05 листопада 2025 рокусправа № 380/12065/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якій просить:
- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2025 ВП №78224327 державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження зі стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26000 грн.;
- скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження № 78224399 від 30.05.2025 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 274,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що на виконанні у відповідача перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду у справі № 380/4403/20. Після виконання пенсійним органом такого рішення відповідач закінчив виконавче провадження, проте постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 26000 грн. та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 274,90 грн. виокремив в окремі виконавчі провадження. Позивач стверджує, що під час відкриття виконавчих проваджень №78224327 та №78224399 відповідач не врахував, що боржником у виконавчому провадженні є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, тому державний виконавець не взяв до уваги, що ГУ ПФУ у Львівській області є державним органом, що реалізовує державну політику у сфері пенсійного забезпечення. На думку позивача, державний виконавець не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з саме з ГУ ПФУ у Львівській області.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Отже, як приписами статті 27 Закону № 1404-VIII, так і положеннями Інструкції чітко визначено обов'язок державного виконавця відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Також постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII та цією Інструкцією № 512/5. Щодо доводів позивача, що боржником у виконавчому провадженні є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, вказує, що у спірних правовідносинах, що склались у цій справі, вимоги до боржника мають зобов'язальний характер, тоді як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною 1 статті 2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення загалом і в процесі стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження зокрема.
Суд вивчив доводи сторін, наведені в заявах по суті спору, дослідив долучені до справи докази та встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини:
на виконання рішення від 10.08.2020 у справі № 380/4403/20 Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 380/4403/20, який перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № 68115014.
Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 14.01.2022 у виконавчому провадженні № 68115014 виніс:
- постанову про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26000 грн.;
- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для ГУ ПФУ у Львівській області розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 274,90 грн.
Постановою від 27.05.2025 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №380/4403/20 закінчено відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а також передбачено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження підлягають виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Постановами від 30.05.2025 відкриті виконавчі провадження:
- № 78224327 з виконання постанови № 68115014 про стягнення з ГУ ПФУ виконавчого збору у розмірі 26000 грн.
- № 78224399 з виконання постанови № 68115014 про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 274,90 грн.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню:
1) виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
5) постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно з частиною 3 статті 42 Закону № 1404-VIII витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Відповідно п. п. 2, 3 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція 512/5) фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554. Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)). У постанові чітко зазначені види та суми витрат, що здійснені у даному виконавчому провадженні.
При вирішенні спору суд керується такими мотивами:
Відповідно до виконавчого листа № 380/4403/20, виданого Львівським окружним адміністративним судом, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зобов'язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 05.03.2019 по 03.09.2019 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 з урахуванням проведених раніше виплат.
Стягувач, ОСОБА_1 , за виконавчим листом № 380/4403/20 від 21.10.2020, звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Державний виконавець на виконання вимог статті 26 Закону №1404-VІІІ мав підстави та обов'язок відкрити виконавче провадження, що він і зробив шляхом прийняття постанови від 14.01.2022 року про відкриття виконавчого провадження № 68115014. На виконання вимог частини четвертої статті 27 та статті 42 Закону № 1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5, державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, 14.01.2022 виніс постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 26000 грн. та про розмір витрат виконавчого провадження в сумі 274,90 грн.
Постановою від 27.05.2025 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 380/4403/20 закінчено відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та передбачено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження підлягають виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Пункт 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні положення передбачене пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, згідно з яким у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Відтак, у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII державний виконавець відповідно до вищенаведених положень відкрив виконавчі провадження № 78224327 з виконання постанови № 68115014 про стягнення з ГУ ПФУ виконавчого збору у розмірі 26000 грн та № 78224399 з виконання постанови № 68115014 про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 274,90 грн.
Щодо аргументів позивача про те, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з державного органу, а саме з ГУ ПФУ у Львівській області з огляду на пункту 3 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII, то суд зазначає таке.
За приписами пункту 3 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев'ята статті 27 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
Приписами частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стаття 7 зазначеного Закону встановлює, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 68115014 з примусового виконання виконавчого листа № 380/4403/20, виданого Львівським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 05.03.2019 по 03.09.2019 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 з урахуванням проведених раніше виплат.
Отже, суд констатує, що у межах спірних правовідносин цієї справи, вимоги до боржника мали зобов'язальний характер, в той час, як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення. Вказану правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 336/4615/17, від 09 липня 2020 року у справі № 806/2179/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 310/1512/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 815/3815/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 522/19758/18.
Виконання постанови державного виконавця про стягнення коштів (виконавчого збору, витрат виконавчого провадження) не є судовими рішеннями, тому питання їх виконання не регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI.
Підсумовуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що оскаржені рішення державного виконавця відповідають критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті другої КАС України. Водночас позовні вимоги ГУ ПФУ є безпідставними та не підлягають до задоволення.
З огляду на висновки суду про задоволення позову та встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору покладаються на нього.
Керуючись ст.ст.19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,287,295 КАС України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Понесені позивачем судові витрати покласти на нього.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяМоскаль Ростислав Миколайович