Провадження № 11-кп/803/3258/25 Справа № 175/4360/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в кримінальне провадження №12024041030000454 від 09.02.2024 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року, яким:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Миколаївка м. Славянська Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , приватного підприємця, маючого професійно-технічну освіту, одруженого,-
визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Відповідно до ст.75 КК звільнено ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі Українибез погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили - не обирався.
Цивільний позов не заявлено.
Долю речових доказів та процесуальних витрати вирішено відповідно до ст.100 та ст.124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винним у скоєні кримінального правопорушення за наступних обставин.
09 лютого 2024 року, приблизно о 08 годині 35 хвилин, обвинувачений ОСОБА_8 керував автомобілем марки «Volkswagen», моделі «Eos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Вознесенській в с-щі Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області з боку вул. Прибрежної в напрямку м. Дніпро. В той же час в зустрічному напряму по вул. Вознесенській в с-щі Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області рухався автомобіль марки «ВАЗ», моделі «21043», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 ..
На шляху прямування, обвинувачений ОСОБА_8 , грубо порушуючи Правила дорожнього руху України, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при виборі швидкості руху не врахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати можливість постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, маючи технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, в районі будинку № 20 вул. Вознесенській в с-щі Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області втратив контроль над керуванням автомобіля, виїхав на смугу зустрічного руху, по якій рухався автомобіль марки «ВАЗ», моделі «21043», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , внаслідок чого відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів. Після зіткнення автомобіль марки «ВАЗ», моделі «21043», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , в некерованому стані виїхав за межі проїзної частини праворуч, де скоїв наїзд на огорожу будинку АДРЕСА_2 .
В діях водія ОСОБА_8 маються порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».
Порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху України, допущені водієм ОСОБА_8 , перебувають в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля марки «ВАЗ», моделі «21043», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 були спричинені такі тілесні ушкодження: сумісна тупа травма тіла: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку; закрита травма черева з розривом селезінки та явищами внутрішньочеревної кровотечі; закрита травма тазу з переломами лівої лонної кістки, обох сідничних кісток та лівої клубової кістки з ушкодженням лівого клубово-крижового з'єднання; закритий перелом шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків; садна на передньо-зовнішній поверхні правого колінного суглобу та на передній поверхні правої гомілки у верхній третині, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, висновків суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєні кримінального правопорушення та правову кваліфікацію його дій за ч.2 ст.286 КК, просить змінити вирок суду першої інстанції у зв'язку з невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вважає необґрунтованими висновки суду про необхідність призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобами строком на 1 рік з мотивів грубого порушення обвинуваченим ПДР, оскільки переконаний, що таке формулювання не може впливати на призначення покарання.
Стверджує, що ані КК, ані ПДР не передбачено критеріїв визначення грубості порушень ПДР та його взаємозв'язку з призначенням покарання. Будь-яке порушення ПДР водієм, яке спричинило потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або смерть, є кваліфікуючою ознакою злочину за відповідною статтею КК без диференціації за так званою грубістю і є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.
В той же час, як зазначає апелянт, інших належних і достатніх мотивів призначення обвинуваченому ОСОБА_8 додаткового покарання судом першої інстанції у мотивувальній частині вироку не наведено.
Водночас, як вказує сторона захисту, обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнав - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку. При цьому обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Крім того судом встановлено, що обвинувачений працює, має постійне місце мешкання, має на утриманні двох повнолітніх дітей, які продовжують навчання, та особу похилого віку, за місцем мешкання характеризується позитивно, вперше притягається до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Однак захисник вважає, що ці обставини судом належним чином не враховано, а також не враховано те, що обвинувачений працює, є ФОП та здійснює підприємницькою діяльність у сфері технічного обслуговування та ремонту автотранспорту, а тому наявність у обвинуваченого права керування транспортними засобами суттєво спрощує логістику його діяльності та зменшує витрати на її забезпечення.
Разом з цим апелянт стверджує, що сама поведінка обвинуваченого за кермом в момент вчинення кримінального правопорушення, а саме - необережність порушення ПДР, відсутність недотримання категоричних приписів, обмежень та заборон, встановлених ПДР, дорожніми знаками та розміткою під час керування автомобілем, свідчать про те, що призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами є надмірним і не є необхідним для виправлення ОСОБА_8 .
З огляду на викладене захисник просить змінити вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК у виді 4 років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами та на підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши захисника, обвинуваченого та потерпілого на підтримку доводів поданої стороною захисту апеляційної скарги та які наполягали на її задоволенні у повному обсязі, вислухавши думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК, ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом в порядку ч.3 ст.349 КПК доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються стороною захисту в апеляційній скарзі, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги убачається, що захисником фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 ККта роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги захисника про можливість не застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами з огляду на таке.
Згідно з ч.2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до вимог ст.65 КК при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції при визначенні виду та міри покарання, в межах санкції ч.2 ст.286 КК, у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК, є тяжким злочином, скоєним з необережності, а також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який працює, має постійне місце мешкання, має на утриманні двох повнолітніх дітей, які продовжують навчання, та особу похилого віку, за місцем мешкання характеризується позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога як особа, яка страждає будь-якими захворюваннями наркологічного та/або психічного характеру, не значиться.
Обставинами, які пом“якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст.66 КК, суд визнав - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що згідно ст.67 КК обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_12 , судом не встановлено.
З урахуванням вищенаведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК, з покладенням на нього передбачених ст. 76 КК обов'язків.
Натомість суд правомірно визнав допущені обвинуваченим порушення ПДР грубими, оскільки, як свідчать встановлені вироком суду фактичні обставини кримінального провадження, ОСОБА_8 , всупереч вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при виборі швидкості руху не врахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати можливість постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, маючи технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, виїхав на смугу зустрічного руху, по якій рухався автомобіль марки «ВАЗ», моделі «21043», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , внаслідок чого відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів, внаслідок чого ОСОБА_7 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
За таких обставин колегія суддів відкидає, як неспроможні, доводи апелянта та вважає, що судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 правильно призначено додаткове покарання, передбачене ч.2 ст.286 КК, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік. На переконання апеляційного суду призначення додаткового покарання у даному конкретному випадку відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, не суперечить меті покарання та перебуває в межах дискреційних повноважень суду.
Отже посилання захисника на те, що для обвинуваченого керування транспортним засобом є засобом його підприємницької діяльності та засобом забезпечення утриманців, не може бути безумовною підставою для не призначення такого покарання.
При цьому колегія суддів зауважує, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для вказаної мети. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Колегія суддів також враховує роз“яснення, що містяться у п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 N 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", з наступними змінами, при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Тому з висновками місцевого суду щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_8 погоджується й суд апеляційної інстанції, оскільки вони є належним чином аргументованими, відповідають фактичним обставинам даного кримінального провадження та ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, а вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4