03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 336/6287/25
провадження № 61-13142ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича, заінтересовані особи: старший державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюк Денис Петрович, Лівобережний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 ,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:
визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Д. П. у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у невчиненні всіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на звернення стягнення (виявлення, проведення опису, накладення арешту, вилучення, визначення вартості чи оцінку та примусову реалізацію) на належне боржнику ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності рухоме майно, яке знаходиться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а також спрямованих на звернення стягнення (виявлення, накладення арешту, проведення оцінки та примусову реалізацію) на належні боржнику у цьому зведеному виконавчому провадженні ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності вказані об'єкти нерухомого майна;
зобов'язати старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Д. П. (або іншого державного виконавця, яким здійснюватиметься зведене виконавче провадження № НОМЕР_1) вчинити в рамках зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 у повному обсязі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на звернення стягнення (виявлення, проведення опису, накладення арешту, вилучення, визначення вартості чи оцінку та примусову реалізацію) на належне боржнику у цьому зведеному виконавчому провадженні ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності рухоме майно, яке знаходиться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а також спрямовані на звернення стягнення (виявлення, накладення арешту, проведення оцінки та примусову реалізацію) на належні боржнику у цьому зведеному виконавчому провадженні ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності вказані об'єкти нерухомого майна.
07 серпня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя постановив ухвалу, залишену без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, якою скаргу задовольнив.
Визнав неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Д. П. у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у невчиненні всіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на звернення стягнення (виявлення, проведення опису, накладення арешту, вилучення, визначення вартості чи оцінку та примусову реалізацію) на належне боржнику у цьому зведеному виконавчому провадженні ОСОБА_2 на праві приватної власності рухоме майно, яке знаходиться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а також спрямованих на звернення стягнення ( виявлення, накладення арешту, проведення оцінки та примусову реалізацію ) на належні боржнику у цьому зведеному виконавчому провадженні ОСОБА_2 на праві приватної власності об'єкти нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 , та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язав старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
Манделюка Д. П. (або іншого державного виконавця, яким здійснюватиметься зведене виконавче провадження № НОМЕР_1) вчинити в рамках зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 у повному обсязі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на звернення стягнення (виявлення, проведення опису, накладення арешту, вилучення, визначення вартості чи оцінку та примусову реалізацію) на належне боржнику у цьому зведеному виконавчому провадженні ОСОБА_2 на праві приватної власності рухоме майно, яке знаходиться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а також спрямовані на звернення стягнення (виявлення, накладення арешту, проведення оцінки та примусову реалізацію) на належні боржнику у цьому зведеному виконавчому провадженні ОСОБА_2 на праві приватної власності об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Задовольняючи скаргу, суди дійшли до висновку, що в межах зведеного виконавчого провадження№ НОМЕР_1 старший державний виконавець Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюк Д. П. не вчиняв всіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на звернення стягнення на належне боржнику ОСОБА_2 майно.
23 жовтня 2025 року Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та відмовити ОСОБА_3 у задоволенні скарги.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що заявник не погоджується з ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2025 року та постановою Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, прийнятою за наслідками перегляду вказаної ухвали суду першої інстанції.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року суд нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об'єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України
від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року № 489/20802 (далі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Отже, за змістом наведених норм вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право, зокрема, з метою реального забезпечення виконання судового рішення накладати арешт на майно божника.
Верховний Суд зазначає, що обов'язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення. Якщо державному чи приватному виконавцю незрозуміло рішення, порядок його виконання, то виконавець не позбавлені можливості звернутись до суду з заявою про роз'яснення рішення суду, про встановлення порядку виконання рішення (див. постанову Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 (провадження № 61-2627св21).
Одним із основних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення є закріплення у процесуальному законодавстві положень щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в справах та відповідні норми, спрямовані на забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У відповідності до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судами встановлено, що:
29 липня 2024 року головний державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі виконавчого листа № 336/1577/21, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 12 липня 2024 року, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 443 682,03 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
29 липня 2024 року головний державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі виконавчого листа № 336/1577/21, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 12 липня 2024 року, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;
29 липня 2024 року головний державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виніс постанову про приєднання виконавчого провадження № НОМЕР_3 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, яке веде Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса);
із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 425827998 та № 425827819 встановлено, що за боржником зареєстровано наступне майно: 2/3 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм відповідну оцінку, суди попередніх інстанцій встановили, що державний виконавець Манделюк Д. П. в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», не вчинив в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 всіх необхідних дій для примусового виконання судового рішення, спрямованих на реальне звернення стягнення на належне боржнику у даному виконавчому провадженні майно.
Зазначили, що лише звернення стягувача зі скаргою до суду, спонукало державного виконавця робити необхідні запити, здійснювати виходи за адресами з метою виявлення майна боржника, тобто вчиняти належні дії щодо виконання судового рішення, зокрема звернення стягнення на майно боржника.
При таких обставинах суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення скарги.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Постанова Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2025 року, яка не відноситься до ухвал, якими закінчено розгляд справи.
З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При таких обставинах наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича, заінтересовані особи: старший державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюк Денис Петрович, Лівобережний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),ОСОБА_2 , відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов