Справа № 607/3069/24Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.
Провадження № 22-ц/817/730/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
23 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Панькевич Т.І.
та відповідача ОСОБА_1 , його представник - адвокат Дмитришин М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/3069/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року, ухваленого суддею Стельмащуком П.Я., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та виселення, а також зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
у лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить:
1. Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальна площа 90,4 кв.м., житлова площа 53 кв.м.
2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальна площа: 90,4 кв.м., житлова площа: 53 кв.м., в розмірі 882 333,33 грн.
3. Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальна площа 90,4 кв.м., житлова площа 53 кв.м.
4. Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення (кладова №LXIII), що знаходиться по АДРЕСА_2 ; площа 2,7 кв.м.
5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 (однієї третьої) частки нежитлового приміщення (кладова №LXIII), що знаходиться по АДРЕСА_2 ; площа 2,7 кв.м., в розмірі 34483,33 грн.
6. Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення (кладова №LXIII), що знаходиться по АДРЕСА_2 ; площа 2,7 кв.м.
7. Виселити ОСОБА_1 з квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальна площа 90,4 кв.м., житлова площа 53 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони з 03.09.2013 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.10.2022. У даному шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08.12.2015 між ОСОБА_2 та ПП «Тернопіль Будконтроль 2» укладено договір про організацію проведення будівництва квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 . 07.12.2016 між ОСОБА_2 та ПП «Тернопіль Будконтроль 2» укладено договір про організацію проведення будівництва нежитлового приміщення (кладова №LXIII), що знаходиться по вул. Тернопільська, 8б, площа 2,7 кв.м. З 10.12.2015 по 13.01.2016 ОСОБА_2 сплатила повну грошову суму відповідно до вищевказаних договорів.
Після цього 08.06.2017 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру та кладову. Отже, вказане майно набуте сторонами під час шлюбу. Сторони не домовилися про порядок поділу майна, а тому між ними існує спір. Позивач вважає, що існують підстави для відступу від презумпції рівності часток подружжя у майні та визнання за ОСОБА_2 права на 2/3 частки у майні, оскільки під час спільного проживання сторін ОСОБА_1 систематично вчиняв домашнє насильство стосовно ОСОБА_2 та їх спільної дочки ОСОБА_3 . Крім того, на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.10.2022 у справі № 607/28016/19 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від заробітку платника аліментів, починаючи з 01.01.2022. Однак, ОСОБА_1 аліменти не сплачував, у зв'язку із чим станом на грудень 2023 року у нього виникла заборгованість в розмірі 128176,70 грн.
Враховуючи те, що частка ОСОБА_1 у спільному майні, після відступу від презумпції рівності часток, становить 1/3 частки, що у порівнянні з часткою позивача є незначною, спільне користування та володіння майном в подальшому є неможливим, адже сторони не є членами однієї сім'ї, не ведуть спільне господарство, відповідач не бере участі у витратах на утримання майна, та припинення права власності відповідача на 1/3 частки в майні не завдасть йому істотної шкоди, просить позов задовольнити.
20.03.2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Дмитришин М.П. звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , у якому просить:
1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м., та на 1/2 ідеальної частки нежитлового приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
2. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м., та на 1/2 ідеальної частки нежитлового приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що сторони з 03.09.2013 по 13.10.2022 перебували у зареєстрованому шлюбі. У даному шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано наступне майно: квартира, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м.; нежитлове приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Дане майно є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу в рівних частках, що зумовило необхідність звернення до суду із цією позовною заявою.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та виселення задоволено частково, а зустрічний позов представника ОСОБА_1 адвоката Дмитришин Мирослави Петрівни до ОСОБА_2 задоволено повністю.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м., та на 1/2 частки нежитлового приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м., та на 1/2 частки нежитлового приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Н.М., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.05.2025 року та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної сумісної власності, визнання особистої приватної власності, стягнення грошової компенсації, виселення, задовольнити повністю, у задоволенні зустрічної позовної заяви, відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, заявник зазначає, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок про відсутність обставин, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України, оскільки ОСОБА_1 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (матеріали справи містять підтвердження заборгованості зі сплати аліментів та вчинення домашнього насильства щодо колишньої дружини та дочки).
Разом з тим, розмір аліментів, який сплачується ОСОБА_1 є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.
Крім того, щодо виникнення спільної часткової власності, вважають, що судом не вірно встановлено фактичні обставини справи, а відтак не вірно застосовано судову практику, позицію Верховного Суду.
В даних правовідносинах не може виникнути право спільної часткової власності, оскільки ОСОБА_2 заявлена позовна вимога про припинення права спільної сумісної власності, визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності.
Вказують, що суд першої інстанції зазначає, що у зв'язку із безпідставністю вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру, відсутні підстави для задоволення вимоги про виселення.
При цьому вважають, що ними доведено необхідність припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 та нежитлове приміщення (кладова № LXIII), що знаходиться по АДРЕСА_2 та визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 , таким чином вимога про виселення ОСОБА_1 підлягає до задоволення, з урахуванням вчинення ним систематичного домашнього насильства щодо колишньої дружини та спільної дочки.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Дмитришин М.П. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить у задоволенні апеляційної скарги - відмовити у повному обсязі, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року у справі №607/3069/24 - залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що ОСОБА_2 вважає, що є підстави для відступу від принципу рівності часток при поділі майна подружжя, передбаченого ч. 1 статті 70 СК України, посилаючись на наявність обставини, вказаних у частинах 2, 3 статті 70 СК України.
Так, заявниця зазначає, що відповідач нібито ухиляється від матеріального забезпечення сім'ї, від участі в утриманні дитини, а також зазначає про недостатність аліментів для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини, лікування, оздоровлення, відпочинку, дозвілля дитини.
Однак, такі твердження ОСОБА_2 не відповідають дійсності. На підтвердження матеріального забезпечення відповідач надав копії чеків, які містяться у матеріалах справи. Проте вони не відображають усіх витрат, а саме сплачені відповідачем аліменти, кишенькові гроші, які надавалися доньці.
Крім того вказує, якщо ОСОБА_2 вважає, що витрати, які вона нібито несе по утриманню ОСОБА_4 , є надмірними, ставлять її у скрутне становище, тощо, вона може звернутися до суду із відповідним позовом на підставі положень ст. 185 СК України. В той же час, використання такої обставини на підтвердження необхідності відступу від презумпції рівності часток подружжя не може вважатися належним способом захисту та вказує на свідоме використання такої обставини виключно у власних інтересах, а не в інтересах доньки.
Наявні у матеріалах справи докази також свідчать і про недоведеність тверджень ОСОБА_2 про недостатність розміру аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь доньки.
Відтак, підстави для відступу від засади рівності часток подружжя є недоведені, а фактично відсутні. Тому відповідачу належить 1/2 частки у спільному майні подружжя.
Щодо вимог позивача про припинення права власності ОСОБА_1 та виплати йому компенсації, то відповідач не надав і не надає згоди на виплату йому позивачем компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на квартиру та кладову. Окрім цього, ні до позовної заяви, ні до апеляційної скарги не долучено жодних доказів внесення позивачкою на депозитний рахунок суду суми визначеної нею компенсації відповідачу.
Крім цього, з огляду на положення ч. 1 ст. 70 СК України (у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними), частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м. та нежитлове приміщення кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м. становить 1/2 відносно кожного об'єкта права власності.
Грошове вираження частки відповідача становить 1323500 грн та 51725 грн відповідно (вартість визначена на підставі наявних в матеріалах справи довідок про надання інформаційно-консультаційних послуг).
Відповідно, частка позивача у праві спільної сумісної власності не може вважатися незначною.
Також, позивач та відповідач вже тривалий час проживають у квартирі, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 кв.м., житловою площею 53 кв.м. та проживають у ній на дату подання цього відзиву, відтак неможливість спільного проживання і користування майном позивачкою не доведена.
Твердження позивачки про те, що квартира, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 кв.м., житловою площею 53 кв.м. та нежитлове приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв.м. є неподільними речами чи що відповідні частки не можуть бути виділені в натурі, є недоведеними.
Таким чином, задоволення позовних вимог про припинення частки відповідача у праві спільної сумісної власності та його виселення призведе до істотної шкоди не лише його інтересам, а й інтересам членів його сім'ї. Відповідач не володіє жодним іншим житлом, а також із відповідачем у спірній квартирі проживає його дочка ОСОБА_4 .
Так як вимога про виселення відповідача із спірної квартири є похідною від інших позовних вимог, то суд прийшов до вірного висновку до залишення її без задоволення.
На підставі вказаного, вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року у справі №607/3069/24 є таким, що ухвалене на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин спірного правовідношення та доказів, що їх підтверджують, на підставі правильного застосування норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Дмитришин М.П. у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.
Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Сампара Н.М. режимі відеоконференції під'єдналася до розгляду справи, однак залишила судове засідання, вказавши, що інтереси позивачки ОСОБА_2 бути представляти інший представник. Проте, стороною відповідача не подано апеляційній інстанції доказів на підтвердження про припинення співпраці з адвокатом Сампарою Н.М.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 03.09.2013 сторони зареєстрували шлюб, про що зроблено запис №164 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Волочиського районного управління юстиції у Хмельницькій області.
10.07.2020 Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області ухвалено заочне рішення у справі № 607/28016/19, яким шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.12.2019 і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.12.2021 заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.07.2020 у справі № 607/28016/19 скасоване.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.10.2022 у справі № 607/28016/19 шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01.01.2022 і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24.01.2023 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.10.2022 залишено без змін.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 02.07.2014, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із витягом з реєстру територіальної громади №2023/009055520 від 06.11.2023 та витягом з реєстру територіальної громади №2023/009080202 від 07.11.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_4 з 21.10.2008, і з 15.07.2014 відповідно.
Також судом встановлено, що 08.12.2015 ОСОБА_2 та Приватне підприємство «Тернопіль Будконтроль 2» уклали договір про організацію та проведення будівництва, відповідно до умов якого Приватне підприємство «Тернопіль Будконтроль 2» зобов'язується від власного імені, за дорученням ОСОБА_2 та за її рахунок, вчинити дії із організації та проведення будівництва трьохкімнатної квартири загальною проектною площею 89,1 кв.м, житловою площею 49,43 кв.м на восьмому поверсі у багатоквартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення за адресою: АДРЕСА_2 (цільовий об'єкт або об'єкт), а ОСОБА_2 зобов'язується оплатити визначену договором вартість цільового об'єкту та прийняти зазначений об'єкт нерухомості в порядку і у строки, визначені цим договором (п.1.1 Договору).
Планова вартість (ціна) цільового об'єкту на момент укладення даного договору складає 908820 грн. (п.2.1 Договору)
На виконання цього договору ОСОБА_2 сплачені забудовнику: 280000,00 грн. згідно із квитанцією від 10.12.2015; 100000,00 грн. згідно із квитанцією від 25.12.2015; 96000,00 грн. згідно із квитанцією від 13.12.2015; 48000,00 грн. згідно із квитанцією від 13.01.2016; 141820,00 грн. згідно із квитанцією від 05.01.2016; 105000,00 грн. згідно із квитанцією від 12.01.2016; 138000,00 грн. згідно із квитанцією від 11.01.2016.
29.05.2017 Приватним підприємством «Тернопіль Будконтроль 2» видана ОСОБА_2 довідка про те, що згідно із договором про організацію та проведення будівництва від 08.12.2015 (квартира АДРЕСА_3 ), оплата проведена повністю.
19.12.2016 на замовлення ОСОБА_2 фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 виготовлено технічний паспорт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальна площа 90,4 кв.м., житлова площа 53,0 кв.м, розташована на 8 поверсі 9 поверхового будинку.
08.06.2017 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1274990061101), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 89672948 від 15.06.2017.
Також 08.06.2017 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення кладову № LXIII, загальною площею 2,7 кв.м, розташовану по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1274990961101), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 89673424 від 15.06.2017.
Згідно із довідками про надання інформаційно-консультаційних послуг, які складені 21.12.2023 суб'єктом оціночної діяльності ПП «Мідас Фінанс Груп» на замовлення ОСОБА_2 , вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_6 складає 2647000,00 грн., а вартість нежитлового приміщення, кладової LXIII, загальною площею 2,7 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , складає 103450,00 грн.
Окрім того, суд встановив, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.09.2019 у справі №607/22679/19 провадження стосовно ОСОБА_1 про вчинення 21.09.2019 близько 11 год. 00 хв. за адресою спільного проживання по АДРЕСА_1 домашнього насильства стосовно його дружини закрито, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.10.2019 у справі №607/22618/19 провадження стосовно ОСОБА_1 про вчинення 21.09.2019 о 11 год. 00 хв. за адресою спільного проживання по АДРЕСА_1 домашнього насильства стосовно його дружини ОСОБА_2 , в присутності малолітньої дитини ОСОБА_4 , 2014 року народження, чим допустив неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей, закрито, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
24.04.2020 винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №134664, згідно із яким ОСОБА_1 , у зв'язку із скоєнням ним домашнього насильства психологічного характеру, заборонено в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_2 впродовж 10 діб з 14 год. 00 хв. 25.04.2020 до 14 год. 00 хв. 05.05.2020.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.09.2020 у справі №607/16233/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 16.09.2020 адміністративного правопорушення, а саме близько 18 год. за адресою спільного проживання: АДРЕСА_1 , стосовно його дружини ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру, що полягало у висловлюваннях в її сторону нецензурною лайкою, погрозах фізичною розправою. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.173-2 КУпАП, за що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.10.2023 у справі №607/13669/23, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 09.11.2023, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, а саме 07.07.2023 близько 15 год. за адресою спільного проживання: АДРЕСА_1 , вчинення стосовно його дружини ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, що полягало у висловлюванні словесних образ, принижені честі та гідності, нанесені удару рукою в ділянку сідниці. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.173-2 КУпАП, за що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.
07.11.2023 ОСОБА_2 зверталась до Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради із заявою про вжиття заходів, шляхом проведення бесіди із ОСОБА_1 , щодо поведінки останнього, яка полягає у вчиненні домашнього насильства щодо дитини ОСОБА_4 , агресії (крик, нецензурна лайка), маніпулюванні дитиною, шантажуванні дитини, налаштуванні проти мами; вжиття інших заходів, передбачених законодавством, спрямованих на припинення неправомірних дій (висловлювання нецензурною лексикою, підвищення голосу до дитини) ОСОБА_1 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 .
24.11.2023 на виклик для проведення відповідної профілактичної роботи в службу у справах дітей управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради прибув ОСОБА_1 . У розмові останній спростовував факти, викладені у зверненні ОСОБА_2 . Він запевнив, що не вчиняв і у подальшому не вчинятиме домашнє насильство ні стосовно колишньої дружини, ні стосовно доньки ОСОБА_3 . Зазначив, що добросовісно виконує батьківські обов'язки, займається її вихованням та утриманням, сплачує аліменти на дитину. На думку ОСОБА_1 , всі звернення колишньої дружини в поліцію, в службу у справах дітей щодо вчинення ним домашнього насильства є надуманими, оскільки основною метою таких звернень є отримання додаткових коштів і майна, а також подальшого звернення в суд про позбавлення батьківських прав. Зазначене викладене у листі управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради № 392/24.3.1 від 12.03.2024.
29.01.2024 головний державний виконавець Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Токаренко В.С. склав розрахунок заборгованості по аліментах №19615, у якому вказано, що при примусовому виконанні виконавчого листа №607/28016/19, виданого 18.10.2022 Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.01.2022 і до досягнення дитиною повноліття, станом на 30.01.2024 за ОСОБА_1 числиться заборгованість зі сплати аліментів в сумі 57594,72 грн.
Відповідно до довідки №22494, виданої 01.02.2024 Тернопільським відділом державної виконавчої служби Тернопільської області, на виконанні у відділі державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження № 63442070 згідно із виконавчим листом № 607/28016/19 від 10.07.2020 про стягнення із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.12.2019 і до досягнення дитиною повноліття. За період з 01.12.2020 по 15.10.2021 перераховано на рахунок стягувача кошти у сумі 57493,72 грн. в суму сплати аліментних платежів.
26.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про перерахунок заборгованості у межах виконавчого провадження № 70409443 за період з 01.01.2022 по 01.01.2023 із зарахуванням вже перерахованих ОСОБА_1 коштів у період з 01.12.020 по 15.10.2021 у розмірі 57493,72 грн.
Відповідно до листа Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області №38/58 від 26.02.2024, на виконанні у відділі перебуває ВП №70409443 з примусового виконання виконавчого листа № 607/28016/19 від 18.10.2022 виданого Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області про стягнення із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.01.2022 і до досягнення дитиною повноліття. У листі вказано на те, що у державного виконавця відсутні підстави для зарахування аліментів, які були стягнуті у виконавчому провадженні №63442070 згідно із виконавчим листом № 607/28016/19 від 10.07.2020, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, оскільки термін виконання даного рішення починався з 03.12.2019 до повноліття дитини, однак 15.02.2022 дане виконавче провадження було завершене.
Відмова державного виконавця зарахувати аліменти, які були стягнуті у виконавчому провадженні №63442070, оскаржена відповідачем ОСОБА_1 в судовому порядку.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18.06.2024 по справі № 607/28016/19 у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
01.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу до Збройних Сил України по мобілізації та 12.02.2024 звільнений в запас, що доведено військовим квитком серії НОМЕР_2 , виданим 29.10.2008.
У власності ОСОБА_1 перебувають: земельна ділянка площею 0,0024 га, кадастровий номер 6110100000:11:001:0095, земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 6122688200:01:001:0036.
Відповідно до листа Приватного підприємства «Тернопіль Будконтроль 2» № 1/24-05-24 від 24.05.2024, між ПП «Тернопіль Будконтроль 2» та ОСОБА_1 не укладались договори про організацію та проведення будівництва (інші договори щодо набуття права на житло).
Задовольняючи частково первісний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира та кладова належить сторонам по справі на праві спільної сумісної власності, оскільки були набуті ними за час шлюбу. Крім того, позивачкою не надано суду належні, допустимі та достатні докази для застосування судом ч. 2,3 ст. 70 СК України для відступу від принципу рівності часток подружжя у спільному майні, зокрема позивачем не доведено, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Також суд вважав, що відсутні підстави для застосування положень статті 365 ЦК України для припинення права відповідача на його частку у спільній власності на квартиру та кладову, оскільки припинення права відповідача на частку спільного майна завдасть істотної шкоди його інтересам, наявність чи відсутність інших передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 статті 365 ЦК України, зокрема неподільність спільного майна, неможливість спільного володіння і користування майном, не мають правового значення.
Окрім того, позивач не надала доказів попереднього внесення на депозитний рахунок суду 882333,33 грн, які вона визначила, як компенсацію за припинення права власності відповідача на його частку у спільній власності.
Таким чином, суд беручи до уваги те, що сторони не досягли згоди щодо поділу спільного майна, виходячи з презумпції рівності часток подружжя, дійшов до переконання про необхідність частково задовольнити первісний позов та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за кожним із сторін право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м., та на 1/2 частки нежитлового приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 .
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто ст. 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз указаних норм свідчить про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але й інші обставини.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 521/11825/20.
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що спірне майно, а саме: квартира, що знаходиться по АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (кладова №LXIII), що знаходиться по АДРЕСА_2 , придбані сторонами під час перебування у шлюбі, тому зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя.
Суд першої інстанції вірно указав, що факт того, за ким саме зареєстроване вказане спірне нерухоме майно та за чиї саме кошти, не має правового значення при вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя.
У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_2 за первісним позовом покликається на те, що є підстави для відступу від принципу рівності часток при поділі майна подружжя, передбаченого ч. 1 статті 70 СК України, посилаючись на наявність обставини, вказаних у частинах 2, 3 статті 70 СК України, а саме існування у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів та вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_2 та їх спільної дочки ОСОБА_3 .
При цьому, колегія суддів вважає, що існування у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та положення статті 70 СК України, самі по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, позивачем не доведено.
Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі подальшої несплати відповідачем за первісним позовом аліментів, позивачка ОСОБА_2 не позбавлена можливості у порядку статті 190 СК України укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Стороною позивача не доведено, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні доньки. При цьому доказів того, що стягнутий судовим рішенням розмір аліментів був недостатнім для забезпечення фізичного і духовного розвитку та лікування дитини позивач не надала. Проживання дитини з позивачкою не є підставою для збільшення її частки у спільному майні за відсутності доведення вищезазначених обставин.
Окрім того, постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.09.2019 у справі №607/22679/19, від 21.10.2019 у справі №607/22618/19 провадження стосовно ОСОБА_1 про вчинення 21.09.2019 близько 11 год. 00 хв. за адресою спільного проживання по АДРЕСА_1 домашнього насильства стосовно його дружини ОСОБА_2 та вчинення домашнього насильства в присутності малолітньої дитини ОСОБА_4 , 2014 року народження закрито, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КупАП та ч.1 ст.184 КУпАП.
Отже, оскільки наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, ОСОБА_2 не довела, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що частки сторін є рівними.
Відтак, доводи апеляційної скарги з приводу наявності підстав для відступу від принципу рівності часток при поділі майна подружжя, передбаченого ч. 1 статті 70 СК України, посилаючись на існування у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів та вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_2 та їх спільної дочки ОСОБА_6 , колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані та безпідставні, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що установивши, що спірне майно набуте сторонами під час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю та те, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вищевказане нерухоме майно, яке набуто сторонами за час шлюбу, що є її процесуальним обов'язком, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для поділу квартири та кладової шляхом визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 їх часток, що відповідає положенням частини першої статті 70 СК України.
Щодо припинення права ОСОБА_1 на його частку у праві спільної власності на квартиру та кладову, колегія суддів виходить з такого.
У статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Таким чином, при вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року у справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16751/18.
Отже, у цій справі для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ є неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідного співвласника - ОСОБА_1 (пункт 4 частини першої цієї статті), та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 на підставі статті 365 ЦК України просила припинити право власності відповідача на 1/3 частки квартири та кладової (за твердженням позивача саме така частка повинна належати відповідачу з урахуванням відступу від рівності) та визнати за нею право власності на усю квартиру та кладову, компенсувавши відповідачу вартість 1/3 частки цих квартири та кладової.
У даній справі встановлено, що у власності ОСОБА_1 перебувають лише : земельна ділянка площею 0,0024 га, кадастровий номер 6110100000:11:001:0095, земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 6122688200:01:001:0036. Відтак відповідач, не має будь-якого нерухомого майна, зареєстрованого за відповідачем на праві власності, тобто фактично не забезпечений житловим приміщенням для власного проживання. Отже, частка, що підлягає припиненню, є єдиним житлом для співвласника та її втрата призведе до значного погіршення його майнового стану.
При цьому суд першої обґрунтовано врахував те, що частка відповідача у спільному майні становить , а отже, є значною.
Ця обставина, окрім того, що суперечить пункту 1 ч. 1 статті 365 ЦК України, також вказує на те, що припинення права відповідача на цю частку завдасть істотної шкоди його інтересам.
Крім того, позивачка не надала доказів попереднього внесення на депозитний рахунок суду 882333,33 грн, які вона визначила, як компенсацію за припинення права власності відповідача на його частку у спільній власності.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачу частка у праві на квартиру є значною, а припинення права відповідача на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника, з огляду на факт не внесення позивачкою на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача у спільному нерухомому майні, то відсутні визначені частиною першою статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідача на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника - позивачки.
Також є правильним висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог первісного позову про виселення відповідача із спірної квартири, так як така вимога є похідною від вимоги про припинення права власності відповідача.
За таких обставин суд першої інстанції, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи та беручи до уваги те, що сторони не досягли згоди щодо поділу спільного майна, виходячи з презумпції рівності часток подружжя, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність частково задовольнити первісний позов та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за кожним із сторін право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 90,4 кв. м., житловою площею 53 кв. м., та на 1/2 частки нежитлового приміщення (кладова №LXIII), площею 2,7 кв. м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 .
Таким чином доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду.
При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, слід залишити без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року, залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від від 08 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 03 листопада 2025 року.
Головуюча Н. М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів