Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 листопада 2025 року Справа№200/3116/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо неврахування при розрахунку розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 його заробітної плати за 60 місяців з січня 1990 року по грудень 1994 року, що зазначена у Довідці про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11-236/13 від 28.09.2023 року та неврахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити розрахунок розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 із врахуванням його розміру заробітної плати за 60 місяців з січня 1990 року по грудень 1994 року, що зазначена у Довідці про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11-236/13 від 28.09.2023 року та врахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки, та з урахуванням цього здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії у зв'язку з втратою годувальника з дати призначення, тобто з 12.11.2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення індексації пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 з 01.03.2025 року
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115.
09 травня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
23 травня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
23 травня 2025 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі.
У період з 12 травня 2025 року по 19 травня 2025 року, з 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя знаходився у щорічній відпустці, з 22 жовтня 2025 року по 24 травня 2025 року суддя знаходився у додатковій відпустці.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року по справі № 200/8253/24, яке набрало законної сили 27.03.2025 року, вирішено: адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій задовольнити; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12 листопада 2024 року № 057350006198 про відмову ОСОБА_1 в переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 12 листопада 2024 року із застосуванням вимог, передбачених статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
На виконання рішення суду відповідач призначив позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 12.11.2024 року.
Як убачається з Розрахунку заробітної плати за періоди 1990-1994 роки, він не містить щомісячних розрахунків коефіцієнтів зарплати за 1990-1994 роки, що призвело до визначення індивідуального коефіцієнту “0,00000», тобто заробітки померлого годувальника у цей період зазначено як показник “0,00000», коефіцієнт “0,00000», середньомісячний заробіток “0», що на думку позивача свідчать про те, що відповідачем не враховано надану позивачем довідку про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11- 236/13 від 28.09.2023 року, що видана ДП «ВК «Краснолиманська» про розмір заробітної плати за січень 1990-грудень 1994 року.
Окрім цього, з Розрахунку заробітку для обчислення пенсії убачається, що показник “Середній заробіток за три попередні роки: 2017» міститься розмір 3764,40 грн ( за 2014-2016 року) “Збільшений на коефіцієнт показник ЗП» - 7994,47 грн, проте підрахунок пенсії за віком втраченого годувальника відбувається вперше станом на 2024 рік, отже при обчисленні його пенсії за віком мають враховуватись три календарні роки перед зверненням, тобто 2021,2022,2023 роки Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики визначено, що розмір середнього заробітку у 2021 році складає 12993,56 грн, у 2022 році - 13376,21 грн, у 2023 році -14308,46 грн. Середній заробіток за 2021-2023 роки складає 13559,41 грн. Отже, показник “Середній заробіток за 3 календарні роки» має складати 13559,41 грн. Показник, що застосував відповідач є помилковим.
25 лютого 2025 року була прийнята постанова КМУ № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», частиною 1 якої вирішено установити, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 “Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Положення Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти: показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону); показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року (за приписами Порядку).
На думку позивача абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.
Також, пунктом 1 Постанови КМУ №209 було установлено, що з 01.03.2025 року перерахунок пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV та Порядку № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 з 24.07.2023 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/8253/24 від 16.12.2024 ОСОБА_1 з 12.11.2024 переведено на пенсію в разі втрати годувальника за померлого чоловіка відповідно до статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки.
Щодо позовних вимог про врахування заробітної плати (дохід) за період роботи з січня 1990 по грудень 1994, управління зазначає, враховуючи, що довідка від 07.10.2014 року №551 на печатці та штампі якої вказано м. Донецьк, яка згідно розпорядження КМУ №1085-р від 07.11.2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому виключається у управління можливість перевірки відповідності змісту довідки, а також те, що довідка не відповідає формі і змісту довідки визначеної Порядком, приймаючи до уваги позицію викладену в постанові Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 у справі №431/3272/16-а, Верховного Суду України від 15.12.2015 по справі 21-4722а15 згідно якої обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, іншого чинним законодавством не передбачено, управління вважає, що правові підстави врахування управлінням спірної довідки при призначенні пенсії, були відсутні.
Головним управлінням передана на перевірку заробітна плата за період роботи з січня 1990 року по грудень 1994 року. Станом на теперішній час акт зустрічної перевірки достовірності документів, що надаються для призначення (перерахунку) пенсій відсутній.
Щодо зобов'язання здійснити розрахунок розміру пенсії з врахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки, та з урахуванням цього здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії у зв'язку з втратою годувальника з дати призначення, тобто з 12.11.2024 року, відповідач зазначив, що позивачу призначена пенсія по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з 08.01.1995 на неповнолітню дитину, з 24.07.2023 переведена на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 12.11.2024 отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, оскільки пенсію ОСОБА_1 призначено з 08.01.1995 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії (3764,40 грн).
Враховуючи викладене, показник середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії визначається на день призначення пенсії, а не при її перерахунку.
Заява ОСОБА_1 від 12.11.2024 про перерахунок пенсії за віком стосувалась призначення того ж виду пенсії (пенсії по втраті годувальника), що призначена їй в 1995 році (з 08.01.1995), а тому такий самий вид пенсії не може бути призначений повторно на підставі положень одного й того ж Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та, відповідно, не може бути застосований при обчисленні пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три останні роки, тобто за 2014, 2015, 2016 роки. Відтак, досягнення позивачем передбаченого законом пенсійного віку не зумовлює виникнення у нього права на повторне призначення вже призначеної пенсії.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115, управління зазначає, що 11.10.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-?? від 03.10.2017, яким передбачено проведення перерахунку пенсій із застосуванням середнього показника заробітної плати в Україні в розмірі 3764,40 (за три попередні роки 2014-2016).
У 2019 році індексація здійснювалась шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 (3764,40) на коефіцієнт 1,17, тобто 3764,40 х 1,17 = 4404,35. Кожен наступний перерахунок у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (з 01.05.2020 було збільшено на 1,11, тобто 4404,35 х 1,11 = 4888,83, з 01.03.2021 було збільшено на 1,11, тобто 4888,83 х 1,11 = 5426,60, з 01.03.2022 було збільшено на 1,14, тобто 5426,60 х 1,14 = 6186,32, з 01.03.2023 було збільшено на 1,197, тобто 6186,32 х 1,197 = 7405,03, з 01.03.2024 було збільшено на 1,0796, тобто 7405,03 х 1,0796 = 7994,47, з 01.03.2025 було збільшено на 1,115, тобто 7994,47 х 1,115 = 8913,83).
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Виходячи з наведеного застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 суперечить законодавству.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
16 грудня 2024 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/8253/24, яке набрало законної сили 27 березня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задоволено: визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12 листопада 2024 року № 057350006198 про відмову ОСОБА_1 в переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 12 листопада 2024 року із застосуванням вимог, передбачених статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням суду у справі № 200/8253/24 установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за даними свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 були подружжям; ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 .
05 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 09 січня 2024 року відмовлено в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з підстав необхідності проведення перевірки довідки Державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська» від 28 вересня 2023 року № 01/11-236/15 про підтвердження пільгового стажу за Списком № 1 померлого годувальника за період з 05 січня 1978 року по 08 січня 1995 року (відмовлено до надходження результатів перевірки).
Службовою запискою щодо пропозиції провести перевірку уточнено, що перевірці підлягає також довідка Державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська» від 28 вересня 2023 року № 01/11-236/13 про заробітну плату померлого годувальника за період з січня 1990 року по грудень 1994 року.
12 листопада 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12 листопада 2024 року № 057350006198 відмовлено в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з підстав необхідності проведення перевірки вищезазначених довідок Державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська» від 28 вересня 2023 року № 01/11-236/13, № 01/11-236/15 (розгляд питання можливий після надходження акта перевірки).
Згідно листа відповідача від 24.04.2025 № 9448-7311/Р-02/8-0500/25, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №200/8253/24 зобов'язано Головне управління призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 12 листопада 2024 року із застосуванням вимог, передбачених статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». В квітні 2025 року Головним управлінням Рішення суду, яке набрало законної сили 27.03.2025 виконано в повному обсязі в межах функціональних повноважень та чинного законодавства. З 12.11.2024 позивача переведено з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника. Розмір пенсії з 12.11.2024 по теперішній час складає 3641,50 грн.
Разом із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника від 12.11.2024 року, позивачем надано довідку від 28.09.2023 року № 01/11-236/13, про що зазначено у розписці-повідомленні на зворотному боці заяви.
Довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 28.09.2023 року № 01/11-236/13, видана ДП «Вугільна Компанія «Краснолиманська» містить дані про заробітну плату ОСОБА_2 за період з 01.01.1990 року по 31.12.1994 року. Згідно інформації зазначеній у довідці, на всі виплати нараховані страхові внески до Пенсійного фонду України (єдиний внесок) Зарплата приведена 1 : 100 000. Довідка видана на підставі особових рахунків № 2197 за 1990 - 1994 роки. Довідка видана на підставі первинних документів, які знаходяться на підприємстві. Адреса підприємства: Донецька область, м. Родинське. вул. Перемоги 9. Керівництво підприємства не заперечує проти проведення перевірки первинних документів за період, зазначений у цій довідці.
Згідно Рішення № 057350006198 від 07.04.2025 року, на виконання рішення суду справи №200/8253/24 від 16.12.2024 року, розмір пенсії за віком (ст.27) (0.00 * 0.59833), доплата до прожиткового мінімуму (ст.28 ч.1. абз.1) (2361 грн), доплата до пенсії по ЗУ "Про підвищення престижності шахтарської праці" 4722,00 грн, % для обчислення пенсії у разі втрати годувальника - 50, Розмір пенсії по втраті годувальника 3541,50 грн, надбавка 100 грн на індексації 01.03.2024.
Згідно Рішення № 057350006198 від 11.04.2025 року про перерахунок пенсії (Індивідуально (масовий). Індексація заробітку), відомості щодо індексації пенсії у 2025 році відсутні.
Згідно розрахунку заробітку для обчислення пенсії, дата вводу заробітку: 24.07.2023. Середній заробіток за три попередні роки: 2017 - 3764.40 (за 2014-2016 роки). Коефіцієнт збільшення показника середньої ЗП: 2.123703 (1.17 * 1.11 * 1.11 * 1.14 * 1.197 * 1.0796). Збільшений на коефіцієнт показник ЗП: 7994.47. Останній місяць врахованої зарплати: 31.12.1994. За період з 01.01.1990 року по 31.12.1994 року заробітна плата врахована у середньому розмірі.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 25 Закону №1058-IV установлено, що коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 х 12), де Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.
Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності цим Законом не може перевищувати 0,75, а з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом десятим частини третьої статті 24 цього Закону, - 0,85.
Відповідно до ст. 27 Закону №1058-IV, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп ? Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Статтею 37 Закону №1058-IV визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки (!), виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
В постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17 Верховний Суд зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв'язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.
Зі змісту спірної довідки вбачається, що вона містить покликання на особові рахунки № 2197 за 1990-1994 роки, видана на підставі первинних документів, завірена печаткою, підписана уповноваженими особами.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 суд зазначив, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для її неврахування.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо неврахування при розрахунку розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 його заробітної плати за 60 місяців з січня 1990 року по грудень 1994 року, що зазначена у довідці про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11-236/13 від 28.09.2023 року.
Щодо позовних вимог відносно неврахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки суд зазначає наступне.
З відзиву відповідача суд встановив, що позивачу призначена пенсія по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з 08.01.1995 на неповнолітню дитину, з 24.07.2023 переведена на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 12.11.2024 отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Призначення пенсії за віком позивачу з 24.07.2023 за віком сторонами не заперечується, проте призначення пенсії по втраті годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з 08.01.1995 на неповнолітню дитину позивач заперечив та зазначив, що станом на 08.01.1995 рік пенсія по втраті годувальника була призначена неповнолітнім дітям померлого годувальника: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто статус пенсіонера набули неповнолітні діти померлого годувальника, як непрацездатні члени сім'ї, на яких призначена пенсія.
На підтвердження своєї позиції позивач надала до суду заяву про призначення пенсії за віком від 24.07.2023 року.
Відтак, позивач вважає, що відповідачем помилково визначено її як особу, що набула право на пенсію в 1995 році.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, […]. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2, ч. 3 ст. 36 Закону №1058-IV, непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Відтак, виходячи із системного тлумачення приписів ст. 36 Закону №1058-IV, дружина померлого годувальника не набуває автоматично право на пенсію по втраті годувальника у разі його смерті, а тільки якщо вона є непрацездатною особою (є особою з інвалідністю, досягла віку 65 років або пенсійного віку) або якщо вона не працює і зайнята доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років, однак в обох цих випадках тільки якщо вона перебувала на повному утриманні померлого годувальника або одержувала від померлого годувальника допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
Водночас, відповідно до ст. 38 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Частиною 1 ст. 39 Закону №1058-IV визначено, що на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що доказів того, що позивачу була призначена пенсія по втраті годувальника як такій, що перебувала на його утриманні з 08.01.1995 року, відповідач до суду не надав, як і не надав доказів наявності підстав для цього, а також доказів призначення пенсії позивачу на дітей померлого годувальника, відтак у суду відсутні підстави вважати такі обставини доведеними.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вперше пенсію позивачу призначено за віком з 24.07.2023 року, тому станом на день звернення позивача за призначенням пенсії за віком, відповідно до Закону №1058-IV, її пенсія за віком мала бути розрахована виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020-2022 роки, тобто три роки, що передують 2023 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Ураховуючи викладене, при переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, призначених відповідно до Закону №1058-IV, зберігається показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, тобто за 2020-2022 роки, три роки, що передують 2023 року.
Відтак, позовні вимоги позивача відносно неврахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог відносно індексації пенсії у 2025 році суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно приписів ст. 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.
Обов'язковий характер індексації визначається ст. 18 Закону № 1282-XII, у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі ст. 4 Закону № 1282-XII, є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 1282-XII, Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15 лютого 2022 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» № 2040-ІХ, яким частину п'яту статті 2 Закону № 1282-XII було викладено в новій редакції.
Частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінетом Міністрів України 20 лютого 2019 року прийнято Постанову № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 124).
Згідно п. 5 Порядку № 124, у 2019 році перерахунок пенсій у зв'язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.
Кожен наступний перерахунок у зв'язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Пунктом 4 Порядку № 124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою:
К = ((ЗСЦ+ЗСЗ ) х 50%) / 100% + 1 %,
де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках);
ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою:
ЗСЗ = Псзп (1): Псзп(2) х 100% - 100%,
де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення;
Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.
Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня.
Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом № 1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів.
Водночас, Положення Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти:
- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (Закон № 1058-IV);
- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року (Порядок № 124).
Відповідно до ст. 7 Закону № 1058-IV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).
Принцип законодавчого визначення умов і порядку його здійснення, полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб'єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов'язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України. Це забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання. Водночас, цей принцип також передбачає рівність прав і гарантій, адже законодавство повинно гарантувати однакові умови участі в системі для всіх осіб, незалежно від їхнього соціального чи економічного статусу. Крім того, зазначений принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування полягає у прозорості умов нарахування пенсій, обчислення страхового стажу, розмір внесків і виплат, що дає змогу громадянам чітко розуміти свої права та обов'язки. Цей принцип правового регулювання також втілює принцип соціальної справедливості, адже законодавчо врегульовані умови покликані забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів між усіма учасниками системи, враховуючи сплачені внески та тривалість страхового стажу.
Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування. Оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу - чим довший стаж, тим вищий розмір пенсії. Це стимулює громадян працювати довше та сплачувати страхові внески протягом більшого періоду. Крім того, пенсійні виплати обчислюються з урахуванням заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Більший розмір заробітної плати означає більший внесок до Пенсійного фонду, що впливає на кінцевий розмір пенсії. Отже, вказаний принцип стимулює громадян працювати офіційно, отримуючи легальну заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, адже це безпосередньо впливає на майбутні пенсійні виплати. Отже, принцип диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати спрямований на створення прозорої, справедливої та економічно обґрунтованої пенсійної системи. Він забезпечує зв'язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.
Таким чином, законодавче визначення умов і порядку загальнообов'язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи. Це є ключовою складовою соціального захисту населення.
Відтак, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.
В іншому випадку, відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2025 року у справі № 200/5836/24 дійшов висновку, що «при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом № 1058-IV, у зв'язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV. Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» від 22 лютого 2021 року № 127, «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року № 118, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168.
Порядок № 124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV.
З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами судова палата доходить висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.
З врахуванням вищевикладеного, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії».
Таким чином, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних погодила висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 та інших постановах, де він застосований.
Поряд із цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова № 209) з 01 березня 2025 року установлено, що перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі у розмірі 1,115.
Згідно п/п 6 п. 2 Постанови № 209, з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення: […] для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році, - 1,0575 […].
Пунктом 3 Постанови № 209 установлено, що у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії.
Водночас, відповідно до абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Виходячи з темпів зростання споживчих цін у 2024 році і зростання середньої заробітної плати за останні три роки (2022-2024 роки) порівняно з попередніми трьома роками (2021- 2023 роки) Постановою №209 встановлено для підвищення пенсії коефіцієнт 1,115, що відповідає приписам абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV.
Поряд з цим, приписи Закону №1058-IV не передбачають випадків зменшення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії та не уповноважує Кабінет Міністрів України на визначення розміру такого зменшеного коефіцієнта.
Таким чином, суд дійшов висновку, що приписи підпункту 6 пункту 2 постанови №209 в частині визначення коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, для цілей індексації пенсій, призначених у 2021-2024 роках, не відповідають положенням частини другої статті 42 Закону №1058-IV, а тому не підлягають врахуванню.
Поряд із цим, судом встановлено, що надані сторонами докази, зокрема рішення про перерахунок пенсії, надані позивачем не містять інформації, що пенсія позивача у 2025 році була проіндексована.
Відтак, суд дійшов висновку, що не здійснивши перерахунок пенсії позивачу у порядку індексації з 01.03.2025 року на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, із застосуванням коефіцієнту 1,115, відповідач діяв всупереч вимог чинного пенсійного законодавства.
Відтак, суд дійшов висновку, що здійснюючи перерахунок пенсії позивачу на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, провівши індексацію пенсії позивача з 01.03.2025 року із застосуванням коефіцієнту меншого ніж 1,115, відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача (2020-2022 роки), відповідач діяв всупереч вимог чинного пенсійного законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності його оскаржуваних дій, наведені відповідачем доводи в обґрунтування його позиції у справі спростовуються приписами чинного пенсійного законодавства та висновками Верховного Суду щодо його тлумачення.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження […].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Поряд з цим, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо неврахування при розрахунку розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 його заробітної плати за 60 місяців з січня 1990 року по грудень 1994 року, що зазначена у Довідці про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11-236/13 від 28.09.2023 року та неврахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити розрахунок розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 із врахуванням його розміру заробітної плати за 60 місяців з січня 1990 року по грудень 1994 року, що зазначена у Довідці про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11-236/13 від 28.09.2023 року та врахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки, та з урахуванням цього здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії у зв'язку з втратою годувальника з дати призначення, тобто з 12.11.2024 року; визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення індексації пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 з 01.03.2025 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115.
Згідно ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, згідно квитанції про сплату судового збору № 3118-4921-2812-3600 від 01.05.2025 року, та у розмірі 1 937,92 грн, згідно квитанції про сплату судового збору № 8189-9784-9909-5100 від 07.05.2025 року.
Ураховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 2906,88 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо неврахування при розрахунку розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 його заробітної плати за 60 місяців з січня 1990 року по грудень 1994 року, що зазначена у Довідці про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11-236/13 від 28.09.2023 року та неврахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити розрахунок розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 із врахуванням його розміру заробітної плати за 60 місяців з січня 1990 року по грудень 1994 року, що зазначена у Довідці про заробітну плату для призначення пенсії № 01/11-236/13 від 28.09.2023 року та врахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки, та з урахуванням цього здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії у зв'язку з втратою годувальника з дати призначення, тобто з 12.11.2024 року.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення індексації пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 з 01.03.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2906 (Дві тисячі дев'ятсот шість) грн 88 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко