вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
05 листопада 2025 року Справа № 480/3754/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3754/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 29.04.2025 № 183450036074 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах (список №2) зі зменшенням пенсійного віку, з 22.04.2025, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 22.04.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 29.04.2025 № 183450036074 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із недосягненням пенсійного віку. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує його права.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачам для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача. Також даною ухвалою було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи позивача, в тому числі заяву про призначення пенсії та розписку-повідомлення.
На виконання вимог суду представником Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області було надано суду через систему "Електронний суд" витребувані докази. Проте відзиву на позовну заяву, суду надано не було.
Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що 22.04.2025 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 (а.с. 39).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 29.04.2025 №183450036074 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (а.с. 6, 47 (зворотній бік).
При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявниці 54 роки 00 місяців 19 днів. Страховий стаж особи становить 35 років 10 місяців 08 днів, пільговий стаж за Списком № 2 складає 11 років 07 місяців 04 дні.
Не погодившись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернулася з даною позовною заявою до суду.
Отже з оскаржуваного рішення судом встановлено, що підставами для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, є недосягнення пенсійного віку 55 років.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213-VІІІ) (далі по тексту - Закон №1788-XII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “б», зокрема. для жінок - 50 років.
Законом від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" статтю 13 Закону №1788-XII викладено в новій редакції, пунктом “б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року (далі Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
З 01.01.2004 року набув чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV), який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом України №2148-VIII від 03.10.2017 року, далі Закон №2148-VIII) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. “б» статті 13 Закону №1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом №2148-VIII (до 11.10.2017 року), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: ст.13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VIII та ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за Списками були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.
Відповідно до п.2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Також, у пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:
застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. “б» ст.13 Закону України №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи Закону №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020р. №1-р/2020 зазначив, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, визначальним у даному випадку є з'ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом по зразковій справі №360/3611/20 в постанові від 21.04.2021 року, а також, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2025 року по справі № 200/1102/24 та від 16.06.2025 року по справі № 200/4104/24.
З матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки НОМЕР_1 та довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 14.04.2025 року № 108, виданої Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром", суд вбачає, що позивач працювала на посадах визначених у нормах статті 13 Закону №1788-XII до 1 квітня 2015 року, а саме: з 24.05.1989 по 14.09.2001 (а.с. 31, 34-38).
А отже в даному випадку до позивача підлягають застосуванню положення ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII та, відповідно, не підлягають застосуванню положення ст. 114 Закону №1058-ІV.
З оскаржуваного рішення, суд вбачає, що вік позивача на час звернення із заявою про призначення пенсії становить 54 роки 00 місяців 19 днів, страховий стаж становить - 35 років 10 місяців 08 днів, а пільговий стаж за Списком №2 - 11 років 07 місяців 04 дні (а.с. 47 (зворотній бік).
Відтак, відмова в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 54 роки 00 місяців 19 днів, мала страховий стаж роботи 35 років 10 місяців 08 днів, а пільговий стаж за Списком №2 - 11 років 07 місяців 04 дні, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність необхідного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Сhahal v. thе United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, з урахуванням того, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 “Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 20 років 11 місяців 23 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 та задовольнив позовні вимоги, зокрема, шляхом зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В свою чергу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне по суті рішення у зразковій справі.
А відтак, враховуючи викладене та з урахуванням постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, з метою виключення подальшого звернення особи до суду за захистом порушених прав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача наголошує, що представником позивача документально не підтверджено понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. При цьому така категорія адміністративних справ є поширеною, отже не потребує значних зусиль та витрат при здійсненні професійної правничої допомоги.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З матеріалів справи суд вбачає, що з метою отримання правничої допомоги позивачем було укладено Договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 07.05.2025 р. б/н (далі по тексту - Договір) з адвокатом Качан Наталією Федорівною (а.с. 11). Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси клієнта в Сумському окружному адміністративному суді у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Сумській області про зобов'язання вчинити дії.
Згідно з п. 4.2 Оплата за надання правової допомоги складає 6000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано акт від 09.05.2025 приймання наданих послуг за Договором, відповідно до п. 1 якого, адвокатом було надано наступні послуги: вивчення документів, консультування клієнта з приводу спірних правовідносин; збір доказів, підготування позовної заяви, копіювання та завірення документів, доданих до позовної заяви, направлення до суду позовної заяви та доданих документів. Згідно з п. 2 акта вартість послуг, вказаних в п. 1 акта становить 6000 грн. (а.с. 12 (зворотній бік).
Також на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано ордер на надання правничої допомоги серії ВМ № 1066372 (а.с. 5) та квитанцію від 07.05.2025 року, відповідно до якої від ОСОБА_1 прийнято 6000 грн за послуги, згідно Договору (а.с. 12).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №580/3324/19.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При цьому суд зазначає, що адміністративна справа №480/10509/24 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та судом було задоволено позовні вимоги позивача.
А відтак, враховуючи складність справи та наявність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем/представником позивача як витрати на правничу допомогу, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 2 000,00 грн.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області суму судового збору в розмірі 968,96 грн, сплаченого згідно квитанції від 11.05.2025 (а.с. 14).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.04.2025 №183450036074 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 22.04.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек