Справа № 320/40872/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Бєлової Л.В.
суддів: Аліменко В.О., Карпушової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, починаючи з 01.03.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенісйного фонду України в м. Києві виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.03.2024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, починаючи з 01.03.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенісйного фонду України в м. Києві виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.03.2024.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зокрема, апелянт зазначає, що нормативно - правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитися перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом України №2262, після дати набрання рішення суду законної сили у справі № 826/3858/18 не приймалося. У зв'язку з цим, а також з урахуванням пункту 4 постанови №103, виплата пенсій продовжується у встановлених на цей час розмірах.
На переконання апелянта, до цих правовідносин належить застосовувати норми Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», оскільки у випадках, коли зобов'язання, що покладені судовим рішенням на органи Пенсійного фонду України, не визначають окремий порядок проведення перерахунку, перерахунок здійснюється з урахуванням вимог чинного законодавства, а саме: з врахуванням того, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
На виконання рішення суду від 06.05.2024 у справі №320/2297/24 позивачу здійснено перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019, однак після здійснення перерахунку пенсії відповідачем обмежено пенсію позивача десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, починаючи з 01.03.2024.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у листі від 16.07.2024 на адвокатський запит від 09.07.2024 повідомило про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії позивачу з 01.03.2024 без обмеження максимальним розміром.
Не погоджуючись з вказаними вище діями пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що обмеження відповідачем максимальним розміром пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Також суд першої інстанції зазначив, що нарахування та виплата індексації пенсії з 01.03.2024 згідно з Постановою №185 відбувається з обмеженням розміру пенсії максимальним розміром, що суперечить критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо обмеження граничним розміром пенсії при її виплаті та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві провести з 01.03.2024 перерахунок пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, починаючи з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 у справі № 370/2610/17.
До того ж, в указаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 № 320/2297/24 відповідач здійснив позивачу перерахунок пенсії на підставі оновленої нової довідки починаючи з 01.04.2019.
Згідно з розрахунком пенсії (а.с.15) станом на 01.03.2024 пенсія позивача обмежена максимальним розміром. Підсумок пенсії становить 36153,96 грн., а сума до сплати 23610,00 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2024.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом про реформування пенсійної системи, який набрав законної сили 01.10.2011.
Цим Законом внесені зміни у статтю 43 Закону шляхом викладення її в редакції Закону про реформування пенсійної системи.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону та положення частини першої статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону.
Водночас положення статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом про реформування пенсійної системи - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 27 січня 2022 року у справі №240/7087/20, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 01 червня 2023 року у справі №640/863/20, в якій пенсія позивачу також призначена після набрання чинності Законом № 3668-VI.
Щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185, починаючи з 01.03.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII, а індексації розміру пенсій - положення статті 64 Закону № 2262-XII.
На момент призначення (04.01.2018) позивачу пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ редакцією статті 64 Закону № 2262-ХІІ було визначено, що призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, пенсії підвищуються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У свою чергу, у зв'язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15.02.2022 було прийнято Закон України № 2040-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» (далі - Закон № 2040-IX), яким, зокрема статтю 64 Закону № 2262-XII та частину п'яту статті 2 Закону № 1282-XII було викладено в новій редакції.
Так, частиною п'ятою статті 2 Закону № 1282-XII в редакції Закону № 2040-IX визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У свою чергу, відповідно до статті 64 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 2040-IX, яка застосовується з 01.03.2022, у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Порядком перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 (далі - Порядок № 124) визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Отже, повноваження щодо визначення розміру та порядку проведення індексації пенсії шляхом її перерахунку через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у межах бюджету Пенсійного фонду надано Кабінету Міністрів України на виконання вимог частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, у зв'язку із чим з 2019 року Порядком № 124, з метою визначення механізму проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески впроваджено, зокрема, формулу обчислення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески.
У подальшому, пунктом 1 Постанови № 185 встановлено, що з 1 березня 2024 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,0796.
Отже, з метою забезпечення у 2024 році проведення індексації пенсій для підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів Кабінет Міністрів України щороку у межах бюджету Пенсійного фонду України визначав розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Щодо наявності у пункті 2 Постанови № 185 застережень про те, що підвищення пенсій на коефіцієнт збільшення здійснюється «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», колегія суддів зазначає, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а виклала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних правовідносинах наведені положення постанови Кабінету Міністрів України № 185 суперечить приписам Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23 січня 2024 року у справі №160/17347/22.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
О.В. Карпушова