05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 205/2944/21
провадження № 61-7511 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - начальник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкова Катерина Миколаївна,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
представника ОСОБА_2 - адвокат ЗаніздраАндрій Петрович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Заніздри Андрія Петровича, та Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 03 червня 2025 рокуу складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
Описова частина
Короткий зміст подання
У січні 2025 року начальник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Другий Правобережний ВДВС у Чечеловському та Новокодацькому районах ПМУ МЮ
(м. Одеса)) Астапенкова К. М. звернулася до суду із поданням, в якому просила суд: звернути стягнення на нерухоме майно боржника, а саме на 1/2 частку майна боржника ОСОБА_1 у нерухомому майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 у квартирі
АДРЕСА_1 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні у ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу на загальну суму боргу 545 557,13 грн.
З метою встановлення місцезнаходження боржника та перевірки його майнового стану державним виконавцем 15 січня 2018 року здійснено вихід за адресою мешкання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , двері квартири ніхто не відкрив, встановити місцезнаходження боржника та перевірки його майнового стан не виявилось можливим.
Згідно відповіді Пенсійного фонду України від 17 січня 2018 року боржник перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Технопарк 1». Державним виконавцем 22 січня
2018 року винесено та направлено до ТОВ «Технопарк 1» постанову про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 .
На адресу відділу з Чечелівського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області надійшли матеріали, відповідно до яких боржник звільнився з ТОВ «Технопарк 1».
З метою перевірки майнового стану боржника державним виконавцем неодноразово направлені запити до Державної міграційної служби, відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області, Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Міністерство доходів і зборів України, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, Державної авіаційної служби України, Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», Державного підприємства «Держреєстри України», Територіального управління у Дніпропетровській області Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державної служби України з питань, регуляторної політики та розвитку підприємництва Сектор представництва у Дніпропетровській області, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Дніпровського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та зюйдового ринку, Державної служби інтелектуальної власності України, Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області.
Згідно з відповідей майно, на яке можливо звернути стягнення, за боржником не виявлено.
За виконавчими документами ОСОБА_1 наразі зобов'язаний сплатити кошти у розмірі 533 495,01 грн, однак до цього часу рішення суду не виконав.
На прийомі у державного виконавця 26 грудня 2018 року боржник
ОСОБА_1 повідомив, що на цей час він не працевлаштований, коштів не має, про рішення суду обізнаний, але сплатити борг не може, майна, на яке можливо звернути стягнення не має, мешкає за адресою, вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2 .
Зазначена квартира на праві власності належала матері боржника -
ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Боржник ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, зареєстрований у вказаній квартирі. Заяву про прийняття спадщики подала дочка померлої власниці квартири - ОСОБА_4 ,
а інший спадкоємець першої черги - боржник ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення з нього боргу подав заяву про відмову від прийняття спадщини на користь сестри. Тому за ОСОБА_4 на підставі рішення суду від 28 вересня 2022 року (справа № 205/5860/21) було визнано право власності на вказану квартиру.
Разом з тим постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року (справа
№ 205/2053/22) касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого
2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким визнано недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 .
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 квітня
2024 року, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, подання державного виконавця частково задоволено, визначено 1/2 частку майна боржника ОСОБА_1
у нерухомому майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме квартирою
АДРЕСА_1 .Суд відмовив у задоволенні подання у частині звернення стягнення на нерухоме майно боржника, оскільки державним виконавцем при зверненні до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника не було зазначено та не встановлено вартість майна, на яке необхідно звернути стягнення з урахуванням загальної суми заборгованості боржника перед стягувачем.
Державний виконавець зазначав, що в установленому порядку отримав оцінку майна боржника, якою встановлено вартість 1/2 частки майна боржника у наведеній вище квартирі у розмірі 545 800 грн.
Державний виконавець вважав, що у разі невирішення питання щодо звернення стягнення на майно, зобов'язання боржника за виконавчим документом можуть залишитись невиконаними, тому просив суд його подання задовольнити.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2025 року подання начальника Другого Правобережного ВДВС у Чечеловському та Новокодацькому районах ПМУ МЮ (м. Одеса) Астапенкової К. М. задоволено.
Звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на 1/2 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції, задовольняючи подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, виходив із того, що з 2016 року державний виконавець здійснює заходи щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача, та встановив, що боржник не має грошових коштів й іншого майна, на яке виконавцем може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення суду. Державним виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень, за рахунок іншого майна боржника, яке не виявлено.
При здійсненні виконавчих дій виявлено належність боржнику ОСОБА_1 1/2 частки майна, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме в успадкованій квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яке ним не зареєстроване в установленому законом порядку та вважав за можливе звернути стягнення на це нерухоме майно.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2025 року скасовано.
У задоволенні подання начальника Другого Правобережного ВДВС у Чечеловському та Новокодацькому районах м. Дніпра ПМУ МЮ (м. Одеса) Астапенкової К. М. про звернення стягнення на нерухоме майно відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в іншій справі
№ 205/5860/21 рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська
від 28 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене рішення суду набрало законної сили, Верховним Судом за касаційною скаргою ОСОБА_2 не скасовано.
Згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 01 травня
2023 року за ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року у справі № 205/5860/21.
Ураховуючи реєстрацію права власності на квартиру в повному обсязі за
ОСОБА_4 , у даній справі не підтверджено, що боржник ОСОБА_1 фактично володіє частиною квартири, однак право власності на яку за ним не зареєстровано в установленому законом порядку, що б давало суду підстави для звернення стягнення на таке нерухоме майно боржника відповідно до вимог частини десятої статті 440 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У червні 2025 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Заніздри А. П., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати,ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2025 року залишити в силі.
У червні 2025 року Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби
у Чечеловському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2025 року залишити в силі.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Заніздри А. П., витребувано матеріали цивільної справи № 205/2944/21 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах
м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У липні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Заніздри А. П., мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням судом норм матеріального правабез врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року
у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20), в яких зроблено висновок про те, що питання про звернення стягнення на майно боржника, яке не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України йстосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.
Висновки апеляційного суду не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені без врахування преюдиційних фактів, встановлених у судових рішеннях(справа № 205/2944/21), які були ухвалені та набрали законної сили після ухвалення рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня
2022 року у справі №205/5860/21. Вказує, що факт того, що боржник
ОСОБА_1 фактично володіє частиною квартири, однак право власності на яку за ним не зареєстровано в установленому законом порядку, є встановленим рішеннями суду усправі № 205/2944/21, а також у постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
від 11 жовтня 2023 року по справі № 205/2053/22.
Вказує, що ця справа для заявника має виняткове значення, так як невиконані судові рішення виникли з подій, які відбулися 07 квітня 2014 року, а саме дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (чоловіка ОСОБА_2 ), внаслідок якої останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Зазначає, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання винесеного на її користь судового рішення становить втручання у право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України, № 40450/04 від 15 жовтня 2009 року). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття усіх необхідних заходів для того, щоб виконати остаточне рішення суду, та діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимог статті 6 Конвенції.
Касаційна скарга Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11жовтня 2023року у справі №205/2053/22, якою було визнано незаконною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини 1/2 вищевказаної квартири на користь ОСОБА_4 , яка була вчинена на шкоду кредиторам, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Крім того, вказує, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 30 квітня 2024 року у справі № 205/2944/21 провадження № 6/201/134/2024, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, було визначено 1/2 частку майна боржника ОСОБА_1
у нерухомому майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , а саме у квартирі
АДРЕСА_1 .
Апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не враховано висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Так, у постанові
від 18 лютого 2025 рокуу справі № 640/7827/22 щодо обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи па справедливий суд, що гарантоване статтею 6 вказаної Конвенції та однією з основних засад судочинства. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах:від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19,
від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа № 140/279/21.
Таким чином апеляційний суд фактично унеможливив право на судовий захист - примусове виконання судових рішень, які перебувають на виконанні.
Відзиви на касаційніскарги до суду не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2014 року
у справі № 201/7662/14к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначене йому покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі пункту «є» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування майнової шкоди 16 895,04 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 грн, а всього - 166 895,04 грн.
29 вересня 2014 року на виконання вироку видано виконавчий лист, за яким у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 стягнуто із боржника 21 489,92 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2017 року у справі № 201/3639/17 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
15 липня 2014 року на виконання рішення видано виконавчий лист, за яким у виконавчому провадженні № 54328020 кошти із боржника не стягнуто.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2019 року у справі № 205/2599/19 ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року вказане рішення районного скасовано. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму в розмірі 35 175,65 грн, яка складається з інфляційних втрат в розмірі 27 300грн та 7 875,65 грн - трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду. Стягнуто зі
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1 921 грн.
07 липня 2020 року на виконання рішення видано виконавчий лист, за яким у виконавчих провадженнях №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4 кошти із боржника не стягнуто.
На примусовому виконанні у Другому Правобережному ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 боргу на загальну суму боргу
554 984,93 грн.
У вказаних виконавчих провадженнях вжитими державними виконавцями заходами встановлено, що доходи у боржника ОСОБА_1 відсутні, про що свідчать відповіді на чисельні запити державного виконавця до Державної фіскальної служби України, Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Міністерства доходів і зборів України, Пенсійного фонду України, декількох банків. Майно на яке можливо звернути стягнення не виявлено.
Поставною державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпра
від 12 квітня 2018 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , який працює у ТОВ «Технопарк-1», постановою державного виконавця
від 13 листопада 2017 року майно боржника оголошено у розшук.
26 грудня 2018 року до Новокодацького ВДВС від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він повідомив, що обізнаний, що є боржником перед ОСОБА_2 по зведеному виконавчому провадженню № НОМЕР_1. Майна, на яке можливо звернути стягнення, він не має, працевлаштований у «Технопарк -1», на картку в ПриватБанк отримує заробітну плату, з якої утримуються суми боргу, інших доходів не має.
За повідомленням Чечелівського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області
від 02 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнений з 01 травня 2019 року
з ТОВ «Технопарк-1».
Із заробітної плати ОСОБА_1 у ТОВ «Технопарк-1» відраховано з січня
2018 року по липень 2018 року 5 131,86 грн на виконання судового рішення.
Згідно відповідей на запити державного виконавця, майно на яке можливо звернути стягнення не виявлено. Автомобіль оголошено у розшук, але його місцезнаходження не встановлене. Станом на день розгляду подання судове рішення боржником не виконано.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
18 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , на користь дочки померлої - ОСОБА_4 .
Із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до приватного нотаріуса звернулася ОСОБА_4 .
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня
2022 року у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене рішення суду набрало законної сили, Верховним Судом за касаційною скаргою ОСОБА_2 не скасовано.
У квітні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до суду позов до ОСОБА_1 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпровського МНО Каширнікова С. О., Новокодацький ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)), про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.
Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року (справа № 205/2053/22) касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким визнано недійсною відмову ОСОБА_1
від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 на користь
ОСОБА_4 .
Державним виконавцем перед зверненням до суду було додатково перевірено майновий стан боржника ОСОБА_1 , повторно направлені запити до Державної міграційної служби, відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області, Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Міністерство доходів і зборів України, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, Державної авіаційної служби України, Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», Державного підприємства «Держреєстри України», Територіального управління у Дніпропетровській області Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державної служби України з питань, регуляторної політики та розвитку підприємництва Сектор представництва у Дніпропетровській області, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Дніпровського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та зюйдового ринку, Державної служби інтелектуальної власності України, Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області.
Згідно наданих на ці запити відповідей майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржника не виявлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційні скаргипредставника ОСОБА_2 - адвоката Заніздри А. П., та Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Визначальним для правильного вирішення справи є з'ясування того, чи є підстави для звернення стягнення на нерухоме майно боржникаОСОБА_1 , право власності на якеним не зареєстровано в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження»; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятоюстатті 440 ЦПК України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Апеляційним судом встановлено, що в справі №205/5860/21 рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023року, за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене рішення суду набрало законної сили, Верховним Судом за касаційною скаргою ОСОБА_2 не скасовано.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначена квартира зареєстрована 01 травня 2023року за ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022року у справі № 205/5860/21.
Отже, ураховуючи державну реєстрацію права власності на квартиру в повному обсязі за ОСОБА_4 , у даній справі не підтверджено, що боржник в іншій справі ОСОБА_1 фактично володіє частиною квартири, однак право власності на яку за ним не зареєстровано в установленому законом порядку, що б давало суду підстави для звернення стягнення на нерухоме майно боржникавідповідно до вимог частини десятої статті 440 ЦПК України.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з викладеним Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що помилковим є висновок суду першої інстанції, що у ході розгляду справи знайшли своє підтвердження обставини щодо наявності у боржникаОСОБА_1 фактично у володінні 1/2 частки квартири, право власності на яку нимне зареєстроване в установленому законом порядку.
Помилковими є доводи касаційних скарг про те, що боржник ОСОБА_1 фактично володіє квартирою АДРЕСА_3 .
Верховний Суд неодноразово досліджував і надав тлумачення нормам права про таку правову конструкцію як «право володіння нерухомим майном» й зазначав, що цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18).
В іншій постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, провадження № 14-58цс22, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).
У справі, яка Верховним Судом переглядається, спір виник щодо квартири, яка є предметом спадкування. Спадкування здійснюється, у тому числі, у судовому порядку. Судом установлено, що за рішенням суду, що набрало законної сили, на спірну квартиру судом визнано право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_4 , за нею же квартира зареєстрована в установленому законом порядку в цілому. Зазначене унеможливлює визнати обґрунтованими доводи касаційних скарг про те, що право власності на цю квартиру (на 1/2 частку) може бути зареєстровано ще й за боржником ОСОБА_1 , що є вимогою частини десятої статті 440 ЦПК України, навіть незважаючи на наявність судового рішення, яким його відмову від спадщини визнано недійсною. Адже після цього слід ще в судовому порядку оспорити право власності ОСОБА_4 на всю квартиру й визнати таке право на спадкування частки у квартирі за ОСОБА_1 і лише після цього ставити питання, що він не реєструє за собою право власності.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги
без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скаргі залишено без задоволення, а оскаржуване судове
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Заніздри Андрія Петровича, та Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець