04 листопада 2025 року
м. Чернівці
справа № 718/499/25
провадження № 22-ц/822/734/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Нагорний В. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .
Просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , який зареєстрований 19 серпня 2010 року виконавчим комітетом Стрілецько-Кутської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, актовий запис № 09.
Позов мотивований тим, що з липня 2023 року стосунки між сторонами постійно погіршувались, що в результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин, у сторін відсутні спільні інтереси, наявні протилежні погляди на життя та шлюб, сторони через відсутність взаєморозуміння, несумісність характерів втратили один до одного почуття взаємної поваги та любові, почали проживати окремо.
З серпня 2024 року сторони не підтримують шлюбні стосунки, не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету, однак відповідачка відмовляється розірвати шлюб, а позивач на примирення з відповідачкою не згідний.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 серпня 2010 року виконавчим комітетом Стрілецько-Кутської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, актовий запис № 09.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що сім'я сторін розпалася остаточно і зберегти її неможливо. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать інтересам позивача, а тому відповідно до статті 112 СК України є всі підстави для розірвання даного шлюбу.
Також суд не вбачав підстав для закриття провадження у даній справі, оскільки доказів існування будь-якої із обставин, визначених частиною першою статті 255 ЦПК України для закриття провадження у справі суду не надано.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що є рішення суду іноземної держави, у даному випадку Франції, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Сам по собі факт подання відповідачем у Франції заяви про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 не є підставою для закриття провадження у даній справі.
Позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу подана до Кіцманського районного суду Чернівецької області з додержанням територіальної підсудності, оскільки сторони у справі зареєстровані в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розгляд справи відбувся без участі сторін, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130, 223 ЦПК України.
Окрім цього, суд ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, не встановив, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них, не уникнув формалізму при вирішенні позову про розірвання шлюбу, повно та всебічно не з'ясував фактичні взаємини подружжя, що є підставою для скасування вказаного рішення.
Вказує, що про ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 березня 2025 року у справі №718/499/25 ОСОБА_2 стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Зазначає, що судом не було враховано ту обставину, що від шлюбу у сторін є двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які знаходяться на утриманні матері.
Сторони багато років проживають за кордоном України. ОСОБА_2 було подано заяву про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на їх утримання за місцем проживання у Франції.
У зв'язку з викладеними обставинами відповідачка також подавала до суду першої інстанції заяву про закриття провадження у справі № 719/499/25. Однак відповідна заява не була розглянута судом.
Акцентує увагу на тому, що не була повідомлена про дату, час та місце розгляду вказаної справи у суді першої інстанції.
Узагальнені доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 19 серпня 2010 року, який зареєстровано виконавчим комітетом Стрілецько-Кутської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, про що 19 серпня 2010 року складено актовий запис № 09, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 , виданим 02 липня 2013 року, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_3 , виданим 21 жовтня 2014 року.
На території України місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15 зв, 24).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Щодо підстав для скасування рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2025 року
Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Як вбачається з наявної в матеріалах відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, отриманої на запит суду, офіційним зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 на території України є АДРЕСА_1 .
Також з матеріалів справи встановлено, що 17 березня 2025 року до відкриття провадження у справі на електронну пошту суду надійшла заява ОСОБА_2 , в якій остання повідомила, що на даний час проживає за кордоном України та просила суд надіслати матеріали справи № 718/499/25 на адресу її електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 березня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Призначено судове засідання з участю сторін у приміщенні Кіцманського районного суду Чернівецької області на 22 квітня 2025 року.
Відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з частинами першою-шостою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) дійшла наступних висновків.
Процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.
Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв'язку, та не звільняє суд обов'язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
Аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов'язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України
У ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції встановлено, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 21 березня 2021 року ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не направлялася.
Також в матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення судом ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи.
Усупереч наведеним нормам процесуального права суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив оскаржуване рішення за відсутності доказів належного інформування відповідачки про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
За таких обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та розгляду справи по суті заявлених вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про непідсудність справи Кіцманському районному суду Чернівецької області
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. ст. 55, 124), а стаття 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнає, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративним справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок регулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
Для визначення чи є зазначена справа справою з іноземним елементом підлягають оцінці наступні обставини.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Положеннями статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Відповідно до статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.
Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Приписи пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України направлені на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.
Залишення позову без розгляду у цьому разі можливе лише за умови, що позов у справі, яка перебуває у провадженні цього чи іншого суду, є тотожним щодо позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Тобто необхідна наявність одночасно трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
З матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами укладено 19 серпня 2010 року на території України (а. с. 4).
Сторони є громадянами України та мають зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 . Жодна із сторін не виходила і не втрачала громадянства України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що разом із ОСОБА_1 багато років проживають у Франції та нею за місцем їх фактичного проживання подано заяву про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на їх утримання.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як на підставу незаконності рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 вказувала на те, що в порушення норм процесуального права суд не розглянув її заву про закриття провадження у справі, до якої додано докази перебування у провадженні суду іноземної держави спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (а. с. 26-27).
Колегія суддів надаючи оцінку поданій ОСОБА_2 заяві про закриття провадження у справі виходить із наступного.
З аналізу матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що вищевказана заява направлена відповідачкою на офіційну електронну адресу суду 04 квітня 2025 року, проте не підписана ОСОБА_2 електронним цифровим підписом.
У вказаній заяві підпис ОСОБА_2 здійснено з використанням факсимільного відтворення її підпису, що є штампом із зображенням підпису.
Надаючи оцінку вказаним обставинам колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22 (провадження № 14-48цс22З), відповідно до якої з огляду на «якість закону», фізична особа (за виключенням адвокатів та інших, передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що в неї є можливість через підсистему «Електронний суд" створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи, проте реєстрація офіційної електронної адреси для фізичної особи в ЄСІТС є добровільною, а кваліфікований електронний підпис має презумпцію його відповідності власноручному підпису, тому у такому випадку звернення до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є аналогічним безпосередньому зверненню до суду.
Також Верховний Суд у постанові від 08 липня 2021 року у справі № 916/3209/20 дійшов наступних висновків.
Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (частина восьма цієї статті).
Зазначені положення засвідчують обов'язковість та безумовність вимоги процесуального закону стосовно підписання заяви власноручним або електронним цифровим підписом сторони справи як підтвердження справжньої її волі на настання відповідних правових наслідків станом на час звернення до суду, отже дотримання принципу диспозитивності судочинства.
Використання в такому випадку факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису ГПК України не допускається.
Оскільки процесуальним законодавством за загальним правилом передбачено особисте звернення позивача до суду та власноручне підписання ним заяв по суті справи, то подання процесуальних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису позивача (його представника), що є штампом із зображенням підпису та може бути виготовлений і використаний будь-ким, не відповідає приписам частини процесуального закону та не може бути доказом волевиявлення особи на підписання відповідного документа.
За вказаних обставин як у суду першої інстанції, так і у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для вирішення заяви ОСОБА_2 про закриття провадження у справі по суті.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що навіть за умови дотримання відповідачкою порядку звернення до суду із вищевказаною заявою, додана до неї копія довідки адвоката КАСУТО-ЛУАЙЕ від 31 березня 2025 року (а. с. 27), не дає змоги встановити, що у провадженні суду іноземної держави розглядається спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зокрема вищевказана довідка містить лише відомості про те, що «наразі триває процедура розлучення пані ОСОБА_7 із ОСОБА_8 », проте не містить даних чи перебуває вирішення відповідної справи у провадженні суду, дату відкриття провадження у справі та інші істотні відомості.
З огляду на викладене та з урахуванням конкретних обставин цієї справи, розірвання шлюбу між сторонами, як громадянами України підлягає вирішенню національним судом на підставі вимог права України та відповідно до визначених ЦПК України правил підсудності.
Щодо вирішення позову ОСОБА_1 пред'явленого до ОСОБА_2 по суті
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду. Викладеними у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18 (провадження № 61-1658св20)
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судами шлюб між сторонами укладено 19 серпня 2010 року.
За час перебування у шлюбі у сторін народилися двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З липня 2023 року стосунки між сторонами постійно погіршувалися внаслідок різних поглядів на життя та шлюб, відсутності взаєморозуміння, що в результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин та втрату почуттів взаємної поваги та любові.
З серпня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо, не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету.
Вказані обставини сторонами не оспорювалися. В ході розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечувала проти розірвання шлюбу, окрім цього вказувала на те, що нею подано позов про розірвання шлюбу на території іноземної держави за місцем її фактичного проживання.
З урахуванням вищезазначених вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким судом надано правову оцінку, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги про безпідставність позову зважаючи на відсутність доказів того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, оскільки за встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи подальше збереження шлюбних відносин між сторонами суперечитиме основним принципам інституту шлюбу, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, та фактично зводитиметься до примушення дружини та чоловіка проживати разом.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 22 квітня 2025 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, які відповідно до пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 серпня 2010 року виконавчим комітетом Стрілецько-Кутської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, актовий запис № 09.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 211 гривень 20 копійок, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 25 лютого 2025 року (а. с. 1).
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено повністю.
З урахуванням викладеного з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 гривень 20 копійок.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 19 серпня 2010 року виконавчим комітетом Стрілецько-Кутської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, актовий запис № 09.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 04 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді : Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ПОЛОВІНКІНА