05 листопада 2025 року Справа № 280/4273/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29013) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Хмельницькій області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 14.02.2025 року №083850021854 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу;
зобов'язати відповідача 2 здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 07.02.2025 року, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 22.02.1993 року по 14.12.1999 року, та із зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 27.12.1985 року по 30.12.1988 року.
Крім того, просить стягнути з відповідача 2 на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1211,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 27.12.1985 по 30.12.1988 позивач працював повний робочий день у Державному електрометалургійному заводі «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна в сталеплавильному цеху №1 на посаді, яка відноситься до Списку №1. Зазначена інформація підтверджується записами в трудовій книжці позивача та довідкою про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. В період з 22.02.1993 по 14.12.1999 позивач працював на посаді слюсаря у Відкритому акціонерному товаристві «Веселівський АГРОС». Зазначена інформація підтверджується записами №№14-15 у трудовій книжці позивача. Проте період роботи позивача з 22.02.1993 по 14.12.1999 не було зараховано відповідачем 1 до страхового стажу позивача. Період роботи позивача з 27.12.1985 по 30.12.1988 був зарахований до страхового стажу позивача, однак не був зарахований до стажу роботи останнього за Списком №1. Зазначене послугувало підставою для прийняття спірного рішення від 14.02.2025 за №083850021854 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає дане рішення безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Також зазначає, що ефективним способом захисту своїх порушених прав, на думку позивача, буде зобов'язання відповідача 2 призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах, із зарахуванням до загального та пільгового стажу за Списком №1 відповідних періодів роботи позивача.
Ухвалою від 29.05.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
17.06.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позов. У відзиві пенсійний орган посилається на те, що позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №083850021854 від 14.02.2025, в зв'язку з недостатністю страхового стажу. Для зарахування до страхового стажу зазначених позивачем періодів роботи необхідно надати уточнюючу довідку, видану за місцем роботи (правонаступником, у разі ліквідації - архівним відділом) на підставі первинних документів із зазначенням реорганізації. Позивачем до пенсійного органу інші документи, які підтверджують роботу за цей період не було надано, а також не було надано довідку про реорганізацію підприємства. З огляду на це посадові особи територіального органу Пенсійного фонду України не мали законних підстав для врахування спірного періоду до страхового стажу позивача. Отже, для задоволення вимог позивача немає законних підстав. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
26.06.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позов, який містить клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін в режимі відеоконференції, в порядку ст. 195 КАС України з зали судового засідання Хмельницького окружного адміністративного суду. В обґрунтування клопотання вважає, що у зв'язку з складністю справи, а також з метою з'ясування всіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, необхідно розглянути справу з повідомленням (викликом) сторін.
У відзиві зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 22.02.1993 по 14.12.1999 згідно трудової книжки від 08.10.1981 НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва організації, в якій працював позивач. До пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 27.12.1985 по 30.12.1988, оскільки відсутня атестація робочого місця за відповідний період. Звертає увагу суду, що позивач до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах не звертався. Згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача становить 24 роки 3 місяці 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. Жодних інших документів, підтверджуючих вище зазначені періоди роботи, передбачені Порядком №637 позивачем при зверненні за призначенням пенсії не надано. Також вказує на те, що зарахування періоду роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України. В зв'язку з чим вважає, що вимога позивача про призначення йому пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню. Просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.
Ухвалою від 07.07.2025 у задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Хмельницькій області про розгляд з викликом сторін справи №280/4273/25 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін було відмовлено.
Інших заяв (клопотань, пояснень, відповідей на відзиви, заперечень тощо) від учасників справи до суду не надходило.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
07.02.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України (відповідача 2), із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було передано для розгляду до ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області №083850021854 від 14.02.2025 було відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за віком, згідно заяви від 07.02.2025, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
У рішенні ГУ ПФУ в Хмельницькій області №083850021854 від 14.02.2025 зазначено наступне:
«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 07.02.2025 року.
Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років.
Вік заявника 60 років 09 місяців 02 дні.
Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 31 рік.
(…).
Страховий стаж особи становить - 24 роки 03 місяці 15 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
період роботи з 22.02.1993 по 14.12.1999 згідно трудової книжки від 08.10.1981 НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва організації, в якій працювала особа.
Для зарахування до страхового стажу
періоду роботи з 22.02.1993 по 14.12.1999 необхідно надати уточнюючу довідку про роботу, видану на підставі первинних документів та довідку про реорганізацію.
Відмовити у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату: з 06.05.2027.».
Також з розрахунку стажу для визначення права позивача на призначення пенсії (форма РС-право), наданого територіальними органами ПФУ, вбачається, що період роботи позивача з 22.02.1993 по 14.12.1999 не було зараховано відповідачем 1 до страхового стажу позивача.
Період роботи позивача з 27.12.1985 по 30.12.1988 був зарахований до страхового стажу позивача, однак не був зарахований до стажу роботи останнього за Списком №1.
Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 22.02.1993 по 14.12.1999 працював на посаді слюсаря у Відкритому акціонерному товаристві «Веселівський АГРОС» (код ЄДРПОУ 05488710). Зазначена інформація підтверджується записами №№14-15 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08.10.1981.
Зазначені записи в трудовій книжці позивача засвідчені підписом відповідальної посадової особи та печаткою підприємства.
Однак, запис №14 про прийняття на роботу позивача не містить відомостей про назву підприємства.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Веселівський АГРОС» (код ЄДРПОУ 05488710) зареєстровано за адресою: 72220, Запорізька обл., Веселівський р-н (нині - Мелітопольський р-н), село Новоуспенівка, вулиця Степова, буд. 1К.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 року за №380/43786, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік №376).
Відповідно до Переліку №376, Новоуспенівська сільська територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області віднесена до тимчасово окупованих територій України, починаючи з 26.02.2022.
Листом Державного архіву Запорізької області від 05.03.2025 року №05-07/Ш-537 повідомлено позивача про наступне: «Повідомляємо, що документи з особового складу, основної діяльності відкритого акціонерного товариства (ВАТ) «Веселівський АГРОС» за 1993-1999 рр. на зберігання до Державного архіву Запорізької області не надходили. У зв'язку з цим немає можливості надати архівні довідки про роботу ОСОБА_1 та реорганізацію підприємства».
Отже, позивач не має можливості підтвердити період своєї роботи з 22.02.1993 по 14.12.1999 жодними іншими документами, окрім трудової книжки.
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивача - 08.10.1981.
Щодо зазначеного недоліку в трудовій книжці позивача, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем 1, не впливають на факт роботи позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Крім того спірні записи №№14-15 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08.10.1981 завірені печаткою підприємства, яка містить назву підприємства та його код ЄДРПОУ. Таким чином незарахування відповідачем 1 періодів роботи позивача з 22.02.1993 по 14.12.1999 з підстав «відсутності назви організації» носить формальний характер. Суд підкреслює, що з відомостей зазначених в трудовій книжці чітко ідентифікується підприємство на якому працював позивач, його організаційно-правова форма та код ЄДРПОУ.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем 1 протиправно не зараховано період роботи позивача з 22.02.1993 по 14.12.1999, згідно його трудової книжки від 08.10.1981 НОМЕР_1 .
Щодо не зарахування до пільгових робіт за Списком №1 періоду роботи позивача з 27.12.1985 по 30.12.1988.
З матеріалів справи встановлено, що в період з 27.12.1985 по 30.12.1988 позивач працював повний робочий день у Державному електрометалургійному заводі «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна в сталеплавильному цеху №1 на посаді підручного сталевара електропечі, та виконував роботи за професією, яку передбачено згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173 відповідно до Списку №1, розділу ІІІ, підрозділу 2а - «сталевари та їх підручні, старші сталевари». Характер виконуваних робіт: весь період був зайнятий виконанням робіт із виплавки сталі в сталеплавильному виробництві. На підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце).
Зазначена інформація підтверджується записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 08.10.1981, довідкою про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою Приватним акціонерним товариством «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна від 28.04.2025 за №125-171 та архівною довідкою за вих.№119-77 від 14.04.2025.
Суд зазначає, що довідки №125-171 та №119-77 датовані більш пізньою датою ніж звернення позивача за призначенням пенсії (07.02.2025). Проте вказана обставина не спростовує факту роботи позивача повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України в період з 27.12.1985 по 30.12.1988.
Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
Згідно з п. 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку №637.
Як вже зазначалось вище, пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 31.03.2020 у справі №678/65/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 25.02.2021 у справі №683/3705/16-а, від 24.06.2021 у справі №758/15648/15-а та інших.
Додатково суд зазначає, що згідно частини 3 статті 44 Закону України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Відповідачем не врахований пільговий стаж позивача за Списком №1 за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 08.10.1981, проте не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
Беручі до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем 1 протиправно не віднесено до робіт із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, період роботи позивача з 27.12.1985 по 30.12.1988.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
На думку суду, спірне рішення відповідача 1 від 14.02.2025 року №083850021854 про відмову у призначенні пенсії за віком не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача зобов'язального характеру то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Для належного захисту прав позивача, відповідно до вимог чинного Законодавства, суд вважає за необхідне, зобов'язати пенсійний орган зарахувати до його страхового стажу період роботи з 22.02.1993 по 14.12.1999, до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 27.12.1985 по 30.12.1988 та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 07.02.2025, з урахуванням висновків суду.
З приводу визначення пенсійного органу, який має здійснювати зарахування стажу та повторний розгляд заяви позивача, то суд вказує наступне.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Хмельницькій області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення про відмову у призначенні пенсії.
Отже, саме відповідач 1 у цьому спорі є органом, що призначає пенсію, в зв'язку з чим вимога позивача про зобов'язання відповідача 2 призначити йому пенсію за віком, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані відповідачу 1, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні рішення - ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29013) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 14.02.2025 року №083850021854 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 22.02.1993 по 14.12.1999, до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 27.12.1985 по 30.12.1988 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «05» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль