справа №369/13208/24 Головуючий у І інстанції - Пінкевич Н.С.
апеляційне провадження №22-ц/824/11758/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
21 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини,-
установив:
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2014 року у справі №760/12975/14-ц з ОСОБА_2 на її користь стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини усіх видів доходів ОСОБА_2 щомісячно, починаючи з 18 червня 2014 року і до повноліття дитини.
Рішення виконується у примусовому порядку і заборгованість становить 305148,03 грн.
Вважала, що відповідач свідомо ухиляється від сплати аліментів, а тому на підставі ст. 196 СК України має сплатити пеню за прострочення сплати аліментів.
Розмір пені по несплаті аліментів на утримання дитини становить 361057,45 грн.
Просила суд, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 361057,45 грн. та судові витрати.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини у розмірі 180000 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що пеня виступає не методом її збагачення, а виключно покладенням на батька дитини негативних фінансових аспектів у зв'язку з винною умисною поведінкою батька, що мала прояв у повному ігноруванні обов'язків, щодо власної дитини.
Вказує, що вона, як матір, самостійно здійснює догляд за дитиною, змушена була поєднувати материнство та повноцінну роботу, щоб забезпечити дитину усім необхідним, бути з дитиною, коли та хворіла, брати участь у батьківських зборах, забезпечувати дитині дозвілля тощо. В цей час у батька були інші справи, він міг вільно працювати, подорожувати, жити без жодних обмежень, в тому числі, фінансових.
Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем рішення суду про стягнення аліментів, за останнім утворилася заборгованість по виплаті аліментів станом на 16 липня 2024 року у сумі 305148,03 грн., що призводить до порушення охоронюваних законом прав та інтересів дитини на належне утримання.
Вважає, що у зв'язку із тим, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів, не дотримувався належної платіжної дисципліни, щодо сплати аліментних платежів, то вона має всі підстави для стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів за весь період прострочення сплати аліментів у повному розмірі, що становить 361057,45 грн.
Просила суд, скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що для стягнення пені за несвоєчасно сплачені суми аліментів доведеною має бути не тільки сума заборгованості, але і вина платника у виникненні такої заборгованості.
Разом з тим, розрахунок заборгованості від 16 липня 2024 року був наданий в період коли він отримав поранення (24 липня 2024 року) та проходив інтенсивне лікування, переводився з одного медичного закладу до іншого, а відтак не мав можливості проаналізувати правильність розрахунку пені та надати обґрунтовані заперечення.
В даному випадку заборгованість дійсно була нарахована Вишневим ВДВС, проте виникла вона не з його вини, а по причині помилкового включення до суми боргу частини сплачених аліментів державним виконавцем Вишневого ВДВС.
Наголошує, що після стабілізації фізичного та психологічного стану, ним було повністю погашено заборгованість за аліментами.
Таким чином, вважає, що загальна сума пені, яка була нарахована позивачем підлягає зменшенню пропорційно періодам, за які вона не підлягала нарахуванню, а залишок суми пені просить не стягувати, враховуючи факт важкого поранення, лікування, необхідності подальшої реабілітації та звільнення від служби на пів року.
Просив суд, скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
На вказаний відзив ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в обґрунтування яких зазначила, що аргументи відзиву у своїй більшості зводяться до того, що відповідач, будучи військовослужбовцем, отримав поранення.
Водночас, зауважує, що пеня обрахована за період, який існував задовго до поранення відповідача, а отже, поранення відповідача, отримане під час участі в бойових діях, жодним чином не могло бути об'єктивною перешкодою для належного виконання грошового зобов'язання у вказаний період.
Більше того, відповідач не надав жодних доказів того, що саме обставини воєнного часу або його особиста участь у бойових діях унеможливлювали виконання зобов'язання в межах строку, за який нараховано пеню.
Ставлячись з великою повагою до подвигу відповідача, щодо захисту Батьківщини, зазначає, що інтереси їх спільної дитини мають враховуватися та братися до уваги у будь-якій ситуації.
Вказує, що відповідача безпідставно стверджує, що розмір пені є надмірним або неправильно розрахованим, оскільки пеня була нарахована лише на прострочену суму в кожному окремому місяці, і в межах, встановлених законом - не більше 100% суми заборгованості за відповідний місяць.
Враховуючи, що відповідач не виконував належним чином свого обов'язку зі сплати аліментів, допускав бездіяльність - несплату щомісячно аліментів, внаслідок чого виникла заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості, який не скасований, є чинним, враховуючи, що відповідач не надав жодних доказів того, що зазначена заборгованість утворилася не з його вини, то доходить до висновку, що відповідач повинен нести відповідальність у вигляді пені за несплату аліментів.
Таким чином, наголошує, що доводи про «відсутність заробітку та будь якого доходу платника аліментів виключають можливість застосування до нього майнових санкцій у вигляді пені, оскільки ні обставини виключають умисел платника аліментів» є неспроможними, оскільки такі доводи не містять об'єктивних обставин, які би свідчили про неможливість сплати аліментів.
Просила суд, скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка з'явилась в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у справі №760/12975/14-ц вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини усіх видів доходів ОСОБА_2 щомісячно, починаючи з 18 червня 2014 року і до повноліття дитини.
Встановлено, що ОСОБА_1 є стягувачом у рамках виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритому на виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у справі №760/12975/14-ц (постанова про відкриття виконавчого провадження - 07 жовтня 2014 року).
Внаслідок невиконання ОСОБА_2 рішення суду про стягнення аліментів, ні у добровільному порядку, ні у примусовому з 2014 року, за останнім утворилася заборгованість по виплаті аліментів станом на 16 липня 2024 року у сумі 305148,03 грн., що призводить до порушення охоронюваних законом прав та інтересів дитини на належне утримання.
Зазначене підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеною Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) НОМЕР_1 від 16 липня 2024 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час вирішення спору загальний розмір заборгованості станом на 16 липня 2024 року складає 305148,03 грн., яку боржник зобов'язаний сплатити, загальний розмір пені 361057,45 грн. (розмір в межах позовних вимог), необхідність і в подальшому сплачувати кошти, пеня не може становити надмірний тягар для боржника, що може поставити його у вкрай невигідне становище, враховував також поранення відповідача та необхідність його реабілітації, а тому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що пеню слід зменшити та стягнути з ОСОБА_2 пеню в розмірі 180000 грн.
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків, щодо дитини.
Згідно із ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).
Частинами 1 та 2 ст. 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670 сво 19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто, відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
При цьому, стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №569/14819/19 (провадження №61-1586св20) зазначено, що: «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18)».
Також, Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року по справі №711/679/21 визначив, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
У даному випадку судом правильно встановлений факт наявності заборгованості, на яку розрахована пеня, та який не спростований відповідачем, на підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок пені є арифметично та методологічно правильним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 361057,45 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Разом з тим, оцінюючи належність та допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наведених сторонами доводів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених ст. 196 СК України підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів, зменшивши при цьому, її розмір до 180000 грн., оскільки пеня не може становити надмірний тягар для боржника, що може поставити його у вкрай невигідне становище, враховуючи поранення відповідача та необхідність його реабілітації.
Колегія суддів також звертає увагу, що відповідачем було надано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 11 серпня 2025 року НОМЕР_1, з якого вбачається про повне погашення боргу ОСОБА_2 за аліментами, та станом на 11 серпня 2025 року переплату сум аліментів на загальну суму 57434,94 грн.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 365 ЦПК України, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання, щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У своїй Постанові від 24 липня 2024 року у справі №646/857/18 Верховний суд, досліджуючи питання можливості і доцільності долучення нових доказів на етапі апеляційного провадження по справі зауважив, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Як зазначив Верховний суд, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
В обґрунтування клопотання про долучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, відповідач посилався на те, що він не є позивачем по даній справі, а відтак не готував матеріали позовної заяви заздалегідь до моменту звернення до суду, не формував докази, правом на надання відзиву на позовну заяву скористатись не зміг, і просив суд першої інстанції подовжити строк на надання відзиву, проте вказане клопотання було залишено поза увагою суду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наведене вище підтверджує поважність причин неподання доказів до суду першої інстанції, а відтак розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 11 серпня 2025 року НОМЕР_1, а також документи, копії яких було долучені до відзиву на апеляційну скаргу, підлягають долученню до матеріалів справи та враховуються апеляційним судом.
Виходячи із зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 361057,45 грн., оскільки така вимога є необґрунтованою.
Доводи апеляційної скарги про те, що пеня виступає не методом збагачення, а виключно покладенням на батька дитини негативних фінансових аспектів у зв'язку з винною умисною поведінкою батька, що мала прояв у повному ігноруванні обов'язків, щодо власної дитини, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до ст. 89ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст. 89, ст. 264, ст. 265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні висновки по заявленим вимогам та навів мотивовані оцінки аргументів позивача, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справі доказів.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, то рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба