05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 202/18374/13-ц
провадження № 61-8173св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Никифоряка Л. П., Новікової Г. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 12 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній було надано кредит у сумі 16 633 доларів США зі сплатою 12,2 % річних за користування ним і кінцевим терміном повернення не пізніше 11 липня 2012 року.
Банк виконав свої зобов'язання, надав ОСОБА_1 кредитні кошти, обумовлені кредитним договором, проте остання свої зобов'язання за цим договором належним чином не виконувала, грошові кошти не повернула, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 06 грудня 2012 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 18 118,21 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку складає 144 818,85 грн, з яких: 10 655,60 доларів США - заборгованість за кредитом; 3 478,62 доларів США - заборгованість за відсотками; 3 140,19 доларів США - пеня; 843,80 доларів США - три процента річних.
Посилаючись на викладене, ПАТ «Ощадбанк» просило суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за вищевказаним кредитним договором у загальному розмірі 18 118,21 доларів США, що за курсом НБУ складає 144 818,85 грн.
Кроткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року у складі судді Шклярука Д. С. позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 118,21 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 144 818,85 грн), яка складається з: заборгованості по кредиту у розмірі 10 655,60 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 85 170,21 грн); заборгованості за відсотками у розмірі 3 478,62 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 27 804,61 грн); пені - 3 140,19 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 25 099,54 грн); три процента річних - 843,80 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 6 744,49 грн). Вирішено питання розподілу судових витрат.
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд вищезазначеного заочного рішення суду, в якій, у тому числі, заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2023 року у складі судді Бєльченко Л. А. поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Прийнято заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року у вказаній справі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року відновлено втрачене провадження у справі № 202/18374/13 за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у частині зібраних документів та заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року відновлено втрачене провадження у справі № 202/18374/13 за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у частині ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2018 року.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі № 202/18374/13 за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження
У заяві про збільшення позовних вимог від 03 травня 2024 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), що є правонаступником ПАТ «Ощадбанк», зазначало, що 12 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 153/07, за умовами якого позичальниці надано кредит у розмірі 16 633 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,2 % річних та комісійні винагороди у порядку, на умовах і строки, визначені цим договором, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 11 липня 2012 року.
АТ «Ощадбанк» на виконання умов пункту 1.3 кредитного договору здійснило надання кредиту шляхом купівлі національної валюти (гривні) через операційну касу банку по встановленому курсу банку на день здійснення операції, зарахування гривневого еквіваленту іноземної валюти на поточний рахунок позичальника та перерахування коштів в національній валюті з поточного рахунка позичальника на поточний рахунок продавця товару та перерахування грошових коштів у сумі 84 тис. грн згідно з меморіального ордеру від 12 липня 2007 року № 5609 на рахунок підприємства «Автомобілі росі плюс» за автомобіль.
ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, грошові кошти не повернула, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 25 квітня 2024 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 18 467,55 доларів США, з яких: 10 655,60 доларів США - заборгованість за основним боргом (кредитом); 2 654,72 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 140,65 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); 925,72 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом; 1 090,86 грн - пеня по простроченому основному боргу та прострочених відсотків.
Строк виконання відповідачкою зобов'язання припинився 12 липня 2012 року.
Щодо штрафних санкцій та періоду їх нарахувань АТ «Ощадбанк» зазначено, що відповідно до пункту 4.2 кредитного договору за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,03% від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення.
Згідно з розрахунку заборгованості банком нараховано пеню та три проценти річних на суму простроченої заборгованості за період виникнення простроченої заборгованості до 24 лютого 2022 року, тобто до початку періоду введення в Україні воєнного стану відповідно до положень пункту 18 Перехідних положень ЦК України.
Також зазначено, що 28 серпня 2009 року на адресу ОСОБА_1 направлялася претензія банку за вих. № 4/646-2932 про усунення порушення по сплаті заборгованості за кредитом, яка залишилася без реагування.
Отже, з урахуванням збільшених позовних вимог, АТ «Ощадбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 25 квітня 2024 року у розмірі 18 467,55 доларів США, з яких: 10 655,60 доларів США - заборгованість за основним боргом (кредитом); 2 654,72 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 140,65 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); 925,72 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом; 1 090,86 грн - пеня по простроченому основному боргу та прострочених відсотках і суму сплаченого судового збору у розмірі 1 655,04 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року у складі судді Бєльченко Л. А. у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ «Ощадбанк», суд першої інстанції виходив із того, що 13жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. видано виконавчий напис за реєстровим номером 1362. Вказаний виконавчий напис вчинено на підставі договору застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07-03 та кредитного договору від 12 липня 2007 року № 153/07, згідно з яким нотаріусом запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного рухомого майна, приватним нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Ощадбанк» у сумі 11 286,54 доларів США (у гривневому еквіваленті, визначеному за офіційним курсом НБУ на день платежу), з яких: 1 071,49 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - прострочка по сплаті чергових частин відсотків; 42,81 доларів США - пеня за прострочку внесення платежів; 9 584,54 доларів США - залишок заборгованості, яка стягується достроково.
Постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 10 листопада 2009 року відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1362, виданого 13 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І.
Постановою Господарського суду Харківської області від 17 червня 2010 року у справі № Б-19/211-09 фізичну особу-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови підприємницьку діяльність банкрута припинено, строк виконання всіх грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і обов'язкових платежів вважати таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час судового провадження, пред'являються в межах ліквідаційної процедури.
У цій постанові судом установлено, що за спірним кредитним договором від 12 липня 2007 року № 153/07 перед банком (ВАТ «Ощадбанк») борг ОСОБА_1 складає 89 389,39 грн (11 286,54 доларів США), що підтверджується виконавчим написом нотаріуса від 13 жовтня 2009 року.
Судом також установлено, що в процесі ліквідаційної процедури був реалізований автомобіль «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, переданий ОСОБА_1 у заставу банку згідно з договором застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07-03.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 липня 2012 року у справі № Б-19/211-09 задоволено вимоги заставного кредитора ВАТ «Ощадбанк» у сумі 5 433 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2012 року у справі № Б-19/211-09 встановлено, що ліквідатором було зроблено публікацію у газеті «Голос України» № 22(4722) від 09 лютого 2010 року про визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У встановлений законом строк надійшли заяви з грошовими вимогами до банкрута, які були розглянуті та визнані ліквідатором у повному обсязі. Ліквідатором були визнані вимоги кредиторів, у тому числі ВАТ «Ощадбанк» на суму 45 475,58 грн.
У зв'язку з тим, що були задоволені вимоги банку від продажу заставного автомобіля «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, у сумі 5 433 грн, ліквідатором визнані вимоги кредитора - ВАТ «Ощадбанк» на суму 40 043,58 грн.
З урахуванням наведеного, посилаючись на положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції станом 23 грудня 2009 року, згідно з якими громадянин-підприємець звільняється від подальшого виконання всіх вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 10 655,60 доларів США - заборгованості за основним боргом (кредитом), 2 654,72 доларів США - заборгованості за відсотками за користування кредитом та 1 090,86 грн - пені по простроченому основному боргу та прострочених відсотках.
Щодо вимоги про стягнення з відповідачки на користь АТ «Ощадбанк» 3 140,65 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) та 925,72 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, то такі не можуть бути задоволені, так як наданий банком розрахунок заборгованості станом на 25 квітня 2024 року, що був здійснений, виходячи із суми 10 655,60 доларів США - заборгованості за основним боргом (кредитом) та 2 654,72 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, не може братися до уваги, оскільки після задоволення вимог ВАТ «Ощадбанк» від продажу автомобіля марки «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на суму 5 433 грн, визнана ліквідатором сума перед кредитором становила 40 043,58 грн. Таким чином, наведений позивачем розрахунок, на думку суду, є некоректним і не може бути прийнятий судом.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов АТ «Ощадбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 153/07 у сумі еквівалентній 4 651,09 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення, з яких: 1 071,49 доларів США - сума за несвоєчасну сплату чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - сума за несвоєчасну сплату чергових частин відсотків; 42,81 доларів США - пеня, 2 949,09 доларів США - сума залишку заборгованості.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову банку, не врахував, що згідно з положеннями частини другої статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції станом на 23 грудня 2009 року) громадянин-підприємець звільняється від подальшого виконання усіх вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, але за винятком вимог особистого характеру, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України.
Відповідно до частини сьомої статті 133 КУзПБ вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені або погашені частково у процедурі задоволення вимог кредиторів, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Частиною другою статті 134 КУзПБ також передбачено, що фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов'язку повернення непогашених боргів, а саме: 1) відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; 2) сплати аліментів; 3) виконання інших вимог, які нерозривно пов'язані з особистістю фізичної особи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом, остання виконала свої зобов'язання перед банком в установленому кредитним договором обсязі (за винятком стягнутих у межах провадження справи про банкрутство сум), які підлягають стягненню у правовідносинах між банком (позивача у справі) та боржником (відповідачки), як фізичної особи.
Отже, ОСОБА_1 , як фізична особа, має борг за кредитним договором, укладеним з банком, який підлягає стягненню.
Разом з тим, 31 жовтня 2009 року банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредитної заборгованості та змінив строк виконання основного зобов'язання внаслідок вчинення приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. виконавчого напису на договорі застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07-03, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на предмет застави в рахунок задоволення вимог банку за кредитним договором і встановлено розмір цієї заборгованості у сумі 11 286,54 доларів США. При цьому, виконавче провадження не було відкрито з процедурних підстав.
Збільшуючи позовні вимоги (після скасування заочного рішення від 12 червня 2013 року), банком надано розрахунок заборгованості станом на 25 квітня 2024 року в сумі 18 467,55 доларів США, з яких: 10 655,60 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 2654,72 доларів США - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом, 3 140,65 доларів США - три процента річних за несвоєчасне погашення основного боргу, 925,72 доларів США - три процента річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитними коштами, 1 090,86 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.
Проте, як зазначено вище, 31 жовтня 2009 року приватним нотаріусом видано виконавчий напис за реєстровим номером 1362, в якому встановлено і зафіксовано розмір заборгованості в сумі 11 286,54 доларів США, з яких: 1 071,49 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин відсотків; 42,81 долари США - пеня за прострочення внесення платежів; 9 584,54 доларів США - залишок заборгованості, яка стягується достроково.
Таким чином, звертаючись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, банк змінив умови кредитного договору, скориставшись правом на дострокове повне повернення боргу, відсотків та інших платежів, і зафіксував суму заборгованості відповідачки у вказаному вище розмірі.
Крім того, банком при зверненні до суду з уточненими позовними вимогами заявлено про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України. Проте, банком не надано розрахунок цієї суми, нарахованої після 31 жовтня 2009 року і до дати звернення з уточненими позовними вимогами, що позбавляє суд надати оцінку відсутньому доказу та привести свій розрахунок.
Визначаючи остаточну суму, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь банку, апеляційний суд, навівши розрахунки, врахував, ухвалу Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2012 року у справі № Б-19/211-09, згідно з якої після задоволення вимог банку від продажу заставного автомобіля «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску у сумі 5 433 грн, були визнані вимоги кредитора - ВАТ «Ощадбанк» на суму 40 043,58 грн. Крім того, у порядку примусового виконання рішення суду від 12 червня 2013 року за виконавчим листом № 02/18374, виданого 01 червня 2018 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» суми боргу в розмірі 144 818,85 грн, державним виконавцем було стягнуто з відповідачки, починаючи з 18 липня 2018 року по 29 червня 2023 року (дата надання відповіді на запит банку) 22 045,01 грн (щомісячно 20 % пенсії відповідачки).
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачки на користь банку підлягає стягненню сума заборгованості за укладеним між ними кредитним договором, з урахуванням стягнутих сум після вчинення 31 жовтня 2009 року виконавчого напису нотаріуса, у розмірі, еквівалентному 4 651,09 доларів США, з яких: 1 071,49 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин відсотків; 42,81 доларів США - пеня за прострочку внесення платежів; 2 949,09 доларів США - залишок заборгованості за кредитом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Ощадбанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 153/07 у сумі, еквівалентній 4 651,09 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення, скасувати й ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позовубанкуу повному обсязі.
ОСОБА_1 постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржувала, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України ця постанова в частині задоволених позовних вимог банку у касаційному порядку не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2025 року за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду м. Дніпра (Індустріального районного суду м. Дніпропетровська). Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2025 року справу за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ «Ощадбанк» мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що банк не отримав задоволення своїх вимог щодо погашення боргу шляхом звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1362, виданого 13 жовтня 2009 року про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення боргу за кредитним договором у розмірі 11 283,54 доларів США, а саме автомобіль «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, що належить ОСОБА_1 . Зазначений виконавчий напис нотаріуса не перебував на примусовому виконанні в органах примусового виконання рішень і стягнення за ним не проводилося. Тому банк правомірно звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, а збільшення позовних вимог відбулося за заявою банку від 02 травня 2024 року після скасування судом першої інстанції 13 березня 2024 року заочного рішення у справі від 12 червня 2013 року, яке вже виконувалося. Банком було здійснено розрахунок заборгованості відповідно до вимог закону та умов кредитного договору, згідно з яким станом на 25 квітня 2024 року заборгованість відповідачки перед банком становить 18 467,55 доларів США, з яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 10 655,60 доларів США (станом на 11 липня 2012 року); заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 654,72 доларів США (станом на 11 липня 2012 року); три процента річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) - 3 140,65 доларів США; три процента річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом - 925,72 доларів США; пеня за прострочення основного боргу та прострочених відсотків - 1 090,86 доларів США. Отже, з наведеного розрахунку вбачається, що банком було припинено нарахування відсотків за користування кредитом 11 липня 2012 року, тобто до встановленого кредитним договором строку остаточного повернення кредиту.
Крім того, згідно з розрахунку заборгованості станом на 25квітня 2024 року банком нарахована пеня та три проценти річних на суми простроченої заборгованості за період виникнення простроченої заборгованості і до 24 лютого 2022 року, тобто до початку введення в Україні воєнного стану, відповідно до положень пункту 18 Перехідних положень ЦК України.
Також зазначено, що суд першої інстанції безпідставно поновив 13 червня 2023 року відповідачці строк для подання заяви про перегляд заочного рішення суду у справі від 12 червня 2013 року, внаслідок чого скасував його та ухвалив нове про відмову у задоволенні позову, що є порушенням принципу правової визначеності. Відповідачці було відомо про ухвалене заочне рішення від 12 червня 2013 року, оскільки з її пенсії відраховувалися платежі на виконання цього судового рішення.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 липня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 153/07, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 16 633 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,2 % річних, комісійних винагород у порядку, на умовах та строки, визначені цим договором, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 11 липня 2012 року.
ВАТ «Ощадбанк» на виконання умов пункту 1.3 кредитного договору здійснило надання кредиту шляхом купівлі національної валюти (гривні) через операційну касу банку по встановленому курсу банку на день здійснення операції, зарахування гривневого еквіваленту іноземної валюти на поточний рахунок позичальника та перерахування коштів в національній валюті з поточного рахунка позичальника на поточний рахунок продавця товару та перерахування грошових коштів у сумі 84 тис. грн з згідно меморіального ордеру від 12 липня 2007 року № 5609 на рахунок підприємства «Автомобілі росі плюс» за автомобіль.
ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, грошові кошти не повернула, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 06 грудня 2012 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 18 118,21 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 144 818,85 грн, з яких: 10 655,60 доларів США - заборгованість за кредитом; 3 478,62 доларів США - заборгованість за відсотками; 3 140,19 доларів США - пеня; 843,80 доларів США - три процента річних.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 118,21 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 144 818,85 грн), яка складається з: заборгованості по кредиту у розмірі 10 655,60 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 85 170,21 грн); заборгованості за відсотками у розмірі 3 478,62 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 27 804,61 грн); пені - 3140,19 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 25 099,54 грн); три процента річних - 843,80 доларів США (еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року - 6 744,49 грн). Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2023 року ОСОБА_1 поновлено строк для подання заяви про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Прийнято заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року у вказаній справі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження
У заяві про збільшення позовних вимог від 03 травня 2024 року АТ «Ощадбанк» зазначало, що станом на 25 квітня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 18 467,55 доларів США, з яких: 10 655,60 доларів США - заборгованість за основним боргом (кредитом); 2 654,72 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 140,65 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); 925,72 грн - три процента річних за несвоєчасне погашення процентів за користування; 1 090,86 грн - пеня по простроченому основному боргу та прострочених процентах.
Банком нараховано пеню та три проценти річних на суму простроченої заборгованості за період виникнення простроченої заборгованості до 24 лютого 2022 року, тобто до початку періоду введення в Україні воєнного стану.
Судом також установлено, що 28 серпня 2009 року на адресу позичальника банком направлялася претензія за вих. № 4/646-2932 про усунення порушення по сплаті простроченої заборгованості за кредитом.
31 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. видано виконавчий напис за реєстровим номером 1362. Вказаний виконавчий напис вчинено на підставі договору застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07-03 та кредитного договору від 12 липня 2007 року № 153/07, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного рухомого майна, приватним нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Ощадбанк» у сумі 11 286,54 доларів США, у гривневому еквіваленті, визначеному за офіційним курсом НБУ на день платежу, з яких: 1 071,49 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - прострочка по сплаті чергових частин відсотків; 42,81 доларів США - пеня за прострочення внесення платежів; 9 584,54 доларів США - залишок заборгованості, яка стягується достроково.
Постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції 10 листопада 2009 року відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1362, виданого 13 вересня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. з підстав недодержання вимог статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у виконавчому документі відсутні дата набрання чинності та строк пред'явлення до виконання.
Постановою Господарського суду Харківської області від 17 червня 2010 року у справі № Б-19/211-09 ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови підприємницьку діяльність банкрута припинено, строк виконання всіх грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і обов'язкових платежів вважати таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час судового провадження, пред'являються в межах ліквідаційної процедури.
У вказаній постанові Господарського суду Харківської області від 17 червня 2010 року встановлено, що за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 153/07 перед банком (ВАТ «Ощадбанк») борг ОСОБА_1 складає 89 389,39 грн (11 286, 54 доларів США), що підтверджується виконавчим написом нотаріуса від 13 жовтня 2009 року.
Судом також установлено, що у процесі ліквідаційної процедури був реалізований автомобіль «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, переданий ОСОБА_1 у заставу банку згідно з договором застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 липня 2012 року у справі № Б-19/211-09 задоволено вимоги заставного кредитора ВАТ «Ощадбанк» у сумі 5 433 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2012 року у справі № Б-19/211-09 встановлено, що ліквідатором було зроблено публікацію у газеті «Голос України» № 22(4722) від 09 лютого 2010 року про визнання ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У встановлений законом строк надійшли заяви з грошовими вимогами до банкрута, які були розглянуті та визнані ліквідатором у повному обсязі. Ліквідатором були визнані вимоги наступних кредиторів, у тому числі ВАТ «Ощадбанк» на суму 45 475,58 грн.
У зв'язку з тим, що були задоволені вимоги банку від продажу заставного автомобіля «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску в сумі 5 433 грн, визнані ліквідатором вимоги кредитора - ВАТ «Ощадбанк» на суму 40 043,58 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом
У справі, яка Верховним Судом переглядається, апеляційним судом установлено, що АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором як до фізичної особи, а доказів того, що у правовідносинах з банком за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 має статус ФОП матеріали справи не містять і відповідачкою таких не надано.
Постановою Господарського суду Харківської області від 17 червня 2010 року у справі № Б-19/211-09 ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови підприємницьку діяльність банкрута припинено, строк виконання всіх грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і обов'язкових платежів вважати таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час судового провадження, пред'являються в межах ліквідаційної процедури.
У цій постанові судом установлено, що за спірним кредитним договором від 12 липня 2007 року № 153/07 перед банком (ВАТ «Ощадбанк») борг ОСОБА_1 складає 89 389,39 грн (11 286,54 доларів США), що підтверджується виконавчим написом нотаріуса від 13 жовтня 2009 року.
У процесі ліквідаційної процедури був реалізований автомобіль «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, переданий ОСОБА_1 у заставу банку згідно з договором застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07-03.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 липня 2012 року у справі № Б-19/211-09 задоволено вимоги заставного кредитора ВАТ «Ощадбанк» у сумі 5 433 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2012 року у справі № Б-19/211-09 встановлено, що ліквідатором було зроблено публікацію у газеті «Голос України» № 22(4722) від 09 лютого 2010 року про визнання ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У встановлений законом строк надійшли заяви з грошовими вимогами до банкрута, які були розглянуті та визнані ліквідатором у повному обсязі. Ліквідатором були визнані вимоги кредиторів, у тому числі ВАТ «Ощадбанк» на суму 45 475,58 грн.
У зв'язку з тим, що були задоволені вимоги банку від продажу заставного автомобіля «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, у сумі 5 433 грн, ліквідатором визнані вимоги кредитора - ВАТ «Ощадбанк» на суму 40 043,58 грн.
Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» громадянин-підприємець звільняється від подальшого виконання усіх вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, але за винятком вимог особистого характеру, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України (у редакції Закону про банкрутство станом на 23 грудня 2009 року).
Відповідно до частини сьомої статті 133 КУзПБ вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені або погашені частково у процедурі задоволення вимог кредиторів, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Частиною другою статті 134 КУзПБ також передбачено, що фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов'язку повернення непогашених боргів, а саме: 1) відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; 2) сплати аліментів; 3) виконання інших вимог, які нерозривно пов'язані з особистістю фізичної особи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом, остання виконала свої зобов'язання перед банком в установленому кредитним договором обсязі (за винятком стягнутих у межах провадження справи про банкрутство сум), які підлягають стягненню у правовідносинах між банком (позивача у справі) та боржником (відповідачки), як фізичної особи.
Отже, вірним є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 , як фізична особа, має борг за кредитним договором, укладеним з банком.
Щодо розміру кредитної заборгованості за кредитним договором
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Апеляційним судом установлено, що 31 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. видано виконавчий напис за реєстровим номером 1362. Вказаний виконавчий напис вчинено на підставі договору застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07-03 та кредитного договору від 12 липня 2007 року № 153/07, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів отриманих від реалізації зазначеного рухомого майна приватним нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Ощадбанк» у сумі 11 286,54 доларів США, у гривневому еквіваленті, визначеному за офіційним курсом НБУ на день платежу, з яких: 1 071,49 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - прострочка по сплаті чергових частин відсотків; 42,81 доларів США - пеня за прострочення внесення платежів; 9 584,54 доларів США - залишок заборгованості, яка стягується достроково.
Постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції 10 листопада 2009 року відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1362, виданого 13 вересня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. з підстав недодержання вимог статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у виконавчому документі відсутні дата набрання чинності та строк пред'явлення до виконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, правильними є висновки апеляційного суду про те, що 31 жовтня 2009 року банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредитної заборгованості та змінив строк виконання основного зобов'язання внаслідок вчинення приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. виконавчого напису на договорі застави майна від 12 липня 2007 року № 153/07-03, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на предмет застави в рахунок задоволення вимог банку за кредитним договором і встановлено розмір цієї заборгованості у сумі 11 286,54 доларів США. При цьому, виконавче провадження не було відкрито з процедурних підстав.
Збільшуючи позовні вимоги (після скасування заочного рішення від 12 червня 2013 року), банком надано розрахунок заборгованості станом на 25 квітня 2024 року в сумі 18 467,55 доларів США, з яких: 10 655,60 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 2654,72 доларів США - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом, 3 140,65 доларів США - три процента річних за несвоєчасне погашення основного боргу, 925,72 доларів США - три процента річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитними коштами, 1 090,86 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.
Проте, як зазначено вище, 31 жовтня 2009 року приватним нотаріусом видано виконавчий напис за реєстровим номером 1362, в якому встановлено і зафіксовано розмір заборгованості в сумі 11 286,54 доларів США, з яких: 1 071,49 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин відсотків; 42,81 долари США - пеня за прострочення внесення платежів; 9 584,54 доларів США - залишок заборгованості, яка стягується достроково.
Таким чином, звертаючись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, банк змінив умови кредитного договору, скориставшись правом на дострокове повне повернення боргу, відсотків та інших платежів, і зафіксував суму заборгованості відповідачки у вказаному вище розмірі станом на 31 жовтня 2009 року.
Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором вказана у повному обсязі, то кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18).
АТ «Ощадбанк» при зверненні до суду з уточненими позовними вимогами заявлено про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України. Проте, банком не надано розрахунок цієї суми, нарахованої після 31 жовтня 2009 року, тобто вчинення виконавчого напису нотаріуса і до дати звернення з уточненими позовними вимогами, що позбавило суд апеляційної інстанції надати оцінку відсутньому доказу та привести свій розрахунок.
Визначаючи остаточну суму, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь банку, апеляційний суд правильно врахував ухвалу Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2012 року у справі № Б-19/211-09, згідно з якої після задоволення вимог банку від продажу заставного автомобіля «ГАЗ 330202-01 СПГ», 2007 року випуску, у сумі 5 433 грн, були визнані вимоги кредитора - ВАТ «Ощадбанк» на суму 40 043,58 грн. Крім того, у порядку примусового виконання рішення суду від 12 червня 2013 року, за виконавчим листом № 02/18374, виданого 01 червня 2018 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» суми боргу в розмірі 144 818,85 грн, державним виконавцем було стягнуто з відповідачки, починаючи з 18 липня 2018 року по 29 червня 2023 року (дата надання відповіді на запит банку) 22 045,01 грн (щомісячно 20 % пенсіївідповідачки).
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову банку, стягнувши з відповідачки на його користь заборгованість за укладеним між ними кредитним договором, з урахуванням стягнутих сум після вчинення 31 жовтня 2009 року виконавчого напису нотаріуса, у розмірі, еквівалентному 4 651,09 доларів США, з яких: 1 071,49 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин кредиту; 587,70 доларів США - прострочення по сплаті чергових частин відсотків; 42,81 доларів США - пеня за прострочку внесення платежів; 2 949,09 доларів США - залишок заборгованості за кредитом.
Посилання касаційної скарги на те, що суд першої інстанції безпідставно поновив 13 червня 2023 року відповідачці строк для подання заяви про перегляд заочного рішення суду у справі від 12 червня 2013 року, внаслідок чого скасував його та ухвалив нове про відмову у задоволенні позову, що є порушенням принципу правової визначеності, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 13 червня 2023 року про поновлення ОСОБА_1 строку для подання заяви про перегляд заочного рішення суду від 12 червня 2013 року, належним чином мотивував судове рішення.
Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Крім того, переважна більшість цих доводів в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
Постанову Дніпровськогоапеляційного суду від 28 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець