Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 листопада 2025 року Справа№200/2117/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - відповідач, Департамент), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2022 за шість місяців;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2022 за шість місяців.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Ушенку С.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Куденкову К.О.
Ухвалою суду від 4 вересня 2025 року прийнято адміністративну справу до провадження. Розгляд справи розпочато спочатку, витребувано докази.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що повністю остаточний розрахунок з позивачем проведено не в день звільнення - 31.01.2022, а 26.02.2025, тобто через три роки двадцять шість днів після звільнення позивача. Ураховуючи, що з вини відповідача було допущено затримку розрахунку при звільненні, вважає, що справедливо мірою відповідальності відповідача буде стягнення на користь позивача його середнього заробітку, на підставі ст. 117 КЗпП, за 6 місяців.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі № 200/637/24 Департаментом 25.02.2025 було нараховано та 26.02.2025 виплачено ОСОБА_1 компенсацію за вищезазначені невикористані дні основної та додаткової відпустки в розмірі 94 678, 93 гривні. Вважає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Також відповідач вважає, що вважає, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід застосовувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, а розмір відшкодування має бути співмірним розміру фактичної заборгованості, її тривалості та іншим обставинам конкретної справи. Зазначає, що з огляду на розмір заборгованості, дії позивача та Департаменту справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності Департаменту за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 4772,85 грн.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року у справі № 200/637/24 задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні та додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 10 діб основної та 4 доби додаткової відпустки, за 2017 рік - 5 діб, за 2018 рік - 10 діб основної та 6 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 11 діб, за 2020 рік - 36 діб, за 2021 рік - 10 діб) та відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 та 2022 роки (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 10 діб, за 2022 рік - 14 діб). Зобов'язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні оплачувані основні та додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 10 діб основної та 4 доби додаткової відпустки, за 2017 рік - 5 діб, за 2018 рік - 10 діб основної та 6 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 11 діб, за 2020 рік - 36 діб, за 2021 рік - 10 діб) та відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 та 2022 роки (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 10 діб, за 2022 рік - 14 діб).
У вказаному рішенні суду зазначено, що позивач звернувся до суду 05.02.2024.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року залишено без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року у справі № 200/637/24.
Судами у вказаній справі встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Колишній начальник 6-го відділу (інформаційно-аналітичного забезпечення) управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в період з 7 листопада 2015 року по 31 січня 2022 року проходив службу:
- з 07.11.2015 до 22.03.2021 - Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України;
- з 22.03.2021 по 15.12.2021 - Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області;
- з 15.12.2021 по 31.01.2022 - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України.
Відповідно до наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №21 о/с від 21.01.2022 підполковника поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з 31.01.2022 на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
У відповіді на адвокатський запит представника позивача Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України листом від 15.11.2023, зокрема повідомив, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток ОСОБА_1 за його період служби в поліції із 07.11.2015 до 31.01.2022 немає підстав.
Судом установлено, що відповідно до листа Департаменту від 10.03.2025 № 30212/01-2025 позивачу на виконання рішення суду у справі № 200/637/24 нараховано 99 662,03 грн і виплачено 94 678,93 грн грошової компенсації за 175 днів.
На підтвердження зазначеного також наданий розрахунковий лист позивача за лютий 2025, платіжна інструкція № 738 від 25.02.2025 щодо виплати позивачу 94 678,93 грн (відмітка казначейства про оплату 26.02.2025).
У довідці Департаменту від 06.03.2025 № 9 зазначено, що позивач з 15.12.2021 по 31.01.2022 працював начальником відділу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України, грошове забезпечення за цей період (48 днів) становить 28962,60 грн, середньоденне грошове забезпечення 603,39 грн.
Відповідно до розрахункового листа за січень 2022 року позивачу нараховано 26108,46 грн.
Водночас суд не враховує розрахунковий лист за квітень 2022 року щодо виплати вихідної допомоги, оскільки з огляду на п. 8 розділу VIII Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, одноразова грошова допомога при звільненні не є виплатою, яка виплачується по день звільнення зі служби в поліції включно.
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, тому мать бути застосовані приписи Кодексу законів про працю України.
Згідно з приписами ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній до 19.07.2022, було передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022, установлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.02.2022 (наступний день після звільнення позивача) до 25.02.2025 включно, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 01.02.2022 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте період з 19.07.2022 до 25.02.2025 включно регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022, випливає, що розмір відповідальності за затримку розрахунку при звільненні залежить від наявності або відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а також чи вирішено спір на користь працівника частково або повністю, а саме:
1) при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;
2) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, якщо спір вирішено на користь працівника (повністю);
3) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
Як було встановлено судом, між сторонами в цій справі існував спір щодо належних позивачу сум при звільненні. Спір у справі № 200/637/24 вирішено на користь позивача.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зазначила наступне:
«Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
84. Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
85. Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
86. Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
87. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
88. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
89. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на недобросовісну, на його думку, поведінку позивача, яка полягає в тому, що після звільнення, позивачем, більше ніж два роки, свідомо не вчинялось дій щодо отримання належних йому при звільненні виплат, оскільки останній вважав, що чим більший період затримки розрахунку при звільненні, тим більша сума середнього заробітку, який підлягає виплаті звільненому працівнику.
Водночас відповідач наводить розрахунок розміру власної відповідальності за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат на суму 4772,85 грн. цей розрахунок здійснено шляхом нарахування 10 відсотків річних облікової ставки НБУ на дату на суму несвоєчасно виплачених коштів у розмірі 94 678,93 грн за шість місяців.
Позивач у позовні заяві зазначає, що справедливо мірою відповідальності відповідача буде стягнення на користь позивача його середнього заробітку, на підставі ст. 117 КЗпП, за 6 місяців.
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наданої відповідачем довідки середньоденне грошове забезпечення позивача становить 603,39 грн.
У періоді з 01.02.2022 до 31.07.2022 включно 181 календарний день (шість місяців). Отже середній заробіток (грошове забезпечення) за цей період становить 109213,59 грн (1564 грн х 181 день).
Отже, ураховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, необхідно враховувати співвідношення щодо розміру простроченої заборгованості, яка підлягала нарахуванню 99 662,03 грн, до розміру всіх сум, що підлягали нарахуванню дань звільнення 125 770,49 грн (99 662,03 грн + 26108,46 грн).
Відтак, спір у справі № 200/637/24, який вирішено на користь позивача, виник щодо 79,24 %, що підлягали виплаті позивачу на день звільнення, а розмір середнього грошового забезпечення за пів року до простроченої суми становить 109,58 %, а до всіх сум, що підлягали нарахуванню дань звільнення 86,84 %.
Також суд ураховує, що у справі № 200/637/24 позивач звернувся із позовом до суду 05.02.2024. Ця обставина дійсно могла б указувати на те, що період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був значно збільшений внаслідок тривалого невжиття заходів щодо захисту позивачем власних прав.
Проте, як було зазначено, позивач вирішив, що справедливо мірою відповідальності відповідача буде стягнення на користь позивача його середнього грошового забезпечення, на підставі ст. 117 КЗпП, за 6 місяців і, відповідно заявив такі вимоги.
Суд вважає, що з урахуванням установлених судом обставин, обмеження шістьма місяцями середнього грошового забезпечення за весь затримки розрахунку при звільненні відповідає засадам справедливості. Тому розрахований за шість місяців розмір середнього грошового забезпечення (а не за період з 01.02.2022 до 19.07.2022 та шість місяців після цього періоду) не є очевидно неспівмірним.
Крім того, суд зазначає, що застосування відповідачем облікової ставки НБУ до розміру простроченої заборгованості не є достатньо обґрунтованим. І хоча певні розрахунки, які безпосередньо не передбачені релевантним законодавством, можуть застосовуватися сторонами для доведення, зокрема розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат, основним для визначення розміру передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України відшкодування є саме розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення). Такий розрахунок може бути зменшений судом відповідно до наведених висновків Великої Палати Верховного Суду.
У цій справі, з урахуванням заявлених позовних вимог та установлених судом обставин, суд дійшов висновку про відсутність очевидної необхідності зменшення розміру відшкодування.
Як було зазначено при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, якщо спір вирішено на користь працівника (повністю), а якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
Між сторонами в цій справі існував спір щодо належних позивачу сум при звільненні. Спір у справі № 200/637/24 вирішено повністю на користь позивача.
Відтак позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання Департаменту нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до чека № 63539 від 25.03.2025 позивач сплатив 968,96 грн судового збору за подання позовної заяви.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 968,96 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (ідентифікаційний код 43305056; 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2022 за шість місяців.
Зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2022 за шість місяців.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України суму судових витрат у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Повне рішення суду складене 3 листопада 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков