Справа № 727/12984/25
Провадження № 3/727/2701/25
03 листопада 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Чернівці Одовічен Я.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КпАП України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої в АДРЕСА_1 , -
До Шевченківського районного суду м.Чернівці надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КпАП України.
Із протоколу про адміністративне правопорушення від 02.10.2025 року серії ВАД №118326 вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 02.10.2025 року о 09 год. 55 хв. в АДРЕСА_1 вчинила відносно своєї доньки ОСОБА_2 домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, які полягали у висловлюванні нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано уповноваженим органом за ч.1 ст.173-2 КпАП України.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, хоча повідомлялася судом про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.
Таким чином, ОСОБА_1 , будучи обізнаною про складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, не вжила заходів для явки до суду, не подала до суду письмових заперечень проти протоколу.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дослідивши письмові матеріали вказаної вище адміністративної справи, суд приходить до наступних висновків.
За змістом ст.245 КпАП України, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст.252 КпАП України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.
З аналізу наведеної вище норми вбачається, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суддя повинен зробити обґрунтований висновок про їх належність і допустимість, достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами, та мають значення для справи.
Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, такий та його невід'ємні складові повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного проступку.
З огляду на це, на суддю при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення ст.278 КпАП України покладено обов'язок вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 02.10.2025 року серії ВАД №118326, що 02.10.2025 року о 09 год. 55 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в АДРЕСА_1 , вчинила відносно своєї доньки ОСОБА_2 домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, які полягали у висловлюванні нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою. Дії ОСОБА_1 кваліфіковано уповноваженим органом за ч.1 ст.173-2 КпАП України.
Диспозицією ч.1 ст.173-2 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких із зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - завдання шкоди фізичному чи психічному здоров'ю потерпілого.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КпАП України, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.
Згідно із п. 3 ч. 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 7 частини 2 статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до положень ч.1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство це така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КпАП України, має місце тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою настання фізичної або психологічної шкоди.
Тобто, обов'язковою умовою настання адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП є наслідки правопорушення у вигляді завдання відповідної шкоди, натомість подібне діяння, яким така шкода не була завдана, не утворює адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.
Протокол серії ВАД №118326 від 02.10.2025 року, складений відносно ОСОБА_1 не містить відомостей про наслідки, настання яких є обов'язковою умовою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Отже, викладена в протоколі фабула в порушення вимог ч.1 ст.256 КУпАП не містить обов'язкових елементів об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, що підлягають доказуванню, а тому не відповідає диспозиції цієї норми КУпАП.
Неналежне оформлення матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення, а саме відсутність конкретизації наведених вище даних, позбавляє суд можливості об'єктивно встановити обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, та прийняти законне рішення.
Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно приписів ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Так, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року, заява №36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення («проведення несанкціонованого пікету»), але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення (згідно законодавства РФ така участь не передбачена), відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв'язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Згідно з п. 1 ч. 1ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оскільки дії ОСОБА_1 , зазначені у протоколі про адміністративні правопорушення, не містять складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КпАП України, суд вважає, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого, не доведена поза розумним сумнівом, у зв'язку із чим провадження у даній справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності складу та події адміністративного правопорушення.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 173-2, 247, 283 КпАП України, суд, -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КпАП України закрити у зв'язку із відсутністю події та складу даного адміністративного правопорушення.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня винесення постанови до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівці.
Суддя Одовічен Я.В.