Справа № 591/6562/25
Провадження № 2/591/1359/25
05 листопада 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого - судді Сидоренко А.П.,
з участю секретаря судового засідання - Кирионенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Закоцьоли Наталії Олегівни до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Закоцьоли Н.О. 13 червня 2025 року звернувся до суду з вказаною позовною заявою до АТ «СУМИХІМПРОМ», обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та 08 квітня 2025 року був звільнений з посади начальника електротехнічного бюро за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, що підтверджується наказом АТ «СУМИХІМПРОМ» про припинення трудового договору №174 від 08 квітня 2025 року.
Починаючи з грудня 2023 року і до дня звільнення, відповідачем заробітна плата позивачу виплачувалася нерегулярно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 87777,00 грн. Даний факт підтверджується довідкою про доходи № 354 від 02 червня 2025 року.
Відтак, позивача звільнено 08 квітня 2025 року, розрахунковим періодом, за який обчислюється середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є період з 09 квітня 2025 року (наступний робочий день після звільнення) по день ухвалення рішення суду.
Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 87 777,00 грн. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 09 квітня 2025 року по день ухвалення рішення суду з наступним утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів, 1211,20 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 05 червня 2025 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи на 05 листопада 2025 року о 09 год. 00 хв.
28 липня 2025 року від АТ «СУМИХІМПРОМ» надійшов відзив на позов, в якому щодо позивних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09 квітня 2025 по дату ухвалення рішення судом, вважає їх необґрунтованими, несправедливими та неспівмірними із розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, і тому не підлягають задоволенню.
Відповідач вважає, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із розрахунку 857,99 грн. за кожен день затримки починаючи з 09 квітня 2025 року но день ухвалення рішення суду (857,99 грн.* 132 робочих днів = 113 254,68 грн.), є не співмірним із заборгованістю (87777,00 грн), поряд із задоволенням аналогічних вимог, інших позивачів - працівників ПАТ «СУМИХІМПРОМ» та створить для підприємства (яке перебуває в стадії приватизації на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності» від 16.01.2019 № 36-р та Наказ Фонду державного майна України від 08.06.2018 №765) великий майновий тягар відповідних виплат, та унеможливить виконання роботодавцем зобов'язань із виплати заробітної плати іншим працівникам, при цьому цей тягар внаслідок вимушеного простою підприємства в умовах воєнного стану може бути взагалі непосильним.
Просить суд позовні вимоги задовольнити частково, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09 квітня 2025 року по день прийняття рішення судом, зменшити (а.с. 29-35).
28 липня 2025 року від представника позивача- адвоката Закоцьоли Н.О. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає про те, що доводи відповідача щодо необхідності зменшення заявленого до стягнення середнього заробітку є необґрунтованими і такими, що не мають правового значення у контексті застосування норм трудового законодавства. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.53-55).
В зазначене судове засідання сторони не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Представник позивача надала суду заяву, в якій просить суд розглядати справу без її участі та без участі позивача, позов підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с.57).
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Норми ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлюють обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з АТ «СУМИХІМПРОМ», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 7).
08 квітня 2025 року він був звільнений з посади начальника електротехнічного бюро за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, що підтверджується наказом (розпорядження) АТ «СУМИХІМПРОМ» про припинення трудового договору №174 від 08 квітня 2025 року (а.с.7).
З повідомлення АТ «СУМИХІМПРОМ» встановлено, що сума, яка належить до виплати при звільненні з 08 квітня 2025 року позивачу по заробітній платі складає 87777 грн. 00 коп.
Зазначений розмір заборгованості по заробітній платі підтверджується розрахунковим листом за квітень 2025 року (а.с. 8), а також довідкою про доходи позивача від 02 червня 2025 року № 354 (а.с. 8 - зворот).
Згідно довідки АТ «СУМИХІМПРОМ» від 02 червня 2025 року середньоденна заробітна плата позивача складає 857 грн. 99 коп., середньомісячна заробітна плата складає 19733 грн. 77 коп. (а.с. 9).
З довідки ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 04 листопада 2024 року № 1851/85 вбачається, що 10 березня 2022 року пошкоджено філію ПАТ «Сумихімпром» Оздоровчий табір «Зоряний», завдано матеріальних збитків на суму 960000,00 грн.
У ході авіаційних та ракетних обстрілів ПАТ «СУМИХІМПОМ, які сталися 10, 11, 13, 17 вересня 2024 року пошкоджено адміністративну будівлю заводоуправління, приміщення цехів підприємства, завдано матеріальних збитків на загальну суму 2 061 000,79 грн.
01 вересня 2024 року у ході обстрілів пошкоджено будівлю прохідної ЦОФ-2, складу ПММ, ЛЗР та складу готового продукту «Піросульфіт», загальні збитки становлять 1159000,44 грн.
Вказані факти зафіксовані правоохоронними органами, всі пошкодження задокументовані актами обстежень та направлені органам досудового розслідування для включення підприємства в реєстр для відшкодування збитків (а.с.39).
З довідки ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 07 листопада 2024 року № 1875/85 вбачається, що з початку введення 24 лютого 2024 року на території України воєнного стану у зв'язку з воєнною агресією російської федерації у виробничій діяльний ПАТ «Сумихімпром» склалися певні об'єктивні обставини, які вплинули на прибутковість його господарської діяльності. Насамперед, це пов'язано з порушенням логістичних зв'язків з постачальниками сировини та покупцями готової продукції, зниженням виробничих потужностей підприємства.
Станом в період 2024 року в роботі знаходилося лише 3 основні цехи з 10, а завантаженість виробничих потужностей становила близько 8%. У зв'язку з чим діяльність підприємства залишається збитковою.
Протягом 2024 року значно збільшилась кількість обстрілів виробничих потужностей підприємства, що супроводжувалося руйнуванням цехів, прохідної, об'єктів енергетичної інфраструктури тощо. Все це, разом з неодноразовим пошкодженням об'єктів постачальників електричної енергії, призвело до неодноразової зупинки виробництва на ПАТ «Сумихімпром».
Внаслідок постійних обстрілів. повітряних тривог і припинення енергозабезпечення значно зросли борги за спожитий природний газ, електричну енергію і при відсутності обігових коштів зростає борг із виплати заробітної плати працівникам підприємства.
Таким чином, збитки від простоїв виробництва ПАТ «Сумихімпром» через відсутність електропостачання у 2024 році, станом на 23 жовтня 2024 склали 21 960 800 грн. Загальні витрати, пов'язані з простоєм тільки за 3 квартал 2024 складають 81 478 000 грн.
Станом на 01 листопада 2024 на ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у зв'язку з відсутністю сировини для виробництва готової продукції оголошено простій усіх структурних підрозділів (а.с.39-зворот).
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до положень статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЦПК України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом встановлено, що відповідачем всупереч вимог ст. 116 КЗпП України позивачу не було виплачено у день звільнення усі належні йому суми.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов'язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов'язання.
Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог, проте не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивача сталися внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажору ведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань по своєчасній виплаті заробітної плати.
Таким чином право позивача є порушеним та підлягає захисту і на його користь з відповідача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 87777 грн. 00 коп.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761 /9584/ 15-ц.
Позивач в позовній заяві порушує питання про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Однак, з врахуванням вимог ч. 1 ст. 117 ЦПК України, згідно якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, підлягає стягненню середній заробіток не більше як за шість місяців, тобто за 132 робочі дні (за період з 09 квітня 2025 року по 09 жовтня 2025 року).
Згідно довідки АТ «СУМИХІМПРОМ» від 02 червня 2025 року вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 857 грн. 99 коп.
Таким чином право позивача є порушеним та підлягає захисту і на його користь з відповідача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 87777 грн.00 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 09 квітня 2025 року по 09 жовтня 2025 року - 113254 грн. 68 коп. (857,99х132).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження№ 14-623цс18) та неодноразово підтверджених Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18, від 08 липня2020 року у справі № 761/17815/18, від 08 липня 2020 року у справі№ 569/13794/18, від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі№ 332/3682/17, від 29 березня 2021 року у справі № 760/23306/17,від 16 квітня 2021 року у справі № 761/11253/19, від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20, від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20.
Також суд враховує правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.
З огляду на вказане, враховуючи характер заборгованості по заробітній платі, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 40000 грн. 00 коп. Така сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було б передбачити.
За таких обставин позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 40000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1211 грн. 20 коп.
При зверненні з позовом у позовній заяві позивачем зазначено про наявність судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн. 00 коп., які просить стягнути з відповідача.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов'язок зі сплати таких витрат та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.
03 червня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Веріта Груп» укладено договір про надання правничої допомоги в цивільній справі. Згідно пункту 4.2 вказаного договору, всього гонорар Адвокатського об'єднання складає 7000, 00 грн. та складається із вартості консультування, вивчення документів для підготування участі у справі, участь у судових засіданнях, складання, направлення та подання документів по суті спору тощо. При визначенні розміру гонорару також враховуються терміновість надання адвокатських послуг та важливість справи для сторони (а.с. 12).
З копії квитанції від 12 червня 2025 року встановлено, що позивач сплатив адвокатському об'єднанню «Веріта Груп» 7000 грн. 00 коп. за надання правничої допомоги в цивільній справі за договором від 03 червня 2025 року (а.с. 4 - зворот).
Беручи до уваги порядок подачі доказів, невелику складність судової справи, оцінюючи співмірність витрат зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідність їх за критерієм реальності, розумності їхнього розміру, пропорційності до задоволеним позовним вимогам, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, проте доцільним є стягнути з відповідача 3000 грн. 00 коп., зменшивши заявлену суму до стягнення.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 264, 265, 430 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Закоцьоли Наталії Олегівни до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 87777 грн. 00 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 40000 грн. 00 коп., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. 00 коп.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СУМИХІМПРОМ», місцезнаходження: м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356.
Суддя А.П.Сидоренко