Провадження № 11-кп/803/3185/25 Справа № 186/1216/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12025041380000238 від 18.04.2024 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Першотравенська, Дніпропетровської області, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не маючого, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуваючого, раніше не судимого,-
визнано винним та засуджено за ч.1 ст.307 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахується з моменту його фактичного затримання, тобто з 14 години 41 хвилина 05 травня 2025 року.
На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК конфісковано у власність держави одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення грошові кошти, які вилучені 05.05.2025 року під час затримання ОСОБА_7 , в порядку ст.208 КПК.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до ст.100 та ст.124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у скоєні кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_9 , у невстановлений час, при невстановлених обставинах, у невстановленої особи, не маючи спеціального дозволу - ліцензії на придбання та зберігання психотропних речовин, умисно, ігноруючи вимоги Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів і прекурсорів», а також Постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», якими встановлено правовий режим обігу наркотичних засобів в Україні, умисно, незаконно придбав психотропну речовину, обіг якої обмежено «метамфетамін», загальною масою 0,0271 г, яку незаконно зберігав при собі з метою подальшого незаконного збуту.
У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконний збут вищевказаної психотропної речовини, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання ОСОБА_7 перебуваючи неподалік будинку № 19 по вул. Захисників України м. Шахтарське Синельниківського району Дніпропетровської області, 05.05.2025 року приблизно 13.30 годині незаконно збув ОСОБА_10 1 прозорий сліп пакет з психотропною речовиною, обіг якої обмежено «метамфетамін», масою 0,0271 г, за що відповідно отримав від ОСОБА_10 , грошові кошти у сумі 1000 грн.
Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_11 кваліфіковано за ч.1 ст.307 КК, як незаконне придбання, зберігання та незаконний збут психотропної речовини.
В апеляційній скарзі захисник, не оспорюючі фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , просить змінити вирок у зв'язку із суворістю призначеного покарання.
В обґрунтування своїх вимог посилається на відсутність у обвинуваченого ОСОБА_7 умислу на збут наркотичних засобів, оскільки ніколи цим не займався, а судом інших фактів збуту наркотичних засобів обвинуваченим не встановлено. Тому ОСОБА_7 свою вину визнав частково, засудив свій вчинок, активно сприяв розкриттю злочину та просив суд даи йому можливість на виправлення без ізоляції від суспільства.
Також захисник просить врахувати, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, не оспорює встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження та судом не встановлено обтяжуючих покарання обставин.
Враховуючи наведене захисник просить змінити вирок Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2025 року та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.ст.75,76 КК зі звільненням від відбування покарання з випробуванням.
До початку апеляційного розгляду прокурор Шахтарської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_12 в порядку ст. 403 КПК подав клопотання про відмову від раніше поданої ним апеляційної скарги та ця відмова прийнята апеляційним судом.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши захисника та обвинуваченого на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні у повному обсязі та просили пом'якшити обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст.75,76 КК, вислухавши думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.1 ст.307 КК ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються прокурором та захисником в апеляційних скаргах, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги захисника убачається, що ним фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 ККта роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Зміст оскаржуваного вироку свідчить про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченого ОСОБА_7 належним чином врахував суспільну небезпеку і характер вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК відносяться до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не працює, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, вину визнав частково.
Водночас наявність обставин, які відповідно до ст.66,67 КК пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстнації дійшов правильних висноків про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 лише в місцях позбавлення волі та не вбачав підстав для застосування положень ст.ст.69,75 КК.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно положень ч.1 ст.75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Таким чином, зі змісту ст.75 КК вбачається, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції, виходячи з конкретних обставин кримінального провадження та враховуючи відношення обвинуваченого ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину, який у суді першої інстанції свою вину визнав частково та під час судового розгляду фактично заперечував збут психотропної речовини свідку, а також підвищену суспільне небезпеку вчиненого злочину та дані щодо особи обвинуваченого, вважає, що досягнення мети покарання, визначеної ч.2 ст.50 КК, обвинуваченого ОСОБА_7 можливо лише в умовах реального відбування покарання, а тому відсутні підстави для призначення винній особі покарання із застосуванням положень ст.75 КК, на чому наполягає сторона захисту.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає апеляційні скарги прокурора ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_8 безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, а вирок Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2025 року є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а вирок Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.307 КК - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який утримується під вартою - в той саме строк з дня вручення копії ухвали апеляційного суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4