пр. № 1-кп/759/710/25
ун. № 759/24171/24
04 листопада 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у кримінальному провадженні № 22024101110000773 за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чебоксари Чуваської Республіки Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України,
клопотання прокурора про продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою
сторони кримінального провадження - прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5
До Святошинського районного суду м. Києва прокурором подано клопотання, яке підтримане ним у судовому засіданні про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на вагомість доказів обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, наявний ризик його переховування від суду, впливу на очевидців подій та можливість вчинення іншого кримінального правопорушення.
Захисник думку якої підтримав обвинувачений, заперечувала щодо продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просила змінити запобіжний на інший не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити розмір застави.
Заслухавши думку учасників судового засідання, проаналізувавши наявні матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У ч. 2 ст. 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
За правилами ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. У справі «Смирнов проти Росії» визначено, що наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.
При цьому судом враховується, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, що згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, за яке, у разі визнання його вини, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років. Враховуються зокрема й ті обставини, що останній обвинувачується у вчиненні злочину, проти основ державної безпеки та є громадянином держави-агресора, який має міцні соціальні зв'язки на території російської федерації. Крім того, як вбачається з обвинувального акту та наявних у розпорядженні суду матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_3 є вагомими та підтверджується даними, отриманими під час судового розгляду, а саме - дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами.
На стадії досудового розслідування до підозрюваного ОСОБА_3 з 23.08.2024 ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, дію якого неодноразово продовжено ухвалами слідчих суддів Солом'янського районного суду міста Києва від 17.10.2024 та 19.11.2024.
На стадії судового провадження ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 12.12.2024 до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 09.02.2025.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05.02.2025 строк дії запобіжного заходу обвинуваченому продовжено до 05.04.2025.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02.04.2025 строк дії запобіжного заходу обвинуваченому продовжено до 31.05.2025.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27.05.2025 строк дії запобіжного заходу обвинуваченому продовжено до 25.07.2025.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15.07.2025 строк дії запобіжного заходу обвинуваченому продовжено до 12.09.2025.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08.09.2025 строк дії запобіжного заходу обвинуваченому продовжено до 06.11.2025
Вирішуючи клопотання сторони обвинувачення та сторони захисту, суд вважає, що наразі вказані ризики не зменшились та продовжують існувати.
Так суд враховує, що на існування ризику переховування від суду вказують обставин відсутності в обвинуваченого сталих соціальних та міцних родинних зв'язків та одночасного усвідомлення суворості й реальності покарання у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, що обумовлює бажання не бути засудженим та притягнутим до реальної міри покарання.
Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином обумовлений тим, що перебуваючи не в умовах установи попереднього ув'язнення та за наявності доступу до засобів сучасної комунікації, до всесвітньої мережі Internet, обвинувачений може вийти на зв'язок з особами, від яких отримував вказівки щодо порядку вчинення злочину, який йому інкриміновано, повідомити їх про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.
Ризик вчинення нового кримінального правопорушення також видається наявним і таким, що не зменшився і не зник, оскільки обвинувачений є громадянином держави-агресора, та за наявності доступу до засобів сучасної комунікації, до всесвітньої мережі Internet, обвинувачений може продовжувати поширювати інформацію про розташування Збройних сил України.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватись в умовах ізолятору в матеріалах кримінального провадження відсутні.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що прокурором доведено у судовому засіданні, як того вимагає ч. 3 ст. 176 КПК України, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, як застава, домашній арешт, особисте зобов'язання чи особиста порука, не можуть запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів.
На даний час відсутні підстави вважати строки тримання під вартою обвинуваченого, а також строки даного судового провадження такими, що виходять за межі розумних, необхідних і достатніх для досягнення визначеної процесуальним законом завдання кримінального провадження.
Оскільки дане кримінальне провадження вчинено під час дії воєнного стану, суд керуючись правилами ч. 4 ст. 183 КПК України, не вбачає правових підстав для визначення при цьому розміру застави.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 331, 369 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у виді тримання під вартою продовжити на строк 60 (шістдесят) днів, який рахувати з 04 листопада 2025 року до 02 січня 2026 року включно, і утримувати його у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляції до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
СУДДЯ: ОСОБА_7