05 листопада 2025 року Справа № 280/6821/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.08.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоду роботи з 02.01.1986 по 06.07.2005 у Запорізькій пересувній механізованій колоні № 236.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 2 період роботи з 02.01.1986 по 06.07.2005 у Запорізькій пересувній механізованій колоні № 236, здійснивши перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з дня звернення за призначенням пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 16.07.2025 № 084750005677 не зараховано до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 02.01.1986 по 06.07.2005. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимог.
Ухвалою суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність у наданій трудовій книжці позивача та записів, що підтверджують право на пільгове пенсійне забезпечення та відомостей про атестацію робочих місць, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у перерахунку пенсії. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Позивач 07.07.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою щодо перерахунку пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області рішенням від 16.07.2025 № 084750005677 відмовлено позивачу у перерахунку пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. У даному рішенні зазначено, що позивач з 02.01.1986 по 06.07.2005 працював в Запорізькій ПМК № 236 на наступних посадах: з 02.01.1986 на посаді бурильника 4 розряду; з 26.08.1988 на посаді помічника машиніста бурової установки 3 розряду; з 17.07.1989 на посаді помічника машиніста бурової установки 4 розряду; з 17.04.1996 по 06.07.2005 на посаді машиніста бурової установки 5 розряду. В трудовій книжці та довідках відсутні записи, що підтверджують право на пільгове пенсійне забезпечення, а також відомості про проведення атестації робочих місць.
Не погодившись з рішенням про відмову у перерахунку пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон № 1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону № 1058-IV).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону № 1788-ХІІ, рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
За приписами статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (надалі Закон № 213-VIII).
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону № 1788-XII до внесення змін Законом за № 213-VIII було встановлено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 для чоловіків після досягнення 55 років, страховий стаж роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № 1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058-IV.
Суд також зазначає, що у справах «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». У разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Оскільки, суд дійшов до висновку, що право на пенсію за віком за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України мають чоловіки після досягнення 55 років, та враховуючи те, що вік позивача становить більше 55 років, то у позивача наявна одна з умов для призначення пільгової пенсії.
Щодо зарахування спірних періодів роботи позивача до його страхового та пільгового стажу за Списком № 2, суд зазначає наступне.
За приписами ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок КМУ № 637).
У пунктах 1 та 2 Порядку КМУ № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку КМУ № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Згідно з п. 20 Порядку КМУ № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110) затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).
В пунктах 2.2, 2.4 Інструкції № 58 також передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, у пунктах 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Пунктом 2.14 цієї Інструкції встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватися у дужках.
Якщо працівнику в період роботи надається новий розряд, тоді про це в установленому порядку робиться відповідний запис.
Відповідно до п.2.27 Інструкції № 58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом, на підставі дослідження трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 , видана 27.04.1983, встановлено наступні відомості щодо трудової діяльності:
02.01.1986: Прийнятий на роботу на посаду бурильника.
26.03.1988: Переведений на посаду помічника машиніста бурильної установки.
17.04.1996: Переведений на посаду машиніста бурової установки.
06.07.2005: Звільнений із займаної посади.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірні періоди.
Суд зазначає, що до 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 № 529 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка базувалася на основі постанови Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (зі змінами), а також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 № 252 зі змінами).
У наведених документах передбачалося, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення проводилися адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов?язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу. Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.
У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускалося. При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису у графі З писалося: «Запис за № таким недійсний. Прийнятий за такою професією (посадою)» і в графі 4 повторювалися дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації.
Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначає наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації.
Як уже встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не зараховано до пільгового стажу позивача період роботи з 02.01.1986 по 06.07.2005, оскільки в трудовій книжці та довідках відсутні записи, що підтверджують право на пільгове пенсійне забезпечення, а також відомості про проведення атестації робочих місць. Таким чином, підставою незарахування зазначеного періоду роботи до пільгового стажу стали допущені недоліки при заповненні трудової книжки позивача.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі № 687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а зазначила, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Застосовуючи такий підхід до вказаних вище обставин, позивач зазначає, що несвоєчасна атестація робочих місць не може слугувати підставою для відмови в зарахуванні в пільговому обчисленні за Списком № 2.
Крім цього, суд зауважує, що посада "машиністи бурових установок" передбачена розділами І "Гірничі роботи", ХІІ "Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю" та розділом ХХVІІ "Будівництво" Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016. Суд зазначає, що відповідач належним чином не з'ясував, чи не підпадає посада позивача, на якій він перебував з 02.01.1986 по 06.07.2005 під таку, що визначена списком № 2 і період роботи на якій дає право на пільговий стаж.
З приводу невідповідності інформації у довідці і записів у трудовій книжці чи ненадання позивачем документів, які підтверджують належність його посади до такої, яка дає право на пільговий стаж суд визначає наступне.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.
Відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.07.2025 № 084750005677 є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з цим позовні вимоги в частині про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у перерахунку пенсії за віком позивачу задоволенню не підлягають, оскільки належним способом захисту є саме скасування рішення.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного. Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору сплачену позивачем при зверненні до суду.
Позивач звільнений від сплати судового збору, згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.07.2025 № 084750005677 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 2 період роботи з 02.01.1986 по 06.07.2005 у Запорізькій пересувній механізованій колоні № 236, здійснивши перерахунок з дня звернення за призначенням пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 05 листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Сацький