24 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 465/5936/23
провадження № 61-7038св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Львівська міська рада, юридичний департамент Львівської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Добушовський Орест Васильович, на постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2025 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , Львівської міської ради, юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» (далі - КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду»), про усунення перешкод у користуванні житлом.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживає у квартирі
АДРЕСА_1 , яка перебуває в державній власності. Однак, з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 08 листопада 2022 року державний реєстратор зареєстрував право приватної власності ОСОБА_2 на кімнату б/н у квартирі АДРЕСА_1 , де серед документів, поданих для державної реєстрації, вказано свідоцтво про право власності, видане 25 жовтня 2022 року юридичним департаментом Львівської міської ради.
Наказом юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня
2022 року № 201-Ж-Ф «Про передачу кімнати у квартирі у власність громадян» передано у приватну власність ОСОБА_2 кімнату, площею 12,0 кв. м,
у квартирі АДРЕСА_1 , загальну площу квартири зазначено -23,6 кв. м.
Натомість, згідно з відомостями технічного паспорту, квартира має такі характеристики: приміщення «1» житлова кімната, площею 12,0 кв. м, приміщення «2» житлова кімната, - 15,7 кв. м, приміщення «І»
коридор - 10,4 кв. м, приміщення «ІІ» ванна - 3,5 кв. м, приміщення «ІІІ»
кухня - 10,3 кв. м, приміщення «ІV» балкон - 1,1 кв. м, приміщення «V» вбиральня - 1,4 кв. м, приміщення коридору, ванни, кухні, балкону, вбиральні - у спільному користуванні з кімнатою 155-2.
Відтак, для позивачки є незрозумілим формулювання «загальна площа кімнати у квартирі, площею 23,6 кв. м», яке вжите у наказі юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня 2022 року № 201-Ж-Ф, тому цей наказ містить протиріччя щодо площі квартири, що передавалась відповідачу у приватну власність, окрім того, нею не надавалась згода на таку приватизацію.
Оскільки даний наказ став підставою для видачі юридичним департаментом Львівської міської ради свідоцтва про право власності, то позивачка вважає таке свідоцтво незаконним.
Також позивачка зазначала, що в порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в державному реєстрі відсутній розділ, відкритий на об'єкт нерухомого майна, як квартира
АДРЕСА_1 , в той час, як була проведена державна реєстрація права на неіснуючий об'єкт - кімнату б/н у квартирі АДРЕСА_1 .
Вважає, що її право на користування житлом буде відновлено шляхом усунення перешкод, які на даний час існують і пов'язані з неможливістю користування приміщеннями квартири, які входять у площу 23,6 кв. м, та були зареєстровані на праві власності за відповідачем.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди в користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 шляхом відновлення становища, що існувало до порушення, а саме:
визнати незаконним та скасувати наказ директора юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня 2022 року № 201-Ж-Ф «Про передачу кімнати у квартирі у власність громадян»;
визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності, видане юридичним департаментом Львівської міської ради 25 жовтня 2022 року;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що проведена на підставі свідоцтва про право власності, виданого юридичним департаментом Львівської міської ради 25 жовтня
2022 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
(з відкриттям розділу), індексний номер 65686634 від 06 грудня 2022 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2666583446060).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Франківський районний суд міста Львова рішенням від 14 червня 2024 року
(у складі судді Мартьянової С. М.) позов ОСОБА_1 задовольнив.
Усунув перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою
АДРЕСА_1 шляхом відновлення становища, що існувало до порушення, а саме:
визнав незаконним та скасував наказ директора юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня 2022 року № 201-Ж-Ф «Про передачу кімнати у квартирі у власність громадян»;
визнав незаконним та скасував свідоцтво про право власності, видане юридичним департаментом Львівської міської ради 25 жовтня 2022 року;
скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що проведена на підставі свідоцтва про право власності, виданого юридичним департаментом Львівської міської ради 25 жовтня
2022 року на підставі рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 65686634 від 06 грудня 2022 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2666583446060).
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка довела належними та допустими доказами, що приватизація кімнати б/н у квартирі
АДРЕСА_1 була проведена відповідачем без згоди позивачки та всупереч вимогам чинного законодавства. Тому наявні підстави для висновку про порушення прав позивачки у зв'язку з чим заявлені нею позовні вимоги підлягають задоволенню.
Львівський апеляційний суд постановою від 08 травня 2025 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 червня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про незаконність проведеної відповідачем приватизації кімнати у квартирі без згоди позивачки є помилковими, оскільки суд не врахував, що згода на приватизацію надається всіма повнолітніми членами сім'ї наймача, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), однак позивачка з відповідачем не є членами сім'ї, оскільки шлюб між ними розірвано і з відповідачем укладений окремий договір найму житлової кімнати, площею
12,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . Таким чином, підстав для висновку про порушення прав позивачки немає, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у червні 2025 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Добушовський О. В., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня
2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження
№ 61-29115сво18), постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 9958св18).
Касаційна скарга мотивована тим, що наказ юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня 2022 року № 201-Ж-Ф містить протиріччя щодо площі квартири, що передавалась відповідачу у приватну власність, крім того, позивачка не надавала згоди на таку приватизацію. Отже, даним наказом та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності на кімнату у квартирі порушуються житлові права позивачки на доступ до житла та на користування приміщенням спільного користування у вказаній квартирі.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 02 лютого 2001 року ОСОБА_3 (на даний час - ОСОБА_1 ) виданий ордер № 002199 на право зайняття житлового приміщення, яке складається з двох кімнат, житловою площею 27,7 кв. м, загальною площею 54,4 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 , на сім'ю у складі трьох осіб:
ОСОБА_4 - основний квартиронаймач, ОСОБА_2 - чоловік та ОСОБА_5 - батько. Підставою видачі ордеру вказано розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради
від 01 лютого 2001 року № 89.
У 2002 році батько позивачки - ОСОБА_5 помер.
Після смерті батька позивачки, у неприватизованій квартирі були зареєстровані позивачка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 , шлюб яких розірваний на підставі рішення Франківського районного суду міста Львова
від 04 грудня 2008 року.
Франківський районний суд міста Львова заочним рішенням від 28 лютого
2013 року у справі № 2-375/11 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання порядку користування жилим приміщенням задовольнив. Встановив між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : кімнату, площею 12 кв. м, що на поверховому плані позначена цифрою «5», залишити в користуванні ОСОБА_2 ; кімнату, площею 15,7 кв. м, що на поверховому плані позначена цифрою «4», залишити в користуванні ОСОБА_1 ; коридор, що на поверховому плані позначений цифрою «1», кухню, що на поверховому плані позначена цифрою «3»; лоджію, що на поверховому плані позначена цифрою «7», санвузол, що на поверховому плані позначений цифрами «2, 6», залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Апеляційний суд Львівської області рішенням від 14 листопада 2013 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 лютого 2013 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову
ОСОБА_2 відмовив.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 05 березня 2014 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2013 року скасував. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 лютого 2013 року залишив в силі.
Вказані обставини також встановлені у справі № 465/6428/15-ц, в якій Франківський районний суд міста Львова рішенням від 03 червня 2016 року позов ОСОБА_2 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_1 про зміну договору житлового найму і укладення окремого договору найму задовольнив. Змінив договір житлового найму квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язав Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з ОСОБА_2 окремий договір житлового найму - на кімнату, площею 12 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 , допоміжні приміщення залишив у спільному користуванні.
Апеляційний суд Львівської області рішенням від 18 серпня 2016 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2016 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовив.
Верховний Суд постановою від 06 березня 2019 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року скасував. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2016 року залишив в силі (провадження № 61-10346св18).
На виконання рішення Франківського районного суду міста Львова
від 03 червня 2016 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради розпорядженням від 11 жовтня 2019 року № 589 внесла зміни до розпорядження від 27 червня 2019 року № 378 та уклала з ОСОБА_2 договір житлового найму на кімнату, площею 12,0 кв. м, у квартирі
АДРЕСА_1 , кухня, коридор, лоджія та комунальні вигоди залишені у спільному користуванні.
15 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» щодо приватизації кімнати площею 12,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 .
У відповідь на звернення, своїм листом від 30 жовтня 2019 року КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» повідомила
ОСОБА_2 , що для приватизації зазначеного приміщення йому необхідно присвоїти окрему поштову адресу (звернутись до районної адміністрації), крім того, необхідно долучити: копію технічного паспорту, експлікацію, копію поверхового плану на квартиру; в технічному паспорті зазначити з ким спільні вигоди та площу житлового приміщення, для проведення розрахунку площ спільного користування; довідку з Ощадбанку про житлові чеки.
Листом від 13 грудня 2019 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради повідомила ОСОБА_2 , що питання можливості присвоєння окремого номера житловій кімнаті у квартирі АДРЕСА_1 розглянуто на засіданні міжвідомчої комісії та прийнято висновок: «Враховуючи, що житлова кімната, площею 12,0 кв. м, входить до складу квартири АДРЕСА_1 і відповідно до вимог
ДБН В.3.2.-2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» не може бути окремою квартирою, немає можливості у присвоєнні житловій кімнаті, площею 12,0 кв. м, окремого квартирного номера».
24 грудня 2019 року КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» залишила без розгляду заяву ОСОБА_2 про приватизацію кімнати, у зв'язку з ненаданням розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про присвоєння окремого квартирного номера приміщенню, площею 12,0 кв. м.
Вказані обставини встановлені у справі № 465/29/20, в якій Франківський районний суд міста Львова рішенням від 22 грудня 2021 року, яке Львівський апеляційний суд постановою від 30 травня 2022 року залишив без змін, позов ОСОБА_2 до КП «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання незаконною відмови та зобов'язання здійснити приватизацію, задовольнив частково. Визнав незаконними дії КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» щодо неможливості розгляду питання приватизації без надання розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про присвоєння окремого квартирного номера приміщенню, площею 12 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Франківського районного суду міста Львова від 22 грудня 2021 року та постанова Львівського апеляційного суду від 30 травня 2022 року у справі
№ 465/29/20 до суду касаційної інстанції не оскаржувалися.
Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № 1257), виготовленим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 29 серпня 2022 року за замовленням ОСОБА_2 на приміщення окремої житлової кімнати 155-1, площею 12,0 кв. м, зазначено, що: приміщення «І» коридор» - 10,4 кв. м, приміщення «ІІ» ванна - 3,5 кв. м, приміщення «ІІІ» кухня» - 10,3 кв. м, приміщення «ІV» балкон - 1,1 кв. м, приміщення «V» вбиральня - 1,4 кв. м, приміщення коридору, ванни, кухні, балкону, вбиральні - у спільному користуванні з житловою кімнатою 155-2, площею 15,7 кв. м.
Юридичний департамент Львівської міської ради наказом від 25 жовтня
2022 року № 201-Ж-Ф «Про передачу кімнати у квартирі у власність громадян» передав у приватну власність ОСОБА_2 кімнату, площею 12,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . Загальна площа кімнати у квартирі становить 23,6 кв. м. Зобов'язав
КП «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» оформити та видати свідоцтво про право власності відповідно до даного наказу.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 13 червня 2023 року, державний реєстратор Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Стрихар М. І.
08 листопада 2022 року здійснив державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 (розмір частки 1/1) на кімнату б/н, загальною площею 23,6 кв. м, житловою площею 12,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, яке видане 25 жовтня 2022 року юридичним департаментом Львівської міської ради (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2666583446060; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
(з відкриттям розділу), індексний номер 65686634 від 06 грудня 2022 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 13 червня 2023 року відсутні відомості щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови
у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послалася на те, що державна реєстрація права на кімнату б/н, загальною площею 23,6 кв. м, житловою площею 12,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 проведена з порушенням вимог чинного законодавства та без її згоди. Вважає, що її право на користування житлом буде відновлено шляхом усунення перешкод, які на даний час існують і пов'язані з неможливістю користування приміщеннями квартири, які входять у площу 23,6 кв. м, що були зареєстровані на праві власності за відповідачем.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У статті 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань
житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396).
Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції)), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
У статтях 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім'ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім'ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Згідно з пунктом 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.
Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживають у цій квартирі.
Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.
Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня
2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19),
від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 скористався наданим йому правом на приватизацію житла (приміщення кімнати у квартирі відповідно до окремого договору найму на кімнтату), маючи на це законні підстави, а оспорюваний наказ юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня 2022 року № 201-Ж-Ф про передачу у власність відповідача житлового приміщення у квартирі був виданий відповідно до вимог закону та на виконання рішення Франківського районного суду міста Львова
від 22 грудня 2021 року (справа № 465/29/20), є законним та не підлягає скасуванню, оскільки воно не порушує права ОСОБА_1 на користування зазначеним житлом.
Враховуючи те, що на підставі законного рішення органу приватизації - наказу юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня 2022 року
№ 201-Ж-Ф «Про передачу кімнати у квартирі у власність громадян»
ОСОБА_2 в цей же день було видано свідоцтво про право власності на кімнату, площею 12,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 , то таке свідоцтво також не підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених:
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20 (провадження № 12-83гс21)), в якій зазначено, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня
2021 року у справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21), про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності;
Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження
№ 61-29115сво18), в якій вказано, що аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об'єктом цивільних прав;
Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, в якій викладений висновок про те, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оспорюване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, скасувати (визнати недійсним) свідоцтво про право власності на майно можливо тільки у разі визнання недійсним (незаконним) відповідного рішення, на підставі якого видано це свідоцтво;
Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2018 року у справі
№ 545/3728/16-ц (провадження № 9958св18), в якій вказано, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками, -
відхиляються касаційним судом, оскільки у справі, яка переглядається, підставою для відмови у задоволенні позову є те, що апеляційний суд не встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, а також необґрунтованість і недоведеність позовних вимог, тому немає підстав вважати, що висновки, які зроблено апеляційним судом у справі, що переглядається, суперечать висновкам, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Доводи касаційної скарги про наявність протиріч у наказі юридичного департаменту Львівської міської ради від 25 жовтня 2022 року № 201-Ж-Ф «Про передачу кімнати у квартирі у власність громадян» щодо розміру загальної площі приватизованої відповідачем кімнати, площею 23,6 кв. м, колегія суддів відхиляє, оскільки така була визначена на підставі технічного паспорту на квартиру та з урахуванням належної відповідачеві частки у приміщеннях спільного користування (11,6 кв. м), яка визначена пропорційно до площі виділеної йому в одноосібне користування приміщення житлової кімнати, площею 12,0 кв. м (12,0 кв. м + 11,6 кв. м = 23,6 кв. м).
Отже, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів порушення відповідачем пропорційності площі займаних ними спільних приміщень, що, в свою чергу, виключає порушення її житлових прав. Позивачка не позбавлена права звернутись із заявою до органів приватизації про передачу їй у власність належного їй житлового приміщення. Також, позивачка не надала жодного доказу на підтвердження існування для неї перешкод у користуванні спільними приміщеннями квартири.
Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідач провів приватизацію кімнати у квартирі без згоди позивачки, колегія суддів не бере до уваги, оскільки згода на приватизацію надається всіма повнолітніми членами сім'ї наймача, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), однак, позивачка з відповідачем не є членами сім'ї, оскільки шлюб між ними розірвано і з відповідачем було укладено окремий договір найму житлової кімнати, площею 12,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Франківського районного суду міста Львова від 03 червня 2016 року, яке набрало законної сили, та розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 11 жовтня 2019 року № 589, яким внесено зміни до розпорядження від 27 червня 2019 року № 378.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявниці із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
На думку судової колегії, судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Добушовський Орест Васильович, залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк