22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 461/5876/22
провадження № 61-10298св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кредитна спілка «Перше кредитне товариство»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 23 лютого 2023 року у складі судді Мисько Х. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2024 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 та від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок за періодз 01 жовтня до 31 грудня 2021 року в розмірі 150 790,22 грн, а також 977 721,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 28 квітня 2012 року у цивільній справі № 1522/6783/12, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнув із КС «Перше кредитне товариство» на його користь суму внеску та відсотки за депозитними договорами від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 та від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 у розмірі 9 507,57 грн.
26 липня 2012 року Відділ державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції у місті Одесі відкрив виконавче провадження № 33601551 із примусового виконання виконавчого листа № 1522/6783/12, виданого на підставі вказаного судового рішення про стягнення заборгованості за депозитними договорами.
30 червня 2017 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яку Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 15 січня 2018 року у цивільній справі № 1522/6783/12 визнав неправомірною та скасував.
Після цього Другий Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Другий Приморський ВДВС міста Одеси) знову відкрив виконавче провадження № 55267625 із примусового виконання виконавчого листа № 1522/6783/12, однак боржник ухиляється від виконання рішення суду.
Посилаючись на те, що на час звернення до суду з цим позовом КС «Перше кредитне товариство» не виконала рішення суду у цивільній справі № 1522/6783/12, не сплатила стягнуті на його підставі кошти, позивач просив на підставі статей 509, 551, 599, 600, 601, 609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 150 790,22 грн.
Позивач також вказував, що внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань за депозитними договорами йому завдано моральної шкоди в розмірі 997 721,00 грн, яка полягає у фізичному болі внаслідок погіршення стану здоров'я та душевних стражданнях через неможливість із вересня 2009 року користуватися та вільно розпоряджатися належними йому коштами. Він є людиною з інвалідністю другої групи, і йому необхідно провести оперативне лікування. У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Галицький районний суд міста Львова рішенням від 23 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що хоча ОСОБА_1 і є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але договір про залучення внеску укладений ним не як фізичною особою - підприємцем, тому до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». З огляду на це суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є необґрунтованими і недоведеними.
Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції встановив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, не довів наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням щодо завдавання шкоди.
Львівський апеляційний суд постановою від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 23 лютого 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 23 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 та у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суд першої інстанції не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суд не зазначив на підставі яких доказів встановив факт укладення договорів між кредитною спілкою і ОСОБА_1 саме як із фізичною особою, а не з суб'єктом підприємницької діяльності.
Також скарга містить доводи про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення та дійшов помилкового висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Галицького районного суду міста Львова.
24 грудня 2024 року матеріали справи № 461/5876/22 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 13 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
19 вересня 2008 року між ОСОБА_1 і КС «Перше кредитне товариство» укладено договір № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) у розмірі 100 грн на 12 місяців, зі строком повернення 19 вересня 2009 року зі сплатою 21 % річних за користування коштами.
Згідно з пунктом 1.1 договору член кредитної спілки вносить внесок (вклад) на депозитний рахунок (далі - внесок) до спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 100,00 грн на строк 12 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням 19 вересня 2009 року.
Процентна ставка за внеском встановлюється згідно з програмою «Подарунковий» у розмірі 21 % річних (пункт 2.2 договору).
21 липня 2009 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 у зв'язку з поповненням внеску на суму 6 900,00 грн. Дію основного договору продовжено на тих же умовах до 19 вересня 2009 року.
21 вересня 2009 року між КС «Перше кредитне товариство» та ОСОБА_1 як членом кредитної спілки укладено договір № ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.
Згідно з пунктом 1.1 договору член кредитної спілки вносить внесок (вклад) на депозитний рахунок (далі - внесок) до спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 5 555,00 грн на строк 13 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням 21 жовтня 2010 року.
Процентна ставка за внеском встановлюється згідно з програмою «Актуальний» у розмірі 24 % річних (пункт 2.2 договору).
Указаними договорами не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати пені її члену.
Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 28 квітня 2012 року у цивільній справі № 1522/6783/12, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнув із КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки за депозитними договорами від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 та від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551у розмірі 9 507,57 грн.
21 червня 2012 року на підставі цього рішення видано виконавчий лист № 1522/6783/12, який знаходиться на примусовому виконанні у Другому Приморському ВДВС міста Одеси.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, що переглядається, Верховний Суд першочергово надає оцінку доводам касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд. Заявник у касаційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на вказані процесуальні порушення.
Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь майнову та моральну шкоду в загальному розмірі 1 128 511,22 грн.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на час звернення до суду з позовом становив 2 600,00 грн, отже, двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 650 000,00 грн.
Таким чином, ціна позову у справі, що переглядається, перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Галицький районний суд міста Львова ухвалою від 04 листопада 2022 року відкрив провадження у цій справі, зазначивши, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання.
Враховуючи, що ціна позову у цій справі перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України справа не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ціну позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому ця справа не могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, і не врахував, що таке порушення процесуального закону є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тому суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 461/42/22 (провадження № 61-484св24).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які заявник посилається у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки справа направляється до суду апеляційної інстанції через порушення норм процесуального права, суд касаційної інстанції не аналізує інші підстави відкриття касаційного провадження.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати наведені у цій постанові висновки, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
В. В. Пророк