само по собі настання негативних наслідків у зв'язку із зловживанням (монопольним) домінуючим становищем не є обов'язковою кваліфікуючою ознакою порушення, передбаченого статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Водночас, як свідчать матеріали справи №143-26.13/64-19 та вже зазначалося судом апеляційної інстанції, вона розпочата за заявами суб'єктів господарювання - споживачів послуг транспортування (заявники 1 - 12), ще два суб'єкти господарювання залучено до у часті у справі як третіх осіб згідно статті 39 Закону.
У зверненнях заявників (ПАТ "Сумигаз", ПАТ "Чернівцігаз", ПАТ "Закарпаттаз", ПАТ "Вінницягаз", ПАТ "Волиньгаз", ПАТ "Чернігівгаз", ПАТ "Житомиргаз", ПАТ "Тисменицягаз", ПАТ "Київоблгаз", ПАТ "Рівнегаз", ПАТ "Львівгаз", ПАТ "Хмельницькгаз") до Комітету повідомлено, що протягом 2017-2018 років АТ "Укртрансгаз" здійснювало закупівлю природного газу переважно в НАК "Нафтогаз України", у тому числі за переговорною процедурою та відкритими торгами, за вартістю вищою, ніж ціна природного газу, зокрема на ТБ "Українська енергетична біржа".
Також вказані заявники повідомили Комітет про те, що характерним для всіх процедур є лоти зі значно укрупненими обсягами природного газу, що заявлялися до купівлі АТ "Укртрансгаз", що не дозволяє брати участь в аукціонах українським газовидобувним компаніям та деяким трейдерам.
Понесені заявниками витрати на оплату послуг балансування природного газу за завищеною ціною, за їх інформацією, наведеною в пункті 184 Рішення (у зазначеному пункті наведено розрахунки, здійснені заявниками, як різниця в ціні на природний газ НАК "Нафтогаз України" (яку АТ "Укртрансгаз" включило в БЦГ як витрати на закупівлю газу) та конкурентній ринковій ціні (середньозважена ціна на ТБ "Українська енергетична біржа"), помноженій на обсяги збалансованого природного газу заявників протягом січня 2017 - вересня 2018 року).
Суд першої інстанції правомірно відзначив, що Комітет не робив висновків, що АТ "Укртрансгаз" не закуповувало природного газу, необхідного для систем для забезпечення власних виробничо-технічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат, вчинення балансуючих дій на ТБ "Українська енергетична біржа". Такі дії Комітет не оцінював як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Інформація, яка міститься у справі Комітету №143-26.13/64-19 та в Рішенні № 398-р, свідчить, що значні обсяги природного газу імпортуються на територію України, і Група Нафтогаз в особі НАК "Нафтогаз України" є основним імпортером.
Поряд з цим, матеріалами справи доведено ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, а саме:
- постачальників природного газу, оскільки вони не могли брати участь у переговорних процедурах АТ "Укртрансгаз" у період 2016-2017 завдяки встановленим АТ "Укртрансгаз" у вимогах до предмета закупівлі великих і неподільних обсягів закупівлі природного газу, постачання яких одноособово не міг забезпечити жоден із суб'єктів господарювання, крім НАК "Нафтогаз України";
- споживачів (споживачів послуг транспортування), оскільки споживачі послуг транспортування сплачували за свої небаланси за максимальними цінами реалізації НАК "Нафтогаз України" для промислових споживачів на умовах післяплати в період, коли АТ "Укртрансгаз" закуповувало природний газ в НАК "Нафтогаз України".
Зокрема, у пунктах 278-280 Рішення № 398-р, Комітетом встановлено, що до АТ "Укртрансгаз" звернулася неідентифікована особа щодо надання таких роз'яснень: "Пропонуємо загальний обсяг закупівлі газу розділити на лоти та надати учасникам можливість подати тендерні пропозиції на часткову закупівлю". АТ "Укртрансгаз" надало таку відповідь: "Пропозиції Учасника щодо розділення закупівлі на лоти та можливості часткової закупівлі не є прийнятним зі сторони забезпечення сталої та безпечної роботи газотранспортної системи".
На вимогу Комітету від 20.01.2020 № 143-29/01-867 АТ "Укртрансгаз" листом від 04.03.2020 № 4KT-6 (вх. Комітету № 8-01/290-кі від 04.03.2020) надало відповідну інформацію та пояснення.
Так, зокрема, у відповідь на питання Комітету щодо прийнятності розділення закупівлі природного газу на декілька лотів АТ "Укртрансгаз" зазначило, що "... Повідомляємо, що на пропозицію неідентифікованої особи, Товариством надавалась обґрунтована відповідь щодо неприйнятності розділення процедури закупівлі на лоти. Також зазначаємо, що пропозиція неідентифікованої особи не є зверненням щодо роз'яснення тендерної документації та/або зверненням до замовника з вимогою стосовно усунення порушення, як це передбачено Законом України "Про публічні закупівлі". Крім того, вимогами вказаного Закону не передбачено обов'язковості ділення процедури закупівлі на лоти".
Розрахунки, які свідчать про ущемлення інтересів споживачів, наведено в пунктах 306 - 311, 393 Рішення № 398-р, а отже суд першої інстанції правильно зазначив, що Комітет дослідив і встановив, що дії Групи Нафтогаз мали наслідки у вигляді ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання.
Водночас, судом першої інстанції досліджено та надано оцінку запереченням позивача стосовно здійснених Комітетом висновків про отримання Компанією вигоди від вчиненого Товариством порушення та кваліфікації реалізації Компанією функцій корпоративного управління як повноважень, без яких вчинення порушення було б не можливим, що спростовує аналогічні аргументи позивача, викладені в апеляційній скарзі, в тому числі щодо безпідставного застосування Комітотом до НАК "Нафтогаз України" частини 1 статті 13 та пункт 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки, на думку позивача, ці норми про діяння (дії чи бездіяльність), а Компанія у діяннях не звинувачується.
Так, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єктом господарювання визнається юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.
Тобто, вказане визначення охоплює будь-яку особу, яка займається господарською діяльністю (економічною діяльністю), незалежно від правового статусу цієї особи та способу її фінансування, і, таким чином, визначає економічну одиницю, навіть якщо ця економічна одиниця складається з кількох осіб, фізичних чи юридичних.
При цьому відповідно до постанов Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/12465/18, від 31.10.2019 у справі № 910/12645/18, характерними для підприємства з точки зору застосування законодавства про захист економічної конкуренції є не його юридична правосуб'єктність, а автономність дій на ринку. Іншими словами, афілійовані компанії з цієї точки зору (автономності дій) не є окремими суб'єктами господарювання, оскільки вони (кожна окремо) не мають свободи визначення поведінки на ринку, тому їх сукупність утворює єдиний суб'єкт господарювання - групу.
Таким чином, дії суб'єктів, які входять до однієї групи, полягають у розподілі завдань між ними для досягнення однієї кінцевої мети, спрямованої на задоволення потреб такої групи, відповідно, дії всіх учасників групи розглядаються як дії одного суб'єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність на відповідному ринку.
У постанові від 02.02.2021 у справі № 910/17891/19 Верховний Суд прийшов до висновку, що системний правовий аналіз норм Конституції України (щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності стаття 61), Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (щодо завдань та повноважень Комітету), Закону України "Про захист економічної конкуренції" (щодо меж його застосування) свідчить про те, що меті повноти виявлення кола причетних (зокрема до порушення) осіб, невідворотності та індивідуалізації їх відповідальності, відповідає саме поняття "група суб'єктів господарювання". Її правильне застосування дозволяє не лише розуміти та доводити мотиви певної поведінки причетних осіб, але й притягнути до відповідальності осіб, які не брали безпосередньої участі в здійсненні певного порушення, проте організували його та/або сприяли його вчиненню, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди.
Як убачається з Рішення №398-р, Комітетом встановлено, що НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" є суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та відповідно до чинного законодавства є єдиним суб'єктом господарювання - групою Нафтогаз.
Здійснюючи розслідування у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції для притягнення до відповідальності суб'єктів господарювання вирішальним є положення частин 1 та 4 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Згідно з частиною 1 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частиною 4 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що у разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкта господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.
Тобто, накладання на суб'єкта господарювання штрафу відповідно до частини 4 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не передбачає, що суб'єкт господарювання, який входить до групи суб'єктів господарювання і має права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримав чи може отримати інші вигоди, може бути притягнений до відповідальності виключно якщо здійснює діяльність на одному товарному ринку із суб'єктом господарювання - учасником групи, який вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Крім того, системний аналіз вказаних норм Закону України "Про захист економічної конкуренції" свідчить, що стаття 52 цього Закону визначає декілька самостійних підстав для притягнення декількох осіб зі складу групи до відповідальності, а саме: вчинення дій (бездіяльності), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання; наявність прав, без яких вчинення порушення було б неможливим; отримання або можливість (в майбутньому) отримання переваг у конкуренції чи інших вигод.
При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правильним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/3215/21. Відповідно до якого Верховний Суд вказав, що суди обох інстанцій помилково зазначили, що Комітет не міг притягнути до відповідальності одного суб'єкта господарювання за самостійні дії на ринку іншого (ДТЕК), і одночасно стягнути штраф з ТОВ "Д. Трейдінг" за дії, які призвели, на думку відповідача, до самостійного порушення законодавства про захист економічної конкуренції іншим суб'єктом господарювання (ДТЕК), навіть враховуючи обставини, що такі суб'єкти пов'язані відносинами контролю. Суди попередніх інстанцій не врахували, що в оспорюваному рішенні Комітету проаналізувало дії позивача саме у складі групи суб'єктів господарювання та пов'язані з цим особливості щодо розподілу завдань між учасниками цієї групи.
Тобто, вчинення дій, які визнаються порушенням, в даному випадку статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", є тільки однією з підстав для накладання штрафу на декількох осіб зі складу групи.
Дії однієї особи зі складу групи, яка фактично допомогла іншим, пов'язаним із нею відносинами контролю, особам вчинити порушення також є порушенням та така Компанія несе відповідальність на підставі частини 4 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Порівняння прейскурантів НАК "Нафтогаз України" із цінами придбання АТ "Укртрансгаз" на відкритих торгах за участю АТ "НАК "Нафтогаз України" та інших постачальників природного газу (пункт 306 Рішення № 398-р) свідчить, що НАК "Нафтогаз України" перемагало із цінами, що були суттєво нижчими за ціни, встановлені ним у прейскурантах для промислових споживачів на умовах оплати після періоду поставки газу (ціни, за якими Компанія реалізовувала природний газ за переговорними процедурами).
Комітетом у Рішенні № 398-р здійснено розрахунки, які свідчать, що реалізація НАК "Нафтогаз України" природного газу АТ "Укртрансгаз" за максимальними цінами, встановленими у прейскурантах для промислових споживачів на умовах післяплати, економічно вигідна НАК "Нафтогаз України", оскільки навіть мінімальне зменшення ціни природного газу при його реалізації АТ "Укртрансгаз" (зменшення ціни навіть на одну гривню за 1000 куб. м) на таких значних обсягах, що були придбані за переговорною процедурою, суттєво впливає на дохід АТ "НАК "Нафтогаз України".
Встановлення АТ "Укртрансгаз" значних та неподільних обсягів закупівлі природного газу під час оголошення процедур публічних закупівель за переговорною процедурою та укладання договорів на закупівлю таких обсягів природного газу з НАК "Нафтогаз України" за переговорною процедурою АТ "Укртрансгаз" не здійснювало самостійно й забезпечити такі значні обсяги природного газу за умовами переговорних процедур не зміг би жоден інший суб'єкт господарювання, крім НАК "Нафтогаз України".
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Комітетом під час розгляду справи № 143-26.13/64-19, про що зазначено у Рішенні №398-р, досліджено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вчинені Групою Нафтогаз, на ринку послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України, які відрізняються своєю суттю (одне з них не могло бути вчинено АТ "Укртрансгаз" на відповідному ринку самостійно) і тривалістю таких дій.
При цьому, як вже зазначалось, частина 4 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає самостійною підставою для накладання штрафу на юридичну та/або фізичну особу зі складу групи наявність прав, без яких вчинення порушення було б неможливим, що в даному випадку є можливістю вирішального впливу на господарську діяльність підконтрольних осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.
Відповідно до пункту 3 Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю, затверджених протокольним рішенням Комітету від 01.11.2018, поняття контролю зазвичай застосовується до вертикальних відносин між двома або більше особами. Основне питання, яке має бути вирішене для з'ясування наявності або відсутності контролю, полягає у визначенні, чи діють ці особи незалежно одна від одної та чи може одна особа впливати на іншого суб'єкта господарювання та визначати його поведінку настільки, що це дозволяє здійснювати на такого суб'єкта господарювання вирішальний вплив у розумінні законодавства про захист економічної конкуренції щодо застосування поняття контролю.
Так, у пунктах 210-241, 261,286, 405 Рішення №398-р Комітетом проаналізовано порядок укладання правочинів Групою Нафтогаз, у тому числі погодження відповідних дій Компанією на підставі установчих документів, які надавали можливість здійснювати вирішальний вплив на діяльність підконтрольних осіб шляхом погодження або відмови у погоджені значних правочинів, які були предметом розслідування у справі № 143-26.13/64-19.
Отже, на підставі з'ясованих та досліджених обставин суд першої інстанції правомірно виснував, що Рішенням Комітету № 398-р накладено штраф на позивача у відповідності до статті 1 та частини 4 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а заперечення позивача щодо оспорюваного у цій частині Рішення Комітету є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи та встановленим обставинам.
Твердження позивача про сплив на момент прийняття Рішення №398-р строку давності для притягнення його та Товариства до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє з огляду на таке.
Частиною 1 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Матеріалами справи підтверджується, розгляд справи №143-26.13/64-19 розпочато за розпорядженням Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 25.04.2019 № 01/147-р.
Частиною 2 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
З огляду на зазначені норми Закону та встановлені обставини щодо здійснення Комітетом розгляду цієї справи та прийняття у ній Рішення №398-р в межах кваліфікації, визначеної в розпорядженні про її початок, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк давності притягнення позивача до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не сплив, оскільки перебіг такого строку було зупинено на час розгляду Комітетом справи № 143-26.13/64-19 з 25.04.2019, тобто з дати розпорядження Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 25.04.2019 № 01/147-р.
Доводи апелянта в частині неврахування судом першої інстанції об'єктивної неможливості вирішення даної справи, до вирішення іншої справи №910/3067/24, оскільки Комітетом не доведено / не підтверджено у судовому порядку вчинення Товариством у період із січня 2016 року по вересень 2017 року дій зі "встановлення великих і неподільних обсягів природного газу у вимогах до предмета закупівлі", колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необгрунтованими з огляду на таке.
Судом першої інстанції при дослідженні вказаних аргументів позивача правомірно взято до уваги зміст позовної заяви Компанії, з якої слідує, що остання просила визнати недійсним (протиправним) рішення Антимонопольного комітету України від 28.12.2023 № 398-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штраф" у справі № 143-26.13/64-19 в частині, що стосується безпосередньо НАК "Нафтогаз України", а саме в частині пункту 4 його резолютивної частини.
Водночас, розглядаючи заяву позивача від 16.04.2024 про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3067/24, суд першої інстанції у підготовчого засіданні 30.04.2024, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у її задоволенні з тих мотивів, що заявником не доведено існування об'єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили рішення у справі № 910/3067/24, а тому немає підстави для зупинення провадження у даній справі, № 910/2964/24.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не бере до уваги доводи скаржника про допущене судом першої інстанції при відхиленні зазначеної заяви порушення пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України з огляду на таке.
Пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Досліджуючи питання дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема, пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить із системного аналізу змісту цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 1, пунктах 1, 4, 10, 11 частини 3 статті 2 цього Кодексу, а також умов застосування цього пункту, якими є: 1) об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом в іншій справі; 2) пов'язаність справи з іншою справою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення; 3) обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому судовому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що: 1) провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; 2) під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; 3) обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою справою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення.
Водночас, за змістом положень пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Як убачається з матеріалів справи, позивач мотивував подану ним заяву про зупинення провадження у даній справі до розгляду по суті та набрання законної сили судовом рішенням у іншій справі, №910/3067/24, за позовом АТ "Укртрансгаз" до АМК України тим, що:
-справи №910/3067/24 та №910/2964/24 пов'язані однією підставою виникнення, а саме Рішення Комітету №398-р, прийняте за результатами розгляду справи №143-26.13/64-19;
-позовні вимоги в обох справах схожі, оскільки оскаржується одне й те ж рішення АМК, хоча і в різних частинах;
-позови подані НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" до одного відповідача - АМК;
- позов, поданий АТ "Укртрансгаз", є первісним по відношенню до позову, поданого НАК "Нафтогаз України" і вирішення питання правомірності / неправомірності накладення штрафу на Компанію (як за "сприяння" діям Товариства, так і за "отримання вигоди" від таких дій) безпосередньо залежить від того, чи буде судом у справі №910/3067/24 встановлено у діях Товариства порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами України;
-встановити наявність / відсутність такого зловживання у межах справи №910/2964/24 неможливо, оскільки відповідні обставини та докази на їх підтвердження не входять до предмета дослідження у справі №910/2964/24, проте є істотними і, відповідно, мають досліджуватися у справі №910/3067/24.
Зазначені доводи позивача суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими, оскільки у контексті висновків щодо застосування положень частини 5 статті 227 ГПК України встановлені під час розгляду іншої справи (910/3067/24) обставини не впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, так як зібрані в цій справі (№ 910/2964/24) докази дозволили встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, що зумовлює відсутність передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України підстави для зупинення провадження у справі № 910/2964/24 за заявою позивача.
Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволенні.
Щодо аргументів позивача стосовно необгрунтованої відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення судових експертиз та досліджень у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Як свідчать матеріали справи, позивачем подано до суду першої інстанції клопотання про призначення комплексної експертизи ринків, цін та ціноутворень, судово-економічної експертизи та науково-правового дослідження з наведеним переліком питань, які необхідно поставити на вирішення зазначених судових експертиз та досліджень.
Вказане клопотання мотивоване тим, що порушення, в яких Комітет звинувачує Компанію ("сприяння" зазначеним у пп. 2.1 п. 2 резолютивної частини Рішення діям Товариства та "отримання вигоди") є похідними і питання правомірності / неправомірності накладення штрафу на Компанію безпосередньо залежить від питання чи є в діях Товариства порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем. У свою чергу, встановлення факту наявності / відсутності зловживання залежить від правильного вирішення ключових обставин, які Комітетом при розгляді справи і прийняття Рішення не досліджені взагалі або встановлені неправильно.
Водночас, заявник посилається на сталу позицію Верховного Суду (постанова від 20.09.2023 у справі №910/3215/21), за якою господарські суди при розгляді такої категорії справ мають лише перевіряти правильність застосування органами АМК норм права, однак не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Комітету, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Відтак, за твердженням позивача, для встановлення істотних для правильного вирішення справи обставин виникла необхідність в проведенні комплексної експертизи ринків, цін та ціноутворень у визначені Комітетом періоди та судово-економічної експертизи, а також науково-правового дослідження та отримання висновку експерта в галузі економіки, адже дослідження ринку та умов, які на ньому існували (аналіз структури ринку та її зміни; стан конкуренції між учасниками ринку, ринкові умови, в яких вони здійснювали свою діяльність і які обумовлювали ті чи інші дії; ціни на природний газ; економічне підгруннтя (причини) обрання учасниками ринку тих чи інших контрагентів для співпраці тощо) вимагає застосування спеціальних знань у неправовій сфері та не може бути проведено судом самостійно.
У підготовчому засіданні 04.02.2025 суд першої інстанції, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки представником позивача не обґрунтовано неможливості вирішення спору без призначення у справі експертизи та дійсної необхідності для застосування спеціальних знань. Також суд першої інстанції відзначив, що позивач не був обмежений у праві надати суду висновок експерта на його замовлення відповідно до частини 3 статті 98 ГПК України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини 1 статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Відповідно до частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Дослідженням питань, які, на думку позивача, потребують вирішення екпертами, судом апеляційної інстанції встановлено, що вони стосуються перевірки правильності визначення товарних меж ринку Комітетом під час прийняття Рішення, що відповідно до пункту 11 частини 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" відноситься до компетенції Антимонопольного комітету України. При цьому до переліку питань, вирішення яких потребує спеціальних знань у даній справі, позивачем також включені питання, які стосуються дій АТ "Укртрансгаз", визначених як порушення відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 резолютивної частини Рішення №398-р, які не входять у предмет доказування у даній справі, оскільки не пов'язані з порушеннями позивача, за вчинення яких на нього накладено штраф, що ним оскаржується.
Господарські суди у розгляді справ даної категорії мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Комітету від 05.03.2002 №49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за №317/6605.
Однак, при цьому господарські суди не повинні перебирати на себе непритаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
У даному контексті суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що встановлення порушення конкурентного законодавства, встановлення наявності чи відсутності саме монопольного (домінуючого) становища товариства на певному товарному ринку, визначення меж товарного ринку є виключною компетенцію органу АМК та може бути здійснено лише за результатами спеціального дослідження в порядку передбаченому Методикою, яке включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, причому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
Тобто, вказане не підлягає вирішенню експертом.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції наголошує, що Господарським процесуальним кодексом України на учасників процесу покладається обов'язок спочатку самостійно вжити заходи для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, звертатися з клопотанням про призначення експертизи до суду.
У клопотанні позивач, обґрунтовуючи неможливість подання висновку експерта, виконаного на його замовлення, посилався на те, що необхідні для дослідження матеріали справи №143-26.13/64-19 містять інформацію з обмеженим доступом, яка не надавалась Комітетом під час ознайомлення з цією справою. Лише після прийняття Комітетом Рішення №398-р, став очевидним факт неврахування Комітетом доводів Групи Нафтогаз, що наведені у запереченнях на подання з попередніми висновками. Тому необхідність залучення експерта, який володіє спеціальними знаннями, для оцінки обгрунтованості висновків Комітету стала очевидною лише на етапі оскарження Рішення Комітету до господарського суду.
Однак на переконання колегієї суддів апеляційного господарського суду зазначені доводи є необгрунтованими, оскільки оскаржуване Рішення Комітету №398-р від 28.12.2023 було отримане позивачем 23.01.2024, провадження у даній справі за позовом Компанії відкрито судом першої інстанції 18.03.2024, а з клопотанням про призначення комплексної судової експертизи позивач звернувся лише 21.01.2025 (в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" сформовано клопотання 20.01.2025).
Вказане свідчить про те, що у позивача було достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, натомість як належного мотивування неможливості з поважних причин самостійно замовити та надати висновок експерта позивачем до суду першої інстанції не наведено.
За таких обставин, клопотання про призначення у даній справі комплексної судової експертизи заявлено позивачем без дотримання вимог процесуального законодавства та є безпідставним.
Отже, доводи скаржника про необгрунтованість відмови суду першої інстанції у призначенні комплексної судової експертизи з ключових для цієї справи питань не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи за апеляційною скаргою Компанії.
Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи позивача щодо неналежного з'ясування судом першої інстанції змісту поданої ним заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - АТ "Укртрансгаз", що негативно, на його думку, вплинуло на обгрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції у даній справі.
Так, інститут третьої особи, врегульований статтями 50, 51 ГПК України, який застосовується у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
За умовами частини 1 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Відповідно до частин 2, 4 статті 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Наведені норми свідчить про те, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення у справі зазнають певних змін. Підставою участі у справі такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору.
Як убачається із матеріалів справи, суд першої інстанції у підготовчому засіданні 21.01.2025 розглянув подано позивачем клопотання про залучення третьої особи, та невиходячи до нарадчої кімнати, відхилив його, оскільки останнє не містить законодавчих обгрунтувань та заявником не подано суду доказів того, що прийняте рішення у справі може вплинути на права та обов'язки АТ "Укртрансгаз".
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що:
-предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним (протиправним) пункту 4 резолютивної частини Рішення Комітету №398-р, яким штраф накладено на НАК "Нафтогаз України", тобто предмет позову не стосується прав та обов'язків АТ "Укртрансгаз";
-прийняття рішення у даній справі не надає ні позивачу, ні відповідачу будь-яких прав на звернення з позовом до АТ "Укртрансгаз", як і останнє не набуло таких прав стосовно сторін даної справи;
-посилання позивача у даному випадку на приписи частини 4 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є помилковими, оскільки в оскаржуваному ним пункті 4 резолютивної частини Рішення №398-р не йдеться про накладення штрафу на АТ "Укртрансгаз";
-позивачем не надано доказів, в розумінні статей 73,76-79 ГПК України, на підтвердження наведених у клопотанні обставин (яким саме чином ухвалене рішення впливатиме на права та обов'язки вказаної особи).
Отже, заявлене позивачем клопотання про залучення третьої особи правомірно визнано судом першої інстанції необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 922/4858/23, відповідно до якого суди не повинні перебирати на себе непритаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК.
За встановлених та наведених вище обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Рішення Комітету № 398-р в оспорюваній частині прийняте відповідно до вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та під час розгляду відповідачем справи було всебічно, повно і об'єктивно розглянуто її обставини, а відтак відсутні передбачені статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для визнання зазначеного Рішення відповідача недійсним (протиправним) в оспорюваній частині.
У зв'язку з наведеним, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі та, відповідно, не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу Акціонерного овариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі №910/2964/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі №910/2964/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/2964/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 03.11.2025.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.О. Хрипун