04 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/7485/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
Військова частина НОМЕР_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості завданої державі шкоди у розмірі 331 393,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у добровільному порядку не відшкодував вищевказану шкоду, що зумовило звернення до суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 КАС України.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, пред'явлені позовні вимоги не оспорив.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №330 від 19.11.2023, солдата ОСОБА_1 призначено снайпером (2-ї категорії)-розвідником 2-го розвідувального відділення 2-го розвідувального взводу 2-ї розвідувальної роти розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2023 №334 ОСОБА_1 з 23.11.2023 вважати таким, що прибув до району виконання бойових завдань (забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2023 №353 вважати такими, що вибули: У лікувальні заклади: У державну установу «Військово-медичний клінічний центр» Східного регіону з 10.12.2023: солдат ОСОБА_1 , призначеного снайпером (2-ї категорії)-розвідником 2-го розвідувального відділення 2-го розвідувального взводу 2-ї розвідувальної роти розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2024 №45 ОСОБА_1 увільнено від займаних посад і зарахувати у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 14.02.2024.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2024 №312, ОСОБА_1 вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків: 3 лікувальних закладів з 13.10.2024.
Наказом командира військової частина НОМЕР_1 від 03.11.2024 №8658, призначено службове розслідування у зв'язку із несвоєчасним неповерненням із лікувального закладу ОСОБА_1 до свого підрозділу та відсутності на військовій службі.
В ході службового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_1 з 30.08.2024 по 13.10.2024 був відсутній на військовій службі без поважних на те причин, та без дозволів командирів. Також встановлено переплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 у період з 30.08.2024 по 13.10.2024, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у сумі 331 393, 93 грн, що підтверджується Актом службового розслідування від 15.06.2025, Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2025 №1933, та Довідкою-розрахунком нарахованого та виплаченого грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за період з 30.08.2024 року по 13.10.2024 року від 23.12.2024 року № 44621.
Отже, було визначено, що сума заподіяних збитків солдатом ОСОБА_1 державі в особі військової частини НОМЕР_1 становить 331 393, 93 грн.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2025 №95 військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 виключено із списків особового складу із 03.04.2025.
Із метою позасудового врегулювання і погашення у добровільному порядку відповідачем суми переплати, на адресу відповідача була направлена Вимога від 25.06.2025 №1776/2/315.
Оскільки у добровільному порядку відповідач вказані кошти не сплатив, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. За необхідності виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, у відношенні військовослужбовців
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно частини першої статі 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.2019 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статей 6, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX).
Згідно статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Відповідно до статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Згідно статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Відповідно до статті 13 Закону №160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно п. 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, окрім іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 по справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Верховний Суд в постанові від 01.03.2021 по справі №180/1735/16-ц зазначив, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
З матеріалів справи вбачається, що солдат ОСОБА_1 з 30.08.2024 по 13.10.2024 був відсутній на військовій службі без поважних на те причин, та без дозволів командирів.
Згідно довідки-розрахунку від 23.12.2024 року № 44621 солдату ОСОБА_1 за період з 30.08.2024 по 13.10.2024 здійснена переплата грошового забезпечення у розмірі 331 393,93 грн.
При цьому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19.06.2025 №1933 «Про результати проведеного службового розслідування відносно солдата ОСОБА_1 за фактом несвоєчасного повернення після лікування останнім до розташування підрозділу» вирішено не нараховувати грошове забезпечення солдату ОСОБА_1 з 30.08.2024 по 13.10.2024 на підставі пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
Даних щодо сплати відповідачем - солдату ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів на загальну суму 331 393,93 грн. або оскарження результатів службового розслідування на дату розгляду справи суду не надано.
Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №160-ІХрозмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону №160-ІХу разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
З матеріалів справи вбачається, що заявлені до стягнення кошти були отримані відповідачем як грошове забезпечення за період, протягом якого відповідач був відсутній на службі без поважних причин, у зв'язку із чим був притягнутий до повної матеріальної відповідальності.
Відтак, у зв'язку із призупиненням військової служби відповідачу, який притягнутий до матеріальної відповідальності, та не відшкодування шкоди в добровільному порядку, враховуючи також, що відповідач відзиву на позовну заяву та доказів відшкодування шкоди до суду не подав, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, оскільки у цій справі задоволено позов суб'єкта владних повноважень, тому судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди у розмірі 331 393 (триста тридцять одна тисяча триста дев'яносто три) гривні 93 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 )
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя А.Я. Ксензюк