05 листопада 2025 року
м. Київ
справа №380/1362/25
адміністративне провадження № К/990/42740/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Чиркіна С.М.,
суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 380/1362/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення перерахунку та виплати позивачу у встановленому законом розмірі компенсації втрати доходу за затримку строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 на момент фактичної виплати заборгованості з пенсії;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу у встановленому законом розмірі компенсацію втрати частини доходу за затримку строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичної виплати заборгованості з пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у справі № 380/1362/25 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо не прийняття рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії за заявою ОСОБА_1 від 28.12.2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області задоволено частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 380/1362/25 скасовано.
Ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 у встановленому законом розмірі та відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ компенсації втрати доходу за затримку строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року до дати фактичної виплати заборгованості по пенсії.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 у встановленому законом розмірі та відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ компенсацію втрати доходу за затримку строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року до дати фактичної виплати заборгованості по пенсії.
20.10.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУПФУ у Львівській області, в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 380/1362/25, ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Спір у даній справі виник через відмову контролюючого органу у компенсації страти частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини основного розміру пенсії. Ця справа є справою незначної складності згідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін.
Суд зауважує, що недостатньо самого лише посилання на порушення судом норм матеріального права, необхідно указати конкретну норму права, яку було застосовано судами попередніх інстанцій неправильно, яка регулює спірні правовідносини.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Однак, всупереч таким вимогам КАС України, скаржником не наведено чіткого переліку норм, які судами застосовані неправильно.
Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування без чіткої вказівки на норму права (пункт, частину, статтю), яку садами застосовано неправильно, не може вважатись належним виконанням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитування правових норм, незгоду з рішенням судів попередніх інстанцій та оцінкою доказів у справі, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, яку, на думку скаржника, суди застосували неправильно, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
У разі, якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права і неналежно дослідили зібрані у справі докази, неповно встановили обставини справи або встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які суд не дослідив, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Разом з тим, Суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції у цій справі відповідно до висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20.
Тим часом відповідач не обґрунтовує необхідність відступу від наведеного вище висновку Верховного Суду щодо застосування норм права.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України, передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже скаржником не доведено існування у спірному випадку підстави касаційного оскарження судових рішень, визначеної в статті 328 КАС України.
Наведене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 380/1362/25.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач С.М. Чиркін
Судді Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа