Справа № 344/7705/25
Провадження № 2/344/3183/25
06 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої Кіндратишин Л.Р.,
за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання незаконними дій щодо відмови у приватизації житлового приміщення та зобов'язання здійснити приватизацію житлового приміщення за відсутності ордеру, -
Позивачі звернулися до суду із позовною заявою до відповідачів, у якій просять : визнати незаконними дії Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язати Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради здійснити приватизацію житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за відсутності ордера; судові витрати стягнути з відповідача в користь позивачів.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачі зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 з 27.11.1991 та 25.10.2002 - відповідно.
Протягом 1986-2000 ОСОБА_1 працював у державній пожежній охороні. У 1991 підприємством була виділена квартира в АДРЕСА_2 для сім'ї ОСОБА_1 , про що був виданий ордер. ОСОБА_1 був основним квартиронаймачем. Ордер був зданий в Житлово-побутове підприємством фірми « Івано-Франківськбуд» під час поселення в квартиру.
У акті передачі картотеки малосімейних жилих будинків 108 кв. ж.б. по АДРЕСА_3 і 40 кв.ж.б. по АДРЕСА_4 , який підписаний заступником директора Житлово-побутового підприємства фірми « Івано-Франківськбуд» - вказано, що у квартирі АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 , в примітках зазначено пожежна охорона. Вказане також підтверджує законність проживання у вказаній квартирі сім'ї ОСОБА_1 .
З моменту вселення у вказану квартиру, ОСОБА_1 як основний квартиронаймач укладав договори з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення, а також за надання послуг з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та протягом всього часу проживання в квартирі здійснювали оплату за наданні комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанціями.
Позивачами не було реалізовано право на приватизацію житла, передбачене Законом України « Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується довідками філії АТ « Державний ощадний банк України».
Будь-яке житло позивачам не належить на праві власності.
24.02.2025 ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 звернувся через ЦНАП із заявою про оформлення передачі у приватну власність вищевказаної квартири, шляхом приватизації. Листом Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 24.02.2025 № 1027670 у приватизації відмовлено, оскільки відсутній ордер.
05.05.2025 - ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у справі.
26.05.2025 - від відповідача - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надійшов відзив. У позові просять відмовити. В обґрунтування позову зазначено, що Департамент обґрунтовано відмовив у передачі у власність спірної квартири, так як позивачеами не було надано всіх необхідних документів, а саме ордеру на жиле приміщення. Посилання позивачів на тривале проживання у квартирі, здійснення оплати комунальних послуг та отримання довідок про фактичне проживання не може бути підставою для звільнення від обов'язку надати ордер на жиле приміщення.
27.05.2025 - від відповідача Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради надійшов відзив, у позові просить відмовити. В обґрунтування такого, зокрема зазначено, що Департаментом як органом приватизації, було досліджено подані позивачем документи та виявлено, що всупереч вказаним вимогам, позивач не надав необхідні документи, зокрема копію ордера та договору житлового найму на квартиру АДРЕСА_5 . Тому відповідача повідомлено, що приватизація буде здійснюватися на підставі вищевказаних документів.
Разом з тим, вважають, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання дій Департаменту неправомірними не є ефективним. Разом з тим, інша позовна вимога є передчасною.
28.05.2025- ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області.
16.06.2025 від представника третьої особи - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області - надійшли письмові пояснення, де зазначено, що ОСОБА_1 звертався до Головного управління із заявою про видачу рішення про виділення йому житлової площі у 1991 році. І йому було надано відповідь про те, що в наявних облікових даних відсутні рішення щодо виділення йому житлової площі.
31.07.2025 від Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради надійшли додаткові пояснення виконавчий комітет у 1991 році не затверджував рішення адміністрації про виділення житлового приміщення ОСОБА_1 та не видавав йому та членам його сім'ї ордер. Головне управління ДСНС в Івано-Франківській області зазначило, що відомості про видалення позивачу житла відсутні, їх не втрачено чи списано, оскільки такі документи є суворої звітності та зберігаються постійно.
