ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2818/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" - Бєловицький С.І.,
від Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Колісник О.В.,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2025, прийняту суддею Грабован Л.І., м. Одеса, повний текст складено 05.08.2025,
у справі №916/2818/25
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ"
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ"
про відкриття провадження у справі про банкрутство
У липні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ".
Заява обґрунтована наявністю непогашеної заборгованості боржника перед кредитором на суму 1389000 грн за укладеним між сторонами договором про надання послуг з охорони №27/06-2019 від 27.06.2019.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.08.2025 (суддя Грабован Л.І.), зокрема, відкрито провадження у справі №916/2818/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ"; визнано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" в сумі 1389000 грн із задоволенням у 4 (четверту) чергу вимог кредиторів, а решту вимог, які складаються із витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство у сумі 102280 грн (30280 грн судового збору та 72000 грн авансування винагороди арбітражному керуючому), врахувати в 1 (першу) чергу вимог кредиторів; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію); введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" строком на 170 календарних днів, а саме: до 21.01.2026; призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" - арбітражного керуючого Юрченка Володимира Ярославовича.
В обґрунтування зазначеної ухвали місцевий господарський суд послався на те, що заявлені до визнання грошові вимоги заявника підтверджені належними та допустимими доказами, а також відповідають обставинам, викладеним у заяві про відкриття провадження у справі, при цьому у відзиві на вказану заяву боржник заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" вимоги визнав у повному обсязі та зазначив, що погасити відповідну заборгованість не має можливості. Крім того, суд першої інстанції встановив, що станом на дату проведення підготовчого засідання спір між кредитором і боржником за заявленим боргом відсутній, заборгованість не погашена і законодавчі заборони щодо відкриття провадження у даній справі відсутні.
Не погодившись з постановленою ухвалою, Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2025 у справі №916/2818/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що, з огляду на підстави виникнення грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" до боржника, їх характер, розмір та момент виникнення, у даному випадку існують об'єктивні сумніви щодо обґрунтованості та дійсності кредиторських вимог, адже наявні у матеріалах справи докази не дозволяють однозначно встановити наявність зобов'язання боржника, яке має явні ознаки фіктивності, у той час як ініціювання відкриття провадження у цій справі про банкрутство пов'язане з недобросовісною зацікавленістю у введенні мораторію на задоволення вимог кредиторів задля створення штучних перешкод у реалізації права Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на звернення стягнення на майно боржника з метою задоволення своїх кредиторських вимог. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що документи фінансової звітності боржника підтверджують спроможність останнього виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ", що свідчить про відсутність підстав для відкриття провадження у цій справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ".
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 11.09.2025 (вх.№3359/25/Д1 від 12.09.2025) Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2025 у справі №916/2818/25 - без змін. В обґрунтування зазначеного відзиву ініціюючий кредитор посилається на те, що заявлені ним грошові вимоги у сумі 1389000 грн підтверджуються сукупністю належних доказів, поданих до місцевого господарського суду, і боржник при цьому не заперечував наявність відповідного боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ", у зв'язку з чим останнє правомірно скористалося своїм правом на застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" процедури, передбаченої Кодексом України з процедур банкрутства, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм права і з урахуванням повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.
12.09.2025 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу б/н від 11.09.2025 (вх.№3359/25/Д2 від 12.09.2025), в яких останнє просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", а ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2025 у справі №916/2818/25 - залишити без змін, стверджуючи про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, з огляду на відсутність визначених Кодексом України з процедур банкрутства підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, наявну інформацію щодо розміру заявлених до боржника кредиторських вимог, а також те, що вартість активів останнього є значно меншою від суми заявлених вимог. Крім того, боржник повідомив про те, що він самостійно звертався до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття щодо нього провадження у справі про банкрутство у зв'язку загрозою неплатоспроможності, між тим після залишення відповідної заяви без руху було постановлено оскаржувану ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ", у зв'язку з чим відпала потреба в усуненні недоліків власної заяви боржника і така заява була повернута без розгляду внаслідок невиконання останнім вимог ухвали суду про залишення без руху.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 22.08.2025 у справі №916/2818/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 11.09.2025.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 призначено справу №916/2818/25 до розгляду на 15.10.2025 о 10:30.
14.10.2025 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" надійшло клопотання б/н від 14.10.2025 (вх.№3359/25/Д3 від 14.10.2025) про відкладення розгляду справи №916/2818/25.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2025 про відкриття провадження у справі №916/2818/25 поза межами строку, встановленого частиною третьою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану; задоволено вищезазначене клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та відкладено розгляд даної справи на 05.11.2025 о 12:30.
У судовому засіданні 05.11.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" підтримав апеляційну скаргу; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" висловив заперечення проти її задоволення; розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" - арбітражний керуючий Юрченко Володимир Ярославович та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" участі не брали, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи (т.6 а.с.27, 28).
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" - арбітражний керуючий Юрченко Володимир Ярославович своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 27.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" ("Замовник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" ("Виконавець") укладено договір про надання послуг з охорони №27/06-2019 (далі - договір №27/06-2019 від 27.06.2019), відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець зобов'язується за плату забезпечити фізичну охорону (далі вжиття Виконавцем заходів щодо забезпечення охорони іменується "послугами") об'єкту Замовника - логістичний центр №1, масив №2, розташований за адресою: Одеська область, Біляївський район, с/рада Нерубайська, масив 2, будинок б/н, а також забезпечити охорону громадського порядку на території об'єкту, у той час як Замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином надані Виконавцем послуги.
Пунктом 1.3 договору №27/06-2019 від 27.06.2019 передбачено, що надання послуг на об'єкті здійснюється цілодобово у межах, погоджених сторонами і які входять у зону відповідальності Виконавця. Розміщення та/або функціональні обов'язки працівників Виконавця, що забезпечують надання послуг та/або перелік об'єктів, що ними охороняються, визначаються сторонами до початку надання Виконавцем послуг за договором у строки, що дозволяють останньому вжити відповідних заходів для організації надання послуг на об'єкті. Виконавець, окрім іншого, зобов'язаний здійснювати контроль за дотриманням контрольно-пропускного режиму на об'єкті Замовника. Порядок контрольно-пропускного та внутрішнього режиму на об'єкті затверджується Замовником та надається Виконавцю. Замовник може ініціювати зміну розміщення та/або функціональних обов'язків працівників Виконавця, що забезпечують надання послуг та/або переліку об'єктів, що ними охороняються під час дії даного договору.
За умовами пунктів 3.1-3.3 договору №27/06-2019 від 27.06.2019 розрахунковим періодом є календарний місяць. Вартість послуг розраховується виходячи із кількості постів охорони, що розміщуються на об'єкті. Розрахунок вартості послуг наводиться у протоколі погодження договірної ціни, що є додатком №1 до договору. Щомісяця у строк з 1 (першого) по 5 (п'яте) число місяця, що слідує за місяцем, в якому були надані послуги, Виконавець зобов'язаний надати Замовникові підписані зі своєї сторони акти приймання-передачі наданих у розрахунковому місяці послуг. Замовник, якщо у нього відсутні зауваження до кількісно-якісних характеристик наданих у розрахунковому місяці послуг, повинен підписати отримані від Виконавця акти приймання-передачі наданих послуг та повернути один примірник Виконавцеві протягом 5 (п'яти) календарних днів, з дня отримання актів для підписання. У випадку, якщо у Замовника будуть зауваження до наданих Виконавцем послуг, то акти приймання-передачі наданих послуг Замовником не підписуються, а спір сторони вирішують у порядку, визначеному законодавством. Якщо Замовник протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня отримання актів на підпис не підпише надані акти та не надасть зауважень до них, то такі акти вважаються підписаними з боку Замовника. Оплата послуг Виконавця за цим договором здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих у розрахунковому місяці послуг та рахунку, виставленого Виконавцем.
Замовник зобов'язаний сплатити вартість фактично наданих Виконавцем послуг за умови підписання акту приймання-передачі наданих у розрахунковому місяці послуг обома сторонами. Оплата за договором здійснюється у безготівковій формі на рахунок Виконавця, зазначений в договорі. Вартість послуг може бути змінена за взаємною згодою сторін, зокрема, у випадку зміни кількості постів охорони або кількості персоналу Виконавця, залученого до здійснення охорони на об'єкті, шляхом укладення додаткової угоди до договору (пункти 3.5-3.7 договору №27/06-2019 від 27.06.2019).
В силу пункту підпункту 4.2.1 пункту 4.2 договору №27/06-2019 від 27.06.2019 Виконавець має право вимагати внесення плати за надані ним послуги у строк та у розмірі, визначеними договором.
Підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 договору №27/06-2019 від 27.06.2019 визначено, що Замовник зобов'язаний своєчасно вносити плату за надані послуги з охорони.
У пункті 6.6 договору №27/06-2019 від 27.06.2019 вказано, що Замовник несе відповідальність за порушення строків оплати послуг Виконавця у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення. У разі прострочення оплати послуг більше ніж на 15 (п'ятнадцять) календарних днів, Замовник сплачує штраф в розмірі 10% (десять відсотків) від суми оплати послуг, що не надійшла вчасно на рахунок Виконавця.
Даний договір вступає в силу з 00 год 00 хв 01.07.2019 та діє протягом 12 (дванадцяти) календарних місяців. Якщо жодна зі сторін за 10-ть календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить письмово про його припинення, тоді договір залишається в силі на попередніх умовах на наступні 12 (дванадцять) календарних місяців. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункти 12.1-12.3 договору №27/06-2019 від 27.06.2019).
Відповідно до пункту 13.4 договору №27/06-2019 від 27.06.2019 додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками. У випадку розбіжностей між положеннями цього договору і положеннями додатку, положення договору мають переважну силу.
У протоколі погодження договірної ціни б/н від 27.06.2019, що є додатком №1 до договору №27/06-2019 від 27.06.2019, зазначено, що за сторони дійшли згоди та визначають договірну ціну послуги з розрахунковим періодом в один календарний місяць з 01.07.2019, виходячи з наступного розрахунку: загальний обсяг наданих послуг за календарний місяць визначається відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг; щомісячна вартість без ПДВ становить 132000 грн.
В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" укладено низку додаткових угод до договору №27/06-2019 від 27.06.2019, а саме:
-додаткову угоду №1 від 30.08.2019 з протоколом погодження договірної ціни, відповідно до якої з 01.09.2019 збільшено щомісячну вартість послуг з охорони до 427000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №2 від 27.12.2019 з протоколом погодження договірної ціни, згідно з якою з 01.01.2020 зменшено щомісячну вартість послуг з охорони до 180000 грн та викладено у новій редакції реквізити сторін (розділ 14 договору) у зв'язку зі зміною банківських рахунків;
-додаткову угоду №3 від 21.12.2020 з протоколом погодження договірної ціни, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено щомісячну вартість послуг з охорони до 273000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №3/1 від 21.12.2020, якою викладено пункт 12.2 договору №27/06-2019 від 27.06.2019 у наступній редакції: "12.2. Якщо жодна зі сторін за 10-ть календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить письмово про його припинення, тоді договір залишається в силі на попередніх умовах на наступні 12 (дванадцять) календарних місяців. Кількість таких продовжень дії договору необмежена";
-додаткову угоду №4 від 25.08.2021 з протоколом погодження договірної ціни, в якій передбачено зменшення з 01.09.2021 щомісячної вартості послуг з охорони до 230000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №5 від 22.12.2021 з протоколом погодження договірної ціни, відповідно до якої з 01.01.2022 збільшено щомісячну вартість послуг з охорони до 273000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №6 від 28.03.2022 з протоколом погодження договірної ціни, згідно з якою у зв'язку зі збільшенням навантаження на працівників охорони, викликаним особливими умовами виконання обов'язків з охорони у період триваючої активної фази бойових дій під час оголошеного в Україні воєнного стану, на період з 01.04.2022 по 31.05.2022 збільшено щомісячну вартість послуг з охорони до 615000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №7 від 29.08.2022 з протоколом погодження договірної ціни, за умовами якої з 01.09.2022 збільшено щомісячну вартість послуг з охорони до 310000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №8 від 27.12.2022 з протоколом погодження договірної ціни, якою передбачено збільшення з 01.01.2023 щомісячної вартості послуг з охорони до 347000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №9 від 28.12.2023 з протоколом погодження договірної ціни, відповідно до якої з 01.01.2024 збільшено щомісячну вартість послуг з охорони до 364000 грн без ПДВ;
-додаткову угоду №10 від 30.12.2024 з протоколом погодження договірної ціни, згідно з якою з 01.01.2025 збільшено щомісячну вартість послуг з охорони до 382000 грн без ПДВ.
На виконання договору №27/06-2019 від 27.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" підписано без зауважень та скріплено печатками акти надання послуг №4 від 30.04.2022 на суму 615000 грн, №6 від 31.05.2022 на суму 615000 грн та №6 від 30.06.2025 на суму 382000 грн.
В адресованій Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" вимозі №20 від 17.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ", посилаючись на неналежне виконання Замовником взятих на себе зобов'язань за договором №27/06-2019 від 27.06.2019 в частині оплати вартості наданих Виконавцем за період з 01.04.2022 по 31.05.2022 послуг з охорони, просило протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання цієї вимоги здійснити погашення заборгованості за вказаним договором у розмірі 1007000 грн (з урахуванням часткової оплати за послуги, надані у квітні місяці 2022 року), а також повідомило, що у випадку невиконання листа-вимоги, останній буде вимушений звернутись за захистом свого порушеного права до суду, у тому числі з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Вищенаведену вимогу боржником було отримано 17.06.2025, що підтверджується відповідною розпискою директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" на наявній у матеріалах справи копії вимоги.
Відповідно до підписаного сторонами без зауважень та скріпленого печатками останніх акту звірки взаємних розрахунків за 1 півріччя 2025 року заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" за договором №27/06-2019 від 27.06.2019 станом на 30.06.2025 становить 1389000 грн.
Так, станом на день пред'явлення вимоги (17.06.2025) заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" складала 1007000 грн, але в подальшому Виконавцем донараховано 382000 грн за послуги з охорони, надані на підставі договору №27/06-2019 від 27.06.2019 у червні місяці 2025 року, у зв'язку з чим загальний розмір боргу склав 1389000 грн.
Не погашення боржником зазначеної заборгованості стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ".
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та введення процедури розпорядження майном боржника, оскільки заявлені до визнання грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" підтверджені належними та допустимими доказами, а також відповідають обставинам, викладеним у заяві про відкриття провадження у справі. Крім того, місцевий господарський суд встановив, що станом на дату проведення підготовчого засідання спір про право відсутній, заборгованість не погашена і законодавчі заборони щодо відкриття провадження у даній справі відсутні.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.
У статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що учасниками у справі про банкрутство, зокрема, є сторони. В свою чергу, сторони у справі про банкрутство - це конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут). Забезпеченими виступають кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи, забезпечені заставою майна боржника.
Передбачені Законом про банкрутство наслідки, що настають з моменту порушення справи про банкрутство, полягають, зокрема, в обмеженні прав заставодержателя майна боржника вільно обирати способи та процедуру звернення стягнення на передане в заставу (іпотеку) майно, а також в особливостях задоволення вимог забезпечених кредиторів до боржника - лише в порядку, передбаченому Законом про банкрутство, та в межах провадження у справі про банкрутство.
Отже, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство має наслідком зміну порядку задоволення вимог заставодержателя майна боржника, у зв'язку з чим є судовим рішенням, яке ухвалено про права та інтереси цієї особи, що надає заставодержателю права заперечувати у підготовчому засіданні відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з наділенням у такому разі заставодержателя процесуальними правами учасника у справі про банкрутство - щодо подання клопотань, надання доказів тощо, а, відповідно, і процесуальним правом на оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство у розумінні частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України.
Наявність забезпечення виконання грошового зобов'язання у вигляді застави/іпотеки надає такій особі (статус кредитора якої не підтверджений) певні особливості у статусі і обсязі протягом процедури банкрутства порівняно з іншими кредиторами боржника.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.10.2019 у справі №910/11946/18.
Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" виступає заставним кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ", вимоги якого забезпечені заставою майна згідно з умовами договору застави №1015/31/6-3 від 03.08.2016 та іпотечного договору №55/1/1-22 від 07.09.2021, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" є забезпеченим кредитором стосовно боржника, у зв'язку з чим має право на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство.
В силу статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом; грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор (частина друга статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства).
Частинами першою, третьою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, серед іншого, унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором у письмовій формі та повинна містити, зокрема: виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви; відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.
Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 15.10.2020 у справі №922/1174/20.
Згідно з частиною першою статті 35 Кодексу України з процедур банкрутства у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначається дата проведення підготовчого засідання суду. Також ухвалою про прийняття заяви про відкриття провадження у справі господарський суд має право вирішити питання про зобов'язання заявника, боржника та інших осіб надати суду додаткові відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої:
-перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом (абзац 1 частини першої);
-у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи (частина друга);
-якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість (частина третя);
-за результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі (частина п'ята);
-господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду (частина шоста).
Отже, системний аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: (1) наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, строк виконання якого (зобов'язання) сплив на дату звернення кредитора до суду; (2) відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; (3) не задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора до підготовчого засідання суду.
Відтак основним завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є: перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов'язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності/відсутності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.
Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №905/813/20).
З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство судовий контроль є невід'ємною складовою цього провадження.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду міститься в постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20.
У постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №910/2528/22 судом касаційної інстанції наголошено на тому, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.
Обов'язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов'язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство. Відсутність розрахунку тих вимог, що їх наводить ініціюючий кредитор у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки покладає на суд тягар арифметичної перевірки викладених у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство сум (постанова Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №904/3251/20).
Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі та у порядку, передбаченому статтями 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, виходячи із правової природи правовідносин, які виникли між боржником та його кредитором.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19 та від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).
Беручи до уваги важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов'язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з'ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі.
Така правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2042/20.
Звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, по суті, є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов'язання боржником. У зв'язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду. При цьому, на господарський суд покладається обов'язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження (постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20).
Однією з процесуальних гарантій захисту інтересів сторін та ухвалення справедливого рішення відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства є можливість суду обрати з двох варіантів рішення (відкриття провадження у справі про банкрутство або відмову у відкриття у справі про банкрутство) такий, що є найбільш оптимальним у правових і фактичних умовах вирішення конкретної справи, з урахуванням принципів добросовісної поведінки боржника та ініціюючого кредитора, неналежної реалізації кредиторами власних правомочностей та судового контролю у відносинах неплатоспроможності, а також відповідно до основної мети провадження у справі про банкрутство.
Як зазначалося вище, у даній справі заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" обґрунтована неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором №27/06-2019 від 27.06.2019 в частині оплати вартості наданих послуг з охорони.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Отже, договір №27/06-2019 від 27.06.2019 став підставою виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, Цивільним кодексом України, статтею 901 якого (що міститься в главі 63 "Послуги. Загальні положення" розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право") передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
В силу частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання, тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
У даному випадку господарському суду необхідно встановити обставину наявності/відсутності заявленої ініціюючим кредитором заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вищенаведеним правочином та зміст таких операцій.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.
У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом цієї ж статті господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).
В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Отже, надання позивачем послуг у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо акт надання послуг оформлений з урахуванням вищевказаних вимог, він є первинним документом, який фіксує факт надання/споживання послуги.
Колегія суддів вбачає, що ініціюючим кредитором до місцевого господарського суду на підтвердження надання боржникові послуг з охорони за укладеним між ними договором №27/06-2019 від 27.06.2019 подано акти надання послуг №4 від 30.04.2022 на суму 615000 грн, №6 від 31.05.2022 на суму 615000 грн та №6 від 30.06.2025 на суму 382000 грн, які підписані без зауважень і скріплені печатками сторін та, серед яких, лише акт надання послуг за квітень місяць 2022 року частково оплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ".
Доказів проведення боржником повної оплати вартості послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" на підставі договору №27/06-2019 від 27.06.2019, до суду не подано.
Більше того, як зазначалося вище, відповідно до підписаного сторонами без зауважень та скріпленого печатками останніх акту звірки взаємних розрахунків за 1 півріччя 2025 року заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" за договором №27/06-2019 від 27.06.2019 станом на 30.06.2025 становить 1389000 грн.
Згідно з вимогами чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.
За умовами частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків (постанова Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №21/768/19).
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.12.2020 у справі №904/1161/20.
Таким чином, підписання головним бухгалтером зі сторони боржника та скріплення печаткою товариства наявного у матеріалах справи акту звірки взаємних розрахунків за 1 півріччя 2025 року, відомості якого узгоджуються з первинними документами (актами надання послуг), підтверджують визнання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" за договором №27/06-2019 від 27.06.2019 у розмірі 1389000 грн.
Вказана заборгованість також у повному обсязі визнана боржником у поданому до місцевого господарського суду відзиві на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №27/06-2019 від 27.06.2019, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати вартості послуг з охорони, наданих боржникові на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ", відображених у поданій ним заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ".
Відтак Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" має невиконане грошове зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" у сумі 1389000 грн, строк виконання якого настав, при цьому жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження спроможності боржника виконати вказане зобов'язання до суду не подано.
Поряд з цим, обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника є встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора.
Щодо поняття "спір про право" у розумінні частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 02.02.2022 у справі №910/4918/21, згідно з якою спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків і неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може спостерігатися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Отже, спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Правова категорія "спору про право", яку з'ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як в процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, а відтак відсутності можливості, на цій стадії судового провадження, встановити дійсний стан суб'єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку боржника (висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2042/20).
Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов'язання, суті (предмета) зобов'язання, підстави виникнення зобов'язання, суми зобов'язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов'язання тощо.
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній, зокрема, в постановах від 20.03.2024 у справі №911/1005/23 та від 06.04.2023 у справі №902/650/20.
У постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №922/2503/20 висловлено правову позицію про те, що заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів існування будь-якого спору, зокрема, у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відсутність підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" за встановлених обставин, які свідчать про наявність у боржника невиконаних грошових зобов'язань перед кредитором, строк яких настав, та відсутність між кредитором і боржником спору про право стосовно заявлених вимог, які до підготовчого засідання суду останнім у повному обсязі не задоволені.
Доводи апелянта про наявність у нього сумнівів щодо правомірності укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" додаткової угоди №6 від 28.03.2022 до договору №27/06-2019 від 27.06.2019, яка, на переконання скаржника, направлена на фіктивне збільшення заборгованості з метою відкриття процедури банкрутства, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується. Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов'язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13985/19).
Між тим, доказів визнання додаткової угоди №6 від 28.03.2022 до договору №27/06-2019 від 27.06.2019 недійсною до суду подано не було, у зв'язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначений правочин.
Не доведені за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів також і припущення Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про те, що зазначена додаткова угода є фіктивною чи укладеною з метою штучного створення заборгованості, натомість внесення змін до договорів, у тому числі і в частині ціни послуг, є звичайною практикою господарського обігу, тим більше, що у вказаній додатковій угоді наведені обґрунтовані підстави підвищення вартості послуг за договором №27/06-2019 від 27.06.2019, а саме: збільшення навантаження на працівників охорони, яке викликане особливими умовами виконання обов'язків з охорони у період триваючої активної фази бойових дій під час оголошеного в Україні воєнного стану.
Твердження скаржника про те, що ініціювання відкриття провадження у цій справі про банкрутство пов'язане з недобросовісною зацікавленістю у введенні мораторію на задоволення вимог кредиторів задля створення штучних перешкод у реалізації права Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на звернення стягнення на майно боржника з метою задоволення своїх кредиторських вимог, апеляційним господарським судом оцінюються критично, з огляду на наступне.
Дійсно, у випадку наявності у суду обґрунтованих сумнівів у добросовісному користуванні своїми правами ініціюючим кредитором та боржником, а також у разі підтвердження відповідними доказами факту зловживання такими правами з метою уникнення майнової відповідальності боржника чи створення перешкод для задоволення обґрунтованих та документально підтверджених вимог інших кредиторів (частіше за все забезпечених кредиторів - банків), правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Однак, у цій справі апелянтом не доведено факту вжиття ініціюючим кредитором та боржником підготовчих дій для застосування процедур банкрутства з метою досягнення будь-якої нелегітимної мети, у тому числі і у вигляді штучного перешкоджання реалізації звернення банком стягнення на заставне майно боржника у зв'язку з введенням господарським судом відповідного мораторію.
Натомість через призму всіх доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, простежується позиція Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" стосовно того, що забезпечені вимоги останнього мають бути пріоритетними і саме вони підлягають задоволенню у першу чергу, але цьому перешкоджає провадження у цій справі про банкрутство. Проте, апелянтом безпідставно не враховується, що саме по собі прагнення забезпеченого кредитора першочергово задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника відповідно до приписів чинного законодавства не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, яка, подекуди, є єдиним шляхом для врегулювання конфлікту між боржником і кредиторами (забезпеченими та незабезпеченими). Водночас правомірне використання процедури банкрутства є необхідним для забезпечення рівності кредиторів і гарантування того, щоб навіть незабезпечені вимоги були задоволені в межах цієї процедури.
У даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ", як ініціюючий кредитор, скористалося правом на подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство з підстав наявності у боржника простроченої заборгованості, адже кредитор може обирати між позовним провадженням та процедурою банкрутства для задоволення своїх вимог, враховуючи при цьому, що процес банкрутства є найбільш ефективним способом захисту прав кредиторів у випадку, коли підприємство не в змозі погасити борги. Сама по собі можливість обрання кредитором процедури банкрутства не зумовлює автоматичного спрямування справи на перешкоджання задоволенню вимог заставного кредитора (у разі його наявності) і, відповідно, відсутність попереднього звернення про стягнення боргу в межах позовного провадження не свідчить про недобросовісність поведінки ініціюючого кредитора або переслідування ним нелегітимної мети.
Посилання Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанови Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №916/735/23 та від 27.05.2025 у справі №916/3602/24 є безпідставними у зв'язку з нерелевантністю останніх до спірних правовідносин. Так, обидві зазначені постанови суду касаційної інстанції підтвердили відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморочка Плюс" внаслідок встановлення факту недобросовісності поведінки боржника та його зловживання процесуальними правами.
Зокрема, в межах справи №916/735/23 суди через призму пов'язаності кінцевих бенефіціарних власників ініціюючого кредитора та боржника врахували обставини того, що зобов'язання щодо оплати товару за договором купівлі-продажу виникло у 2015 році (протягом 6 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі товару), судове рішення про стягнення заборгованості за цим договором датоване 29.07.2016 (набрало законної 16.08.2016 та не оскаржувалось в апеляційному порядку), між тим з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника ініціюючий кредитор звернувся лише у лютому 2023 року, тобто зі спливом 7 років після вирішення спору в судовому порядку та, як наслідок, з пропуском визначеного частиною першою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" строку, можливого для пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, не обґрунтувавши при цьому причини такого істотного пропуску строку. В подальшому вже інший кредитор в межах справи №916/3602/24 звернувся з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство цього самого недобросовісного боржника, але не надав при цьому достатнього обсягу доказів на підтвердження реальності договору купівлі-продажу товару, який не відповідав видам господарської діяльності обох сторін правочину та був укладений на істотну суму без підтвердження ринкової вартості товару за наявності непогашеної заборгованості за судовим рішенням перед іншим кредитором, що зумовило наявність ознак створення фіктивної заборгованості.
Поряд з цим, у справі №916/2818/25, на відміну від вищенаведених справ, які переглядалися Верховним Судом, не встановлено пов'язаності кінцевих бенефіціарних власників ініціюючого кредитора та боржника, невиправданого зволікання Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАЇР СЕКЬЮРІТІ" при зверненні до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в умовах запровадженого воєнного стану, невідповідності узгодженої сторонами вартості послуг існуючим ринковим цінам на аналогічні послуги здійснення охорони об'єкта відповідного масштабу (логістичний центр) у тому самому регіоні, наявності невиконаних судових рішень про стягнення з боржника заборгованості на користь інших кредиторів, невідповідності укладеного правочину господарській діяльності ініціюючого кредитора, яким має чинну ліцензію на надання послуг з охорони (копія наявна у матеріалах справи) тощо.
Доводи Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про те, що боржник, маючи значну кількість активів, ще протягом 2022-2024 років міг погасити заборгованість перед ініціюючим кредитором, яка є незначною у порівнянні з кількісними показниками відповідних активів, жодним чином не свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, адже сама по собі наявність активів ще не є безумовним доказом спроможності погасити заборгованість, натомість відповідне питання потребує детальнішого аналізу ліквідності цих активів, їхнього розподілу, а також можливості швидкого залучення коштів для покриття зобов'язань. Зокрема, активи, які складаються здебільшого з необоротних активів, можуть бути нерухомими або неліквідними для швидкого погашення зобов'язань, що унеможливлює швидке вирішення проблеми боргу і є обґрунтованою підставою для звернення до процедури банкрутства, з огляду на загальний стан фінансів підприємства та його неспроможність задовольнити вимоги кредиторів поза межами цієї процедури.
Щодо фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" слід зазначити, що скаржник в апеляційній скарзі орієнтується на звіти про фінансовий стан (баланс) за 2022-2024 роки, між тим на момент звернення ініціюючого кредитора з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство більш актуальним є звіт про фінансові результати за І півріччя 2025 року. Відповідно до звіту про фінансові результати за І півріччя 2025 року боржник показав прибуток у розмірі 1115000 грн, проте цього недостатньо для покриття всієї заборгованості, що виникла перед кредиторами останнього. Незважаючи на активи, що складаються з необоротних і оборотних фондів, фінансовий результат на момент складання звіту не свідчить про здатність боржника виконати всі свої зобов'язання у належний спосіб. Більше того, наявність збитків у попередніх періодах і відсутність значних фінансових ресурсів для погашення боргів прямо вказує на те, що боржник, ймовірно, не здатний самостійно вирішити свої фінансові проблеми інакше, ніж у процедурі банкрутства, яка є однією з форм захисту прав кредиторів у разі невиконання боржником взятих на себе грошових зобов'язань.
Вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції за наслідками дослідження документів фінансової звітності боржника повністю узгоджуються з наявним у матеріалах справи звітом б/н від 01.04.2025, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "ЕРТЕЛЬ-АУДИТ" за результатами аналізу фінансово-господарського стану суб'єкта господарювання - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ" щодо виявлення наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства для проведення процедури превентивної реструктуризації відповідно до книги третьої Кодексу України з процедур банкрутства. Зокрема, у вказаному звіті викладено підсумковий висновок про те, що фінансовий стан товариства-боржника характеризується ознаками критичної неплатоспроможності, при яких задоволення вимог кредиторів можливе шляхом застосування заходів відновлення платоспроможності згідно з Кодексом України з процедур банкрутства.
Жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на спростування відомостей, викладених у вищенаведеному звіті б/н від 01.04.2025, апелянтом до суду не подано.
Поряд з цим, судом апеляційної інстанції враховується, що Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" не єдиний кредитор Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНРАЙС ДЕВЕЛОПМЕНТ", окрім ініціюючого. Відповідно до наданих боржником відомостей останній має невиконані грошові зобов'язання перед 29 кредиторами і на даний момент сума заявлених кредиторських вимог вже складає 4571001772,63 грн, що значно перевищує розмір як активів підприємства боржника, так і розмір його прибутку, які відображені в його останній фінансовій звітності.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність відкриття провадження у даній справі про банкрутство, у зв'язку з чим достатніх підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2025 про відкриття провадження у справі №916/2818/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук