05 листопада 2025 року
м. Київ
справа №240/6245/25
адміністративне провадження №К/990/41809/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черніков Денис Юрійович, на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №02-43-к від 10.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Барановського Олександра Володимировича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18.04.2023 у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області на рівнозначній посаді.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.05.2025, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черніков Д.Ю., звернулася до Верховного Суду з указаною касаційною скаргою.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. (наказ від 21.10.2025 № 3767/0/6-25), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу судді з відпустки.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Так, за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Водночас як слідує зі змісту ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, отже вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі, розглянуте за правилами загального позовного провадження.
Отже, вказані доводи не можуть слугувати підставою для відкриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справу розглянуто за правилами загального позовного провадження і підстави для відкриття касаційного провадження скаржник має наводити підстави для оскарження судових рішень передбачені частиною 4 статті 328 КАС України.
На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 36 КЗпП України, частини 2 статті 40 КЗпП України та частини 3 статті 49-2 КЗпП України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказали, що прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Пенсійному фонді чи його територіальних управліннях.
Як слідує зі змісту оскаржуваних рішень, суд апеляційної погодився з висновками суду першої інстанції, та зазначив, що матеріалами справи встановлено, що позивач отримав попередження за підписом голови комісії з реорганізації УВД ФССУ у Кіровоградській області про наступне звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, яке відбудеться 18.04.2023. У попередженні зазначено, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність виконавчої дирекції, то інша робота не пропонується.
Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що чинним законодавством України не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на яку поширюється дія спеціальних норм права, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що УВД ФССУ в Кіровоградській області були виконані вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України, а тому не знайшли підстав для задоволення позову.
Щодо доводів скаржника про відсутність висновків Верховного Суду статей 40, 49-2 КЗпП України Суд зазначає, що як слідує з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій враховано висновки Верховного Суду щодо застосування вищевказаних норм, викладені у постанові від 09.12.2024 у справі №712/4776/23.
У вказаній постанові Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду вказала, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом №2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права у правовідносинах, стосовно яких вже наявний висновок Верховного Суду.
За доводами касаційної скарги скаржник також посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 36 КЗпП України.
Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень позивачку було звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Тоді як частина 6 статті 36 КЗпП України передбачає підстави припинення трудового договору у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Отже, вищевказана норма не регулює спірні правовідносини, а питання щодо застосування вказаних норм не ставилося перед судами попередніх інстанцій, а тому при вирішенні цього спору вона не була застосована.
За таких обставин, касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо неправильного застосування вищевказаних норм судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Щодо доводів скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) Суд зазначає.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону №389-VІІІ у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889) вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Абзацом другим частини сьомої статті 10 Закону №389-VІІІ передбачено, що після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, оголошується конкурс.
Суд зазначає, що вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, порядок призначення особи на державну службу законодавчо визначений та будь-яких виключень не містить.
Враховуючи вищевикладене, а також виходячи з того, що чинним законодавством України не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на яку поширюється дія спеціальних норм права.
Слід зазначити, що вказаним доводам скаржника було надано оцінку судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вказана норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.
Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черніков Денис Юрійович, на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду