03 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/7137/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Колківської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Колківської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду клопотання від 03.04.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області; зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звертався до відповідача з клопотанням від 03.04.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради , Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області.
Проте, відповідач у порушення вимог чинного законодавства у визначений термін клопотання відповідачем не розглянуто, відповідного рішення не прийнято, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати таку бездіяльність протиправною та зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, пред'явлені позовні вимоги не оспорив.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заяві по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 03.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до Колківської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області.
До клопотання додано копію паспорта громадянина України; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру платників податків; кадастровий план земельної ділянки та викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки.
Колківська селищна рада листом №1171/11-12/2-25 від 22.05.2025 повідомила, що в результаті виносу меж виявилось, що земельна ділянка площею 0,3012 га кадастровий номер 0723688700:02:001:0135 для ведення особистого селянського господарства згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку йде на косину в натурі (на місцевості) та заходить на земельну ділянку, якою користується сусід громадянин ОСОБА_2 (спадщину після смерті баби ОСОБА_3 прийняв лише на 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд) та з метою недопущення розгортання конфліктної ситуації, а також з метою запобігання виникнення нової, селищною радою вивчається питання щодо можливості надання в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби громадянину ОСОБА_1 згідно доданого до клопотання викопіювання місця розташування бажаної земельної ділянки.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.
Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктами «б» та «в» частини першої статті 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).
Таким чином, законом встановлено право громадян на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, і вирішення цього питання для земель комунальної власності віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до п. б) частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже особи, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають до органу місцевого самоврядування відповідне клопотання разом із графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
В ході розгляду справи встановлено, що відповідач є розпорядником землі у відповідності до вимог частини першої статті 122 Земельного кодексу України, оскільки бажана земельна ділянка, щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, знаходиться на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач 03.04.2025 звернувся до Колківської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області
Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Судом встановлено, що у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України відповідачем за результатами розгляду поданого позивачем клопотання не було прийнято ані рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані про відмову у його наданні.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ході розгляду справи судом встановлено, що оспорювана бездіяльність відповідача частково знайшла своє підтвердження, оскільки визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України рішень як про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і про задоволення вказаного клопотання відповідачем прийнято не було. Натомість, у місячний строк у непередбачений законом спосіб було відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання, проте, така відмова не оформлена відповідним мотивованим рішенням міської ради. Зазначена обставина є цілком достатньою для визнання протиправною бездіяльність відповідача із зобов'язанням останнього повторно розглянути відповідне клопотання позивача та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.
Вищенаведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 03.04.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач обрав такий спосіб захисту: просив визнати незаконною бездіяльність та зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Як у пункті 4 частини першої статті 5, так і пункті 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України цей спосіб захисту складається з двох частин:
а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і
б) зобов'язуючої - суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.
Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнено діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.
Зважаючи на те, що у даній справі суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача, та, з'ясувавши, що на момент звернення позивачем з позовом до суду, відповідач не вчинив дії щодо розгляду питання і прийняття відповідного рішення, суд вважає за необхідне зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 03.04.2025 у відповідності до вимог Конституції України, Земельного кодексу України.
При цьому, в частині вимог позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, суд вважає за необхідне відмовити через їх передчасність, оскільки, рішення селищною радою про відмову в цій частині не приймалось.
Суд звертає увагу на те, що у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Як встановлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчиненої бездіяльності.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині протиправної бездіяльності селищної ради, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем в цій частині.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду належних та достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своєї бездіяльності.
Відтак, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, а також з врахуванням повноважень, наданих суду відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 03.04.2025 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області та зобов'язання відповідача повторно розглянути дане клопотання у відповідності до вимог Конституції України, Земельного кодексу України.
Як визначено частинами першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем сплачено судовий збір у сумі 969,00 грн, що підтверджуються квитанцією від 02.07.2025 №766.
Керуючись статтями 139, 243-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Колківської селищної ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 03 квітня 2025 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області.
Зобов'язати Колківську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03 квітня 2025 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1500 га для ведення сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Колківської селищної ради, Четвертнянського старостинського округу, Луцького району Волинської області у відповідності до вимог Конституції України та Земельного кодексу України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Колківської селищної ради понесені втрати по сплаті судового збору у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Колківська селищна рада (44662, Волинська область, Луцький район, селище Колки, вулиця Грушевського, 42, код ЄДРПОУ 04333247)
Суддя А.Я. Ксензюк