Тому Департамент звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із проханням надати інформацію та наявність у них документів, які підтверджують правомірність вселення ОСОБА_1 у вищезазначене житлове приміщення (копія додається). МВС України 22.07.2025 надіслало відповідь на електронну пошту Департаменту, про те, що ОСОБА_1 дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 28.01.1986 по 10.04.2000 на різних посадах (копія відповіді з додатками додається). Однак, на засіданнях Центральної житлової комісії Міністерства внутрішніх справ України не приймалось рішення про надання квартири ОСОБА_1 , а займана позивачами квартира на праві власності (оперативного управління, користування) за юридичними особами, що відносяться до сфери управління МВС України не зареєстрована та відповідно до Єдиного реєстру об'єктів державної власності на балансовому обліку не перебувала та не перебуває. У відповіді теж зазначається, що згідно з листом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.07.2025 № 119534-2025 архівним сектором відділу ресурсного та технічного забезпечення і інформатизації проаналізовано архівні матеріли, однак інформація, яка б підтверджувала факт надання квартири ОСОБА_1 відсутня. Отже, і Головне управління ДСНС в Івано-Франківській області, і МВС України підтвердили, що ОСОБА_1 не виділяли житлове приміщення АДРЕСА_1 , а тому і не видавався ордер на вселення. Жодних доказів саме надання позивачам житла чи їхнього правомірного вселення самі ж позивачі не надали, оскільки ні підприємство, на якому працював ОСОБА_1 , ні виконавчий комітет не приймали рішення про виділення житлового приміщення для проживання.
Оскільки позивачами документально не підтверджено права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , у Головному управлінні ДСНС в Івано-Франківській області, МВС України, виконавчому комітеті відсутні рішення про виділення спірної квартири позивачам, відтак останні не набули права на приватизацію, а саме проживання у квартирі є недостатньою підставою для визнання такого права.
31.07.2025 - ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
У вступному слові представник позивача - адвокат Челій -Пушкар О.І., позовні вимоги підтримала з підстав та мотивів, що викладено у позові. Позов просила задоволити.
Представники відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у позові просили відмовити з мотивів, що викладені у відзивах, додатковому пояснені.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, причин своєї неявки суду не повідомили.
Проаналізувавши пояснення у вступному слові представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, судом встановлено наступне :
Відповідно до даних з реєстру Івано-Франківської територіальної громади : ОСОБА_1 є зареєстрованим в квартирі АДРЕСА_1 з 27.11.1991 ( а.с. 43), а ОСОБА_2 з 25.10.2002 ( а.с. 47).
24.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до керівника органу приватизації із заявою, що погоджена керівником підприємства по обслуговуванню житла, якою просить оформити передачу у приватну власність квартири, яку він займає разом із членами сім'ї на умовах найму, у рівних частках з ОСОБА_2 ( а.с. 10,11).
Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради на вказану вище заяву, надано відповідь про те, що у справі відсутній ордер на житлове приміщення ( копія договору найму). Відтак, приватизація буде здійснюватись за наявності вищезазначених документів ( а.с. 9).
Відповідно до Інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.02.2025 за №414982090 та №414984055, дані про право власності щодо нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відсутні ( а.с. 12,13).
Згідно із довідками ТВБВ №10008/040 філії Івано-Франківського обласного управління АТ « Державний ощадний банк України» від 10.02.2025 №108.40/040-05/16706/2025 ОСОБА_1 значиться в списках на приватизацію за адресою проживання : АДРЕСА_6 , основний список №348/048), що зберігаються у вказаній філії. Станом на 10.02.2025 приватизаційний депозитний рахунок не відкривався ( а.с. 14). Таку ж довідку надано по відношенню до ОСОБА_2 , станом на 19.02.2025 (а.с. 15, №108.40/040-05/20872/2025 від 19.02.2025.
Разом з тим, наявні відомості про сплату стороною позивача комунальних послуг за вказаною адресою, наявний договір про надання населенню послуг з газопостачання від 18.09.2011, підписаний з ОСОБА_1 ( а.с. 25-26).
Згідно з Актом передачі картотеки малосімейних квартири жилих будинків між Житлово-побутовим підприємством та Орендним підприємством проектно-будівельна філія, зокрема по АДРЕСА_4 , серед таких за №34 значиться ОСОБА_1 , примітка пожежохорона, кількість проживаючих 4 ( а.с. 29-31). Разом з тим, слід звернути увагу, що у примітках щодо інших осіб у такому акті - зазначено «ордерна» (порядковий номер Акту- 5).
Відповідно до відповіді Департаменту майна та ресурсів МВС України від 24.06.2025 за №167/24-15, зазначено, що на засіданнях Центральної житлової комісії Міністерства внутрішніх справ України не приймалось рішення про надання ОСОБА_1 квартири. Також відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, спірна квартира на праві власності ( оперативного управління, користування) за юридичними особами, що відноситься до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України не зареєстрована та відповідно до Єдиного реєстру об'єктів державної власності на балансовому обліку не перебуває та не перебувала. Крім того, згідно з листом ГУ НП в Івано-Франківській області від 17.07.2025 за №119534-2025 архівним сектором відділу ресурсного та технічного забезпечення і інформатизації проаналізовано архівні матеріали, однак інформації, яка б підтверджувала факт надання квартири ОСОБА_1 не виявлено. Одночасно, у відповідності до даних особової справи працівника органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , підтверджено, що останній проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 28.01.1986 по 10.04.200 на різних посадах (копія послужного списку, виписка з наказу про звільнення).
Згідно із відповіддю №Б/5770 від 08.10.2024, що надана Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики, ОСОБА_1 повідомлено, що ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 , відсутній.
ГУ ДСНС України в Івано-Франківській області, на запит ОСОБА_1 , надало відповідь від 02.04.2025 вих №5402-16/81/54 10 про те, що в наявних облікових даних відсутні відомості щодо виділення житлової площі у 1991 році ( а.с. 27).
Так, у статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За правилами статті 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п'ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ).
Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» ), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16грудня 2009 року №396 (далі - Положення № 396 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових.
Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
При цьому, згідно п.6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
При цьому, стороною підставами зазначеними у позові є те, що у зв'язку з роботою у державній пожежній охороні, в 1991 році для сім'ї ОСОБА_1 була виділена спірна квартира. У той же час, третіми особами надано підтвердження про відповідну роботу ОСОБА_1 у органах внутрішніх справ, однак спростовано твердження позивача щодо виділення квартири. Адже зазначено, що такі відомості відсутні, не втрачені, не знищенні.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Вирішуючи спір у справі, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
Як встановлено, позивач звернувся до органу приватизації, однак у приватизації квартири листом повідомлено, що у такому відмовлено через відсутність ордеру. Так, суд вважає таку відмову неналежною, так як відсутність ордеру не можу бути підставою для відмови у приватизації.
Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 вказано, що «висновки суду щодо обґрунтованості відмови ОСОБА_1 у приватизації зумовлені лише відсутністю в останнього ордеру на зазначену квартиру. При цьому, апеляційний суд не надав жодної оцінки тому, що позивач вселився до квартири АДРЕСА_1 на підставі відповідного рішення міської ради, зареєстрований і постійно проживає в ній з 2005 року та несе витрати з її утримання, законність його проживання відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач протягом усього часу проживання позивача не заявляв. Окрім того, суд не звернув увагу на те, що іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції». Тобто, окрім факту тривалості проживання, у зазначеній справі було встановлено, що позивач вселився до квартири на підставі відповідного рішення міської ради.
Разом з тим, згідно підстави заявлені позивачами, так і не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а саме щодо надання, виділення квартири роботодавцем, зокрема державною пожежною охороною.
Крім цього, відповідно до ст. 59 ЖК України, в редакції, яка діяла і на час 1991 року, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Будь -якого рішення щодо виділення, надання позивачу спірного жилого приміщення, суду не надано і судом не здобуто.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).
Згідно ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відтак, в задоволенні позову слід відмовити саме з підстав не доведення стороною позивача визначених підстав надання спірного житла. При цьому зазначає, що ордер на вселення до приміщення чи його втрата не підставою для відмови у приватизації житлового приміщення, чи єдиним доказом який свідчить про належність особі такого житла. Таке не позбавляє позивачів права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом.
Так, у позові відмовлено, судові витрати позивачам не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 76-81, 89, 133, 137, 141, 210, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
У позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання незаконними дій щодо відмови у приватизації житлового приміщення та зобов'язання здійснити приватизацію житлового приміщення за відсутності ордеру - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачі :
- ОСОБА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_2 ;
- ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса : АДРЕСА_2 ;
Відповідачі :
-Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, ЄДРПОУ :37794186, адреса : вул. Незалежності, 7, м. Івано-Франківськ;
-Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ЄДРПОУ : 04054346, адреса : вул. Незалежності, 7, м. Івано-Франківськ;
-Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору :
-Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, ЄДРПОУ : 38555228, адреса : І. Франка,6, м. Івано-Франківськ;
-Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, ЄДРПОУ : 40108798, адреса : вул. Української Перемоги,15, м. Івано-Франківськ.
Повне рішення -06.11.2025.
Суддя
Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.