Номер провадження 22-ц/821/1508/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 705/7334/16-ц Категорія: 304090000 Єщенко О.І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
05 листопада 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,
секретар: Івануса А.Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Прудивус Микола Анатолійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прудивуса Миколи Анатолійовича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, який уточнив у процесі розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог, зазначав, що в період з 2002 року по 2012 рік він разом з ОСОБА_3 здійснювали спільну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а саме займалися продажем побутової техніки, монтажем систем опалення та водопостачання. За час спільної діяльності вони придбали майно, яке розподілили між собою відповідно до їх часток вкладень у бізнес. Зокрема, ОСОБА_3 залишив собі весь товар, який знаходився в магазині «Теплий Дім», на загальну суму 500 000 грн, хоча частка відповідача в цьому майні становила лише 3/4 або 375 000 грн. 12 грудня 2013 року ОСОБА_3 власноруч написав розписку, згідно з якою зобов'язався повернути позивачу вартість товару на суму 125 000 грн до 31 березня 2014 року. Однак відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо повернення боргу. Позивач вважає, що в даному випадку він має право на солідарне стягнення боргу з відповідачів як подружжя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за розпискою від 12 грудня 2013 року на загальну суму 650 836,00 грн, з яких: 125 000 грн - основна сума боргу, 352 282,00 грн - інфляційне збільшення боргу, 173 554,00 грн - відсотки у вигляді облікової ставки НБУ.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 червня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції вказав, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 не було укладено договору позики від 12.12.2013, оскільки позивачем не доведено, що ним було передано відповідачу товарно-матеріальні цінності, визначені у розписці. Під час написання розписки учасниками правочину не дотримано умов, за яких вказаний договір позики може вважатися укладеним. З доданих доказів, показів сторін та свідка неможливо встановити, чи передавалися та коли передалися товарно-матеріальні цінності. Сума боргу, яку позивач просить стягнути з відповідачів, не є позиченими грошовими коштами, а є сумою заборгованості за переданий позивачем відповідачу товар.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розписка від 12.12.2013 за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу з відстроченим обов'язком покупця (боржника) оплатити товар на суму 125 000 грн.
Не погодившись з рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 червня 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Прудивус М.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на день складення ОСОБА_3 розписки, зобов'язання було лише в ОСОБА_3 , зокрема, щодо повернення коштів, і саме означеним елементом правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 більше схожі на правовідносини позики, аніж на будь-які інші. Фактичного продажу товару не відбувалося, оскільки, за умовами, що викладені в накладній та розписці, ОСОБА_3 отримав товар раніше, перебуваючи в магазині «Теплий дім» та мав за нього розрахуватися.
11 серпня 2025 року до Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_3 - адвоката Слободянюка І.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона позивача вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, а тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідача, учасників справи та їх представників, які з'явилися в судове засідання в режимі відеоконференції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, враховуючи таке.
Щодо належного кола відповідачів у даній справі колегія суддів зазначає, що відповідачем у справі про стягнення боргу за розпискою є боржник, тобто особа, яка отримала кошти та безпосередньо склала розписку.
Такою особою, у справі, що переглядається, є ОСОБА_3 . Перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в шлюбі під час написання ОСОБА_3 спірної розписки, поділ між вказаним подружжям після розлучення майна, яке, за словами та на думку ОСОБА_1 , належало останньому, участь ОСОБА_2 у спільному бізнесі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 жодним чином не впливає на визначення належного кола відповідачів в справі про стягнення боргу за розпискою та не було підставами для залучення ОСОБА_2 співвідповідачем у справу.
Відтак, вимоги, пред'явлені позивачем, у даній справі, до ОСОБА_2 задоволеними бути не можуть.
Наявність спору між ОСОБА_1 та відповідачами щодо транспортного засобу, обставини розлучення відповідачів з метою створення штучної неплатоспроможності відповідача ОСОБА_3 не стосується предмету спору, тому докази, надані на підтвердження вказаних обставин, судом не можуть бути взяті до уваги.
Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, 12 грудня 2013 року ОСОБА_3 власноруч написав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 товарно-матеріальні цінності (побутову техніку), перелік яких міститься в накладній від 11 січня 2013 року № 010874, загальною вартістю 125 000 грн. ОСОБА_3 зобов'язався повернути вартість цього товару на суму 125 000 грн протягом п'ятнадцяти місяців - до 31 березня 2014 року. За згодою позикодавця сума заборгованості могла погашатися позичальником періодичними платежами в межах строку цього зобов'язання.
У видатковій накладній від 11 січня 2013 року № 010874 містяться такі відомості: постачальник - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 ; одержувач - ОСОБА_3 ; підстава - договір (розписка); умова продажу - товарний кредит; предметом передачі є побутова техніка в кількості 72 одиниці на суму 125 000 грн.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтвердили, що згадана вище розписка складена в результаті поділу їх спільного бізнесу.
З викладеного вище вбачається, що написання відповідачем боргової розписки було пов'язано з відсутністю у нього, при отриманні товарно-матеріальних цінностей на підставі накладної від 11 січня 2013 року № 010874, грошових коштів для розрахунку з ОСОБА_1 . При цьому, спірна розписка була складена за домовленістю сторін на забезпечення зобов'язання по відшкодуванню коштів за частку належного позивачу товару, який відповідач залишив за собою.
Колегія суддів зазначає, що, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу, який за домовленістю сторін був замінений позиковим зобов'язанням, тому ці правовідносини повинні регулюватися положеннями статті 1053 ЦК України.
Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (статтею 1047 цього Кодексу).
За своїм змістом новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав вважати заміну боргу відповідача перед позивачем позиковим зобов'язанням за договором позики, а тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти за спірною розпискою.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
За таких обставин, колегія суддів вважає недоведеним факт повернення відповідачем позивачу грошових коштів за правилами статті 545 ЦК України на підтвердження повернення позики, оскільки боргова розписка залишилася у позивача.
Твердження ОСОБА_3 про те, що позивач не надав належних доказів передачі товару відповідачу на суму 125 000,00 грн, колегія суддів вважає необґрунтованим.
Так, факт написання розписки ОСОБА_3 не заперечується. У розписці, власноручно складеній ОСОБА_3 , останній зазначив: «Отримав від ОСОБА_1 …товарно-матерільних цінностей, а саме побутову техніку на загальну суму 125 000,00 грн … перелік яких міститься в накладній № 010874 від 11.01.2013. Зобов'язуюсь повернути вартість цього товару в загальній сумі 125 000,00 грн…протягом п'ятнадцяти місяців, а саме до 31.03.2014».
Відтак, у зазначеній вище розписці відповідачем ОСОБА_3 однозначно вказано, що він отримав товар на чітко визначену суму на підставі відповідної накладної.
Оскільки розписка написана власноручно відповідачем без будь-якого фізичного чи психологічного тиску, як вбачається зі змісту цієї розписки, колегія суддів вважає, що вказана розписка є самостійним доказом на підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_3 товару на суму 125 000,00 грн.
Колегія суддів зауважує, що до розписки, як до договору позики, застосовується принцип свободи договору, визначений ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, колегія суддів вважає підтвердженим факт отримання відповідачем ОСОБА_3 товару на суму 125 000,00 грн.
Наведених вище норм закону суд першої інстанції не врахував, не надав належної оцінки борговій розписці, не встановив її правову природу, а тому висновок суду про те, що правовідносини між сторонами, не можуть бути достатнім доказом існування між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики є передчасними.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 потрібно стягнути заборгованість за договором позики 12.12.2013 в розмірі 125 000,00 грн.
Щодо стягнення інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, відтак, зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті (гривні).
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути інфляційні втрати від простроченої суми, починаючи з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі (розписці) для його виконання - 02.04.2014 до дня подання заяви про збільшення позовних вимог від 24.04.2023.
Однак, позивачем не враховано таке.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
З 24 лютого 2022 року на території України запроваджено та діє воєнний стан через збройну агресію російської федерації проти України. Дані обставини є загальновідомими та доказуванню не підлягають.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, суд апеляційної інстанції висновує, що з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 може бути стягнуто грошове зобов'язання у вигляді інфляційних втрат за ч. 2 ст. 625 ЦК України виключно за період з 01.04.2014 до 23.02.2022.
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Розрахунок здійснюється за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (103,30 : 100) x (103,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,80 : 100) x (102,90 : 100) x (102,40 : 100) x (101,90 : 100) x (103,00 : 100) x (103,10 : 100) x (105,30 : 100) x (110,80 : 100) x (114,00 : 100) x (102,20 : 100) x (100,40 : 100) x (99,00 : 100) x (99,20 : 100) x (102,30 : 100) x (98,70 : 100) x (102,00 : 100) x (100,70 : 100) x (100,90 : 100) x (99,60 : 100) x (101,00 : 100) x (103,50 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (99,90 : 100) x (99,70 : 100) x (101,80 : 100) x (102,80 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (101,00 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (100,20 : 100) x (99,90 : 100) x (102,00 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 3.01277931
Інфляційне збільшення: 125 000,00 x 3.01277931 - 125 000,00 = 251 597,41 грн.
Судом здійснено розрахунок за допомогою «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга: закон», з врахуванням наведених вище положень законодавства, умов договору позики (розписки), вихідних даних та строку їх нарахування.
Щодо стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ апеляційний суд зауважує таке.
Із матеріалів справи, зокрема, заяви про доповнення позовних вимог від 24.04.2023, яка була прийнята судом першої інстанції (зворотнього матеріали справи не містять), встановлено, що позивач, окрім стягнення інфляційних витрат за ст. 625 ЦК України, просив суд стягнути з відповідачів на його користь відсотки у вигляді облікової ставки НБУ в розмірі 173 554,00 грн, що передбачені ст. 1048 ЦК України, як проценти за користування позикою.
Крім того, як вбачається з вказаної заяви та розрахунку до неї, проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ позивач просив стягнути за період з 02.04.2014 до 23.04.2023.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору (позики) обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту (позики), в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто позивач фактично ототожнив відсотки за користування позикою з відсотками, які підлягають сплаті позичальником за прострочення виконання зобов'язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку надання позики, є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
З урахуванням викладеного, оскільки позивачем заявлено до стягнення проценти на рівні облікової ставки НБУ за користування позикою, відповідно до ст. 1048 ЦК України, за період з 02.04.2014 до 23.04.2023, тобто фактично поза межами строку надання позики, такі вимоги задоволеними бути не можуть.
Проценти за користування позикою, могли б бути нараховані в строк, визначений у розписці, тобто до 31.04.2014, однак таких вимог позовна заява з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24.04.2023, не містить.
Вимога про стягнення 3 % річних за період після закінчення строку, на який надавалася позика, тобто після 31.04.2014 і до 23.02.2022, визначена ст. 625 ЦК України, позивачем також не заявлена.
Відтак, з урахуванням обставин справи, меж заявлених позовних вимог, чинних норм цивільного законодавства, колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою в сумі 125 000,00 грн, а також інфляційних втрат в сумі 251 597,41 грн за період з 01.04.2014 до 23.02.2022.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прудивуса М.А. слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що за подання позовної заяви з урахування заяв про збільшення позовних вимог, позивачем сплачено судовий збір у сумі 6508,36 грн.
Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позовних вимог на суму 376 597,41 грн, тобто на 57,86 %, то з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подачу позовної заяви (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) в сумі 3765,73 грн.
Під час подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у сумі 7810,10 грн.
Відтак, за подачу апеляційної скарги, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , пропорційно розміру задоволених позовних вимог, слід стягнути судовий збір у сумі 4518,9 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прудивуса Миколи Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 12 грудня 2013 року в сумі 125 000,00 грн та інфляційні втрати в сумі 251 597,41 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 3765,73 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4518,9 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Судді Ю.В. Сіренко
О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова