15 жовтня 2025 року
справа № 753/14565/24
провадження № 22-ц/824/2359/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коба
Наталія Володимирівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року, постановлену під головуванням судді Котвицького В.Л., за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коба Наталія Володимирівна, про визнання права на частку у спільному сумісному майні внаслідок проживання однією сім'єю,
У липні 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коба Наталія Володимирівна, про визнання права на частку у спільному сумісному майні внаслідок проживання однією сім'єю.
Разом з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту: на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2628803); на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 3065861); на човен НОМЕР_3 право на який зареєстроване згідно Суднового білету № НОМЕР_3 29 березня 2006 року (тип та призначення Cobra 2050, туристичне); на автомобіль марки Toyota, модель LAND CRUISER 4.2,, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; а також, заборонити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Коба Н.В. вчиняти дії по видачі свідоцтва про право на спадщину що відкрилася після смерті ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи заяву позивач вказувала, що відповідач права позивачки на вказане майно, що є предметом цього позову не визнає, в добровільному порядку здійснити такий поділ відмовляється. Позивачу стало відомо про те, що відповідачем подано заяву про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 . Зокрема, за заявою відповідача про прийняття спадщини, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коба Н.В. відкрито спадкову справу.
Позивач зазначає, що у випадку видачі свідоцтва про право на спадщину, предметом такого свідоцтва може стати майно, право на частку у власності якого є предметом заявлених позивачем вимог у цій справі. Водночас, у випадку задоволення позовних вимог позивача повністю або частково, виконання рішення у справі істотно буде ускладнене або унеможливлене. Зокрема, отримавши правовстановлюючі документи на нерухоме та рухоме майно, відповідач матиме можливість відчужити таке майно та/або пошкодити рухоме майно. На сьогоднішній день, відповідач перешкоджає позивачу у доступі до спірних квартир. Крім того, відповідач, після смерті ОСОБА_6 , без згоди на те позивачки здає такі квартири в оренду фізичним особам та одноосібно отримує дохід від такої діяльності.
З огляду на зазначену обставину, позивач вважає за необхідне вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, що є предметом цього спору.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт:
- на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2628803);
- на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 3065861);
- на човен НОМЕР_3, право на який зареєстроване згідно з Судновим білетом № НОМЕР_3 29 березня 2006 року (тип та призначення Cobra 2050, туристичне);
- на автомобіль марки Toyota, модель LAND CRUISER 4.2, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У решті вимог заяви відмовлено.
Роз'яснено позивачу ОСОБА_1 право звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коби Н.В. із заявою про зупинення вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із видачею відповідачеві ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , до вирішення справи судом.
Не погоджуючись із ухвалою суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати.
Вимоги обґрунтовані тим, що позивачкою не наведено беззаперечних підстав для забезпечення позову, а саме: відсутнє обґрунтоване доведення реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду й та відсутнє обґрунтоване припущення про те, що незастосування заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.
Не доведено обґрунтоване підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду. Саме по собі неврегулювання спору в досудовому порядку (до якого позивачка не вдавалася, хоча про це вказала у позовній заяві та заяві про вжиття заходів про забезпечення позову) не може свідчити про те, що відповідач має намір не виконувати судове рішення, а невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити його виконання рішення.
У березні 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник позивача ОСОБА_7 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, мотивуючи це тим, що відповідач не надав суду доказів того, що відсутня реальна загроза ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку задоволення заявлених позовних вимог, якщо до вирішення спору, відповідач, отримавши свідоцтво про право на спадщину, зареєструє в реєстрі прав на нерухоме майно право власності на таке майно, а згодом ще й відчужить таке майно, чи таке майно вийде з його володіння чи власності в інший спосіб.
Сам по собі факт отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину в частині спірного майна, у випадку задоволення позовних вимог, вимагатиме від позивачки додаткових зусиль для відновлення своїх майнових прав.
Частиною предмету позовних вимог у справі є визнання права на частку в спільному майні осіб, які проживали однією сім'єю, але не зареєстрували шлюб. З огляду на обставини справи, обсяг спадкового майна в контексті заявлених позовних вимог, до вирішення справи судом, для відповідача є не визначеним. Відповідно, ймовірне набуття відповідачем спадкових прав на таке майно є таким, що може істотно ускладнити виконання рішення суду. Серед іншого, у випадку реєстрації відповідачем права власності на спірне майно, змін зазнають навіть реєстраційні дані такого майна, реквізити яких наведені в позовних вимогах для ідентифікації майна, що унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Таким чином, позивачка вважає, що ухвала суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_8 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у заяві про забезпечення позову вказано на докази, якими підтверджується, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову через відчуження відповідачем спірного майна.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини п'ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з висновками, висловленими у постанові Верховного Суду від 21 липня 2025 року у справі № 466/11625/24.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі№ 381/4019/18, сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначила, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо від час його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. Під час вжиття такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам (див. постанову Верховного Суду від 03 грудня 2021 року в справі № 910/4777/21).
У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що під час задоволення заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не врахували, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2024 року в справі № 756/19178/21, від 21 квітня 2022 року в справі № 755/5300/21 та ін.
Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому під час накладення арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (постанова Верховного Суд від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати нею право власності на частку у спільному майні, набутому внаслідок проживання її з ОСОБА_4 однією сім'єю, але не таких, що перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивачка зазначала, що є підстави вважати, що відповідач здійснить дії з відчуження майна на користь третіх осіб для уникнення виконання рішення суду в майбутньому, та у разі невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, що є предметом цього спору.
Представник позивача надав до суду документи на підтвердження набуття відповідачем спадкових прав на спірне майно, а саме копію заяви ОСОБА_4 про прийняття спадщини за померлим батьком ОСОБА_4 від 29 травня 2024 року, копію свідоцтва про смерть від 28 травня 2024 року, копію апостиля від 04 липня 2024 року, копію перекладу свідоцтва про смерть та апостиля від 23 липня 2024 року, засвідчену приватним нотаріусом Коба Н.В., копію інформації з Реєстру нерухомості по квартирі АДРЕСА_3 від 10 жовтня 2025 року
Колегія суддів вважає, що викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Доводи апеляційної скарги про ненаведення позивачем беззаперечних підстав для забезпечення позову висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди із накладенням арешту на майно.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на спірне майно.
Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого судового рішення.
Керуючись ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді