з питань відстрочення, розстрочення виконання, зміни чи встановлення
способу і порядку виконання судового рішення
05 листопада 2025 року Р і в н е №460/9432/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати позивачу із 22 лютого 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 22 лютого 2023 року до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2023р. (справа № 460/9432/23) позовну заяву задоволено повністю, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити із 22 лютого 2023 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
Рішення суду набрало законної сили 13.06.2023.
В подальшому позивачем до суду подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням наведеного рішення у порядку ст. 383 КАС України.
Окремою ухвалою суду від 26.07.2023 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 у справі № 460/9432/23 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , починаючи з 22.02.2023 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (з урахуванням зміни такого розміру протягом відповідного року) згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
На виконання окремої ухвали суду відповідачем до суду подано звіт від 14.08.2023.
Відповідач у звіті про виконання судового рішення зазначив, що здійснив перерахунок з 22.02.2023 доплати до пенсії позивача, яка буде виплачена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України, оскільки ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до відповіді відповідача від 29.05.2025 на звернення позивача, сума доплати за період з 22.02.2023 по 31.08.2023 за перерахунком на виконання окремої ухвали суду визначено територіальним органом ПФУ на рівні 65697,53грн.
Відповідач подав письмові заперечення на заяву в яких зазначив, що наведені у поданій заяві підстави не є такими обставинами у розумінні статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть бути причиною для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Стверджує, що спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення. Просить у задоволенні заяви відмовити.
Ухвалою суду від 27.10.2025 розгляд заяви призначено в судовому засіданні на 05.11.2025 о 08:30год.
Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду заяви були належним чином повідомлені. Позивач у заяві просив розглянути її за його відсутності. Відповідач про причини неприбуття суд не повідомив.
Згідно із ч. 2 ст. 378 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Зважаючи на наведену норму права, суд розглянув подану заяву в письмовому провадженні.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених в основу заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду, дослідивши докази, наявні у справі, суд враховує наступне.
Відповідно до частин першої-другої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
05.10.2016 набрав чинності Закон України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону № 1404 за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
За приписами ст. 124, ч. 3 ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.
Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.
Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа № 140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом також у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів. Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Частиною 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Отже суд може змінити спосіб або порядок виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.
Під зміною способу і порядку виконання рішення необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способом. При цьому, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Так, саме поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Отже, передумовою для прийняття судом рішення про зміну способу або порядку виконання судового рішення, є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.
Обґрунтовуючи необхідність зміни способу та порядку виконання судового рішення заявник зазначив, що боржником (ГУ ПФУ) проведено перерахунок пенсії стягувача (позивача) та нараховано пенсійну заборгованість за період з 22.02.2023 по 31.08.2023 в сумі 65697,53грн, виплату якої буде проведено в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Вказане, на думку заявника, свідчить про те, що ГУ ПФУ добровільно не виконало рішення суду.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач самостійно не виконує рішення суду по справі в частині виплати позивачу відповідної суми заборгованості, то є потреба у зміні способу виконання відповідного судового рішення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пенсійної заборгованості в сумі 65697,53грн, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05.06.2012 № 4901-VI» (зі змінами, далі - Закон № 4901), який набрав чинності 01.01.2013, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є - державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Стаття 3 Закону № 4901 встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 4901 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Варто зауважити, що рішення суду у справі № 460/9432/23 стосується зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, а не стягнення коштів.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців, визначені статтею 18 Закону № 1404.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404 передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404 визначає, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом пункту 18 частини 3 статті 18 Закону № 1404, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно з вимогами частини першої статті 75 Закону № 1404 у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Приписами абзацу 3 частини 3 статті 63 Закону № 1404 встановлено, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Отже, нормами Закону № 1404 передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа.
Враховуючи те, що завданням виконавчого провадження є, зокрема примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа.
Суд зазначає, що стаття 3 Закону № 4901 встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.
Як вже зазначено, судове рішення по даній справі стосується зобов'язання вчинити певні дії щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії, боржником за яким є державний орган, а не стягнення коштів.
Натомість особливості виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна визначені у статті 7 Закону № 4901.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4901 передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в наступній черговості:
- у першу чергу - заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
- у другу чергу - заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;
- у третю чергу - заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації норм, наведених у пункті 3 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901 постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 затверджений Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною (далі - Порядок № 440).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 440 цей Порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
З матеріалів справи слідує, що виконавчий лист, виданий за результатами розгляду даної справи (щодо зобов'язальної частини рішення суду), перебуває на примусовому виконанні в органах виконавчої служби (ВП 72330227 відкрито постановою від 24.07.2023). Відомості про завершення вказаного ВП у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, виконання рішення суду по даній справі про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити із 22 лютого 2023 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період, є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення суду у даній справі має зобов'язальний характер, тому зміна способу виконання рішення із зобов'язання здійснити виплату заборгованості по пенсії на стягнення суми цієї заборгованості фактично призведе до зміни рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенню питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у цій справі.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що 17.07.2025 постановою КМУ № 821 затверджений Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.
Цим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).
За змістом п. 4-8 даного Порядку, видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких визначено зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством (п. 4).
Виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік (п. 5).
Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата (п. 6).
Для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку (п. 7).
Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку (п. 8).
Суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю відповідача і не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.
Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у цій справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачу.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті пенсії, то суд вважає безпідставними аргументи заявника, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду.
При цьому суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 112382417).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду у даній справі.
Керуючись статтями 248, 256, 294-295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 12.05.2023 у адміністративній справі № 460/9432/23, залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 05 листопада 2025 року
Суддя Т.О. Комшелюк