ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2161/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - Овчарук О.О.,
від Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2025, прийняте суддею Литвиновою В.В., м. Одеса, повний текст складено 18.08.2025,
у справі №916/2161/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг"
про стягнення 853 152,92 грн
У червні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 853152,92 грн, з яких: 649550 грн - основний борг, 88639,06 грн - пеня, 20148,50 грн - 3% річних та 94815,36 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого у період з листопада місяця 2023 року по березень місяць 2024 року включно.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.06.2025 відкрито провадження у справі №916/2161/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.08.2025 у справі №916/2161/25 (суддя Литвинова В.В.) прийнято визнання відповідачем позову в частині 649550 грн основного боргу; повернуто з державного бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 3897,30 грн судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією від 21.05.2025 №0000027994; частково задоволено позов; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 649550 грн основного боргу, 44319,53 грн пені, 20148,50 грн 3% річних, 94815,36 грн інфляційних втрат та 6340,54 грн витрат зі сплати судового збору; у задоволенні решти позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване визнанням відповідачем позову в частині вимог про стягнення основного боргу та доведеністю позивачем факту неналежного виконання Житлово-будівельним кооперативом "Французький бульвар-білдінг" взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2025 у справі №916/2161/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 44319,53 грн пені та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.
Зокрема, скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", а також неналежним чином досліджено майновий стан обох сторін, натомість, безпідставно зменшуючи розмір пені, місцевий господарський суд фактично звільнив Житлово-будівельний кооператив "Французький бульвар-білдінг" від відповідальності за порушення зобов'язання.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 09.09.2025 у справі №916/2161/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 24.09.2025.
В подальшому, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 призначено справу №916/2161/25 до розгляду на 05.11.2025 о 10:30.
У судовому засіданні 05.11.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" підтримав апеляційну скаргу; представник Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.89).
Житлово-будівельний кооператив "Французький бульвар-білдінг" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
30.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ("Постачальник") та Житлово-будівельним кооперативом "Французький бульвар-білдінг" ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №5966-ОСББ(23)-23 (далі - договір №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення (об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або житлово-будівельним (житловим, обслуговуючим) кооперативом або управителем багатоквартирних будинків), природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 1.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
В силу пункту 1.3 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно з пунктами 1.4, 1.5 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 Споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у Споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між Споживачем та Оператором газорозподільної мережі (надалі - Оператор ГРМ) та присвоєний Оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між Споживачем та Оператором газотранспортної системи (надалі - Оператор ГТС) та присвоєний Оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти Споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). У разі якщо об'єкти Споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ", з яким (якими) Споживач уклав відповідний договір (договори).
Пунктом 2.1 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 передбачено, що Постачальник передає Споживачу на умовах цього договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.09.2023 по 15.04.2024 (включно) у загальній кількості 138,000 тис. куб.м, у тому числі по місяцях (далі - розрахункові періоди) згідно з наведеною у цьому пункті таблицею.
Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які зазначені в пункті 2.1 цього договору, повністю покривають потреби Споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього договору (пункт 2.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023).
За умовами підпункту 2.2.1 пункту 2.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 обсяг І (фіксований) природного газу використовується Споживачем для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг III (фіксований) природного газу використовується Споживачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та релігійним організаціям, закладам охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладам охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), підприємствам, установам та організаціям, що перебувають в управлінні Державного управління справами, та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг ІІ природного газу використовується Споживачем для потреб, відмінних від тих, що покриваються за рахунок обсягів І (фіксований ) та ІІІ (фіксований).
Відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 обсяг (об'єм) природного газу, що передається за договором в частині обсягу III (фіксований), може у відповідні розрахункові періоди (місяці постачання) перевищувати обсяг (об'єм), зазначений у пункті 2.1 договору, але загальний обсяг природного газу у період з 01.09.2023 по 15.04.2024 не може перевищувати обсяг III (фіксований) зазначений у рядку "Всього" таблиці пункту 2.1 цього договору. Фактично передані в розрахунковому періоді обсяг І (фіксований) та/або обсяг II можуть відрізнятися від замовленого відповідно обсягу І (фіксований) та/або обсягу II за цим договором і визначених в пункті 2.1 договору, як в меншу, так і в більшу сторону. У разі отримання економії природного газу за обсягом III (фіксованим) у розрахунковому періоді (місяці) відповідний обсяг природного газу може бути використаний виробником теплової енергії в наступних розрахункових періодах (місяцях) в межах відповідного фіксованого обсягу, визначеного на опалювальний період. При цьому додаткові угоди щодо коригування місячних фіксованих обсягів природного газу не укладаються.
Положеннями пунктів 3.1, 3.5 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 визначено, що Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ. Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
В силу підпунктів 3.5.1, 3.5.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі - акти), підписані уповноваженим представником Споживача, а саме: акт на обсяг І (фіксований), акт на обсяг III (фіксований) та акт на обсяг II. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог пункту 2.1, підпунктів 2.2.3 та 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до Розділу 4 цього договору) та вартість. Сумарні обсяги за всіма складеними за розрахунковий/звітний період актами мають відповідати обсягам за даними остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС за цей період.
Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 ціна обсягів газу, визначених у пункті 2.1 цього договору як обсяг І (фіксований) за 1000 куб.м газу без ПДВ - 6183,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ - 7420 грн. Крім того, тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу для обсягу І (фіксований) за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7583,89 грн.
Загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування (пункт 4.3 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023).
У пункті 5.1 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 узгоджено, що Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
-70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
-остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Пунктом 5.4 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 передбачено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
В силу підпункту 4 пункту 6.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 Споживач зобов'язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором, та використовувати його відповідно до умов цього договору.
За умовами пунктів 7.1, 7.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 11.3 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків, становить п'ять років.
Даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до 15.04.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 13.1 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023).
Додатковою угодою №1 від 30.01.2024 до договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 викладено пункт 3.3 вказаного у наступній редакції: "Реєстрація Постачальником Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС здійснюється найближчою датою, яку дозволяє інформаційна платформа Оператора ГТС, але не раніше ніж з 01.09.2023 та діє до 15.04.2024", а також зупинено дію пункту 5.2 цього договору.
На виконання договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 позивач у період з листопада місяця 2023 року по березень місяць 2024 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 663802,46 грн, що підтверджується низкою підписаних без зауважень та скріплених печатками сторін актів приймання-передачі природного газу, а саме: б/н від 30.11.2023 за листопад місяць 2023 року на суму 76961,28 грн; б/н від 31.12.2023 за грудень місяць 2023 року на суму 156455,59 грн; б/н від 31.01.2024 за січень місяць 2024 року на суму 180155,23 грн; б/н від 29.02.2024 за лютий місяць 2024 року на суму 130738,63 грн та б/н від 31.03.2024 за березень місяць 2024 року на суму 119491,73 грн.
В якості оплати вартості поставленого за договором №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 природного газу Житлово-будівельний кооператив "Французький бульвар-білдінг" перерахував на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 14252,46 грн, з яких: 09.04.2024 - 8252,46 грн та 12.04.2024 - 6000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №224 від 09.04.2024 і №231 від 12.04.2024, які містять наступне призначення платежу: "Плата за газопостачання зг. дог. №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023".
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 853152,92 грн, з яких: 649550 грн - основний борг, 88639,06 грн - пеня, 20148,50 грн - 3% річних та 94815,36 грн - інфляційні втрати, нараховані у зв'язку з неналежним виконанням Житлово-будівельний кооператив "Французький бульвар-білдінг" своїх зобов'язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на виконання укладеного між сторонами договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023.
Житлово-будівельний кооператив "Французький бульвар-білдінг" у відзиві визнав позов в частині вимог про стягнення основного боргу у сумі 649550 грн та просив зменшити розмір нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" штрафних санкцій до 1 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з визнання відповідачем позову в частині вимог про стягнення основного боргу та доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості, штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені (з 88639,06 грн до 44319,53 грн).
Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг" 44319,53 грн пені, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2025 у справі №916/2161/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг 649550 грн основного боргу, 44319,53 грн пені, 20148,50 грн 3% річних та 94815,36 грн інфляційних втрат Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг" 44319,53 грн пені з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".
За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
В силу частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
В силу узгоджених сторонами умов договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ, між тим, як зазначалося вище, вартість природного газу, поставленого позивачем на виконання вказаного договору у період з листопада місяця 2023 року по березень місяць 2024 року, відповідачем сплачувалася несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим основна заборгованість Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг" за вказаним договором склала 649550 грн (розраховано наступним чином: 663802,46 грн - 14252,46 грн = 649550 грн).
Крім того, колегією суддів враховується, що відповідач у відзиві визнав позов в частині позовних вимог про стягнення 649550 грн основної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2 договору №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 передбачено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №5966-ОСББ(23)-23 від 30.10.2023 правомірно нараховано пеню у загальній сумі 88639,06 грн (зокрема, 9797,63 грн за зобов'язаннями листопада місяця 2023 року, нараховані за період з 16.01.2024 по 15.07.2024; 21454,93 грн за зобов'язаннями грудня місяця 2023 року, нараховані за період з 16.02.2024 по 15.08.2024; 24394,79 грн за зобов'язаннями січня місяця 2024 року, нараховані за період з 16.03.2024 по 15.09.2024; 17278,22 грн за зобов'язаннями лютого місяця 2024 року, нараховані за період з 16.04.2024 по 15.10.2024; 15713,49 грн за зобов'язаннями березня місяця 2024 року, нараховані за період з 16.05.2024 по 15.11.2024).
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 88639,06 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір на 50% (до 44319,53 грн).
Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов'язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача) та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття "значно" є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Так, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги визнання відповідачем основного боргу за придбаний природний газ та часткову оплату його вартості, а також те, що за умовами укладеного між сторонами договору поставлений природний газ використовувався відповідачем не для перепродажу, а для виробництва теплової енергії з метою задоволення спільних потреб його членів у будівництві, експлуатації, обслуговуванні та утриманні житла (у зв'язку з чим своєчасність розрахунків відповідача за отриманий від позивача природний газ безпосередньо залежала від своєчасності та повноти надходжень грошових коштів від споживачів теплової енергії - населення), з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як неприбуткової організації, а також відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, враховуючи те, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 50% (з 88639,06 грн до 44319,53 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення на користь позивача частини пені у розмірі 44319,53 грн, 3% річних та інфляційних втрат має забезпечити баланс інтересів сторін, компенсує негативні наслідки, пов'язані з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Французький бульвар-білдінг" штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення останнім відповідного зобов'язання.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 18.08.2025 у справі №916/2161/25 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2025 у справі №916/2161/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук