22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 465/1434/19
провадження № 61-5899св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2024 року у складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про відшкодування майнової та моральної шкоди,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», перейменованого в Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (далі - КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня»), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн та майнову шкоду у розмірі 339 043,98 грн, завдану ушкодженням здоров'я.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 14 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху.
Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 21 липня 2023 року визнав неподаною та повернув ОСОБА_1 позовну заяву на підставі частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що у наданий судом строк недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 14 липня 2023 року, заявник не усунула належним чином, зокрема не сплатила судовий збір.
Львівський апеляційний суд постановою від 22 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 21 липня 2023 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2024 року КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2024 року, а ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 21 липня 2023 року залишити в силі.
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання та не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 761/19342/20, від 10 січня 2024 року у справі № 227/3059/20 та від 17 січня 2024 року у справі № 352/1118/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 202/4557/22.
Крім того, суд апеляційної інстанції порушив право відповідача на отримання та ознайомлення з апеляційною скаргою і подання відзиву на неї, а також на неповернення апеляційної скарги позивача на підставі статті 357 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Франківського районного суду міста Львова.
08 липня 2024 року матеріали справи № 465/1434/19надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2025 рокупризначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 26 березня 2019 року відкрив провадження у цій справі.
У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 14 липня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовив. Позовну заяву залишив без руху, запропонував позивачу надати до суду належним чином завірені додатки до позовної заяви, а також документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до закону.
17 липня 2023 року ОСОБА_1 надіслала до суду першої інстанції заперечення на ухвалу від 14 липня 2023 року. Позивач частково усунула недоліки позовної заяви, зокрема подала належним чином завірені додатки до позовної заяви, проте не надала доказів сплати судового збору за подання позовної заяви.
Натомість ОСОБА_1 надіслала до суду заяву про звільнення від сплати судового збору, яку мотивувала тим, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», якою передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи. Також зазначала, що вона перебуває у несприятливих життєвих обставинах, які перешкоджають їй працювати та отримувати дохід, тому її майновий стан є скрутним.
Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 21 липня 2023 року визнав неподаною та повернув ОСОБА_1 позовну заяву на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України у зв'язку з несплатою позивачем судового збору.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 5 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
17липня 2023 року, в межах наданого судом строку для усунення недоліків, засобами електронного зв'язку з накладенням електронного цифрового підпису ОСОБА_1 надіслала до суду заяву про звільнення від сплати судового збору, яка зареєстрована в суді 18 липня 2023 року.
Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», якою передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зоврема, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи. Заявник зазначала, що предметом позову є відшкодування моральної та матеріальної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я з вини КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», вона перебуває у несприятливих життєвих обставинах, які перешкоджають їй працювати та отримувати дохід і роблять її майновий стан скрутним.
Зважаючи на те, що, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції обмежився лише загальними формулюваннями щодо невиконання вимог ухвали суду в частині сплати судового збору, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , указавши в оскаржуваному судовому рішенні, зокрема, на те, що суд першої інстанції має перевірити, чи встановлений законом обов'язок сплати судового збору з урахуванням матеріального становища позивача та обставин справи, а також розглянути можливість відстрочення, розстрочення чи зменшення розміру судового збору, враховуючи неодноразово подані позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору та те, що справа перебуває у провадженні суду з 2019 року.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom», заява № 4451/70, пункти 28-36) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід'ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом із тим право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» («Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany»), заява № 42527/98, пункт 45, та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», («Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania»), заява № 76943/11, пункти 84, 86).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» («Ashingdane v. the United Kingdom», заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» («Krombach v. France», заява № 29731/96).
У справі «Беллє проти Франції» («Bellet v. France») (заява № 23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» («Miragall Escolano and others v. Spain», заяви № № 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 і 41509/98, пункт 51) та у рішенні у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» («Perez de Rada. Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07, пункти 21-26) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатися у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар'єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції обґрунтовано ухвалив постанову про скасування ухвали Франківського районного суду міста Львова від 21 липня 2023 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто врахуванню підлягає саме висновок щодо застосування норми права, а не будь-який висновок (твердження), зроблений судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання та не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 761/19342/20, від 10 січня 2024 року у справі № 227/3059/20, від 17 січня 2023 року у справі № 352/1118/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 202/4557/22, не заслуговують на увагу, оскільки викладені у зазначених постановах висновки стосуються інших, відмінних від справи, що переглядається, обставин.
Відповідно до статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до ЦПК України розглядається з їх повідомленням, натомість, як убачається із оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд розглядав справу № 465/1434/19 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Так, відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що цей суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. В. Пророк
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
Є. В. Петров
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Петровим Є. В.