Справа № 579/1310/25
2-др/579/5/25
29 жовтня 2025 року Кролевецький районний суд Сумської області
в складі головуючого судді - Моргуна О.В.
за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кролевець заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
представника позивача звернувся до Кролевецького районного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У заяві позивач ставить питання про ухвалення додаткового рішення суду, у якому вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Сторони про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.4 ст. 270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.
Згідно рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 30 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» заборгованість за договором надання грошових коштів у позику №3520320324 від 31.03.2024 року в розмірі 34360,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 5000 грн.; заборгованості по процентах - 29360,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» витрати за сплату судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Рішення Кролевецького районного суду Сумської області ухвалено 30 вересня 2025 року.
Представник позивача у позові, зазначив «попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складає серед іншого витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.» (а.с.4).
Слід зазначити , що згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України).
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зміст наведеного у позові на розсуду суду не є будь - яким розрахунком суми судових витрат та складових судових витрат згідно 133 ЦПК України.
Сторонам достовірно було відомо про розгляд справи 30 вересня 2025 року у спрощеному позовному провадженні.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадження у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року та рішення у справі «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
Представник позивача звернувся з заявою про ухвалення додаткового рішення 15 жовтня 2025 року , тобто поза межами строку, визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, провадження № 14-25цс24).
Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19, провадження № 11-24апп21).
Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Правові норми та судова практика мають застосовуватися таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Як зазначено, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 752/2177/22 (провадження № 61-4447св23) доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Суди у цивільних справах не оцінюють професійність, якість чи своєчасність правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду (див. ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 554/4001/17, провадження № 61-20093ск21).
Матеріали справи не містять доказів та й доводів, які б свідчили про наявність перешкод для позивача щодо своєчасного звернення за професійною правничої допомогою.
Тобто час такого звернення залежав виключно від його волевиявлення.
Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19) Верховний Суд зазначив, що «ураховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ОСОБА_1 понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання ОСОБА_1 заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків для подання заяви про ухвалення додаткової постанови, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат.
У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які заявники понесли у судах першої та апеляційної інстанцій, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду. Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21.
Позивач та його представник попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду не подавав.
На розсуд суду наведена у позові сума 5000 грн. не є розрахунком судових витрат та їх складових .
У свою чергу, ініціюючи питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, понесену у зв'язку з розглядом справи, позивач не долучив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, яку він просить стягнути з відповідача, тому суд має право не досліджувати доданий до клопотання про ухвалення додаткового судового рішення детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі № № 459/2350/23 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою - п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (Верховний Суд Постанови ВС від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18).
Зважаючи на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів. Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання ро компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу. Схожих висновків дійшов ВС у постановах від 22.03.2018 року у справі № 910/9111/17 та від 14 .01.2019 року у справі № 927/26/18.
Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу .
Крім того, щодо вимоги представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу, слід зазначити .
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності.
Враховуючи складність справи та критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновків у рішенні суду від 30 вересня 2025 року , зазначене не є досягненням адвоката .
Суд наголошує, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин суд, відповідно до ст.270 ЦПК України не вбачає підстав для ухвалення додаткового рішення.
Керуючись ст.ст. 270, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,-
відмовити в задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Кролевецький районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Повний текст ухвали суду складено 5 листопада 2025 року.
СуддяО. В. Моргун